Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?ною.
Законом України Про судоустрій України визначена трьохступенева система судових органів адміністративної юрисдикції. Статтею 21 Закону встановлено, що місцевими адміністративними судами є окружні суди, які утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Разом з тим, чинний Закон не встановлює критерії визначення кількості окружних судів, як судів першої інстанції спеціалізованого адміністративного правосуддя. Виходячи з аналітичних даних Верховного Суду України, нами пропонується створити окружні суди по одному на два адміністративно-територіальні райони. Це наблизить судові установи адміністративної юрисдикції до населення і дасть змогу уникнути впливу на ці суди з боку місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. За таким же принципом пропонуємо створити і адміністративні суди апеляційної інстанції, виходячи із співвідношення один суд на дві області. Крім того, пропонується в деяких густонаселених областях України (Донецька, Дніпропетровська) створити по два апеляційних суди, виходячи з кількості справ, що будуть розглядатися цими судами.
Вищим судовим органом адміністративної юрисдикції статтею 38 зазначеного Закону визначено Вищий адміністративний суд України, а в складі Верховного Суду України передбачена діяльність Судової палати в адміністративних справах (ст.48). На моє переконання, ці інстанції судового розгляду забезпечать надійний захист проти можливих правопорушень з боку державних органів. За наявності трьох рівнів розгляду адміністративної справи можливість включення до складу суду більше, ніж одного професійного, досвідченого і кваліфікованого в питаннях адміністрування та управління судді залежить від загальної кількості суддів, які можуть бути задіяні для здійснення правосуддя в сфері адміністративної юрисдикції, та виділених для цього коштів.
На мій погляд, судовий розгляд адміністративних справ вимагає і внутрішньої спеціалізації суддів, що відрізняється від тієї, яка необхідна для розгляду цивільних справ. Це викликано не лише відмінностями між нормами матеріального і процесуального права, що підлягатимуть застосуванню, а й іншими факторами, оскільки адміністративні справи завжди несуть на собі відбиток адміністрування. З цього приводу В.С.Стефанюк слушно зазначає, що знання не лише матеріального права, а й практики адміністративних органів є дуже важливим для розгляду справ щодо адміністративних питань [169] ).
Деякі категорії адміністративних справ вимагають наявності специфічних знань та досвіду. До таких можливо віднести податкові справи, які потребують грунтовних знань з бухгалтерського обліку, аудиту та економіки, а також справи, повязані із застосуванням митного законодавства тощо. Дане твердження обумовлене необхідністю реалізації положень статті 55 Конституції України, якою гарантується право громадян і юридичних осіб на оскарження судових рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Відсутність спеціалізованих адміністративних судових установ ставить існуючі суди в такі умови, коли вони повинні розглядати в порядку цивільного судочинства спори, які за своєю природою є не цивільними, а адміністративно-правовими.
Наведене підтверджується судовою практикою. А. звернувся до суду зі скаргою на дії начальника Житомирської митниці, повязані з відмовою в пільговому митному оформленні ввезеного ним з-за кордону автомобіля. Заявник зазначав, що під час службового відрядження у складі Миротворчих Сил ООН на території колишньої Югославії він заробив 2615 доларів США, а вартість ввезеного автомобіля не перевищувала 50 відсотків заробленої ним суми, тому згідно з постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 року Про проект Закону України Про порядок обкладення податками предметів, які переміщуються громадянами через митний кордон України він має право на пільгове митне оформлення вказаного автомобіля. Рішенням суду скаргу А. було задоволено. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, задовольняючи касаційну скаргу митниці, вказала, що суд у мотивувальній частині рішення послався на постанову Верховної Ради України від 5 травня 1996 року, але не застосував при вирішенні спору діюче законодавство, зокрема норми Закону України Про Єдиний митний тариф [175] ).
На мій погляд, з прийняттям Адміністративного процесуального кодексу України до компетенції адміністративних судів доцільно було б віднести розгляд спорів про: визнання недійсними письмових (адміністративних, індивідуальних) актів державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; визнання незаконними дій державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; відшкодування збитків, завданих протизаконними актами і діями державних (у тому числі і правоохоронних) органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; відмову у видачі ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; відмову в проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) чи наданні згоди на це з порушенням закону; відмову в реєстрації обєднань громадян; порушення порядку призначення на посади та звільнення з посад службовців органів виконавчої влади та їх апарату, а також апарату органів місцевого самоврядування (перелік таких посад бажано оформити законодавчо); законність рішень, прийнятих за скаргами, раніше поданими до органів державної влади і місцевого самовряду?/p>