Програма навчального модуля 4 Робоча програма 5
| Вид материала | Конспект |
- Програма навчального модуля 3 Робоча програма, 2385.1kb.
- Програма навчального модуля 3 робоча програма, 7451.19kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 138.81kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 239.86kb.
- Робоча навчальна програма кредитного модуля з дисципліни "Цифрова обробка сигналів", 410.54kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності видавнича справа та редагування, 600.72kb.
- Робоча програма ( за кредитно-модульною системою) з дисципліни, 353.69kb.
- Робоча навчальна програма з мікробіології, вірусології та імунології на 2008-2009 навчальний, 741.66kb.
- Навчально-методичний комплекс: Програма, Робоча навчальна програма та практикум з дисципліни, 1247.82kb.
- Навчальна програма Інтелектуальна власність програма та робоча програма, 397.58kb.
ТЕМА 3. ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИСТОСТІ І ГРУПИ
В СИСТЕМАХ КЕРУВАННЯ
Після вивчення теми потрібно:
| знати: |
|
| | |
| вміти: |
|
3.1. Поняття особистості в психології. Структури особистості
Група, як відомо, утвориться з декількох взаємодіючих співробітників, кожний з яких є своєрідною особистістю. У процесі рішення спільних практичних завдань люди вступають у складні відносини один з одним і із групою в цілому. Динаміка взаємин особистості й групи представляється досить складною. Для розуміння й оцінки цих взаємин варто враховувати як властивості особистості, що займає певний статус і виконує певну роль у групі, так і склад, зміст діяльності й рівень організації групи, а також інших більше широких соціальних об'єднань.
У чому ж сутність психологічного поняття «особистість»?
Особистість розглядається в психології як носій свідомості й суб'єкт цілеспрямованої діяльності. Відносно до окремої людини вживають три поняття: «індивід», «особистість» й «індивідуальність».
Індивід — це людина, як представник виду, тобто в цьому понятті підкреслюється біологічний початок у людині. Усяка людина народжується індивідом, але тільки в процесі розвитку (в онтогенезі) він стає особистістю. На процес розвитку особистості впливають у поєднанні такі фактори, як природні задатки, вплив соціальної сфери й виховання.
Особистість — це «свідомий індивід» (Б. Г. Ананьев), тобто людина, здатна до свідомої організації й саморегуляції діяльності. З позицій сучасного системного підходу діяльність особистості розглядається як цілеспрямована динамічна функціональна система, що характеризується багатомірністю й ієрархичністю (Ломів Б. Ф., 1984). У ній можна виділити три основні підсистеми:
1) когнітивну, у якій підсумовуються функції пізнання і яка містить у собі пізнавальні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення й ін.;
- регулятивну, що включає в себе емоційно-вольові процеси й здатність, що забезпечує, до саморегуляції; діяльності й керування діяльністю інших людей;
- комунікативну, котра реалізується в спілкуванні й взаємодії з іншими людьми.
Особистість, поряд із загальнопсихологічними проявами, має індивідуально-психологічні властивості: темперамент, характер, здатності, тобто властивостями, що становлять його індивідуальну своєрідність. Людина завжди привносить свої індивідуальні якості в процеси трудової діяльності й групової взаємодії. Розглядаючи кожного члена виробничої або навчальної групи з погляду його індивідуально-психологічних властивостей, ми підходимо до його як до індивідуальності, тобто особистості, у чомусь подібної з іншими людьми, у той же час своєрідної й неповторної. Кожна людина, маючи систему індивідуальних якостей, є індивідуальністю, до одних людей вдається яскраво й продуктивно виявити її у своїй діяльності, іншим її - на дуже скромному рівні. Знання й облік індивідуальних якостей людей необхідні керівникові для реалізації індивідуального підходу до них, більше успішному їхньому навчанню, адаптації до умов професійної праці й групової взаємодії, для оптимального стимулювання ефективніше діяльності членів колективу.
Психологічна структура особистості формується в онтогенезі, починаючи від природних задатків і кінчаючи зовнішніми рівнями соціально опосередкованих форм поведінки. Таким чином, особистість - це багаторівнева система, що поєднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. Всі зазначені рівні структури особистості інтегруються в єдине ціле по наступних ознаках (Б. Г. Ананьев): субординаційному (ієрархічному), коли більше складні й загальні соціально-психологічні властивості підкоряють собі більше елементарні й приватні психофізіологічні властивості; координаційному, при якому взаємодія властивостей здійснюється на паритетних засадах, до ступенів, що пускають ряд, волі для властивостей, що корелюють, тобто відносну автономію кожного з них.
На основі аналізу структури особистості й властивостей індивідуальності можна скласти психологічний портрет людини, що дозволяє дати йому якісну оцінку.
3.2. Когнітивні процеси особистості
В умовах керування й спілкування люди оцінюють один одного насамперед за рівнем інтелекту, утвореного системою пізнавальних процесів. Зокрема, кожен керівник повинен бути вимогливий до якостей власного інтелекту, а також до розумових здатностей своїх підлеглих при оцінці їхньої відповідності посаді й характеру виконуваних ними виробничих завдань.
Пізнавальні процеси, або когнітивні (від лат. cognitio — пізнання) — це система психічних функцій, що забезпечують відображення, пізнання суб'єктом явищ об'єктивного миру. У цю систему включені наступні процеси:
1. Сенсорні процеси (відчуття й сприйняття), які служать для відбиття об'єктивної реальності у формі конкретних почуттєвих образів. Відчуття забезпечує відбиття окремих якостей об'єктів: кольори, яскравість, звук, температура, захід, смак, величина образів, переміщення в просторі, рухові й болючі реакції й т.д. Сприйняття відображає цілісні образи об'єктів — людини, тварин, рослин, технічних об'єктів, кодових знаків, вербальних стимулів, малюнків, схем, музичних творів і т.п. Ці процеси відіграють важливу роль у професійному навчанні, діяльності, а рівень їхніх сфер мированности в людей визначає їх важливі професійні здатності як дізнавання, так і розрізнення об'єктів різноманітних моральностей, тобто впливають на різні аналізатори. Наприклад, досвідчений водій на слух визначає неполадки у двигуні, а досвідчений співробітник ДАІ по візуальних і звукових сигналах визначає аварійну ситуацію. Тому необхідно професійний відбір людей для специфічних видів діяльності, де потрібні здібності до безпомилкового сприйняття різних сигналів (світлових, звукових й ін.), а також до створення об'єктивних умов для надійності сприйняття сигналів (облік законів контрасту граничних характеристик зору й слуху людини й ін.) при визначенні рівня яскравості, величини, фарбування, гучності й інших параметрів сигналів, пропонованих людині в різних видах діяльності.
2.Пам'ять — це система мнемонічних процесів, які служать для запам'ятовування, збереження й наступного відтворення у формі словесних звітів і дій тих знань, які були засвоєні в колишньому досвіді суб'єкта. Пам'ять дозволяє людині в межах його суб'єктивного простору з'єднувати минулий, поточний і майбутній плани його діяльності й тим самим бере участь у процесах прогнозування. По тимчасових параметрах розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну (оперативну) і довгострокову пам'ять, створюючи єдину систему переробки інформації суб'єктом. Облік закономірностей цих видів пам'яті необхідний для ефективної організації навчальної й професійної діяльності. Наприклад, для короткочасної оперативної пам'яті важливе чітке дозування матеріалу (від 5 до 7 сигналів на одне пред'явлення). Для успішної роботи довгострокової пам'яті необхідні:
- значна переробка матеріалу, що запам'ятовує;
- включення матеріалу, що запам'ятовує, в активні форми практичної діяльності (рішення професійних завдань);
- адекватна мотивація (наявність інтересів, включення емоційних переживань і т.п.);
- систематизація засвоєного матеріалу.
- Мислення — це система процесів, що здійснюють відбиття об'єктів у їхніх закономірних зв'язках і відносинах, їхнє розуміння, прогнозування, прийняття рішень. Мислення містить у собі такі операції, як аналіз і синтез, порівняння й розрізнення, абстрагування, узагальнення, систематизація, конкретизація. Завдяки мисленню людин пізнає закони природи й суспільства, здатний планувати свою діяльність, свідомо управляти технікою, впливати на природу, свідомо управляти своєю діяльністю й діями інших людей. Мислення - це завжди рішення якихось проблем, тому для його розвитку необхідно вміти створювати проблемні ситуації в професійній діяльності як керівників, так і підлеглих. Рішення різного роду професійних завдань вимагає по перевазі різних типів мислення - образного, практичного або теоретичного. Наприклад, якщо для водія транспортного засобу необхідно образне й практичне мислення, то для керівників верхніх рівнів - високорозвинене теоретичне мислення.
- Мова — це система процесів, що забезпечують передачу й засвоєння інформації, соціальне керування людьми, самосвідомість і саморегуляцію діяльності. Обов'язковою якістю керівника повинна бути висока культура мови, володіння усною й письмовою мовою, уміння використати мову як кошти спілкування, переконання й керівництва людьми.
5.Увага (аттенціонні процеси) — це особлива форма орієнтовної діяльності, що дозволяє людині в умовах навчання й професійної діяльності виділяти й чітко сприймати об'єкти на тлі навколишнього середовища. Наприклад, при керуванні потоками транспорту співробітник ДАІ повинен з величезної маси подразників, що впливають, швидко виділяти основні, релевантні для рішення його оперативних завдань сигнали. При організації професійної діяльності важливо враховувати властивості уваги людини: обсяг, стабільність, завадостійкості, розподіл, перемикання, які можуть виступати як професійні здатності (наприклад, у діяльності спортсменів, операторів й ін.). Стабільність уваги - найважливіша умова продуктивності навчальної й практичної діяльності, спостережливості. Відсутність зазначених властивостей уваги - одна з основних причин аварійних помилок у керуванні технікою й людьми.
6. Уява (фантазія) — це процес формування нових образів на основі переробки образа пам'яті, тобто минулого досвіду суб'єкта. Уява - основа творчості, винахідництва, передбачення можливих подій. Для активізації уяви як здатності до творчості й передбачення необхідні:
- Тренування співробітників у відтворенні певних виробничих ситуацій (успішних або аварійних) по їхньому опису;
- Запобігання вигаданих ситуацій, самоконтроль мислення;
- Розвиток прогностичних здатностей у передбаченні аварійних або конфліктних ситуацій й їхніх можливих наслідків.
Ефективність протікання пізнавальних процесів пов'язана із двома видами факторів діяльності людини.
1. Об'єктивні фактори пов'язані із соціальними й природними процесами, із впливами людей один на одного, організацією навчальної й виробничої діяльності. До них ставляться:
- раціональна організація навчальної й виробничої діяльності (чіткі плани, програми, мети, інструкції й ін.);
- методика навчання (технічні засоби, наочність, методи викладу інформації, організація дій персоналу з урахуванням закономірностей пізнавальних процесів, сприйняття, пам'яті й ін.);
- досвід і майстерність інструктора й керівника, його авторитет, педагогічний такт й ін.;
- зміст і рівень труднощів професійних завдань для співробітників;
- організація систематичного контролю й адекватність оцінки знань і дій співробітників, оцінка їх психологічної й ділової готовності до самостійної професійної діяльності;
- індивідуальний підхід у спілкуванні й вихованні співробітників.
2. Суб'єктивні фактори успішності навчання й професійної діяльності — це індивідуальні властивості особистості співробітників:
- мотиваційні установки, що визначають відношення людей до професійної діяльності, її цілям і результатам;
- рівень попередньої підготовленості, професійний досвід, тренованість у рішенні певних завдань;
- обдарованість, загальні й спеціальні здатності;
- психологічні властивості особистості (тип нервової системи, працездатність, урівноваженість, емоційність й ін.);
- характерологічні особливості особистості (комунікативність, організованість, відповідальність, самоконтроль й ін.);
- стресовитривалість і саморегуляція;
- відношення до особистості інструктора й керівника, а також до своєї робочої групи.
Система пізнавальних процесів утворить сферу інтелекту і є визначальним компонентом сфери свідомості особистості.
3.3. Індивідуально-психологічні властивості особистості і їхній облік у системі управління
До індивідуально-психологічних властивостей особистості відноситься темперамент, характер, спрямованість і здатності.
1. Темперамент — це сполучення індивідуальних властивостей, що визначають динамічну сторону поводження.
Відповідно до класифікації Гіппократа - И. П. Павлова, виділяються 4 основних темпераменти: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. По класифікації К. Юнга - Г. Айзенка, виділяються 4 відповідні типи: екстраверти високотревожні і малотревожні, інтроветри малотревожні і високотревожні.
Згідно И. П. Павлову, кожен темперамент у своїй основі має певний тип нервової системи, тобто сполучення основних її властивостей: чинності нервових процесів, їхнього балансу, лабільності. Темперамент має певний набір психологічних проявів у діяльності суб'єкта: активність, реактивність, динамічність, емоційність, тривожність, чутливість й ін.
Облік властивостей темпераменту дуже важливий для професійного відбору людей до тих видів діяльності, де потрібна швидкісна переробка інформації, розподіленість уваги, стресотривалість й інші якості. Варто пам'ятати, що, визначаючи динамічні сторони діяльності людини, темперамент не визначає її соціальну спрямованість. Тому варто говорити про властивості темпераменту не як про позитивні або негативні, а розглядати їх як більш-менш сприятливі властивості відносно їх впливу на індивідуальний стиль діяльності. Оскільки темперамент є стійка природна основа поводження індивіда, варто прагнути не до переробки типу, а до знаходження для кожного темпераменту найбільш підходящих способів реалізації його якостей, сприятливих для конкретного виду діяльності; тому що кожна людина, тренуючись у виконанні певних професійних завдань, виробляє деякий прийнятний темп і стиль діяльності. Однак люди приходять до цього оптимального результату за рахунок різних нервово-психічних витрат, кожному необхідний певний резерв часу, і все-таки в підсумку вони показують різну надійність відносно різних видів праці й різні можливості до виконавчої й керівної діяльності, до спілкування й взаємодії зі співробітниками в системах керування.
Тому при індивідуальному підході до співробітників необхідно підбирати форми діяльності
- відношення до самого себе (самооцінка й рівень домагання, самокритичність, скромність, гордість й ін.);
- відношення до діяльності (працьовитість — лінь, відповідальність — безвідповідальність й ін.);
- відношення до колективу, до суспільства в цілому (товариськість - замкнутість, принциповість - безпринципність, цілеспрямованість - переконаність й ін.).
На відміну від темпераменту, як динамічної сторони поводження характер дозволяє оцінити змістовну соціальну сторону поводження суб'єкта, його ціннісні орієнтації.
Характер є результатом розвитку особистості в онтогенезі у зв'язку із закріпленням у поводженні індивіда різних проявів психічних процесів: пізнавальних, емоційних і вольових. Тому у зв'язку з генезисом характеру розрізняють 3 групи рис:
- інтелектуальні риси (критичність, спостережливість, мрійність й ін.);
- емоційні риси (чуйність, марнославство, чесність й ін.);
- вольові риси (цілеспрямованість, принциповість, наполегливість й ін.).
Стосовно рівня норми характер може бути:
- нормальним, збалансованим, тобто відповідати адекватними реакціями на різні стимули;
- акцентуїрованим, з надмірним проявом деяких рис (наприклад, екзальтованість, гипертимность, некерованість й ін.);
- психопатичним, коли деякі риси проявляються на рівні патології.
В умовах профвідбору людей на певні посади (наприклад, на посаду керівника виробничої групи) більшу роль грає психодіагностика рис характеру, тому що саме характер визначає придатність людини до нормального спілкування й сумлінного відношення до виконуваної роботи.
2. Спрямованість особистості — це прояв ділових життєвих устремлінь людини і його мотивацій. Структура спрямованості складається з таких компонентів:
- потреб (природніх й соціальних як вираження потреби людини в певних об'єктах, необхідних для його фізичного існування й культурного розвитку);
- інтересів — форма пізнавальної спрямованості, що впливає на вибір професії, заняття певної посади в колективі й т.д.;
- ідеалів — орієнтація на конкретні зразки поводження, на еталони професійної діяльності;
3.Здатності — це властивості особистості, що визначають її придатність до успішного рішення навчальних, виробничих і творчих завдань.
Виділяють різні види здатностей. Стосовно діяльності розрізняють:
- загальні здатності як основа успішності виконання різних видів діяльності (працездатність, наполегливість, активність і т.д.);
- спеціальні (професійні) здатності як основа успішності виконання конкретних видів діяльності (навчальної, спортивної, трудовий). Наприклад, управлінська діяльність очікує від керівника таких здібностей, як коммуникативність, рішучість, наполегливість, лідерство, спостережливість, тактовність й ін.
За елементами новизни у виконуваній діяльності розрізняють здібності виконавця й творчої людини (наприклад, робота кресляра й конструктора).
За рівнем сформованості розрізняють:
- задатки як природну основу здатностей;
- обдарованість — сприятливе сполучення задатків для якої-небудь діяльності;
- здібності — якості особистості, що обумовлюють успішність оволодіння й виконання певної професійної діяльності;
- талант — комплекс високорозвинених здатностей, що визначає можливості видатних досягнень в обраній діяльності;
- геніальність — вищий ступінь розвитку таланта, що проявляється в розробці нових галузей науки, мистецтва, практичної діяльності.
Здібності не є готовим природним дарунком людини, тому що в їхній основі лежить природна обдарованість, що перетворюється в здібності тільки в сприятливих умовах навчання, тренування, виховання особистості в цілому. Здібності можна визначити тільки методами аналізу конкретної діяльності суб'єкта, оцінки її успішності, цілеспрямованості, тестуванням і т.п. Але це завжди повинен бути раціонально підібраний комплекс методів. Являючись необхідною умовою успішного виконання певної діяльності, здібності в той же час розвиваються в процесі цієї діяльності у зв'язку з умовами її організації. Наприклад, успішність участі співробітників виробничої групи в діловій грі залежить від їх інтелектуальних здібностей: кмітливості, оперативності пам'яті й мислення й т.п., але сама участь у ділових іграх як формах активного навчання стимулює подальший розвиток інтелектуальних якостей, їхній перехід на більше високий рівень активності.