Проектирование сборного ригеля поперечной рамы здания
Дипломная работа - Строительство
Другие дипломы по предмету Строительство
?пущення про те, що підвищення логопедичної культури батьків, які виховують дитину з ринолалією, дозволяє значно підвищити ефективність корекційної роботи в умовах сімї.
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ СІМЇ, ЯКА ВИХОВУЄ ДИТИНУ З РИНОЛАЛІЄЮ
1.1 Аналіз проблеми організації логопедичної допомоги в умовах сімї, яка виховує дитину порушеннями мовлення у психолого-педагогічній літературі
Діти з порушеннями мовлення - це діти, що мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявляться в порушенні вимови, граматичного складу, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мовлення. Л. Волкова зазначає, що всі види порушень на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна розділити на дві великі групи в залежності від того, який вид мовлення порушений: усне чи писемне. Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи:
) фонаційне (зовнішнє) оформлення висловлення, що називають порушеннями вимовної сторони мовлення;
) структурно-семантичне (внутрішнє) оформлення висловлення, що у логопедії називають системними або поліморфними порушеннями мовленням, повязаним із органічним ураженням центральної нервової системи. За ступенем важкості мовленнєві порушення можна розділити на ті, що не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання. Водночас порушення мовлення можуть бути вродженими або набутими в результати дії несприятливих факторів чи перенесеного захворювання [16, с. 61].
Таке чи інакше, незважаючи на якість та характер мовленнєвих порушень, більшість із них діагностується на етапі молодшого дошкільного віку, коли дитина починає вимовляти не лише окремі звуки, а складати їх у слова та речення. З огляду на це, зазвичай порушення мовлення спочатку помічають батьки, які є першими вихователями маляти. Коли батькам стає зрозуміло, що порушення мовлення не зумовлені віковими особливостями, вони звертаються за допомогою спеціаліста-логопеда. Б. Пузанов наголошує, що діагноз, який ставить дефектолог, і міра тяжкості дефекту у більшості випадків зумовлюють емоційні реакції батьків та атмосферу родинних відносин [28, с. 74].
Дослідження Є. Савіної довели відмінності у ставлення до мовленнєвого дефекту в батьків, особливості формування їхніх батьківських установок [30, с. 18].
В. Семіченко розглядає батьківські установки як структуроване поняття, що включає цілий ряд різноманітних понять, таких як цінності, сприйняття дитини, уявлення і очікування, пов'язані з її розвитком та вихованням. Батьківські установки включають також оцінку того, що дитина може або не може робити, знання про процеси її когнітивного і соціального розвитку, ролі батьків у житті дітей, цілі навчання дитини, виховні стратегії [32, с. 112]. Так, більшість матерів, доглядаючи за дитиною з перших днів її життя, любить її такою, якою вона є, і за те, що вона є.
На думку І. Колосова, усвідомлення тяжкого мовленнєвого відхилення в дитини викликає у матері депресію, що супроводжується почуттям горя, співчуття до дитини, необхідності самопожертви заради неї. Батько, навпаки, насамперед дивиться в майбутнє: його більше цікавить, яким виросте його син або донька. Усвідомлення того, що при наявності важкого мовленнєвого дефекту в дитини досягнення успіху неможливо, призводить до розчарування батька, а у зовсім важких випадках - несприйняття дитини і відмову від родини. Батьки сильніше, ніж матері, відчувають меншовартість перед громадськістю через очевидний дефект у їхньої дитини, і бояться того, що поведінка такої дитини справить сильне враження на навколишніх. Так, наприклад, у батьків дітей із важкою мовленнєвою патологією був виявлений депресивний стан, почуття незадоволеності, гнів і агресивність відносно членів родини [15, с. 13].
На думку Т. Богданової, долаючи хронічний стрес, пов'язаний з вихованням дитини з порушеннями мовлення, родина використовує різні стратегії - внутрішні та зовнішні. Зовнішні стратегії ґрунтуються на вмінні спиратися на індивідуумів і установи, що не входять у систему родини. До них належать: уміння знаходити й використовувати допомогу інших людей - сусідів, друзів, інших родин, що мають подібні проблеми; уміння використовувати ресурси державної підтримки [3, с. 73].
При цьому зазначити, що різні види підтримки неоднаково використовуються на різних етапах життєвого циклу. Як показують спеціальні дослідження [1, 13, 36], суспільна підтримка частіше використовується в повному обсязі парами більш старшого віку, ніж молодими подружжями. Говорячи про внутрішні стратегії психологи виділяють пасивну й активну позиції. Розглянемо їх. Стратегія пасивної позиції полягає в уникненні пошуку рішення проблеми. Вона заснована на сподіванні, що все влаштується саме по собі. Стратегія активної позиції. полягає в здатності ідентифікувати ті умови, які можна змінити, і активній діяльності з їхньої зміни, а також у здатності ідентифікувати умови, які на даний момент змінити неможливо, і прийняти їх як даність.
З огляду на це, Н. Рижова виділяє такі етапи розвитку емоційних реакцій у батьків, які дізналися про те, що їхня дитина не така, як інші:
. Заперечення (сумнів у компетентності фахівця, пошук іншого, більш компетентного).
. Гнів - одна із захисних реакцій, що найчастіше зустрічаютьс?/p>