Центральна Рада i пролетарiат Украiни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?iдходом мiiевих селян на пiдприСФмства гiрничоi та гiрничо-заводськоi промисловостi. Однак кiлькiсть робiтникiв-украiнцiв на початку XX ст. була ще незначною. Тому корiннi украiнськi робiтники поступово асимiлювалися росiянами.
Напередоднi революцii 1905-1907 рр. русифiкаторськi тенденцii серед пролетарiату, про якi йшлося вище, посилювалися ще одним фактором - впливом на украiнський робiтничий клас росiйських соцiал-демократiв. В цей час вони розгорнули свою дiяльнiсть в Украiнi. Тому молодiй украiнськiй соцiал-демократii, яка претендувала на роль нацiонального полiтичного центру й ставила своiм головним завданням тАЬорганазацiю пролетарiату, що розмовляСФ по-украiнськомутАЭ, необхiдно було активiзувати насамперед пропагандистську роботу серед робiтничого класу Украiни, щоб протистояти росiйському впливу.
Як вiдомо, Украiнська соцiал-демократична робiтнича партiя (УСДРП), що сформувалася в 1905 р., складалася з молодих революцiонерiв, полiтичнi погляди яких являли собою сумiш антегрального нацiоналазму, есерiвщини i марксизму. Тодi в ii керавництвi налiчувалося приблизно десять осiб. Органiзаторами партii були украiнцi О.Скоропис-Йолтуховський, М.Галаган, М.Меленевський та iншi. Члени цiСФi органазацii не визнавали iснування самостiйноi Украiни, а вiдстоювали ii автономнi права в складi федерацii вiльних народiв Росii. Замiсть ведення регулярноi полiтичноi роботи, виконання накресленоi програми i дотримання при цьому певних тактичних настанов вони, з одного боку, займалися виданням брошур на зразок тАЬДядько ДмитротАЭ, тАЬЧи СФ тепер панщина?тАЭ тощо, змiст яких був далекий вiд iдей соцiал-демократизму, а з другого, - проводили агiтацiйну дiяльнiсть лише серед селян. Ця робота, за допомогою якоi украiнськi соцiал-демократи намагалися вплинути на полiтичну свiдомасть трудящих, не давала бажаних результатiв, бо це вiдбувалося в той час, коли росiйськi соцiал-демократи вже керували робiтничими страйками в Харковi, Киевi, Катеринославi, Кременчуку та iнших мiстах Украiни.
Таким чином, тривалий русифiкацiйний вплив негативно позначився на суспiльнiй активностi украiнського робiтничого класу, як i на нацiональнiй свiдомостi усього народу. Тому й не дивно, шо органiзацiя украiнського пролетариату почалася значно пiзнiше, нiж росiйського. В соцiал-демократичному русi протягом кiлькох десятилiть формувалося зверхнСФ ставлення до тАЬмолодшого брататАЭ. Наслiдки такого явно ненормального стану посилювали русифiкаторськi тенденцii в Украiнi.
Революцiя 1905-1907 рр., столипiнська аграрна реформа суттСФво вплинули як на полiтичне, так i на економiчне життя Росii та Украiни. У роки першоi росiйськоi революцii робiтничий рух став наймогутнiшим фактором полiтичноi боротьби трудящих. Столипiнська реформа прискорила процес розшарування селянства. Характерно, що саме в Украiнi найвищим був процент його найбiднiших и найзаможнiших верств. Тому поряд з процесом пролетаризацii вiдбувалося перемiщення сiльського населення в мiста та за межi Украiни.
Особливiсть украiнського села пiд час проведення столипiнськоi реформи полягала в тому, що навiть тi його мешканцi, що жили неподалiк вiд фабрик та заводiв, намагалися в пошуках кращоi долi виiжджати за тисячi верст, а не працювати на них. Так, 70-80 % переселенцiв за Урал становили вихiдцi з украiнського села, а також з деяких чорноземних районiв Росii. Це були переважно бiдняки, якi сподiвалися в Сибiру вирватися iз злиднiв. Наприклад, у Харкiвськiй губернii процент безземельних i малоземельних становив 72,8 вiд загальноi кiлькостi вiдiжджаючих звiдти селян.
Прискоренi темпи розвитку товарних вiдносин, промислового виробництва та повязанi з цим економiчнi, соцiальнi и нацiональнi процеси в Украiнi за часiв столипiнськоi реформи викликали гостру потребу в робiтничих кадрах. У звязку з цим уряд заохочував росiян переiжджати на заводи пiвдня, в степову зону i на Лiвобережжя. В результатi невеликi населенi пункти Донбасу, де мешкала бiльшiсть росiян, якi перебували в Украiнi, стали переважно росiйськими. У 1907 р. в таких робiтничих селищах, як Луганськ, Юзiвка, Дружкiвка, Алчевськ, РДнакiСФве, Микитiвка, Лiдiiвка, Ясинувата мешкало лише 5-10 % украiнцiв. РЗх частка у рядi великих мiст була також низькою. Зокрема, росiяни становили майже половину населення КиСФва, Катеринослава, Харкова, Одеси, Миколаева, Херсона. РЖншi нацiональнi меншостi, що проживали у великих мiстах Украiни, розмовляли, як правило, росiйською мовою, що посилювало росiйський характер украiнських мiст.
Присутнiсть росiян у мiстах Украiни почала особливо вiдчуватися з моменту виникнення там чорносотенних органазацiй на зразок тАЬРусского собраниятАЭ i тАЬСоюза русского народатАЭ. Намагаючись поширити свiй вплив на рiзнi соцiальнi верстви населення, вiддiли тАЬСоюза русского народатАЭ створювали спецiальнi фiлii для робiтникiв. Так, у жовтнi 1906 р. в КиСФвi було засновано тАЬСоюз русских рабочихтАЭ, в статутi якого зазначалося, що мета органазацii - економiчний, соцiальний та нацiональний захист пролетарiв. В Украiнi вiддiли СРН iснували у Волинськiй, Катеринославськiй, Киiвськiй, Подiльськiй, Таврiйськiй, Херсонськiй та Чернiгiвськiй губернiях. Вони обСФднували понад 190 тис. чол. - майже половину загальноi калькостi членiв тАЬСоюза русского народатАЭ. Чорносотенцi залучали до своiх органiзацiй вiдсталi верстви робiтникiв i особливо люмпенiзованi елементи мiст. Вони вiдкрито суперничали з украiнським нацiональним рухом. Це було одним з тАЬболючихтАЭ п