Центральна Рада i пролетарiат Украiни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?тi людини. РЖ вiра в це така велика в масах, що вони в перший час навiть не змогли зрозумiти, з якоi причини це iх бажання, це вiльне гарне почування зустрiчаСФ зле, недобре, вороже до себе вiдношення у тих, хто стоiть на чолi демократичного руху. В iх простiй, незастроСФнiй спокусою психiцi не укладаСФться така сильна патрiотичнiсть. Вони думають, що кождий, хто б не був, обовязаний разом з ними радуватися i веселитися iх визволенням, iх переродженням з рабiв у людей. Не тiльки радуватися, але й усiма силами пособляти такому чудовому переродженню.
Зовсiм зрозумiло, що впертий опiр доводить до розчарування, далi - до ворожнечi, а в кiнцi - до страшного обурення. Тепер на всiх зiздах, зборах - скрiзь тiльки i чуСФш скарги, докори, погрози. РЖ чим впертiше стоiть одна сторона, тим сильнiше та глибше вiдаСФться недовiря до Росii, тим ширше розливаСФться хвиля стихийного протестутАЭ.
Як бачимо, апогей украiнського нацiонального руху не став периодом iлюзiй та невиправданоi ейфорii. В Украiнi воскресiння нацiональноi самосвiдомостi народу вiдбувалося повально. РЖ кожен член делегацii Украiнськоi Центральноi Ради, який пiдписав згадану декларацiю, констатував страшнi у своiй простотi факти: 1) в украiнських мiстах пiдтримка нацiонального руху з боку росiян вiдсутня; 2) молода украiнська демократiя також виявляСФ недовiря до росiйського населення украiнських мiст, а тому майже скрiзь вiдсутнСФ взаСФморозумiння.
Налагодження взаСФмовiдносин украiнського та росiйського населення мiст ускладнювалося ще й внаслiдок того, що Центральна Рада не здiйснила належноi пiдготовки мас в цьому напрямi. Украiнський нацiональний рух розвивався спонтанно, центральнi й мiiевi органи не завжди працювали в тiсному контактi мiж собою. Останнi здебiльшого дiяли самостiйно, за власною iнiцiативою, переважно в межах певного мiста або району.
Найбiльш активно росiйськi робiтники з украiнських мiст дiяли при органазацii загонiв вiльного козацтва. Про це розповiдав у своiй працi РЖ.Мазепа. За його свадченням, у Катеринославi створенням загонiв вiльного козацтва займалися дiячi мiiевоi органiзацаi украiнських соцiал-демократiв Гаврило та Микола Воробйови - сини робiтника-залiзничника, росiянина. Молодший - Микола закiнчив артилерiйську старшинську школу. Старший - Гаврила був студентом Киiвського полiтехнiчного iнституту i, хоч з вiйськовою справою не був ознайомлений, проте став органiзатором катеринославських вiддiлiв вiльного козацтва, якi складалися переважно з робiтникiв i селян Катеринославського району i вiдiграли визначну роль у боротьбi проти росiйських вайськ.
тАЬЦе був час, - писав далi РЖ. Мазепа, - коли уряд Центральноi Ради в звязку з постановою 1-го Всеукраiнського вiйськового зiзду, що вiдбувся на початку травня 1917 р., удiляв особливу увагу справi т.зв. украiнiзацii частин росiйськоi армii через видалення та органiзацiю воякiв в своi украiнськi частини. Таким шляхом малося на увазi створити украiнську армiютАЭ.
В загонах вiльних козакiв проходили вiйськову службу и рабiтники киiвського заводу тАЬАрсеналтАЭ, залiзничники Конотопа й Сум, телеграфiсти Чернiгова. Вiльне козацтво визнавало владу тiльки Центральноi Ради та Генерального Секретарiату, про що свiдчать спогади учасникiв тих подiй Степана Шухевича, Всеволода Петрова, Дмитра Дорошенка, гетьмана Павла Скоропадського.
Таким чином, у процесi загального пожвавлення нацiонального руху в Украiнi виявилися новi настроi, що зароджувалися серед росiйськомовного робiтничого населення ii мiст. Але якщо нацiонально свiдома меншiсть була сповнена рiшучостi твердо йти шляхом створення украiнських нацiональних вiйськових формувань, то бiльшiсть не виявляла в нацiональних i вiйськових питаннях великоi заiнтересованостi. Тому соцiального партнерства та спiвпрацi мiж робiтниками близьких нацiональних та соцiальних груп у той час ще не iснувало. Ускладнювалася ситуацiя й тим, що украiнський робiтничий клас за тривалий перiод русифiкаторськоi полiтики царського уряду опинився в складному економiчному становищi.
З огляду на це цiлком природно, що наслiдки русифiкацii украiнського пролетарiату болюче сприймалися тогочасним суспiльством. Зокрема, заслуговуСФ на увагу оцiнка становища украiнського пролетарiату i всеукраiнським робiтничим зiздом, який проходив 11-14 (24-27) липня 1917 р. тАЬВиходячн з того, що уряд проводив завжди русифiкаторську полiтику i тим ставив робiтництво на Украiнi в гiршi умови iснування, - повiдомляли тАЬВiстi з Украiнськоi Центральноi РадитАЭ, - воно через те насправдi вiдрiзняСФться своСФю неорганiзованiстю, економiчною незабезпеченiстю...тАЭ. Ще вiдвертiше висловлювалася тАЬРобiтнича газетатАЭ. 18 липня 1917 р. вона, наприклад, писала: тАЬЗавдяки неосвiченостi украiнський пролетарiат iшов в хвостi пролетарiату iнших нацiй. Вiн займав посади нижчi, якi гiрше оплачувались, i через те опинився в гiршому становищiтАЭ.
На жаль, цi оцiнки вiдповiдали дiйсностi. Тому не дивно, що зiзд дiйшов висновку про незадовiльне становище украiнського робiтничого класу. Умови працi в промисловостi Украiни були, за оцiнкою делегатiв зiзду, тАЬпросто жахливимитАЭ. Пiсля развалу державного регулювання постачанням продуктiв харчування тАЬпродовольча криза досягла найвищого ступенятАЭ, i вона тАЬ...всiСФю силою, всiм тягарем... лягаСФ на широкi трудящi маси в мiстах i, особливо, на робiтництвотАЭ.
У липневi днi 1917 р. становище значно погiршилося, бо деморалiзована росiйська армiя в Галичинi розп