Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ізації займались обговоренням політичної ситуації, книг та наукових розробок, досліджень у напрямі філософії історії. Саме розробка та пошук причин будь-якого суспільного явища на основі досягнень різних наук та принцип боротьби з "одноплановістю", на думку А.Нікітіна, сприяли жорсткій політиці щодо інтелегенції та науковців в Радянський період під час якого навязувалось "єдине", загальне розуміння процесів та явищ. Саме даний ідеологічний тиск на думку дослідника, сприяв початку еміграції інтелегенції після перемоги більшовиків [58,с.97].
У 1918 р. представники даного напряму організовують у США видавництво газети "Рассвет" та журналу "Пробуждение", які видавались у 1926-1927 роках. Ще сучасники революційних подій 1917 р. помітили "умовний" ідейний поділ в анархізму на "містичний" (мирний) та "авторитарний" (революційний). Авторитарний напрям необхідно розглядати в контексті загальної соціалістичної пролетарської ідеї, що частково поєднувала теорію анархізму з більшовизмом.
Крайніми формами анархо-індивідуалізму були - "неонігілізм" та "махаєвщина". Ідеологами цих напрямів були А.Андрєєва-Богданова та Я.Махайський [38,с.260-273].
Таким чином, до 1917 р. анархістський рух був репрезентований цілою низкою поліморфних, розрізнених груп, що відрізнялися своєю строкатістю та ідеологічною плутаниною. Отже, 1917 р. давав анархістам новий "історичний шанс", який вони не реалізували у 1905-1907 рр. Бунтарський дух Лютневої революції, звільнення політичних вязнів, повернення політичних емігрантів стимулювали зростання чисельності анархістського руху. Після 40 років політичної еміграції у Росію повертається П.О.Кропоткін. У розумінні частини анархістів Росії репутація П.Кропоткіна як "корифея" анархізму була підірвана підтримкою царського уряду у питаннях необхідності продовження військових дій. У цей час до Росії з США повертаються анархо-синдикалісти В.Волін та Е.Ярчук.
Представники різних напрямів анархізму у період 1917-1918 рр. провели цілу низку зїздів, на яких обговорювались питання необхідності вироблення загальної анархістської революційної стратегії, та питання створення централізованої організаційної структури на базі сильних анархістських федерацій Петрограду, Москви, Харкова. Незважаючи на спільні цілі, ідеологічна різновекторність та різні підходи до тактики революційної боротьби завадили анархістам обєднати власні сили. Після Лютневої революції відбулись обласні конференції анархістських груп. Так, 18-22 липня у Харкові відбулась Південноросійська конференція, яка утворила "Временное осведомительное общество", але спроби скликати загальноросійський зїзд зазнали невдачі. Аналогічну інтеграційну спробу здійснила у квітні 1917 р. організація Петроградських анархістів, яка прагнула обєднати революційні сили анархістів столиці для розробки спільної програми дій. Ця спроба була також невдалою [34,с.35].
У період Лютневої революції анархісти не проводили значних політичних акцій, що значною мірою могли вплинути на хід подій. У практичному значенні однією з найважливіших акцій у діяльності анархістів стало захоплення дачі царського міністра Дурново, що знаходалась на Пелюстровській набережній у Петрограді. У цей період анархісти тільки починали свою діяльність: революція звільнила з вязниць Н.Махна та П.Аршинова, які були активними учасниками анархістського руху у 1905-1907 рр; поверталися з сибірського заслання І.Блейхман та Л.Чорний.
Одразу після Лютневих подій анархісти починають публікувати листівки з характеристикою політичного стану Росії: "Геройскими усилиями солдат и народа свергнута власть царя Николая Романова и его опричников. Многовековые оковы, терзавшие душу и тело народа, - порваны.
Перед нами, товарищи, встает великая задача: создать новую прекрасную
жизнь на началах свободы и равенства… Мы, анархисты и максималисты, говорим, что народные массы, организуясь в союзы, сумеют взять в свои руки дело производства и распределения и установить порядок, обеспечивающий действительную свободу, что работникам не нужна никакая власть, не нужны суды, тюрьмы, полиция.
Но, указывая наши цели, мы, анархисты, ввиду исключительных условий момента, … пойдем совместно с революционным правительством в его борьбе со старой властью, пока наш враг не будет сокрушен…
Да здравствует социальная революция" [46,с.117].
У період між двома революціями характерною рисою стає зниження ролі терору, оскільки анархісти бачили слабкість Тимчасового уряду. У їхньому розумінні революційні зміни мали незавершений характер, оскільки лише соціальна революція зможе звільнити народ від "іга" держави та влади. Основний акцент адепти анархізму робили на тактику "прискорення" соціальної революції на основі використання можливостей пропаганди.
Після повного переходу влади до Тимчасового уряду анархісти почали різко критикувати "прокапіталістичну" політику "міністрів-капіталістів". На думку С.Н.Канєва, політична діяльність анархістів між лютим-жовтнем 1917 р. зводилась до спроб "прискорення" соціальної революції. Дану тактику вони протиставили партіям, які зайняли вичікувальну позицію.
До 1917 р. анархістські організації діяли у 7-ми великих містах, а після Лютневої революції, внаслідок розширення пропаганди, анархісти поширили свій вплив у Петрограді, Москві, Харкові, Самарі, Саратові та цілій низці міст Південних губерній. Анархісти по