Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
аного судочинства зокрема, повинна включати закони, що регламентували б діяльність органів, які мають безпосередній звязок із здійсненням правосуддя (прокуратура, адвокатура, міліція, служба безпеки, митні та прикордонні органи, податкові, фінансові, екологічні інспекції, органи пожежної безпеки тощо).
Організаційне оформлення створення судів зі спеціалізованою юрисдикцією насамперед повязане з пошуками оптимального варіанту зміни структури судової системи, оскільки аналіз організації судової влади в розвинутих країнах Європи і світу вказує на органічну єдність принципів централізації та децентралізації в їх судових системах.
Навіть у державах, які відрізняються своїми правовими системами (романо-германська і англо-саксонська), суди першої інстанції створені з урахуванням особливостей галузей права. В цих країнах відносна централізація проявляється на рівні апеляційних судів, що розглядають скарги на рішення судів першої інстанції, а повна організаційна централізація судової системи досягається лише на рівні вищих судових інстанцій. Організація судової системи в Україні, яка донедавна зберігала властивості системи радянського права, значно відрізняється від світового досвіду, оскільки вбачається повна децентралізація на вершині судової системи (чотири незалежних один від одного Суди - Конституційний, Верховний, Вищий господарський та Вищий адміністративний), хоча з прийняттям змін до Арбітражно-процесуального кодексу України у 2001 році та Господарського процесуального кодексу України у 2003 році ситуація дещо виправилася (щодо процесуальної можливості перегляду Верховним Судом України постанов і ухвал Вищого господарського суду України) [112], [239] ).
Останні три Суди є ієрархічними вершинами самостійних судових систем, що призводить до великої концентрації розгляду справ по першій інстанції в загальних і господарських судах. Таке становище виникло внаслідок організації судів в основному за адміністративно-територіальним принципом, а не за принципом регулювання тієї чи іншої галузі суспільних відносин. З цього приводу зазначимо, що при створенні системи спеціалізованих судів в Україні твердження про те, що такі судові установи повинні привязуватися до адміністративно-територіального устрою держави є дискусійним, оскільки, на мою думку, таке відмежування слід розглядати як одну з умов незалежності судів від впливу місцевої представницької та виконавчої влади. Так, у США 12 апеляційних судів федеральної системи правосуддя припадає на 50 штатів, а в Німеччині 13 апеляційних судів - на 16 земель [240] ).
Актуальним залишається і питання створення судів за галузями права (адміністративні, фінансові, митні тощо), оскільки організація таких судів може базуватися на системі судових округів, але вбачається проблема їх створення, виходячи із співвідношення з існуючою системою місцевих судів.
Створення системи спеціалізованих судів України на нових демократичних засадах - процес важкий і тривалий, оскільки судді довгий час перебували під впливом партійної та виконавчої влади, прокурорського нагляду, а зараз перебувають під пресингом переважно некомпетентних вимог представників депутатського корпусу, преси тощо. Зазначене вище сприяло раніше і продовжує сприяти викривленню сприйняття суддею своєї ролі в здійсненні правосуддя, усвідомленню неповноцінності свого соціального стану серед інших представників державної влади, і, як результат, - призводить до втрати незалежної позиції в правовій діяльності та нерішучості у прийнятті рішення. Законом України Про статус суддів держава змінила роль судді - він став повноцінним представником державної влади. Разом з тим, вважаю, що на даному етапі реформування судової системи України розвязання соціально-психологічних проблем вимагає подальшого вдосконалення відносин між всіма інститутами держави, що прагне бути демократичною і правовою.
Розширення судової юрисдикції відповідно до положень статей 124-129 Конституції України вимагає значного збільшення складу судового корпусу і його більш якісної підготовки, особливо в сфері правовідносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, земельного, господарського, житлового, військового, комерційного законодавства і міжнародного приватного права.
Вирішити цю проблему можливо шляхом створення належних умов для роботи суддів і відповідної фахової підготовки суддівських кадрів. З цією метою ІV і V зїзди суддів України запропонували Раді суддів України невідкладно розробити і подати на розгляд Президенту України та Верховній Раді України Державну програму підготовки суддівських кадрів, у якій передбачити створення Академії суддів [241] ). Указом Президента України від 9 вересня 2000 року № 1053/2000 було створено Українську академію суддів, основним завданням якої є забезпечення практичної підготовки осіб, які вперше претендують на посаду судді та підвищення кваліфікації суддів [242] ). На жаль, цей навчальний заклад ще фактично не розпочав роботу, а Раді суддів України не вдалося узгодити діяльність багатьох державних установ, які здійснюють навчання суддів, хоча виконуючи припис ст.126 Закону України Про судоустрій України, Державна судова адміністрація України повинна забезпечити необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створивши відповідну систему підвищення кваліфікації. За законом суддівські кадри призначаються з числа осіб, які здобули вищу юридичну освіту в навчальних закладах Україн