Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?зованих судів, до складу якої будуть входити як судді-юристи, так і судді, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Згідно з проведеним мною опитуванням 146 суддів судів загальної і спеціальної юрисдикції існує думка, про те, що для складу колегії суддів спеціалізованого суду прийнятним буде варіант, коли справу по першій інстанції розглядають один суддя-юрист і два судді, які є фахівцями в галузі юрисдикції цього суду (див.Додаток Р). Друга може розглядати певну категорію цивільних, кримінальних справ, для вирішення яких потрібні не лише юридичні знання, а й певний досвід суспільного життя. Здійснення правосуддя в апеляційних і касаційних інстанціях можливо лише у колегіальному складі.
Є дискусійною проблема впровадження в судочинство інституту присяжних, оскільки Конституція України гарантувала громадянам право на безпосередню участь у здійсненні правосуддя за допомогою цього інституту (стаття 124). Статтею 31 Закону України Про судоустрій України визначено, що в Україні діють суди присяжних. Конституція України не відповідає на питання, повязані із запровадженням суду присяжних, і, передусім, щодо моделі цього суду, принципів його формування та компетенції. З цього вбачається, що вони повинні бути вирішені за допомогою прийняття нових процесуальних кодексів.
Створення відповідної законодавчої бази і запровадження суду присяжних, як свідчить досвід багатьох країн, є складним. Наприклад, положення статті 125 Конституції Іспанії 1978 року, яка передбачала створення суду присяжних, були реалізовані лише в 1995 року, а перші процеси цього суду відбулися тільки в травні 1996 року. Російська Федерація, в якій такий суд має певні історичні надбання, не запровадила його одразу повсюдно, а ввела у 1993 році в порядку експерименту в девяти регіонах.
Традиційно суд присяжних розглядається як один із найдемократичніших інститутів, як головна гарантія захисту особи від свавілля законодавчої і судової влади. Існує думка про переваги суду присяжних у широкій колегіальності, меншому ризику допущення судової помилки, більшій незалежності, демократизмі, усуненні бюрократичного духу, гласності, посиленні змагальності кримінального процесу тощо. Однак у правничій літературі мають місце і критичні висловлювання щодо діяльності суду присяжних. Зокрема, звертається увага на його недостатню ефективність, неспроможність в окремих випадках прийняти правильне рішення, непопулярність як серед суддів-професіоналів, так і серед самих присяжних [246] ). Здебільшого судді скептично ставляться до можливостей суду присяжних, адже немає повної гарантії того, що у наших умовах такий суд здійснюватиме правосуддя на більш високому рівні, ніж суд, що складається із суддів-професіоналів [247] ).
Основне питання, яке постало перед законодавцем - модель майбутнього суду присяжних. Існують дві моделі такого суду - англо-американська і континентальна. Першій моделі властиво те, що присяжні складають відокремлену від судді-професіонала (або суддів) колегію і завершують свою участь у розгляді справи прийняттям рішення про винність (невинність) підсудного, в той час як за другою моделлю присяжні всі питання, повязані з розглядом справи та постановленням вироку (в тому числі й щодо винності або невинності підсудного та призначення йому покарання), вирішують разом із професійним суддею (суддями).
Вважаю, що зазначена вище конституційна норма лише задекларувала право народу у здійсненні судочинства через суд присяжних, але, враховуючи правову та психологічну непідготовленість населення нашої країни до самостійного прийняття судового рішення, зазначимо, що досвід США чи Канади, де суд присяжних має давню традицію, не має для України практичного інтересу.
На мою думку, найбільш прийнятною для України є континентальна модель суду присяжних. Як слушно зазначають В.Г.Білоусенко і П.П.Пилипчук, імплементація до нашого законодавства англо-американської моделі суду вимагатиме істотних змін не тільки існуючих процедур, а й нашого уявлення про основні засади кримінального процесу (перш за все такі, як законність, змагальність, забезпечення доведеності вини) [248] ). Реалізація цієї концепції у вітчизняному законодавстві може призвести до втрати надзвичайно цінного багаторічного досвіду розгляду кримінальних справ за участю народних засідателів. Наведене можна проілюструвати на принципі змагальності, оскільки традиційним для нашого кримінально-процесуального права є розуміння цього принципу як такого, що полягає, з одного боку, у розмежуванні трьох основних процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи), а з другого - в обєднанні судом дій учасників судового розгляду з метою встановлення істини. Інше розуміння цього принципу спостерігається в процесуальному праві США, оскільки він належним чином реалізується лише тоді, коли суддя чи присяжні є нейтральними і пасивно сприймають докази, що подаються сторонами у справі - обвинуваченням і захистом, і на практиці це призводить до того, що суддя і присяжні засідателі одержують дозовану сторонами інформацію [247] ).
Важливим є також питання про принципи і порядок відбору присяжних. У більшості країн формування списку присяжних здійснюється на підставі списків виборців. Очевидно, що для України найбільш прийнятним є формування таких списків відповідно до списків виборців, складених для останніх виборів депутатів.
Зважаючи на те, що з цих списків формуються склади суду присяжних, які здійснюватимуть пр?/p>