Етiологiя, патогенез, епiдемiологiя та протiкання малярiСЧ
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?онiСЧ (безстатевого множинного дрiбнення), який вiдбуваСФться в органiзмi людини, i спорогонiСЧ (статевого процесу, в результатi якого утворюються спорозоСЧти), що вiдбуваСФться в органiзмi специфiчного переносника комара з роду Аnорhеlеs.
Шизогонiя. Ендогенний розвиток малярiйного паразита починаСФться з моменту введення iз слиною комара спорозоСЧтiв. Перехiд спорозоСЧта у тропозоСЧт вiдбуваСФться у перiод iнкубацiСЧ, коли паразити настiльки нечисленнi, що спостерiгати цей процес неможливо.
Теорiя, висунута Шаудiном, про безпосереднСФ заглиблення спорозоСЧтiв вiдразу в еритроцити, береться пiд сумнiв. Тепер, на пiдставi того, що в першi днi iнкубацiСЧ кров виявляСФться незаразною, вважають, що, очевидно, спорозоСЧти протягом деякого часу зберiгаються в органiзмi, будучи вiдокремленими вiд клiтин кровi. Джеме висунув теорiю, що плазмодiСЧ протягом iнкубацiйного перiоду перебувають у виглядi попередньоСЧ ендотелiальноСЧ стадiСЧ, а Раффаель встановив наявнiсть безпiгментних форм малярiйного паразита спочатку у птахiв, а згодом у пунктатi груднини людини. Цей процес ще докладно не вивчений, тому неможливо описати перехiд спорозоСЧта до стадiСЧ ретикулоендотелiальноСЧ i вiд останньоСЧ до звичайно спостережуваних форм в еритроцитах.
Шизогонiя в червонокрiвцях для всiх видiв плазмодiй вiдбуваСФться за тiСФю ж самою схемою i тiльки ряд iстотних деталей з боку морфологiСЧ самого паразита дозволяСФ легко диференцiювати його видову належнiсть.
Шизогонiя проходить за такою схемою: наймолодша стадiя паразита мерозоСЧт кругле або овальне тiльце завбiльшки в 1,52 м, що складаСФться з ядра i протоплазми з деякою перевагою останньоСЧ. МерозоСЧти можуть спостерiгатися як внутрiшньоклiтинно, так i позаклiтинно. ОстаннСФ явище маСФ мiiе в тих випадках, коли ми бачимо мерозоСЧтiв, якi ще не встигли проникнути в еритроцит.
З моменту проникнення мерозоСЧта в еритроцит починаСФться дальший розвиток плазмодiя, який виявляСФться спочатку в появi вакуолi, що в першi години швидко збiльшуСФться. Шар протоплазми, що мiстить у собi вакуолю, ще дуже вузький (за зовнiшнiм виглядом паразити нагадують перстень).
Незабаром починаСФ помiтно зростати протоплазма, яка по своСЧй масi в дальшому значно перебiльшить вакуолю своСЧми розмiрами. Майже одночасно з цим у протоплазмi зявляються зерна пiгменту, якi вiдтiнком свого кольору, величиною i розмiром характернi не тiльки для окремих видiв паразита, але й для окремих стадiй СЧх розвитку.
Коли в першi години шизогонiСЧ вiдзначалось швидке збiльшення вакуолi, то наступний етап характеризуСФться швидким збiльшенням протоплазми з появою в нiй все бiльшоСЧ кiлькостi зерен пiгменту. Одночасно з ростом протоплазми збiльшуСФться i ядро (якщо найранiша стадiя шизонта нагадуСФ перстень, то напiв-дорослий шизонт зовнi подiбний до висячого замка). У бiльш дорослих шизонтiв забарвлювана частина протоплазми стаСФ ще бiльшою вiдносно до величини вакуолi.
Остання третина часу, що припадаСФ на один цикл шизогонiСЧ, СФ завершальним перiодом трофiчного росту шизонтiв. Початок його характеризуСФться тим, що в дорослого шизонта, який своСФю величиною майже заповнюСФ iнфiкований ним еритроцит, насамперед згладжуСФться вакуоля. Одночасно з цим починаСФ розпушуватись ядро i вiдбуваСФться процес множинного дрiбнення останнього. Слiдом за початком дрiбнення ядер, трохи згодом, починаСФться вiдокремлення протоплазми навколо дрiбних ядер, тобто вiдбуваСФться формування мерозоСЧтiв. Закiнчення цього процесу характеризуСФться тим, що зерна пiгменту, ранiше розсiянi в протоплазмi, збиваються в щiльну купку, яку оточують мерозоСЧти. З руйнуванням еритроциту мерозоСЧти, як самостiйнi клiтини, попадають у плазму кровi, де частина з них гине, а решта, заглиблюючись у новi еритроцити, дають початок наступному циклу шизогонiСЧ.
Пiсля деяких циклiв шизогонiСЧ починаСФться процес утворення статевих клiтин гаметоцитiв, що СФ одним з моментiв, який забезпечуСФ паразиту збереження свого виду в природi, тому що гаметоцити, попадаючи до специфiчного переносника, дають початок новому статевому циклу; крiм того, гаметоциги бiльш стiйкi, нiж шизонти, отже, вони здатнi довше затримуватись у периферичнiй кровi.
Гаметоцити вже в найраннiшiй стадiСЧ свого розвитку iстотно вiдрiзняються вiд шизонтiв за такими ознаками: 1) вiдсутнiстю вакуолi на всьому протязi росту, 2)меншою властивiстю до амебоподiбних рухiв, внаслiдок чого контури гаметоцитiв завжди рiвнiшi i рiзко окресленi, 3) пiгмент звичайно рiвномiрно розподiляСФться по всiй площi протоплазми (за винятком гаметоцитiв Рl. fаlсiраrum, де вiн збитий у купу).
Гаметоцити ростуть значно повiльнiше, нiж шизонти. Вони поступово заповнюють уражений еритроцит, поки останнiй не буде зруйнований, i зрiлi гаметоцити деякий час залишаються поза еритроцитами в плазмi кровi.
Гаметоцити у плазмодiСЧв дуже легко диференцiюються за статтю вже задовго до повного СЧх дозрiвання.
Нижче наводимо диференцiальнi ознаки гаметоцитiв Рl. vivax i Рl. mаlаriае за статтю:
Макрогаметоцит (жiноча статева особина)
1. Велика клiтина.
2. Ядро невелике, що в бiльшостi випадкiв розмiщуСФться на периферiСЧ паразита, пухке, слабочервоного кольору.
3. Протоплазма iнтенсивно забарвлена.
4. Пiгмент у великiй кiлькостi паличкоподiбного типу, рiвномiрно розподiлений по всiй протоплазмi. Завдяки iнтенсивно забарвленiй протоплазмi його природний темнокоричневий колiр маскуСФться, i вiн здаСФться чорнуватосинiми вкраплинами.
Мiкрогаметоцит(чоловiча стате?/p>