Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
°восуддя, процедура і принципи їх складання повинні бути чітко врегульовані законодавством про судоустрій. Доцільно зазначити на підставі списків виборців до якої ради (міської, районної чи обласної) повинні формуватися склади присяжних, виходячи з рівня суду, який розглядатиме справу за їх участю. Слушною є думка правників, які вказують на те, що через певний період голова відповідного суду визначає кількість громадян, які повинні бути включені до списку присяжних [248] ).
Не менш ретельно у законодавстві про судоустрій повинні бути регламентовані вимоги, які ставляться до присяжних, основні з яких викладені у ст.66 Закону України Про судоустрій України. До їх списку можуть включатися лише громадяни України, які постійно проживають на території, що підлягає юрисдикції відповідного суду, а також не можуть включатися особи, які згідно з чинним законодавством не взмозі виконувати обовязки судді за віком, або не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, чи визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, страждають хронічними психічними чи іншими захворюваннями, що перешкоджають виконанню обовязків присяжного тощо.
Враховуючи, що заборона виконувати обовязки присяжного у звязку з професією чи діяльністю громадянина спрямована, з одного боку, на захист суспільних інтересів, а з іншого - на забезпечення прийняття у конкретних справах законних і справедливих судових рішень, вважаємо, що в законодавстві України слід визнати несумісними з виконанням обовязків присяжних посади депутатів різних рівнів, членів уряду, суддів та службовців апарату судів, прокурорів, слідчих і адвокатів.
Виходячи з наведеного, в законодавчому порядку потрібно встановити такі підстави для звільнення присяжних від виконання обовязків по здійсненню правосуддя: за особистим проханням; у разі досягнення жінкою 55 років, а чоловіком - 60 років; жінок, які перебувають у відпустці у звязку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також тих, які мають дітей дошкільного або молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів чи членів сімї похилого віку; виконання обовязків керівників органів виконавчої влади; особам, які не володіють державною мовою або іншою мовою, якою ведеться судочинство; особам, які через свої релігійні переконання вважають для себе участь у здійсненні правосуддя неможливою. Очевидно, що Законом можуть бути встановлені й інші підстави для звільнення присяжних від виконання обовязків по здійсненню правосуддя.
Основні питання, повязані з функціонуванням суду присяжних, повинні вирішуватися процесуальним законодавством. Насамперед, це питання компетенції суду присяжних та його кількісного складу в розгляді конкретної справи. Вирішувати їх необхідно з огляду на економічні фактори та фінансові можливості держави. Ми вважаємо, що хоча б на початкових етапах процесу впровадження суду присяжних треба зупинитись на варіанті, згідно з яким суд присяжних діятиме у складі шести осіб і ним розглядатимуться (якщо про це заявив клопотання підсудний) лише справи про найтяжчі злочини (наприклад, ті, за які законом буде передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі).
Також потрібно чітко визначити у процесуальному законі права й обовязки присяжних, встановити норми їх поведінки під час розгляду справи. Зокрема, слід передбачити, що присяжний повинен призначатися лише на добровільних засадах, не повинен відлучатись із залу судового засідання без дозволу головуючого, спілкуватися з приводу справи з особами, що не входять до складу суду, збирати відомості у справі поза судовим засіданням, процесуальну відповідальність присяжного та механізм його усунення від подальшої участі в розгляді справи у разі невиконання ним визначених обовязків.
Згідно з частиною 1 статті 127 Конституції України носіями судової влади у визначених законом випадках є також представники народу - народні засідателі. Чинним законодавством (ч.3.ст.17 КПК України) визначено колегіальний розгляд судом першої інстанції у складі двох суддів і трьох народних засідателів лише кримінальних справ про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі [249] ).
Виходячи з вимог зазначених вище положень Конституції України, народними засідателями можуть бути громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, здійснюють правосуддя як у судах загальної юрисдикції, так і в спеціалізованих судах, а їх необхідна кількість для провадження судочинства визначається головою відповідного суду. Списки народних засідателів за поданням голови місцевого чи спеціалізованого суду складаються і затверджуються відповідною районною чи міською радою строком на чотири роки. До списків, у кількості визначеній головою відповідного суду, включаються громадяни, які постійно проживають у відповідному районі (місті).
На наш погляд, вдалим є припис, викладений у ч.4 ст.65 Закону України Про судоустрій України, щодо оформлення списків народних засідателів із числа військовослужбовців. Однак, процедура і критерії складання зазначених списків, що прийнятні для визначення народних засідателів районних (міських) судів, в повній мірі не відображають специфіку військової організації та особливості дислокації військ. Враховуючи можливі переміщення військовослужбовців по службі, списки народних засідателів повинні переглядатися по мірі необхідності. Також потрібно передбачити норму, яка вказувала б, що кожен гром?/p>