Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
.4]. Дана теза має деякі риси теорії "премордіалізму" (англ. Рremordial - спадок), яка характеризує спадкове походження менталітету, який покоління успадковують від нащадків. Дану тезу висловив М.Боровик у статті "Анархізм в Україні 1917-1921 рр: закономірність чи випадковість?". Автор статті розглядав аспект існування в Україні специфічних традицій козацької "вольниці", що зумовило особливу схильність українського селянства чинити опір будь-якій владі [13,с.30]. При цьому автор наводить цілу низку контраргументів до цієї теорії на основі сумнівів висловлених Н.Яковенко, стосовно здатності соціуму утримувати "живу память про минуле". На думку М.Боровика, ідеалізацією козацтва займалась інтелегенція, яка як ми вже зазначали була представлена у анархічному русі у незначній кількості [13,с.30].
Фіксація вченими різних дискурсів причин зародження конфлікту - їх прочитання, з одного боку, як засобу реалізації цілей, з другого - як самодостатньої для групи мети, призвела до їхньої деверсифікації на реалістичні та нереалістичні. На думку М.Гона, перший тип спрямований на обєкт, який викликає фрустрацію групи. Відтак конфлікт перетворюється в функціональний засіб для досягнення групою конкретних цілей та програмних директив. Другий - нереалістичний висовує Л.Козер, зумовлюється не антагонізмом цілей різних груп, а виступає засобом розрядки принаймні одного з субєктів взаємодії. Тобто одна з груп у конфлікті "випускає пару", що і є причиною досягнення певних "цілей" групою, що дозволяє визначити даний конфлікт як нереалістичний, тобто такий, що втратив спрямування (мету). Дотримуючись даної класифікації конфліктів, варто зазначити, що український ідеал був "замішаний" на волюнтаризмі, непокорі та виправданні насильства, що надавало боротьбі з державою мети та сенсу, оскільки українці бачили в державі лише "гвалтівника" [27,с.52-53]. З іншого боку на думку М.Савченка, для росіян виступ проти основ своєї держави був "святотатством". Цієї тези дотримувався російський історик І.Орлов, він вважав, що російська громада попри всі суперечності у відносинах з владою не мислила себе поза общиною та сферою державного впливу [13,с.26].
Науковці стверджують, що українському суспільству початку XX ст. притаманна особлива світоглядна "детермінанта", яка сприяла сприйняттю та поширенню ідей анархізму, а її витоки слід шукати в особливостях суспільного розвитку окремих регіонів Російської імперії. Якщо характеризувати дану тезу з позицій марксистів, - економічний фактор стає визначальним у формуванні протистояння, оскільки негативні наслідки індустріальної модернізації стали причиною появи маси зубожілих, соціально дезорієнтованих людей, які були готові підтримати найрадикальніші заклики до руйнування існуючих систем на основі суспільного антагонізму породженого приватною власністю [28,с.26].
В цих умовах зароджується "армія соціального вибуху", яка шляхом боротьби (революції) прагне завоювання землі, а справедливий перерозподіл якої стає основою пропаганди більшості політичних сил, в тому числі і анархістів. При цьому в ідеології та практиці анархізму періоду 1905-1907 рр. суспільні групи та інститути, що перешкоджають вирішенню цього завдання викликають ворожість, що створювало сприятливий "грунт" для поширення антиетатистських та егалітарних ідеологій, що протиставляли себе макіавеллізму держави.
Поширення ідей анархізму на найбільш урбанізовані та промислові регіони Донбасу та Запоріжжя визначались розкладом традиційних суспільних культур . Не випадково, що серед членів анархістських осередків значну частину складали пролетаризовані елементи: селяни та робітники у першому поколінні, які аналогічно частині рядових військових не втратили звязку з селянською общиною [13,с.27].
Ще однією важливою складовою до розуміння причин поширення анархізму у 1905-1907 рр. стала теорія - "Ми-Вони", яка у практичному розумінні проявилась не тільки у формуванні опозиційних владі політичних груп, але і у створенні революційних організацій у даному випадку у формі - "Ми" з власною ідеологією, метою, цілями та завданнями, які протиставили себе владі, державі, капіталістам та регіональним "сатрапам" - "Вони". Основою даної теорії у даному випадку на нашу думку, є формування нового світогляду - "неонігілізму" серед дезорієнтованої, асоціальної молоді, що поривала з давніми традиціями віри, родини, громади ставши на шлях боротьби за власне бездержавне майбутнє.
В.Савченко визначав декілька вікових та психологічних типів притаманних представникам анархістського руху 1905-1907 рр.:
1) Анархісти були наймолодшими представниками серед революціонерів Російської імперії. Середній вік - 15-17 років, вони могли претендувати на звання молодіжних організацій. (За підрахунками В.Єрмакова анархісти Російської імперії на 58% складались з неповнолітніх, осіб до 19 років) [69,с.97].
2)Психологічним типом анархіста "бойовика" періоду революції стає молода особа - юнак, представник маргінальних міських прошарків, що був тісно повязаний з кримінальним світом. Експропріації для таких анархістів стали не тільки джерелом поповнення коштів для "революційної необхідності", але й способом здобуття "кишенькових коштів". Дані особи стояли на максималістських позиціях - швидких та докорінних суспільних змін, відкидали ідею "пасивної" революційної пропаганди підтримуючи ідею "пропаганди дією".
3) Іншим пс?/p>