Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
орені умови для обєктивного і неупередженого правосуддя.
Найважливішою ознакою субєкта судової влади є його публічно-владна компетенція (коло повноважень, наданих певному органу) - юрисдикція судового органу. Судова юрисдикція має обєктивну (зовнішню) і субєктивну (внутрішню) сторони. З обєктивної сторони вона виступає як система владних повноважень (владних прав і обовязків) субєктів судової влади, але делегування судовими органами цих повноважень іншим особам не допускається. З субєктивної сторони судова юрисдикція характеризується рівнем компетентності її субєктів.
Виходячи з конституційної вимоги щодо поширення юрисдикції судів на всі правові відносини в державі (ст. 124 Конституції України), зазначимо, що правосуддя відрізняється специфічністю завдань, які держава ставить перед судовими органами, а також основними функціями судової влади. Ці завдання та функції є загальними для всієї структури такої влади і виражають судову політику, єдину для всіх ланок судових органів. Основна спрямованість судової політики виражена у нормах галузей матеріального права - конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, господарського тощо. Саме вони закріплюють існуючі в суспільстві відносини, спрямовані на захист прав людини й охорону економічної і політичної систем суспільства. Проте навіть за наявності справедливих матеріальних законів, чітко виражених завдань і функцій суду ступінь їх реалізації багато в чому залежить від кола питань, що належать до компетенції судових органів та від установлення їх повноважень при вирішенні конкретних справ. Ними, з одного боку, охоплюються права, які забезпечують підпорядкування відповідних субєктів судової влади і визначальне положення суду у взаємовідносинах з іншими органами, з другого боку - різнопланові обовязки і, насамперед, - обовязок справедливо і своєчасно розглядати спори про право, без чого правосуддя взагалі неможливе [149] ).
В аспекті дисертаційного дослідження зазначимо, що поняття юрисдикція (лат. - jurisdictio - cуд, судочинство) визначається як встановлена законом чи іншим нормативним актом сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і розглядати справи про правопорушення, тобто давати оцінку діям особи чи іншого субєкта права з точки зору їх правомірності чи неправомірності. Юрисдикція визначається в залежності від виду і характеру справ (злочини, проступки, майнові спори тощо), їх територіальної належності та від осіб, які беруть участь у розгляді справи.
Спеціальними органами юрисдикції є суди - загальні та спеціалізовані. Сукупність повноважень, даних в силу закону відповідному виду судів щодо вирішення питань їх юрисдикції, загальних для всієї судової системи, у яких виражаються завдання і функції по здійсненню єдиної судової політики в державі, загалом складають юрисдикцію судових органів [150] ). Зміст цієї юрисдикції багатозначний, оскільки для її розгляду необхідно виходити із завдань і функцій, обумовлених судовою політикою, встановити конституційно закріплене коло предметної компетенції судової системи і розкрити повноваження (права й обовязки) кожного виду судів (загальної чи спеціалізованої юрисдикції) щодо вирішення питань їх відання.
Судова юрисдикція нерозривно повязана з поняттям компетенція (від лат. сompetens - відповідний), яке включає в себе сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обовязків) керуючого органа чи посадової особи та коло питань, що вони вправі вирішувати. З цих же позицій ми визначаємо поняття судова компетенція, як сукупність юридично встановлених повноважень (владних прав і обовязків) певного судового органу (спеціалізованого суду) щодо визначеного законом кола питань, які підлягають вирішенню. Обсяг судової компетенції, виходячи з предмету дисертаційного дослідження, повинен обумовлюватися здійсненням державної влади судовими органами в особливій сфері суспільного життя: у залежності від їх спеціалізації - по горизонталі (загальні, адміністративні, господарські суди тощо), а також територіальним масштабом діяльності кожної ланки судової системи - по вертикалі (Верховний Суд України, Касаційний суд України, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані, апеляційні й місцеві суди).
Компетенція насамперед визначає предмет відання системи судових органів, вона окреслює ту сукупність проблем, на вирішення яких спрямовані права й обовязки кожної ланки судової системи. Предметна компетенція системи судових органів знаходить конституційне закріплення у статтях 124, 125 Конституції України, в яких зазначені загальні питання організації судової системи України, та в інших законодавчих актах, що містять не тільки конкретні повноваження судів за їх предметною компетенцією в тих чи інших галузях права, але і визначають функціональні повноваження, тобто відповідні права й обовязки судів у галузі правосуддя.
Необхідність запровадження принципу спеціалізації в судовій діяльності, виходячи з надбань конституційної та законодавчої практики, що властива більшості розвинутих держав світу, багато років є темою для наукової дискусії в Україні. Деякі аспекти цього питання розглядалися при вирішенні інших правових проблем у працях М.І.Мельника, В.І.Німченка, Т.О.Новікової, Г.М.Омельяненко, А.О.Селіванова, В.В.Сунцова, В.М.Палій, Д.М.Притики, М.І.Тітова, В.П.Шевченка та В.І.Шишкіна. Зазначені автори відносять впровадження принципу судової спеціалізації до нагальної потреби суспільства. Підтримую