Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання
| Вид материала | Документы |
- План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
- Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
- Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
- Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
- Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.
81. Ринкове ціноутворення
Механізм ціноутворення в умовах ринкової економіки. Продавець, що представляє інтереси виробника товарів і власні, прагне підвищити ціну виходячи з розміру витрат і бажання одержати великий прибуток. Покупець, споживач, керуючись "корисливим" підходом і бажанням знизити витрати на одиницю корисного ефекту, прагне знизити ціни. У цьому прагненні йому допомагає конкуренція між виробниками. Виробнику та продавцю сприяють конкуренція між споживачами і попит, що постійно змінюється.
У складному багатофакторному процесі акт купівлі-продажу за взаємоприйнятними цінами відбувається тільки тоді, коли ціна встановлюється на основі вирівнювання попиту і пропозиції за умови згоди між двома сторонами, інтереси яких зіштовхнулися на вільному ринку. Таку ціну називають ринковою, а якщо її фіксують у договорі — договірною. Однак така ціна може бути встановлена тільки в умовах ринку; якщо його немає, то немає й не може бути об'єктивної ціни. Ринкове ціноутворення можливе тільки тоді, коли на ринку є достатня кількість товарів, продавці конкурують у прагненні продати товар і водночас є багато покупців товару. Такий ринок називають ідеальним. Хоча прагнення покупця і продавця, їх реакція на збільшення (або зменшення) ціни різні, акт купівлі-продажу не відбудеться, доки не встановиться взаємоприйнятна ціна, яку звичайно називають рівноважною, тому що вона врівноважує попит і пропозицію. Графічно така ціна відповідає точці перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 33). Перетин кривої пропозиції товару Ж із кривою його попиту ДД визначає рівноважну ринкову ціну товару.
Зазначимо, що рівноважна ринкова ціна встановлюється не одразу, а після ряду спроб збільшити або зменшити її з боку продавця і покупця, тобто в результаті торгу.
82. Конкуренція, монополія, олігополія
Конкуренція (лат: сопсиrrепtіа — змагання) — відносини суперництва, боротьби між власниками ек. ресурсів (капіталу, робочої сили, землі та ін.) за ефективне їх використ., враховуючи ек. закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів.Конкуренція — це жорстка, конфліктна форма боротьби за існування, метод альтернативної взаємодії суб'єктів ринку, де досягнення поставлених цілей підприємцем можливе лише за рахунок інтересів інших учасників через механізм відбору ек. ресурсів і регулювання ек. потоків. Суб'єкти ек. відносин намагаються отримати максимальну вигоду і корисність від поєднання факторів вир-тва, здійснюють дії, що повинні забезпечити придбання сировини та комплектуючих майбутніх виробів якнайдешевше та реалізації кінцевого продукту чи послуги якнайдорожче.Функції конкуренції: регулююча(кожен виробник вирішує що йому виробляти і які ресурси йому потрібні, тому вони рухаються туди, де в них найбільша потреба), мотивації (кожен виробник що зацікавлений отримати більше прибутку має прислуховуватись до споживачів, інакше він не витримає конкуренції), розподілу(між державою і окремими підприємцями, залежно від їх сум вкладів у виробництво), контролю(ціна встановлюється залежно від кількості конкурентів та якості продукту).Монополія (грец. топоs — один; роlео — продаю) — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів (лат. substituo— підставляю, заміщую) (товарів-замінників) і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.Монополії класифікують за такими ознаками:Місцем у торгових угодах і виокремлюють монополію і монопсонію,Масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.,Характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.Олігополія (грец. оlіgos — небагато; роlеo — продаю) — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.Олігополія — форма синтезу конкуренції і монополії, в якій центр боротьби переміщується із сфери обігу у сферу вир-тва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми, про що свідчать рівні концентрації їхньої продукції, яка є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо). У олігополістичній конкуренції суперники широко використовують нецінові методи боротьби (суперництво на основі технічних переваг, високої якості і надійності виробів, ефективніших реклами, методів збуту, розширення видів послуг і гарантій покупцям, умов сплати та ін.).
83. Ринок і держава
Конкурентний ринок не можливо уявити без держави, яка формує “правила гри” на ринку і в той же час саме цей ринок доповнює концепцію “ефективної держави”. В умовах недостатньо розвинутого ринку значна частина проблем сталого розвитку вирішується за допомогою потужних державних інституцій та їхньої ринкової мотивації. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання. Ек. механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму ціноутворення, а держава формує сукупний рівень вир-тва через бюджетну, податкову, фіскальну та грошово-кредитну політики, перерозподіляючи доходи з метою задоволення суспільних потреб. Враховуючи певні провали та недосконалість сучасного ринку через зростання масштабів і прискорення швидкості кругообігу капіталу, необхідність формування пропорцій в структурі економіки, держава має забезпечувати постійне узгодження осн. ек. потоків. Розвиток та вдосконалення ринкових відносин потребує державної гарантії приватного привласнення новоствореного прибутку, законодавчого регулювання вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг як в межах країни, так і за кордоном. Держава, як організаційно-політична форма функціонування суспільства повинна бути головним чинником ринкового прогресу і стабільності суспільства. Розширення меж впливу держави на ринок відбувається під через такі чинники:
- зростання концентрації вир-тва і посилення могутності монополій;
- наростання внутрішніх суперечностей економічної системи;
- ек. поділ та перерозподіл світу між наймогутнішими країнами, що формує нові виклики та загрози нац.й безпеці.
84. Сегментація ринку
Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх ек. інтересів. За допомогою сегментації із загальної кількості потенційних споживачів формуються певні групи (ринкові сегменти), кожна з яких пропонує свій специфічний попит на ринку.Теорія сегментації ринку виходить з того, що намагання підприємств задовольняти все різноманіття споживацьких запитів навряд чи може бути реалізованою. Тому пропонується здійснити класифікацію потенційних споживачів відповідно до особливостей якісної структури сформованого ними попиту. Тобто, сегментувати ринок з подальшим проникненням на ті із сегментів, де підприємство може проявити свій найбільший вплив.
Способів сегментації ринку існує достатньо для того, щоб виокремити найбільш розповсюджені із них: Способи сегментацій та їх структурні елементи – Географічний(Країна, регіон, кількість жителів (густота населення), клімат), Демографічний(Рівень доходів населення, родинний стан, вік, стать, освіта, нац.сть, релігія), Психографічний(Мотиви покупок, очікування пов’язані з корисністю продукту, престижність, суспільна думка, установки, орієнтація), Поведінковий(Ціна товару, якість, дизайн, марка, рівень сервісу), Соціографічний(Суспільний клас, спосіб життя, соціальний статус (соціальна роль), вплив культури)Щодо товарів виробничого призначення у якості підходів до сегментації розглядають: сектор економіки, до якого належать підприємства-споживачі, обсяги і частота, здійснюваних ними закупівель, місце розташування тощо.Умовами здійснення сегментації ринку є:сегментація повинна передбачати можливість кількісної оцінки розмірів сегменту;підприємства повинні мати доступ для збуту своєї продукції на визначеному сегменті;обсяг сегменту, що освоюється підприємством, має бути достатнім для компенсації витрат, пов’язаних із проникненням на нього і отриманням належного для виробника прибутку;
вибір сегменту повинен бути пов’язаним з виробничими програмами, що реалізуються на підприємстві для задоволення потреб покупців.
85. Ринок землі та нерухомості.
Оскільки земля є об’єктом власності, то за ринк. умов вона набуває форми товару, тобто купується і продається на земельному ринку. Ринку землі притаманні попит та пропозиція на землю, співвідношення яких формує ринкові ціни та рентні відносини, які виникають у зв’язку з вир-твом і привласненням додаткового продукту на основі використ. землі. При продажу земельної ділянки її власник турбується про те, щоб не позбутися рентного доходу і укладає угоду, що забезпечить йому отримання такої суми грошей, яка при вкладі на депозит в банк чи при наданні позики, принесе дохід (річну величину відсотка), що дорівнює земельній ренті. Перед тим як стати власником землі покупець порівнює ренту, яку дає земельна ділянка з відсотком, який він отримає, якщо вкладе гроші в банк. Отже, ціна землі є капіталізованою (перетворюється на грошовий капітал) рентою. Вона прямо пропорційна величині ренти (Р) і обернено пропорційна нормі банківського відсотка (N), тобто : Цз = Р/ N х100%. Наприклад, якщо річний дохід у вигляді ренти становить 120 тис. грн., а банківський відсоток – 15 %, то ціна землі складе:Цз = 120 000 / 15 х 100 = 800 тис. грн. Це теоретичне визначення ціна землі, а на практиці її ціна залежить від багатьох чинників, що впливають на попит і пропозицію земельних ділянок. Так, зокрема, зростання ціни на землю обумовлюється зростаючим попитом на неї для с/г вир-тва, для будівництва приміських котеджів, баз відпочинку та ін. цілей. Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та іншими природними угіддями, а також будь-якими об’єктами, що на ній розташовані та пов’язані з нею (будівлі, споруди тощо). Суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості як для особистого (квартира, будинок), так і для виробничого призначення (приміщення для офісу, земля для с/г вир-тва тощо) та формувати запаси виробничих ресурсів.
86. Ринок товарів і послуг.
Історично виник найпершим, обслуговує масового споживача, є свідченням стабільності та життєздатності економіки. Існує споживчий ринок товарів і послуг, що характеризує взаємозв’язок вир-тва і особистого споживання та ринок товарів і послуг виробничого призначення (ринок засобів вир-тва), що пов'язаний з забезпеченням безперервності відтворення виробничих процесів. Споживчий ринок функціонує для задоволення фізіологічних і соц. потреб людей у мат. та духовних благах і наданні послуг. Його ємність визначається виробничими можливостями як окремих галузей внутр. ринку, так і купівельної спроможності споживачів у придбанні імпортних товарів та отриманні послуг. Розмаїття великої кількості продуктів, що обертаються на споживч. ринку призводить до виникнення більш спеціалізованих ринків (продуктів харчування, одягу, взуття, предметів побутової техніки, ліків, комунальних, транспортних, культурних послуг тощо). Ринок товарів і послуг виробничого призначення хоча і сформувався пізніше, та поступово набув пріоритетного значення. Він складається із ринку засобів праці (машин, обладнання, устаткування, будівельних споруд, виробничих комунікацій тощо) і ринку предметів праці (матеріалів, сировини, паливних ресурсів тощо). Формування сучасного ринку засобів вир-тва, його розвиток і вдосконалення надає можливість підвищити технолог. рівень нац.. вир-тва, прискорити науково-технічний прогрес, адаптуватися в конкурентний світовий ринок.
87. Ринок капіталу.
Є складовою фінанси. ринку і здійснює інвестиції у розвиток виробничої і невиробн. сфер економіки. Ринок капіталу має двояке призначення: як фактор вир-тва і як ресурс, що приносить дохід позичальнику.Ринок капіталу як фактор вир-тва пов'язаний з попитом і пропозицією виробничих ресурсів, капітальних благ, що використовуються для продукування нових товарів. Особливістю капітального блага є те, що воно виступає і фактором вир-тва і продуктом одночасно. Існує три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди, споживче та виробниче устаткування тривалого використ. і виробничі запаси. Ринок капіталу як фактор вир-тва пов'язаний з капітальними вкладеннями – витратами на будівництво нових, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання наявних осн. фондів виробничого і не виробничого призначення. Джерелами фінансування капітальних вкладень є кошти державного бюджету, прибуток та амортизаційні фонди державних підприємств і організацій, кредити банків, кошти громадських, кооперативних приватних організацій і підприємств, а також населення.Ринок капіталу як ресурс, що приносить позичальнику дохід пов'язаний з функціонуванням таких ринків: кредиту, цінних паперів та валюти.Кредитний ринок є сукупністю відносин між позикодавцями (кредиторами), які надають тимчасово вільні кошти і одержувачами позики (позичальниками) в товарній або грошовій формі, які за користування кредитом сплачують відсоток відповідно до чинних ставок. Розрізняють фінансовий кредит, який надають банки (банківський кредит) чи небанківські установи, а також товарний (комерційний) кредит, який надають господарські партнери та інші види кредиту. Кредитний ринок є формою руху позикового капіталу, що сприяє прискоренню реалізації товарів та одержання прибутку.Ринок цінних паперів(фондовий ринок) є різновидом кредитних відносин чи відносин позики грошових документів між особою, яка їх випустила та їхнім власником, що передбачають виплату доходу у формі дивідендів чи процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів іншим особам. Валютний ринок – є відносинами купівлі–продажу різних нац.. валют. Функціонування такого ринку зумовлено розвитком зовнішньоек. зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.
88. Ринок людського ресурсу.
Це ринок, що має визначальну роль у формі високо конкурентної економіки, обумовленої зростанням ролі інтелектуального капіталу та інноваційної праці у суспільному відтворенні. Ринок людського рес. висуває підвищені вимоги не тільки до фізичного, псих та соц здоров’я нації, але особливо до інтелектуального та освітньо-кваліфікаційного рівня сукупного працівника. До цього ринку відносять також і інші показники цивілізованості держави, що мають конкурентний попит на ринку: відсутність дискримінації за гендерними, географ та нац ознаками, прогрес фіз та соціально-психологічного стану ек-активного населення, тривалість життя та стан здоров’я населення, що обумовлені економ, екологіч та іншими чинниками, стан сусп здоров’я та системи його забезпечення, структура зайнятості населення, в тому числі частка працюючих у невиробничих галузях, науці й науковому обслуговуванню, фінансовій діяльності тощо. Серед факторів, що впливають на відтворення людського ресурсу, слід відзначити: - обсяг вир-тва та доходів населення;- вплив держави на подолання нерівності доходів та якість життя населення;- доступність систем освіти й охорони здоров'я;- обсяг інвестицій у людський ресурс нації.
89. Ринок інновацій.
Це ринок, що пов'язаний з реалізацією інноваційного попиту через інноваційну пропозицію на конкурентних засадах для зростання науково-техн. рівня вир-тва. Ринок інновацій має суб’єкти, об’єкти та рушійні сили розвитку.Суб’єкти ринку ін. – це виробники і споживачі інноваційних продуктів, якими є фізичні та юридичні особи сфери вир-тва товарів і послуг, держ та приват підприємства, регіональні та місцеві органи управління та регулювання. Об’єкти ринку ін. – це предмети творчої праці, новітні технічні засоби, методи, форми організації вир-тва, технології, види продукції, інформація, що є об’єктами купівлі-продажу.Рушійними силами розвитку ринку ін. є об’єктивні і суб’єктивні чинники, що спонукають суб’єктів ринк відносин мати постійну зацікавленість у залученні нововведень, оновленні продуктів та послуг, що за своїми споживч. параметрами суттєво перевищують існуючі аналоги і можуть стати фундаментом для подальшої модифікації. Сучасні товарні ринки все більше наповнюються новими зразками техніки, технологій, які помітно відрізняються вищою якістю, багатофункціональністю, гнучкістю у процесі переобладнання вир-тва від своїх аналогів. Ця тенденція швидко поширюється на різні регіони світу, а впровадження інноваційних товарів у сферу вир-тва та послуг швидко змінює загальногосподарську кон’юнктуру, структуру економіки, інвестиційну активність у галузях, розвиток НТП, рівні цін і показники кредитної та валютно-фінанс. сфер. Співпраця виробників і споживачів інновацій є одним із найважливіших факторів стимулювання інноваційної діяльності на ринку інновацій, де кожен із учасників цієї співпраці вирішує свої інтереси. Вважають, що інновація стає товаром, коли усвідомлена реальна можливість її комерціалізації, проведена її експертиза, визначені сфери її застосування, тобто впроваджена у вир-тво, знайдено реального покупця.
90. Міжнародні ринки
Міжнар. ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за нац. межі. Формування між нар. ринків відбувається вже після становлення нац. ринків, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнар. ек. відносин. В сучасних умовах міжнар. ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:- пришвидшеним розвитком науково-техн. прогресу коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використав. новітні досягнення науки і техніки;- інтернаціоналізація господарських відносин через МПП, кооперацію та спеціалізацію підприємств.Основними механізмами участі підприємства в міжнар. відносинах є надання ліцензій, експорт і прямі іноземні інвестиції. Як правило, перші кроки нац. виробники на міжнар. арені починають з експорту чи ліцензування, а потім, з набуттям певного досвіду, розглядають можливість інвестування.Окрім того, підприємство може покинути межі нац. ринку і конкурувати у глобальних масштабах в 3-х випадках: при бажанні знайти нові ринки збуту; при необхідності, викликаною конкуренцією, знизити витрати; за умови використ. родовищ корисних копалин, розміщених за кордоном.
91.Становлення глобального ринку.
Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за нац. межі. Формування міжнародних ринків відбувається вже після становлення ринків національних, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнародних ек. відносин. В сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:- пришвидшеним розвитком науково-технічного прогресу коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки і техніки; - інтернаціоналізація господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств.Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері вир-тва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага.
Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів вир-тва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни.Економія на масштабі в сфері вир-тва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації вир-тва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції.
Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використ. патентної технології на ринках різних країн.
Надання ринковій інформації і технологям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.
Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити ек., що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.