Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання
| Вид материала | Документы |
- План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
- Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
- Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
- Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
- Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.
57.Інтелектуальний капітал.
В науковий обіг поняття інтелектуального капіталу ввів американський економіст Джорж Гелбрейт; природу інтелектуального капіталу як категорію постіндустріальної економіки першим вивчав Т. Стюарт. Патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників - об’єднанні разом ці знання складають інтелектуальний капітал.Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її вн. цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи .Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у вир-тві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах.Придбані права власності, ліцензії, бази даних та ін. повною мірою стають активами фірми, відображеними в балансі як осн. засоби. Отже, Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.За останні два десятиріччя відбулися суттєві зміни у розумінні осн. факторів, що виражають зростання і розвиток економіки. Якщо раніше головну роль відігравали праця і речовий капітал, то останнім часом до них приєдналася третя складова - інтелектуальний капітал. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник ек. зростання та міжнар. обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формув. усталеного високого рівня конкурентоспроможності. Завдяки чиннику інтелектуального капіталу ринкова вартість високотехнологічних компаній може в рази перевищувати їх балансову вартість.
58. Інформаційний капітал.
У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Згідно з технологічним підходом до інформаційної економіки виділяються такі їх ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією.З часу розгортання НТР (середини 50–х рр. ХХ ст.) інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соц.–ек. прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються суч. інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації – космічні, волоконно- оптичні та ін. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко–технологічній основі.
Вперше теорію про інформаційний капітал висунув амер. соціолог Ельвін Тоффлер довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал. На відміну від капіталу індустріального суспільства, де вартість фірми складається із вартості будівель, устаткування, товарів, капітал постіндустріального суспільства переважно немат..Інформація як носій знань є об’єктом купівлі- продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Варто пам’ятати: інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використ.. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець. Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання мат. благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці (машини, верстати тощо) функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть викировуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.З іншого боку, варто мати на увазі й те, що існування інтелектуального капіталу, а отже і вир-тва ВВП, пов’язані з витратами: це витрати на придбання інформаційних технологій, самої інформації, їх використ. у виробничому процесі тощо.
59. Виробничий капітал.
Потрібно знати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як складова продуктивних сил суспільства, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні мат. і немат. благ та їхньої вартості. На прикладі підприємницького капіталу буде продемонстровано елементи продуктивного капіталу, його складові. Якщо реальний капітал використовується у виробничому процесі компанії, то мова йде про виробничий капітал.
60. Підприємницький капітал.
Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу.Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (осн. і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:об’єктивними – організаційно–правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця. До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін.До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.
61.Фінансовий капітал.
Фінансовий капітал – це який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичковому капіталі.
Основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Капітал має змінний нефіксований характер.
Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал.
Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує.
К. Маркс, не заперечуючи велике значення в ринковій економіці фінансового капіталу, назвав його фіктивним і запровадив цю назву у науковий обіг. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому випадку, якщо він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.
62.Кругообіг капіталу та його стадії.
Капітал, обслуговуючи всі стадії вир-тва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збільшення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу - це його кругооборот.
Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям експлуатації найманих працівників і створення додаткової вартості. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби вир-тва (3В) і робочу силу (РС).
Стадії:
Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів вир-тва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.
Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори вир-тва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі вир-тва, яким починається друга стадія руху капіталу.
У процесі вир-тва в результаті поєднання робочої сили із засобами вир-тва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів вир-тва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість. При цьому капітал знову змінює свою форму - з продуктивної він перетворюється на товарну.
Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі вир-тва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару. Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми. Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу. Здійснюється вона у сфері обігу і виражається формулою Т - Г.
Таким чином, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму.
1 стадія – обіг-грошовий капітал
2 стадія – виробництво – продуктивний капітал
3 стадія – обіг – товарний капітал
Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового капіталу.Проходячи ту чи іншу стадію, капітал на кожній з них виконує властиву йому функцію. Функція грошового капіталу (перша стадія) полягає у створенні умов для здійснення процесу вир-тва (купівля факторів вир-тва, поєднання робочої сили із засобами вир-тва). На другій стадії функцією продуктивного капіталу є створення і збільшення вартості. Функція товарного капіталу зводиться до реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого на виробництво капіталу разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку. Вирішальною стадією кругообороту капіталу є виробництво, а отже, й формою капіталу - продуктивна форма тому, що саме тут відбувається створення й збільшення вартості, тобто формується матеріальна основа майбутнього прибутку як головної мети будь-якого підприємництва.
63.Ефективність кругообігу капіталу.
Загальною мірою ефективності обороту всіх складових промислового капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Ефективність використ. окремих елементів основного і оборотного капіталу відображається особливими показниками, найважливішими серед яких є: капіталовіддача (фондовіддача), коефіцієнт змінності, співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу, матеріаломісткість (фондомісткість) продукції.
Основний капітал впливає на ефективність кругообороту і обороту всього капіталу.
Одним з найважливіших показників ефективності використ. основного капіталу є фондовіддача - відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості осн. виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Показником, який характеризує рівень використ. осн. виробничих фондів (основного капіталу), є коефіцієнт змінності - відношення кількості фактично відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загальної кількості устаткування. Ефективність використ. оборотних засобів залежить від співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу. Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів (оборотного капіталу) є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом
64.Міжнародний рух капіталу.
Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є міжнародний рух капіталу, внаслідок якого відбувається інтернаціоналізація капіталу. Інтернаціоналізація капіталу - взаємопереплетіння та об'єднанння різних форм національного та інтернаціонального капіталу з метою привласнення результатів найманої праці, яким протистоять загони найманих працівників.
Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів вир-тва з метою ефективнішого вир-тва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах.
Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснац. корпорації.
У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономірності:
1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень.
2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними
3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу.
4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах.
5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються.
6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капіталу.
7) зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них
8) випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів.
9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг.
Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і активний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою ек., правових та адміністративних важелів.
65.Праця і людський ресурс.
Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. . Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів вир-тва з метою створення благ і надання послуг.
У процесі вир-тва споживаються всі його фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність. Значення людського ресурсу в системі осн. факторів вир-тва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини. У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці.
Власник засобів вир-тва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, але це не так, оскільки працю як таку купити неможливо. Праця — це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів вир-тва, — це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Робоча сила є сукупністю фізичних і духовних здібностей, які людина використовує в процесі вир-тва.
Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар — робочу силу — на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.
66.Вартість і оплата праці.
Вартість - це уречевлена в товарі суспільна праця. Вартість товару визначається кількістю та якістю праці, витраченої на його виробництво.
Робоча сила є сукупністю фізичних і духовних здібностей, які людина використовує в процесі вир-тва. Отже, життя людини - необхідна умова існування товару "робоча сила". Життя людини залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили.
Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти на навчання, підвищення кваліфікації і т.д.
Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування, необхідних для задоволення звичайних у даній країні і в даний період часу фізичних і культурних потреб робітника, для утримання його сім'ї і для навчання. Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення перерахованих життєвих благ.
Грошовим виразом вартості товару "робоча сила" виступає заробітна плата. Вартість товару "робоча сила" не можна ототожнювати з вартістю фізичного мінімуму засобів існування робітника (мінімальним споживчим бюджетом). Вона, в силу того, що виражає середні умови продажу робочої сили, ніколи не може знизитися до цього мінімуму. В той же час заробітна плата, як грошовий вираз вартості робочої сили (ціна), може падати до фізичного мінімуму і навіть нижче, але в такому випадку вона буде нижчою від вартості й робоча сила не зможе нормально відтворитися.
Споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника своєю працею, в процесі й виробничого використ., створювати нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості не має.
67.Заробітна плата.
Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата — ціна, що виплачується за використ. праці.
Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком.
Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок. Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником.
Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу; кожна з них має відповідні їм системи.
Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують, коли рівень механізації вир-тва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація вир-тва обумовлюють широке використ. почасової форми заробітної плати.
В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників— залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.
В умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві такі риси:
-підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку економіки.
-забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;
-оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними;
-усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;
-посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих; .
68.Інвестиції в людський ресурс.
Важливою категорією, яка визначає зміст людського ресурсу є інвестиції у людський ресурс. За розширеним визначенням — це витрати індивіда (домогосподарства, фірми, держави), які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо.
Інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін.
Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс, передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі. Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал на підставі того, що у його формуванні визначальну роль відіграє освіта. Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції.