Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
на них.
Зокрема, ставляться додаткові вимоги до кандидатів на суддівську посаду, і суддями цих судів, як правило, можуть бути особи, які мають спеціальні знання з проблем молоді та виявляють до неї інтерес з питань виховання, опікування тощо. Крім того, при цих судах працює спеціальний персонал, що сприяє виконанню покладених на них завдань шляхом здійснення програмованого обстеження правопорушників, нагляду за ними та надання соціальної допомоги.
Для прикладу можна навести досвід функціонування сімейних судів у Японії та опікунських судів Австрії. Так, юрисдикція сімейного суду Японії поширена на злочини й інші правопорушення неповнолітніх; на злочини дорослих, що заподіюють шкоду неповнолітнім; на всі питання сімейного права, що повязані із захистом прав та інтересів неповнолітніх; на питання нагляду та піклування за неповнолітніми, їх навчання, поведінки, оздоровлення сімейної обстановки тощо. Такі суди є самостійними в системі районних судів і їм підсудні справи щодо неповнолітніх правопорушників віком від 14 до 20 років, а також важковиховуваних соціально неадаптованих осіб такого ж віку. Справи розглядаються за дещо відмінною процедурою, тобто за правилами соціального дослідження, і тому при цих судах функціонують спеціальні допоміжні служби та особи, які здійснюють таку діяльність.
В Україні ідея створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх набуває все більше прихильників [236] ). Підтримуючи цю позицію, ми висловлюємо думку про те, що Закони України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні [237] ) та Про соціальну роботу з дітьми та молоддю [238] ) акцентують увагу на тому, що заходи примусового впливу до неповнолітніх правопорушників можуть застосовувати тільки суди, а через те, що розгляд цих справ у судах загальної юрисдикції не позбавлений фактора негативного впливу на підлітків, слід створити спеціалізовані суди у справах неповнолітніх.
Таким чином, історія спеціалізованого правосуддя по справах неповнолітніх і сучасні надбання міжнародного співтовариства з цього питання свідчать про намагання гуманістичних сил у суспільстві і юридичній науці створення і функціонування такого суду, який покликаний максимально захистити молоде покоління від посягань на його права і має можливість бути ефективним засобом боротьби з молодіжною злочинністю.
На наш погляд, створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх є привабливим, однак фінансові можливості держави досить обмежені і нагальної потреби їх створення саме зараз не вбачається. Разом з тим, функціонування таких судів можливе в майбутньому, основною метою діяльності яких повинно стати усунення помилок у вихованні дітей, посилення саме опікунської ролі сімї. Крім того, в законодавчому порядку доцільно зазначити і конкретні категорії справ, що підлягатимуть розгляду в судах по справах неповнолітніх, зокрема категорії цивільних, кримінальних, адміністративних справ, справ про опікунство, усиновлення та позбавлення батьківських прав.
2.3 Становлення спеціалізованих судів України: проблеми теорії та практики
юрисдикція судовий правовий правосуддя
На шляху створення системи спеціалізованих судів в Україні існує багато проблем, для розвязання яких потрібно вирішити ряд питань, повязаних із законодавчим, організаційним, соціально-психологічним, кадровим та матеріально-технічним оформленням всього комплексу заходів, покликаних створити дієву та, з урахуванням національних традицій, пристосовану до норм міжнародного права судову систему нашої держави, вирізнивши в ній спеціалізовані судові установи.
У звязку з цим слід відзначити, що питання структури судової системи України знайшли вирішення одночасно у двох статтях Конституції України (124 і 125), хоча з точки зору законодавчої техніки їх доцільніше було передбачити в одній. Крім того, закріпивши принцип спеціалізації судової системи, Основний Закон прямо не передбачає існування спеціалізованих судів. Тому вважаємо за доцільне, за можливості, зосередити в майбутньому ці питання у статті 125 Конституції, виключивши із статті 124 частину третю.
Виходячи з наведеного, стаття 125 Конституції України могла б бути викладена в такій редакції:
Стаття 125. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
До судів загальної юрисдикції відносяться загальні і спеціалізовані суди. Відповідно до закону діють місцеві, апеляційні, касаційні суди. Найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Створення надзвичайних та особливих судів забороняється.
При вирішенні цих проблем недостатньо обмежитися тільки внесенням змін до Конституції України чи прийняттям нових законів про судоустрій і статус суддів. На нашу думку, слід переглянути всю нормативно-правову базу матеріального, процесуального права тощо, які матимуть безпосередній вплив на здійснення правосуддя спеціалізованими судами.
Передусім необхідно переосмислити концептуальні підходи до розуміння способів здійснення правосуддя спеціалізованими судовими установами, а в нормах, що регулюють питання процесу, слід визначитися зі способами розвязання спорів між субєктами правовідносин, детально акцентувати увагу на правах, обовязках і відповідальності учасників процесу. Виходячи з цього, законодавча база, яка стосується судової влади взагалі і спеціалізов