Товариство "Просвіта"
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".
Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдження книжок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади
видавництва, котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українських перекладах... Добре було б включити до цієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.
У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу "Бібліотечний порадник" і відкриває в ньому рубрику "Українська просвітницька бібліографія". Крім повного бібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаються вказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти. Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства, навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки для розширення знань освічених читачів.
"Бібліотечний порадник" не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року в Станіславі виходив журнал "Книжка", котрий не знайшов належної підтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходить єдиний номер неперіодичного органу обєднання українських видавців "Книга" за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху на Радянській Україні виконував журнал "Нова книга", що виходив у Харкові.
Випускаючи перший номер "Бібліотечного порадника", видавці мали на увазі подати читачеві "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати". Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином, регулювати випуск нових видань.
Велику роботу в напрямку реклами книжки проводив орган "Спілки українських видавців та книгорозповсюджувачів" у Станіславі, котрий від 1927 року видає журнал "Книжник". Нова "Спілка" обєднала більшість видавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. "Книжник" публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії. Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.
У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою "Просвіти" створюється видавничий фонд "Учітеся, брати мої..." За умови, що до фонду постійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахунок видавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом "Учітеся..." з тим, щоб підтримати доброчинне починання.
У квітні 1923 року "Просвіта" вибирає девятим своїм головою професора Львівської Академічної гімназії М. Галущинського. Розуміючи складність політичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий голова всю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконання найближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.
Першочерговим завданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнному рівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності, особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні й поновлення діяльності "мандрівних" бібліотек, залучення нових членів до лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сфери діяльності "Просвіти" на територію Волині, Холмщини та Полісся.
Для досягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючи на перепони, створювані польською владою, філії "Просвіти" проводили основну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котра охоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.
За таких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи в роботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників, вдосконалювати методи своєї роботи.
Одна з найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновила свою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, обєднала 2860 членів. Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18 бібліотек, де було 3518 книг.
Далеко не всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації була відсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівні польських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Інші види торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуванню таких учбово-практичних закладів як "Народна торгівля", "Доставка", "Народний базар" та ін.
Організувати окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".
Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створ