Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?озясненнях.
Отже, на наш погляд, потребуСФ уточнення значення i роль недержавних органiв у врегулюваннi спорiв, оскiльки з досвiду iнших розвинених краiн випливаСФ висновок про рiзноманiтнi способи врегулювання спорiв державними i недержавними судами. Наприклад, в Росiйськiй Федерацii запроваджений новiтнiй спосiб врегулювання спорiв мировим судом, який давно iснуСФ у правовiй системi Англii. Запровадження в Росiйськiй Федерацii мирових судiв свiдчить про повернення у цiй краiнi до виборностi мирового суддi, оскiльки у законi передбачена альтернатива, що мировi суддi призначають або обираються на посаду. Виборнiсть свiдчить про бiльшу увагу з боку держави до мiiевого самоврядування.
Тобто демократизацiя суспiльних вiдносин проявляСФться не тiльки в роздержавленнi майна пiдприСФмств, а й в наданнi недержавним органам повноважень по вирiшенню конфлiктних та спiрних правовiдносин, наданнi територiальним громадам можливостi самiй обирати суддю.
За часiв Радянськоi влади iснували товариськi суди з обмеженими повноваженнями, що утворювались i були пiдконтрольними партiйному апарату та професiйним спiлкам, але неможливим вважалось вiддавати на розгляд товариських судiв вирiшення юридично значимих питань. Тому вони, по-сутi, мали незначний вплив на життя суспiльства.
Автором же пропонуСФться розглянути можливiсть, кориснiсть та одночасно доцiльнiсть створення альтернативи державному судочинству.
Сьогоднi iснують та створюються поряд з державним судом недержавнi судовi установи, якi будуть вирiшувати цивiльнi та господарськi справи. Загалом iснування альтернативи у варiантах поведiнки та вирiшеннi проблемних питань - це позитивне явище, але чи можна погодитись iз створенням на державному рiвнi паралельноi структури, яка по-сутi дублюватиме функцiю державноi установи? На погляд автора, нi, кожна держава маСФ дбати про укрiплення власних структур, а стосовно недержавних установ роль держави маСФ полягати у визначеннi прiоритетних напрямкiв розвитку.
За ст. 4 Закону Украiни "Про судоустрiй" правосуддя в судах загальноi юрисдикцii здiйснюСФться шляхом розгляду i вирiшення в судових засiданнях цивiльних, господарських, адмiнiстративних, кримiнальних та iнших справ, передбачених законом. Отже, при наданнi недержавним установам повноважень на розгляд в судовому порядку справ, необхiдно встановити межi його компетенцii. Це положення, зокрема вiдтворене в ст. 36 Закону Украiни Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж", а саме: обСФкт спору не може бути предметом арбiтражного розгляду за законодавством Украiни; або визнання та виконання цього арбiтражного рiшення, що суперечить публiчному порядку Украiни. Крiм того, система судiв загальноi юрисдикцii, що встановлена ст. 20 Закону Украiни "Про судоустрiй, передбачаСФ чiтку трьохступеневу iСФрархiю судiв, за якою апеляцiйнi i вищi спецiалiзованi суди вправi переглядати рiшення мiiевих судiв на предмет iх вiдповiдностi законодавству. Крiм того, громадяни Украiни та юридичнi юсоби можуть звертатись до РДвропейського Суду з прав людини.
Аналiзуючи процедуру розгляду справ Мiжнародним комерцiйним арбiтражем при ТПП Украiни, а також наслiдки такого розгляду можна встановити, що не всi субСФкти залишаються задоволеними його рiшеннями, але правове значення таких рiшень позбавляСФ громадян права перегляду iх справи по сутi лише на тiй пiдставi, що вони вiльно погодились на розгляд справи арбiтражем.
В той же час, апеляцiйний порядок оскарження рiшень суду передбачаСФ можливiсть для судiв вищого рiвня (апеляцiйних) не лише перевiряти законнiсть i обТСрунтованiсть рiшення суду першоi iнстанцii за матерiалами судовоi справи, а й на засадах змагальностi сторiн у судочинствi дослiджувати новi докази та залежно вiд встановленого постановлювати своСФ рiшення. Вищi спецiалiзованi суди та Верховний Суд Украiни, перевiряючи справи у касацiйному порядку, мають забезпечувати однакове застосування законодавства як судами окремих спецiалiзованих юрисдикцiй, так i всiма судами загальноi юрисдикцii.
Тому, на нашу думку , необхiдно визначитись, чи може самостiйна i незалежна держава застосовувати примус до своiх субСФктiв, коли рiшення про це приймаСФться не ii установами? Наприклад, коли рiшення арбiтражу набуваСФ "законностi", а в ньому iснуСФ значна помилка i через це особа вiдмовляСФться виконувати його у добровiльному порядку, чи може воно виконуватись державною виконавчою службою Украiни лише тому, що воно не може бути оскарженим по сутi?
Повноваження державноi виконавчоi служби за ст. 28 Закону Украiни Про виконавче провадження стосуються лише випадку, коли потребуСФться розяснення рiшення, яке пiдлягаСФ примусовому виконанню. Повноваження виконавчоi служби стосовно виконання рiшень шведського арбiтражу суттСФво вiдрiзняються вiд украiнськоi юридичноi практики. На вiдмiну вiд судового рiшення, арбiтражне рiшення потребуСФ попередньоi оцiнки з боку виконавчого органу. Виконавчий орган, дii якого по приведенню до виконання рiшень регулюються Виконавчим процесуальним кодексом 1981 року, перевiряСФ дiйснiсть рiшень згiдно ст. 20 Арбiтражного акту. Таким чином, вся правова система краiни маСФ узгоджуватись в СФдину взаСФмодоповнюючу, чiтку та послiдовну структуру.
Наприклад, рiзнi термiни третейський суд, мiжнародний комерцiйний арбiтраж не мають рiзницi в правовому змiстi, наприклад, спрямування на вирiшення цивiльних спор