Цивiльно-правова охорона особистого життя фiзичноi особи
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
язок держави забезпечувати та гарантувати права i свободи людини i право громадян на опiр гнобленню. При цьому свобода розумiлась як можливiсть робити все, що не шкодить iншому. Уперше в свiтовiй практицi в Декларацii було закрiплено загальнодозвiльний принцип регулювання правових вiдносин: тАЬДозволено все, що прямо не заборонено закономтАЭ.
Упродовж XVIIIXIX ст. з розвитком у свiтi принципiв конституцiоналiзму i парламентаризму iдея прав людини все бiльше втiлювалася у нормотворчу практику держав. А на початку ХХ ст., особливо пiсля Першоi свiтовоi вiйни i появи Лiги нацiй та Мiжнародноi органiзацii працi, права людини почали входити до предмета мiжнародно-правового регулювання.
Подальше формування стандартiв у галузi прав людини активiзувалося пiсля Другоi свiтовоi вiйни. Саме тодi питання захисту прав людини широко вийшло за вузьконацiональнi межi i стало обСФктом регулювання мiжнародного права. У 1948 р. ОрганiзацiСФю ОбСФднаних Нацiй було прийнято Загальну декларацiю прав людини перший документ унiверсального характеру, який на мiжнародному рiвнi проголосив основнi громадянськi, полiтичнi, соцiально-економiчнi та культурнi права i тим самим встановив стандарти та iдеали, яким i сьогоднi прагнуть слiдувати усi краiни свiту.
Наведенi положення дають загальне уявлення про розвиток концепцii особистих прав людини в рiзних краiнах у рiзнi iсторичнi епохи. Маючи спiльнi риси, iх утвердження в кожнiй краiнi вiдбувалося своiми, вiдмiнними вiд iнших шляхами, з урахуванням нацiональних правових, культурних традицiй. Можна сказати, що сучаснi загальновизнанi стандарти у галузi прав людини вiдбивають багатовiковий досвiд усiх народiв свiту, СФ спiльним надбанням всього людства.
Говорячи про генезис прав i свобод людини на землях Украiни, iх обсяг, рiвень забезпеченостi i захищеностi з боку держави, слiд хоча б побiжно звернутись до вiтчизняного минулого, з глибин якого постаСФ наша прекрасна держава та ii могутнiй волелюбний народ. Такий iсторично-правовий екскурс свiдчить, що украiнський народ зробив свiй гiдний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини, створив низку яскравих взiрцiв витонченоi правовоi думки i нормотворення, якi й донинi вражають дослiдникiв. ОбСФктивнi факти рiшуче спростовують неправдивi мiфи, якi подекуди насаджуються, що украiнцi не здатнi до демократизму, не мають власного обличчя у державотвореннi, вирiзняються провiнцiалiзмом i схильнiстю до авторитарноi влади.
Достатньо нагадати, що саме на украiнськiй землi було створено блискучий зразок античноi демократii присягу громадянина Херсонесу, а згодом в союзi схiднословянських племен зародився оригiнальний, досить ефективний для тих часiв, суспiльно-полiтичний лад з елементами демократii, першими паростками народовладдя i самоврядування.
Пригадаймо i могутню Киiвську Русь (IXXII ст.), досить знану на той час у свiтi державу, яка мала розвинутi i багатограннi мiжнароднi стосунки, високий рiвень суспiльного, економiчного i полiтичного розвитку i з якою вважали за честь порiднитися монархи Вiзантii, Польщi, Францii, Швецii, Угорщини. Зазначимо, що внаслiдок збiгу ряду iсторичних обставин Русь не знала нелюдського у своСФму ставленнi до особистоi свободи рабовласницького ладу, хоча окремi його риси у виглядi холопства i мали мiiе. ДавнСФ звичаСФве право Закон руський створювало певнi правовi гарантii, закрiплювало поступову вiдмову вiд варварських принципiв кривавоi помсти i талiону, обмежувало сваволю i врегульовувало повсякденний побут населення Киiвськоi Русi. Ознакою реального демократизму були тАЬрядитАЭ договори, якi укладали жителi зi своiми князями. А договори з ВiзантiСФю Х ст. засвiдчили i помiтну вiротерпимiсть наших предкiв.
Правову основу Киiвськоi Русi становила тАЬРуська правдатАЭ (10361037 рр.) перший писаний кодифiкацiйний акт руського феодального права, авторство якого повязують з iменами Ярослава Мудрого та його нащадкiв. тАЬРуська правдатАЭ в багатьох аспектах вигiдно вiдрiзнялася своiм вiдносним гуманiзмом i юридичною технiкою вiд аналогiчних СФвропейських тАЬварварських правдтАЭ. Кодексом урегульовувався широкий спектр суспiльних вiдносин i в тому числi в ньому мiстилися норми, що безпосередньо стосуються особи, ii прав i свобод. Зокрема, широко врегульовувалися вiдносини власностi i спадковi вiдносини. Низка норм закрiплювала вiдсутнiсть смертноi кари, мученицьких покарань або катування пiд час допиту, обмеження, а згодом i заборону кривавоi помсти, рiзноманiтнi правовi механiзми захисту життя, честi i гiдностi особи.
Норми i принципи тАЬРуськоi правдитАЭ зберегли своСФ значення i в часи феодальноi роздробленостi, в тому числi на землях могутньоi Галицько-Волинськоi держави (11991340 рр.). Згодом, однак, внаслiдок ординськоi навали та експансii ряду сусiднiх держав на украiнських землях настали важкi часи.
Вся подальша багатовiкова iсторiя нашого народу СФ яскравим прикладом самовiдданоi боротьби украiнськоi нацii за самовизначення, створення власноi незалежноi держави. В iсторii людства, мабуть, не знайти аналогiв украiнськоi державностi, яка перiодично роздиралася на шматки могутнiми сусiдами i яка щоразу вiдроджувалася i поставала з попелу. Нема, мабуть, i такого народу, який би пройшов такий важкий i страшний шлях знущань, принижень, асимiляцii, фiзичного знищення i який, попри все, зберiг свою високу духовнiсть, волелюбнiсть, незалежнiсть, нацiональну самобутнiсть, мову, культуру, психологiю.
Починаючи з ХРЖV с