Управлiння корпоративною власнiстю пiдприСФмства
Дипломная работа - Менеджмент
Другие дипломы по предмету Менеджмент
?знес-напрямами при перерозподiлi iх часток в портфелi за формулами (2.74) (2.77) наведено в табл. 3.1.
Залежнiсть тАЬризик очiкувана прибутковiстьтАЭ для портфеля подана на рис. 3.7, а залежнiсть ступеня ризику вiд частки низькоприбуткових бiзнесiв в портфелi на рис.3.8.
Таблиця 3.1
Визначення ризику двохсегментного портфеля з граничною ставкою
r*= 11% рiчних
№ п/пЧастка БН1Частка БН2Очiкувана прибутковiсть портфеля, %Нижня межа доходностi, %Верхня межа доходностi, %Ступiнь ризику10,01,012,09,614,40,10920,10,911,69,413,80,19030,20,811,29,113,30,33940,30,710,88,912,70,67050,40,610,48,612,20,85460,50,510,08,411,60,959
Цiлком зрозумiло, що iз зростанням частки низькоприбуткового бiзнесу в портфелi, навiть незважаючи на те, що розрахунковий коридор БН1 бiльш вузький, нiж розрахунковий коридор БН2, падаСФ очiкувана прибутковiсть портфеля в цiлому i, вiдповiдно, зростаСФ ризик збиткiв i неефективностi портфельного вибору.
Рис. 3.7. Залежнiсть тАЬризик прибутковiстьтАЭ
Якщо в задачi управлiння ризиком зафiксувати обмеження з очiкуваноi прибутковостi портфеля на рiвнi, наприклад, 11,2%, то, вiдповiдно до (2.78) мiнiмум ризику такого портфеля складе 34%. Цей мiнiмум досягаСФться, коли частка БН1, за даними табл. 2.6 складаСФ 20%. В альтернативнiй постановцi завдань (2.79), коли фiксуСФться ризик, оптимiзуСФться очiкувана прибутковiсть. Так, при фiксацii ризику на рiвнi 19% максимум прибутковостi досягаСФться, коли частка БН1 в портфелi складаСФ 10%.
Рис. 3.8. Залежнiсть тАЬСтруктура портфеля ступiнь ризикутАЭ
У розглянутому вище прикладi для спрощення ситуацii навмисно виключенi припущення про надiйнiсть бiзнесу, тобто фактор ризику зриву обслуговування кредиторськоi i дебiторськоi заборгованостей.
Вживання нечiтких множин для облiку початковоi невизначеностi щодо доходiв з бiзнесiв дуже перспективний напрям аналiзу ефективностi бiзнесiв при розробцi стратегii диверсифiкацii. Керiвництво корпорацii при використаннi цього пiдходу позбавлено необхiдностi складати прогнози вiрогiдностi на мiнливiй iнформацiйнiй основi, коли поведiнка бiзнесiв в умовах невизначеностi ринку не характеризуСФться статистичними випадковими процесами. Достатньо зробити припущення про розрахунковий коридор, в якому коливаСФться очiкуваний майбутнiй дохiд за бiзнес-напрямом. При цих простих допущеннях, як правило, вдаСФться оцiнити ступiнь ризику неефективностi вибору бiзнесу i виконати заходи щодо мiнiмiзацii цього ризику.
ВИСНОВКИ
1. Науковi концепцii, якi розглядають поняття тАЬкорпорацiятАЭ та тАЬкорпоративне управлiннятАЭ, мають декiлька напрямкiв iх трактування. Найбiльш вiдомi поняття визначають що, корпорацiя це: юридичне формування, акцiонерне товариство, фiнансово-виробничий iнститут, iнститут власникiв та найманих управлiнцiв, обСФднання диверсiфiкованих пiдприСФмств. Корпорацii, в сучасному розумiннi цього слова, виникли як вiдповiдь на економiчнi вимоги суспiльства i стали наслiдком укрупнення iснуючих пiдприСФмницьких обСФднань в результатi делегування функцiй управлiння вiд власникiв найманим керiвникам.
У рамках дослiдження за основу береться таке трактування сутi корпорацii, вiдповiдно до якого вона розумiСФться як поширена в сучасних умовах форма органiзацii господарськоi дiяльностi, що базуСФться на обСФднаннi сукупностi осiб (фiзичних i юридичних) для досягнення загальноi мети, що передбачаСФ пайову власнiсть, юридичний статус i зосередження функцiй управлiння в руках професiйних керiвникiв (менеджерiв), що працюють за наймом.
2. Доведено, що до основних економiчних ознак корпорацii, якi вирiзняють ii серед iнших форм господарських утворень та обСФднань слiд вiдносити: централiзований орган управлiння (Рада директорiв); складну сегментовану органiзацiйну структуру управлiння; наявнiсть принципу обмеженоi вiдповiдальностi; вiдокремлення iнституту власникiв (акцiонерiв) вiд iнституту управлiння (менеджерiв); наявнiсть iнституту iнсайдерiв та аутсайдерiв; iнтегровану корпоративну структуру та форму дiяльностi.
3. Визначено, що у свiтовiй практицi сформувалися три основнi моделi управлiння дiяльнiстю корпорацiй: англо-американська, японська i нiмецька, що вiдрiзняються за такими ознаками, як: ключовi учасники i засновники корпорацii; структура володiння акцiями в конкретнiй моделi; склад Ради директорiв (або рад в нiмецькiй моделi); законодавчi рамки; вимоги до розкриття iнформацii для корпорацiй, включених в лiстинг; корпоративнi дii, що вимагають схвалення акцiонерiв; механiзм взаСФмодii мiж ключовими учасниками. Англоамериканська модель корпоративного управлiння характеризуСФться наявнiстю великоi кiлькостi корпорацiй, розпорошенiстю капiталу бiльшостi корпорацiй, слабкою участю банкiв в корпоративних вiдносинах, при цьому найбiльш важливими механiзмами контролю за менеджерами, на нашу думку, СФ формування грошовоi винагороди менеджерiв i контроль з боку фондового ринку. Нiмецька i японська моделi корпоративного управлiння характеризуються, навпаки, невеликою кiлькiстю корпорацiй, концентрованiстю акцiонерного капiталу, активною участю банкiв в корпоративних вiдносинах, при цьому значну роль у вирiшеннi агентських конфлiктiв вiдiграють механiзми роботи Ради директорiв.
4. Сформульовано термiн тАЬкорпоративна власнiстьтАЭ i систематизовано параметри ii класифiкацii. Корпоративна власнiсть це вiдносини, якi складаються мiж субСФктами господарювання щодо обСФктiв нерухомостi, майнових прав, робiт i послуг, iнформацii