Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
»я провалу розробки компромісного рішення Чернишевський почав пропагувати ідеї революційних змін. Після Маніфесту 19 лютого 1861 року Чернишевський закликав селян до підготовки повстання, а в листопаді 1861 р. сформулював ідею створення підпільної організації (1-ої "Землі і волі"), яка мала очолити селянські виступи. Після цих закликів він був заарештований 7 липня 1862 р.
Власне і в народницькій теорії спостерігалось два основних напрямки: ліберальний та революційний, які виникли після Маніфесту 19 лютого 1861 р, який неоднозначно сприйнявся різними політичними силами.
Ліберальний напрям народництва намагався спонукати "верхи" (владу) піти на поступки: звільнити селян з землею без викупу, скликати депутатів для розробки демократичної конституції. Дані тези були висвітлені на сторінках "Великоруса" у першому номері за липень 1861 р. Тактична лінія даного напрямку пропагувала мирні методи боротьби, а революцію вони розглядали як "запасний варіант" у разі невдачі мирного діалогу влади та освідчених людей (інтелігенції). Інтелігенція мала стати рушієм суспільних змін у діалозі з владою.
Революційний напрям народництва представлений прокламацією "Молода Росія", яка була створена в студентському осередку гуртка П.Зайчевського створеного на базі Московського університету. Дана прокламація проголошувала:
- Єдиним виходом з "кабального" становища селян - негайна революція та радикальна зміна основ суспільного устрою.
- На чолі революції - революційна партія керована інтелігентською меншістю на основі широкої народної підтримки.
- Основні завдання - знищення самодержавства, ліквідація поміщицького устрою, ліквідація приватної власності на землю, націоналізація церковного та монастирського майна, наділення селян землею, надання жінкам політичних прав.
- Найкраща форма державного устрою - федеративна республіка з загальним виборчим правом та виборними органами влади та суду.
- Передбачалось визнання незалежності Польщі та Литви. Дана прокламація через свій радикалізм неоднозначно була сприйнята ідеологами народництва. Так, М.Чернишевський та О.Герцен піддали критиці поспішний радикалізм авторів "Молодої Росії", який міг нашкодити підготовці революції. На думку О.Володіна та Ю.Карякіна, в народництві зароджуються думки про розмежування справжньої та уявної революційності, яка проявилася у засобах досягнення поставленої мети [38,с.74-77].
Питання про витоки ідеології народництва, періодизацію, причини зародження та розвитку народництва як політичного напрямку навіть на сьогодні є дискусійними. Частина науковців характеризує народництво як рефлексію на буржуазні, реформістські тенденції розвитку Росії, і вважають, що становлення народництва як політичного руху відбулось у 60-70-х роках XIX ст. Друга частина характеризує народництво як синонім різночинського етапу революційно-демократичного руху 50-60-х років XIX ст., який дотримувався антифеодальної ідеології. Власне обидві ці погляди не заперечують формування нового світосприйняття, нових поривань молодих людей, які прагнули змін.
Головною відмінністю у практичній діяльності народницьких гуртків були способи досягнення мети, які вражали своєю різноманітністю: від теоретичного обговорення суспільних проблем, та пропаганди своїх ідей до тактики терору на основі радикальних закликів.
З кінця 50-х рр. в Росії зароджується нігілізм, усередині якого виникають перші зародки анархістського руху. В основі нігілістичного руху лежав " безумовний індивідуалізм". "Філософський словник дає таке визначення": Нігілізму - (від лат. nihil- ніщо, нічого) - заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій. Особливого поширення набуває в періоди суспільної кризи. Ф.Ніцше характеризував нігілізм як "переоцінку цінностей", до яких він включав: рівність, справедливість, істину тощо. В Росії нігілістичні настрої набули поширення в період глибокої суспільної кризи, коли необхідність заперечення старого ясно усвідомлювалась, а нові ідеали ще не визріли. Такий підхід сприяв формуванню нового типу політичної свідомості, який грунтувався на звільненні від навязування будь-якого "суспільного зашморгу", обовязку. Нігілізм сприяв формуванню нових підходів у розробці теорії революційної демократії [77,с. 445-446].
Ідейним провідником нігілістичного руху в 60-х років вважався
Дмитро Іванович Пісарьов (1840-1868 рр.). Друкованим виданням нігілістичного руху був журнал "Русское слово". Статті Пісарьова привертали увагу демократично налаштованих читачів. Пісарьов виражав настрої революційного нігілізму. Він спирався на теорію "розумного егоїзму" М.Г. Чернишевського, як на знаряддя боротьби проти "зовнішнього примусу та способу подолання обмеження людини" [38,с.122 ].
Нігілізм ще не мав чіткої програми і обєднував людей радикальних поглядів на основі несприйняття існуючої дійсності. Він не міг бути прийнятий прихильниками Чернишевського, але після численних арештів його послідовників, нігілізм в Росії поширив свій вплив.
Нігілістичний рух не був однорідною масою, він поєднував людей різних поглядів. Типовим представником нігілістичного руху Пісарьов вважав героя романа І. С. Тургенєва "Батьки і діти" - Базарова.
Інший тип нігіліста представляв Микола Андрійович Ішутін (1840-1878 рр.) вільний слухач Московського університету, ідеолог підпільного таємного гуртка "Організація",