Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
що керувалася принципом: "Мета виправдовує засоби". Основною метою діяльності гуртка була підготовка селянської соціальної революції. Основним засобом досягнення мети була тактика індивідуального терору. Гурток був частково викритий царською жандармерією в 1866 р. після замаху Д.Каракозова на імператора
Олександра II.
До нігілістичних організацій цього періоду можна також віднести гурток "Вертепників" ідеологом якого був Павло Миколайович Рибніков (1831-1885рр.); катеринославський гурток Миколи Петровича Баліна "Общество самоусовершенствования " (з 1858 р. перейменований у "Пиквикский клуб").
Формування нігілістичного світогляду описав П.О Кропоткин у праці "Етика". Він характеризував нігілізм як спосіб звільнення від суспільних стереотипів, які неможливо подолати без певного світогляду: "... нигилизм объявил войну так называемой лжи культурной жизни. Его отличительной чертой была абсолютная искренность. И во имя ее… нигилизм отказался… от суеверий, предрассудков, привычек и обычаев, существования которых разум не мог оправдать. Нигилизм признавал только один авторитет - разум... По философским своим понятиям нигилист был позитивист, атеист, эволюционист или материалист… Он порвал, конечно, с суеверием отцов " [43,с.404,405]. Всі зовнішні форми вічливості нігілісти характеризували як лицемірство. Вони виступали проти сентименталізму, який був притаманною рисою "ідеального" устрою російського суспільства. Така поведінка на думку П.Кропоткіна, була "рефлексией против внешней полированности отцов… , что не мешало им быть настоящими дикарями по отношению к женам, детям и крепостным" [44,с.405]. Важливе місце у поширенні ідей нігілізму займали жінки - С. Перовська та В. Батюшкова, які були представницями аристократичних родів. Їх власний приклад продемонстував початок боротьби за рівність прав чоловіка та жінки. Вони виробили своєрідний "кодекс стосунків" між чоловіком та жінкою. Будь-які стосунки розглядалися як продукт любові чи хоча б дружби. Якщо батьки навязували шлюб з розрахунку, вони залишали родинний маєток та намагались здобути освіту з метою досягнення особистої незалежності.
До 60-х років в Росії остаточно сформувався індивідуалістичний анархізм, який був переважно нігілістичним. До його представників можна віднести М.В.Соколова, М.Д.Ножина, М.К.Михайловського, О.О.Козлова, що своїми публікаціями перенесли теорії П.Прудона та М.Штірнера на російський грунт. Так, М.В. Соколов намагався поєднати ідеї Прудона з ідеями селянської революційності. В його поглядах чітко простежується звязок з теорією Прудона: він розвивав ідею "безвідсоткового кредиту", який виступав засобом захисту селян від експлуатації капіталом. Основи своїх поглядів виклав у працях: "Гроші та торгівля", " Економічні ілюзії", які стали реакцією на реформу 1861р. В концепції Соколова важливе місце займає співвідношення політики та економіки. Він стверджував, що політика поступово буде втрачати свої домінуючі позиції, і назріє процес економічних перетворень, які стануть рушійною силою революційних змін. Соколов подібно Прудону критикував парламентаризм, конституціоналізм та принцип "сакралізованої" державної влади [38,с.75-78].
Отже, у практичній діяльності гуртків революційно-демократичного напрямку у 50-і роки XIX cт. важливе місце займає поширення ідей П. Прудона та М. Штірнера, які критикували власників-латифундистів, пропагували бунт проти держави та консервативного суспільства. Дані думки імпонували революційно налаштованій молоді, яка крім практичної діяльності виробила особливий світогляд, особливе сприйняття дійсності, що грунтувалися на несприйнятті традиційних цінностей. Процес кристалізації нових поглядів притаманних даному періоду описав І.С. Тургенєв у своєму романі "Батьки і діти".
В 60-х роках ідеологи революційно-анархічних рухів посилено
працювали над розробкою теорії революції, але зявилася вона лише в 70-х роках і повязана з імям М.О.Бакуніна, який був творцем анархічної теорії соціальної революції. Революцію Бакунін розглядав у поєднанні двох цілей: політичної - боротьба за політичну рівність без "навязаних" авторитетів, та економічної, яка розглядалась в контексті зміни соціально-економічних відносин, які є джерелом визначення політичних форм та суспільної організації. розглядалась можливість виникнення соціальної революції у тих народів, які знаходяться у важких економічних умовах, а народи, що знаходяться в кращих умовах, на його думку, втрачали революційний дух [38,с.123-125].
Розроблена в еміграції теорія соціальної революції, Бакуніна намагалась поширити свої ідеї не тільки у європейському робітничому русі, але і серед революційно-демократичних гуртків та товариств Росії.
Незважаючи на жорстке переслідування з боку влади, гуртки революційно налаштованої молоді продовжували діяти навіть у періоди реакції. Так, після розгрому ішутінського гуртка 1866 р. на теренах Росії діяла ціла низка гуртків та товариств: "Рублевое общество"(назва походить від розміру членського внеску) з відділами у Петербурзі та Москві, "Сморгонская академия", що діяла у Петербурзі, та гуртки Солодовнікової, Суфщинського, Натансона, Перовської. Внаслідок обєднання частини гуртків у 1869 р. утворюється "Велике товариство пропаганди" (організація революціонерів-Чайківців). Дана організація вела активну революційну пропаганду під час студентських виступів у Петербур