Цивiльно-правова охорона особистого життя фiзичноi особи
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
т. бiльша частина украiнських земель перебувала у складi Великого князiвства Литовського. У цiй багатонацiональнiй державi, як свiдчить iсторiя, литовськi князi поступово пiдкорилися словянському культурному впливовi, засвоiли давньоруську писемнiсть i навiть прийняли тАЬРуську правдутАЭ як власне джерело права. Згодом власнi акти великокнязiвськоi влади теж спиралися на давнi руськi правовi джерела. У цьому перiодi основна частина населення селянство пiдпала пiд владу земельних власникiв, а у розшарованому на окремi стани суспiльствi на перший план вийшла боротьба за становi права, вольностi та привiлеi. В результатi Литовськi статути (1529, 1566, 1588 рр.), особливо останнiй з них, який багатьма сучасниками вважався найдосконалiшою книгою законiв у РДвропi, закрiпили ряд принципово нових пiдходiв до статусу особи.
Встановлювалась СФднiсть законодавства для всiх пiдданих держави i iх рiвнiсть перед законом, хоча цi положення значною мiрою були лише декларацiСФю. Проголошувалась обмежена вiротерпимiсть (лише для християнських релiгiй). Заборонялося перетворювати вiльну людину на невiльника i видавати жiнку замiж проти ii волi. Проголошувалися недопустимiсть арешту без законних пiдстав i покарання без суду, право на адвокатську допомогу. Значно ранiше, нiж в iнших краiнах, було закрiплено виборнiсть суддiв i вiдокремлення суду вiд адмiнiстрацii. Оскiльки руське право було одним з основних джерел Статутiв, останнi нiколи не розглядалися украiнським населенням як прояви iноземноi правовоi культури, а лише як власне тАЬстаре правотАЭ. Цей акт, який став перехiдним документом вiд Середньовiччя до Нового часу, своСФрiдним манiфестом правовоi держави у феодальному розумiннi, дiяв в Украiнi аж до 18401842 рр.
Паралельно з Литовськими статутами в украiнських мiстах дедалi бiльшоi ваги набувало магдебурзьке право, яке стало основою iх самоуправлiння i судового iмунiтету, своСФрiдним гарантом проти феодальноi сваволi.
Частина украiнських земель з ХРЖV ст. перебувала пiд владою Польщi. Пiсля Люблiнськоi унii 1569 р. поляки домiнували i у новоутворенiй Речi Посполитiй. Польськi магнати та шляхта поставили собi за мету здiйснити колонiзацiю украiнських земель i покатоличити iх населення, що призвело до низки селянських та народних повстань, спрямованих на захист православноi вiри i вiдродження украiнськоi державностi. З часом оплотом визвольного руху стала Запорiзька Сiч тАЬкозацька християнська республiкатАЭ, де панували iдеали свободи, рiвностi та поваги до гiдностi людини.
У постiйнiй боротьбi з королiвською владою i магнатами польська шляхта виступала пiд гаслом верховенства права, здiйснення законодавчоi влади лише сеймом за умови одностайного прийняття рiшення, непорушностi шляхетських прав i гiдностi. Зауважимо, що вiд Польщi на украiнськi землi прийшли i iдеi шляхетськоi демократii, нарiжним каменем якоi були проголошенi шляхетська вольнiсть i рiвнiсть.
Наступна козацько-гетьманська доба одна з найдраматичнiших i найцiкавiших сторiнок iсторii Украiни. Зусиллями Богдана Хмельницького i його бойових товаришiв було повалено польсько-шляхетський лад на значнiй частинi територii Украiни i створено козацьку державу, яка здобула мiжнародне визнання i з iснуванням якоi рахувалися провiднi СФвропейськi держави. Переяславська угода 8 (18) сiчня 1654 р., Березневi статтi та iншi акти, якi закрiпили украiнсько-московський альянс, хоча й передбачали протекторат московського царя, залишали Украiну окремим державним органiзмом з власними полiтичним i правовим устроСФм, адмiнiстрацiСФю, судами, вiйськом, фiнансами. Тобто насамперед це було фактичне утвердження украiнськоi державностi, де суспiльно-полiтичний лад i взаСФмовiдносини мiж козацькою верхiвкою i козацькою масою будувалися на найдемократичнiших засадах тогочасноi РДвропи. Зусиллями козакiв було створено умови для вiдновлення сплюндрованих нацiональних, релiгiйних i економiчних прав. Було скасовано крiпосне право, але незабаром, як вiдомо, украiнськi селяни знову потрапили у кабалу.
Вершиною козацького нормотворення певною мiрою вважаСФться Конституцiя Пилипа Орлика 1710 р. У рiзних iсторико-правових джерелах цей документ називають по-рiзному (Бендерська конституцiя, тАЬКонституцiя прав i свобод Вiйська ЗапорiзькоготАЭ, договiр мiж запорiжцями та гетьманом Малоросii). Сама природа i змiст цього документа не викликають сумнiвiв у тому, що вiн вiддзеркалюСФ вимоги козацтва, якi висувалися до всiх гетьманiв з часiв гетьмана Виговського (16571659 рр.) i всiх московських царiв з часiв царя Олексiя Михайловича (16451676 рр.). Цi вимоги стосуються головним чином обмеження компетенцii гетьмана, органiзацii влади за принципом подiлу ii на законодавчу, виконавчу i судову, виборностi урядовцiв, утвердження прав i свобод громадян. Зокрема, цим актом обмежувалися податковi стягнення, встановлювалось непорушне правило захисту жiнок вдiв козакiв, iх дружин, дiтей-сирiт, на гетьмана покладався обовязок забезпечувати додержання непорушних громадянських вольностей. Хоча Конституцiя Пилипа Орлика за межами емiгрантського оточення гетьмана реальноi сили так i не набула, вона залишилася в iсторii як оригiнальна правова памятка, цiкава спроба закрiпити нову, вiдносно демократичну модель державного ладу Украiни у разi приходу тАЬгетьмана-емiгрантатАЭ до влади.
Пiсля входження Украiни до складу Московii, а потiм до Росiйськоi iмперii багато украiнських мислителiв зверталися до полiтико-правових iдей гуманiтарного з