Цивiльно-правова охорона особистого життя фiзичноi особи
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?воСФi iндивiдуалiзацii вигаданого iменi;
4) можливiсть вимагати зупинити незаконне використання свого iменi, пiд яким слiд розумiти заборону будь-якого порушення права на iмя.
Подiбним до права на iмя СФ право на присвоСФння iменi (ст.ст. 145147 СК). Сутнiсть цього права полягаСФ у наданнi iменi фiзичнiй особi до того моменту, поки вона ще не в змозi реалiзувати вказане право самостiйно. Цим правом надiленi батьки, усиновителi, опiкуни, а в окремих випадках органи опiки та пiклування чи суд. Вибiр iменi можливий з урахуванням нацiональних традицiй (наприклад, подвiйне чи потрiйне iмя (Карпенко-Карий, Складовська-Кюрi), вiдсутнiсть по батьковi (Джордж Вашингтон, Авраам Лiнкольн) або ж можливе присвоСФння транскрибованого iменi (тобто iменi, яке як вимовляСФться вiдповiдно до нацiональних традицiй, так i пишеться, наприклад, Софi Лорен (а не Софiя Лорен), Анне Вескi (а не Ганна Вескi) тощо).
Доволi важливим при участi фiзичноi особи в суспiльних вiдносинах СФ також i право на гiднiсть, честь та дiлову репутацiю. В загальному розумiннi, пiд поняттям "честь" слiд розумiти зовнiшню оцiнку фiзичноi особи з боку суспiльства чи соцiальноi групи, членом якоi вона СФ. Гiднiстю СФ внутрiшня самооцiнка особою своiх якостей. Сумiжним з даними поняттями СФ поняття "дiловоi репутацii" усталено зовнiшня оцiнка фiзичноi чи юридичноi особи в сферi пiдприСФмницьких вiдносин. Цi особистi немайновi блага повиннi бути недоторканними вiд будь-яких посягань ззовнi.
Розглянемо складовi цього права
Права на гiднiсть це особисте немайнове право фiзичноi особи на власну цiннiсть як особистостi, право на усвiдомлення цiСФi цiнностi та усвiдомлення значимостi себе як особи, що вiдiграСФ певну соцiальну роль у суспiльному життi.
Право на честь це особисте немайнове право фiзичноi особи на обСФктивну, повну та своСФчасну оцiнку ii та ii дiянь (поведiнки) з дотримання морально-етичних та правових норм, з боку суспiльства, певноi соцiальноi групи та окремих громадян, а також право на формування цiСФi оцiнки та користування нею.
Права на дiлову репутацiю це право фiзичноi та юридичноi особи на обСФктивну, повну та своСФчасну оцiнку ii як фахiвця та ii дiянь (поведiнки) з боку суспiльства, певноi соцiальноi групи та окремих громадян, а також право на формування цiСФi оцiнки та користування нею.
Сумiжним з цим правом СФ право на повагу до тiла померлоi особи та мiiя ii поховання, яким надiленi члени сiмi та родичi померлого. Сутнiсть цього права полягаСФ в обовязку шанобливо ставитися до тiла померлоi особи та мiiя ii поховання, а також заборонi глуму над ними (ст. 298 ЦК).
Надзвичайно важливим для участi особи у соцiальному буттi СФ ii право на iндивiдуальнiсть. Пiд поняттям "iндивiдуальнiсть" необхiдно розумiти сукупнiсть психiчних властивостей, характерних рис i досвiду кожноi особистостi, що вiдрiзняють ii вiд iнших iндивiдуумiв. До структури iндивiдуальностi належить цiла низка особливостей фiзичноi особи, що повязанi з ii нацiональною, культурною, релiгiйною, мовною та iншою самобутнiстю. Саме цi особливостi можуть вiдбуватися у: а) зовнiшньому виглядi фiзичноi особи (зовнiшнiсть, фiгура, фiзичнi данi, одежа, зачiска тощо, а також i сукупнiсть усiх цих елементiв); б) ii голосi (певнi звуки, що вiдтворюються в формi слiв, мелодiй, тембрi голосу тощо) i мовленнi (як система звукових знакiв, з усiма своiми особливостями, наприклад, заiкання, невимова окремих звукiв, говiр, слова-паразити, смiх тощо); в) манерi поведiнки (поводження у стосунках з iншими особами та особливостi у ставленнi до речей, наявнiсть моральних принципiв, звичок та iнших особливостей характеру); г) iнтелектуальному, культурному та освiтньому рiвнi (вмiння спiлкуватись, знання правил ТСречностi, дотепнiсть, кмiтливiсть, хист тощо); ТС) iнших характерних ознаках, якi вирiзняють фiзичну особу серед iнших.
Право на iндивiдуальнiсть фiзичноi особи полягаСФ в можливостi:
1) володiти певною iндивiдуальнiстю, тобто бути визнаним носiСФм цього особистого немайнового блага;
2) використовувати свою iндивiдуальнiсть, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способiв прояву своСФi iндивiдуальностi, якщо вони не забороненi законом та не суперечать моральним засадам суспiльства. Окремi прояви iндивiдуальностi можуть обмежуватись за певними критерiями (мiiем, часом, специфiкою дiяльностi тощо). Наприклад, нудисти вправi виявляти свою iндивiдуальнiсть, але у спецiально вiдведених для цього мiiях;
3) створювати та змiнювати свою iндивiдуальнiсть, тобто можливiсть самостiйно визначати ii обсяг та змiст;
4) вимагати захисту у разi будь-якого порушення права на iндивiдуальнiсть, тобто можливiсть вимагати захисту у випадках, коли особi створюють перешкоди у реалiзацii цього права, або коли вчиняють дii, якими порушуСФться це право.
Право на особисте життя вiдiграСФ надзвичайно важливу роль, оскiльки дозволяСФ особi не стiльки брати участь у суспiльному життi, скiльки захищати власне приватне життя вiд вторгнення iз-зовнi. Пiд поняттям особисте життя слiд розумiти поведiнку фiзичних осiб поза межами виконання рiзноманiтних суспiльних обовязкiв.
Право на особисте життя означаСФ:
1) можливiсть мати особисте життя, тобто здатнiсть фiзичноi особи бути носiСФм цього особистого немайнового блага;
2) можливiсть визначати своСФ особисте життя. Закон не вказуСФ перелiку можливих чи необхiдних дiянь, якими б особа могла здiйснити своСФ право на визначення свого особистого жи