Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?ого міністерства, використовують військову техніку і звязок. Але іншої можливості спілкування з військовими частинами, що дислокуються поза населеними пунктами, немає. Офіцери військових судів забезпечуються довольством і спорядженням з відповідних служб Міністерства оборони України. Вказане сприяє забезпеченню судів, їх мобілізаційній готовності та економії державних коштів, які могли б витрачатися на утворення окремої системи матеріально-технічного забезпечення військових судів. Але це не впливає на незалежність суду, оскільки все спорядження, оренда приміщень і техніки, звязку оплачується не з фондів Міністерства оборони України, а з коштів військових судів. Зважаючи на зазначені та деякі інші аспекти організації та діяльності військових судів, не можна не погодитися з думкою про необхідність збереження існуючої системи військових судів [196] ).
Більш того, на наш погляд, існує нагальна потреба розширення їх юрисдикції. Це питання повязано, перш за все, зі зменшенням навантаження на суддів місцевих судів, оскільки неприйнятною є практика, коли суддя місцевого суду розглядає в день по 3-4 кримінальних і 8-10 цивільних справ, не враховуючи розгляд справ про адміністративні правопорушення. В разі обмеження юрисдикції військових судів тільки військовими злочинами це призведе до вкрай напруженої ситуації щодо розгляду справ судами першої та апеляційної інстанцій. Тому слід запропонувати на майбутнє з метою зменшення навантаження на суддів місцевих судів вирішити питання про розширення підсудності військових судів шляхом передачі їм для розгляду цивільних справ стосовно атестованого складу Міністерства внутрішніх справ України, особового складу Державної фельдєгерської служби України при Держкомзвязку та інформатизації України, податкової міліції Державної податкової адміністрації України і працівників митної служби [197] ).
Взагалі, регламентація діяльності силових відомств статутами зближує їх із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями. Шкоди державі, юридичним особам і громадянам завдають та становлять велику суспільну небезпеку факти використання працівниками органів внутрішніх справ наданих їм законом повноважень всупереч інтересам служби, з перевищенням влади або посадових повноважень, що супроводжуються насильством, неправомірним застосуванням зброї чи завдають тяжких наслідків.
На підтвердження наведеного, за даними Верховного Суду України лише в період з 1995 по 2002 р.р. до кримінальної відповідальності було притягнуто 1999 працівників органів внутрішніх справ, а за 2000-2002 р.р. тільки з числа військовослужбовців внутрішніх військ МВС до такого виду відповідальності притягнуто 294 особи. Зазначимо, що за вказаний період кількість засуджених працівників і військовослужбовців МВС за вчинення посадових злочинів становила 50 % від загальної кількості засуджених за статтями КК України по цій категорії осіб [198] ). Для виконання специфічних завдань, покладених на органи МВС, вони керуються не тільки законами України, а й іншими нормативними актами, що регламентують різні напрямки та види їх діяльності. Так, працівники патрульно-постової служби діють на підставі Статуту патрульно-постової служби, затвердженого наказом МВС України № 404 від 28 липня 1994 року [199] ), який регламентує та визначає основні завдання, порядок організації і несення такої служби працівниками міліції по охороні громадського порядку, безпеки, боротьби з правопорушеннями.
Важливим стосовно питання розширення підсудності військових судів є те, що військовослужбовці внутрішніх військ та конвойної охорони МВС при виконанні завдань по охороні громадського порядку керуються не тільки Законом України Про війська внутрішньої та конвойної охорони, а й зазначеним Статутом. Тобто, діяльність працівників міліції і військовослужбовців внутрішніх військ з охорони громадського порядку, безпеки тощо регламентується одним нормативним актом.
Підкреслимо, що органи міліції також здійснюють спільні організаційні і практичні заходи щодо посилення охорони громадського порядку, захисту прав, свобод, законних інтересів, життя і здоровя громадян і боротьби з правопорушеннями в місцях дислокації військових частин, а також на територіях, що прилягають до них, військових містечок, навчальних закладів Збройних Сил України. З метою вирішення цих питань, на виконання спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства оборони України № 428/220 від 26 вересня 1994 року Про організацію спільного патрулювання співробітників органів внутрішніх справ і військовослужбовців Збройних Сил України, в місцях дислокації військових частин організовано спільне патрулювання працівників міліції з особовим складом Збройних Сил, до якого також залучаються працівники підрозділів патрульно-постової служби, підрозділи міліції Беркут та найбільш підготовлені військовослужбовці [200] ).
Заслуговує на увагу і наказ МВС України та Держкомкордону України від 7 серпня 2000 року № 520/390, яким затверджена Інструкція про спільну діяльність щодо виявлення викраденого автомототранспорту та порядок контролю транспортних засобів, що перетинають державний кордон України [201] ). Наведене свідчить про те, що працівники органів міліції та військовослужбовці, спільно виконуючи поставлені завдання, постійно здійснюють схожі функції, керуючись наказами відповідних відомств.
В аспекті висвітлюваного питання необхідно звернути увагу на порядок і умови проходження слу