Центральна Рада i пролетарiат Украiни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
алася, i сотнi тисяч озброСФних озлоблених солдатав заполонили Украiну. В свою чергу, придушення спроби вiйськового заколоту, очолюваного верховним головнокомандуючим генералом Корнiловим, сприяло дальшiй революцiонiзацii найширших верств населення. Це ще бiльше посилило полiтичний вплив бiльшовикiв серед робiтничих мас. Вони висунули iдею переростання буржуазно-демократичноi революцii в соцiалiстичну, але спочатку хотiли добитися цього мирним шляхом, а пiсля липневих подiй - шляхом збройноi боротьби i встановлення диктатури пролетарiату.
Водночас вiдбувалися суттСФвi змiни в настроях росiйськомовного населення Украiни, насамперед його найбiльш реакцiйних верств. Дрiмуче-тупе, зденацiоналiзоване мiщанство, озлоблена бюрократия, найагресивнiшi правi сили намагалися спровокувати найширшi верстви населенна на вiдкрите незадоволення революцiСФю. Зрусифiкованi робiтники мiст мрiяли про вiдновлення росiйськоi державностi та прагнули керуватися новими засадами соцiалiзму, якi не сприймалися деякими дiячами Центральноi Ради.
У великих мiстах розпочався вiдкритий чорносотенний похiд проти украiнського нацiонального руху. Протягом липня-вересня 1917 р. газета тАЬКиевлянинтАЭ опублiкувала багато агiтацiйних антиукраiнських статей, написаних лiдерами чорносотенцiв. Безумовно, здивував украiнську громадськiсть рiзкий перехiд на бiк реакцii тАЬСоюзу малоросiв iм. ГоголятАЭ, що активно виступав проти тАЬпримусовоi украiнiзацiiтАЭ. Зрусифiкована професорська елiта Киiвського унiверситету зробила ставку на придушення украiнського вiдродження. Тимчасовий уряд у серединi липня направив до КиСФва для переговорiв делегацiю. Керенський, виступаючи перед дiячами Центральноi Ради, заявив у Марiiнському палацi: тАЬРосiя мусить бути велика, сильна и неподiльна, а коли хтось посмiСФ порушити ii цiлiсть i простягне до того руки, ми скажемо - руки гетьтАЭ.
Таким чином, iдея надання Украiнi автономii вiдходила на другий план, реакцiйнi органiзацii йшли у полiтичному фарватерi ненависного центрального уряду. тАЬВсе це - вiд КиСФва почавши i Петроградом скiнчивши - сплутувалось в один важкий, кошмарний, гнiтючий клубок, який хотiлось розiрвати, знищити, пустити по вiтру, щоб не перешкоджав вiльно дихати, щоб не труiв своiм сморiдним чадом повiтрятАЭ, - так оцiнив становище в Украiнi на кiнець серпня 1917 р. вiдомий полiтичний дiяч Центральноi Ради Павло Христюк.
В цей час ще одна суттСФва обставина впливала на загострення вiдносин мiж росiйськими робiтниками Украiни та пролетарями-украiнцями. Маються на увазi взаСФмовiдносини украiнськоi соцiал-демократii та загальноросiйських партiй та органiзацiй в Украiнi. Останнi вели боротьбу головним чином у пролетарських центрах. Соцiальну базу украiнських соцiал-демократiв становили мiста малорозвинутого Правобережжя. Так, украiнськi соцiал-демократичнi органiзацii в Миколаевi, Одесi, Кривому Розi, Бахмутi та iнших пролетарських центрах виникли лише у 1917 р. Через вiдсутнiсть украiнських соцiал-демократичних органiзацiй загальноросiйськi партii в Украiнi обСФднували навколо себе значну частину робiтникiв рiзних галузей промисловостi. Як пiдкреслював М.Попов, тАЬбiльшовики на Украiнi були партиСФю росiян русифiкованого пролетарiатутАЭ.
Хоча бiльшовицькi та меншовицькi керiвнi органи всеросiйськоi соцiал-демократii з дореволюцiйних часiв функцiонували окремо, бiльшiсть мiiевих органiзацiй РСДРП спочатку була обСФднаною. Посилення розходжень з принципових питань тактики i стратегii революцiйного процесу мiж меншовиками i бiльшовиками призводило до виникнення самостiйних партiйних органiзацiй. РЖ украiнськi соцiал-демократи, i росiйськi меншовики в Украiнi дотримувалися антибiльшовицькоi тактики. Але украiнська соцiал-демократiя обСФднувала порiвняно з росiйськими меншовиками менш органiзовану i свiдому частину украiнського пролетарiату. Закономiрно, що ця обставина наближала ii до бiльшовицькоi партii, що неодноразово було причиною небезпечного хитання украiнськоi соцiал-демократii мiж бiльщовизмом i меншовизмом.
Завойованi трудящими масами пiсля повалення самодержавства полiтичнi свободи сприяли ослабленню нацiонального гнiту, пробудженню нацiональноi самосвiдомостi поневолених народов Росii та посиленню нацiонально-визвольного руху, який мав прогресивний, демократичний характер, бо був спрямований на лаквiдацiю нацiональноi нерiвноправностi. Проте в 1917 р. протистояння мiж украiнськими i росiйськими соцiал-демократами не припинялося. Адже революцiйнi подii 1917 р. надзвичайно швидко загострили нацiональнi вадносини в Украiнi. Украiнськi робiтники, як i весь украiнський народ, побачили в росiйських бiльшовиках, насамперед, нацiонально-ворожих противникiв.
Однак украiнська соцiал-демократiя в ходi державотворення Украiни виступила не тiльки проти бiльшовикiв, а i росiйських меншовикiв. З розвитком революцiйних подiй i нацiонально-визвольноi боротьби в Украiнi у 1917 р. це протистояння ставало дедалi виразнiшим i гострiшим.
Якщо до революцii украiнськi соцiал-демократи прагнули обСФднатися з росiйською соцiал-демократичною партiСФю, то в 1917 р. вони в усiх важливих полiтичних кампанiях виступали самостiйно. Це привело до ще бальшоi iзольованостi й розмежувань мiж ними.
Слiд враховувати, що вiдносини мiж украiнськими соцiал-демократами i тАЬБундомтАЭ, а також iншими еврейськими соцiаластичними партiями в Украiнi були тiснiшими, нiж з росiйськими соцiал-демократами. В р