Центральна Рада i пролетарiат Украiни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
трансформацiя трьох партiйно-полiтичних таборiв у два стани - революцiйно-демократичний, пролетарський i контрреволюцiйний, буржуазний. Перевага сил - не лише матерiальна, а й морально-полiтична - була на боцi революцiйного табору. Таким чином, спiввiдношення класових сил змiнилося на користь бiльшовицькоi партii. Вона знову висунула лозунг тАЬВся влада Радам!тАЭ, що означав пiдготовку повстання проти Тимчасового уряду, в результатi якого бiльшовикам вдалося встановити диктатуру пролетарiату.
На Украiнi ж подii розвивалися за iншим, бiльш цивiлiзованим, мирним i демократичним iенарiем. 20 листопада 1917 р. було опублiковано III унiверсал Центральноi Ради. Водночас проводилася пiдготовча робота до загальнонародних виборiв в украiнськi Установчi збори. Робiтники, весь трудовий люд Украiни, окрилений надiСФю на краще життя, готувався до визначення свого майбутнього тАЬшляхом голосуваннятАЭ. тАЬВосени 1917 року Украiна являла собою тАЬоазистАЭ серед збаламученого всеросiйського моря, серед його хаосу i смути, - це було далеко не одною лиш красивою фразоютАЭ.
Однак такий перебiг подiй не всiх влаштовував як у КиСФвi, так i в революцiйному Петроградi. Вже 17 грудня 1917 р. В.Ленiн i Л.Троцький оголосили ультиматум Украiнськiй Народнiй Республiцi, погрожуючи розпочати вiйну проти неi. В той же час у КиСФвi з iнiцiативи мiiевих бiльшовикiв було скликано зiзд Рад селянських, робiтничих i солдатських депутатiв. Але вiн не принiс бiльшовикам очiкуваних ними результатiв: з 2500 делегатiв за iхню платформу проголосувало лише 150. Однак замiсть того, щоб пiдкоритися волi бiльшостi, група делегатiв переiхала до Харкова, де обрала Виконавчий комiтет, який одразу проголосив себе керiвним тАЬорганом всiСФi УкраiнитАЭ. М.С.Грушевський цю неординарну подiю оцiнив так: тАЬВсе могло б скiнчитися опереткою, якби, на нещастя, не прорвалися до Харкова бiльшовицькi вiйська...тАЭ.
Всупереч твердженням украiнських радянських iсторикiв про те, що нiбито украiнський народ треба було визволяти вiд тАЬбуржуазноiтАЭ Центральноi Ради, а робiтники та селяни Украiни всiляко пiдтримували бiльшовикiв, факти свiдчать про протилежне. Центральна Рада наприкiнцi грудня 1917 р., тобто через кiлька тижнiв пiсля описаних вище подiй, одержала на виборах до Установчих зборiв значно бiльше голосiв, нiж бiльшовики. РЖз 7,6 млн. голосiв за представникiв украiнських партiй було подано 3,9 млн., а за бiльшовикiв - лише 754 тис. В результатi з 172 депутатських мiiь бiльшовикам дiсталося тiльки 34 (19,8 %). Якщо в цiлому в Росii за бiльшовикiв ваддали своi голоси 24 % виборцiв, то 10% голосiв, одержаних ними в Украинi, наочно показують тАЬпопулярнiстьтАЭ тут цiСФi партii. Таким чином, вибiр народу був на користь украiнських соцiаластичних партiй.
Однак такий результат не влаштовував В.РЖ.Ленiна, народних комiсарiв Росiйськоi Федерацii у Петроградi та iх тАЬпомiчникiвтАЭ на украiнськiй землi. Тому в центрi готувався заколот, падтриманий бiльшовицьким урядом. Для його здiйснення украiнськi бiльшовики отримали значну фiнансову допомогу - 18 млн. крб. i ця допомога надавалася тодi, коли стояли сотнi заводiв i фабрик, голод i холод панували в робiтничих оселях Росii! Проте тим, хто багато говорив про самовизначення народiв та демократiю, iмiтував постiйну турботу про трудящих, ближче все-таки було iмперське свiтобачення, не давала спокою незалежнiсть Украiнськоi держави.
Зрозумiло, що значна матерiальна пiдтримка та демагогiчнi заяви i популiстськi лозунги бiльшовикiв робили свою чорну справу. На початку сiчня 1918 р. було оголошено страйк на найбiльшому заводi КиСФва - тАЬАрсеналiтАЭ. Однак не всi робiтники пiдприСФмства пiдтримували бiльшовицьких лiдерiв. тАЬРЖз приблизно 3500 арсенальцiв у заколотi брало участь не бiльше 50 чол.тАЭ. Але до страйкарiв-арсенальцiв приСФдналися зрусифiкованi робiтники iнших пiдприСФмств мiста i сол- дати деяких пiдроздiлiв Киiвського гарнiзону. За даними К.Лукеренка - автора цитованоi вище статтi, тАЬЛенiн видiлив арсенальцям 3 млн. 2 тис. крб. РЗх привезли у спецiальному вагонi киiвськi червоногвардiйцi (37 чоловiк)тАЭ. Проте i це не допомогло. Повстання було придушено. Вiд 700 до 1500 його учасникiв загинуло. Пролилася кров невинних росiян-робiтникiв, зрусифiкованих украiнцiв. Усi суспiльнi сили, класи та соцiальнi групи були втягнутi в жорстоке нацiональне протистояння. А полумя громадянськоi вiйни дедалi сильнiше розгоралося.
Таким чином, протягом кiлькох столiть росiйський уряд проводив русифiкаторську полiтику на Украiнi. Все нацiональне пiд будь-якими приводами нищилося й викорчовувалося, натомiсть все росiйське насаджувалося й навязувалося. Цьому сприяло неодноразове направлення в ХРЖХ - на початку XX ст. робiтникiв з Росii на Украiну. Завдяки таким тАЬiнСФкцiям в мiстах Украiни зявилися непоганi спецiалiсти i росiйське населення стало переважаючим. Але це були в основному вихiдцi з росiйськоi глибинки, не здатнi збагатити духовне життя украiнських мiст. Проте, зважаючи на чисельну перевагу росiйськi робiтники суттСФво впливали на свiтогляд та полiтичнi настроi мiiевих пролетарiв. Тому зрусифiкованi робiтники Украiни дотримувалися пасивних або нейтральних позицiй у ходi боротьби за нацiональну незалежнiсть. РЖх нерiщучiсть пояснюСФться насамперед нерозвиненiстю на Украiнi процесу нацiонального будiвництва - насладком багатовiкового гнiту Росiйськоi iмперii й становищем украiнського робiтничого класу.
При цьому, однак, не слiд ототожнювати негативнi тенденцii в полiтицi царизму щодо Украiни з ставле