Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
»истівки з закликами до відкритої революційної боротьби.
В цілому анархістам в цей період так і не вдалося активізуватися. Загалом кількість анархістських організацій в Росії у цей період суттєво зменшилась.
Проте після Лютневої революції 1917 р. анархісти знову різко активізували свою діяльність. І цей період вважається розквітом анархізму в Росії [37,с.257-258].
2.3 Анархізм в Росії у 1917 році
1917 рік ознаменувався проведенням двох революцій, які кардинально змінили основи суспільного устрою Російської держави. Ситуація у таборі анархістів в організаційному плані кардинально не змінилася. Анархістська теорія у подіях 1917 року репрезентована течіями анархо-комунізму, анархо-синдикалізму та індивідуалістичного анархізму. Домінуючу позицію на арені міжпартійної боротьби займали представники анархо-комунізму.
Серед лідерів анархо-комунізму виділялись А.Атабекян, І.Блейхман, О.Ге, А.Карелін. Подальшу розробку теорії анархо-комунізму продовжив П.О. Кропоткін, який у травні 1917 р. повернувся з політичної еміграції.
В період з 1905-1917 рр. анархо-комуністи пережили декілька розколів.
Від ортодоксальних анархо-комуністів відділились анархо-кооператори, які обєднались навколо групи "Почин", що почала видавати однойменний журнал. Дана група на основі власної теорії почала розглядати можливість швидкого переходу від капіталізму до соціалізму без будь-яких проміжних (перехідних) етапів [38,с.263]. Іншим важливим аспектом, що спряв розколу серед анархо-комуністів, було ставлення до участі революціонерів у військових діях на фронтах I-ої світової війни. Представники анархо-комунізму до 1917 р. налагодили діяльність у 59 населених пунктах Російської імперії. Організаційно дані групи єдналися навколо "Московської федерації анархічних груп". Важливе значення у подіях 1917 р. мала ціла низка анархістських зїздів проведених анархо-комуністами з метою обєднання ідеологічно розрізнених течій анархізму.
Енергійніше за інші напрями діяли анархо-синдикалісти. Провідними діячами цього напряму у 1917 р. були В.Волін, Х.Ярчук, Р.Максімов. На відміну від анархо-комуністів, синдикалісти краще знали настрої серед робітників, оскільки розгорнули активну пропаганду у профспілках та кооперативних обєднаннях. На думку синдикалістів, наступного дня після соціальної революції держава та влада повинні бути реорганізовані за зразками економічних "федерацій-синдикатів". Дані "синдикати" очолять реорганізацію суспільства на рівні федерацій та будуть керувати організацією виробництва та розподілом виробленого продукту.
У 1918 р. від синдикалістів відділились анархо-федералісти. Лідерами анархо-федералізму стали Н.Проферансов та М.Лебедєв. Теоретики анархо-федералізму вважали себе прихильниками "чистого синдикалізму". На думку федералістів, суспільне життя після соціальної революції має реорганізовуватись на основі договору чи угоди про обєднання осіб у комуни.
Організаційною основою анархо-синдикалізму був союз анархо-синдикалістської пропаганди "Голос труда". Даний союз мав відділення у Петрограді та Москві. У 1918 р. синдикалісти проводять два обєднавчих зїзди (25 серпня та 1грудня), але обєднати сили, так і не вдалося [75,с.18-19].
До 1917 р. в Росії активно діяли анархо-індивідуалісти. Індивідуалістичний анархізм був у більшій мірі "багатоликим", оскільки в ньому виділялась ціла низка дрібних груп та обєднань:
- "Пананархізм", що теоретично виступав за негайне впровадження "безвладного" устрою у формі анархії. Ідеологом даного напряму був В.Гордін.
Його соціальною опорою були жебраки та частина робітників.
- Течія "Анархо-біокосмізму" розглядала повну свободу особистості, як найвищий суспільний "ідеал". У новому суспільстві свободу особи не може обмежити жоден закон чи організація.
- "Анархо-гуманізм". Ідеологом даного напряму був О.Боровий, який став ініціатором створення "Московського союзу ідейної пропаганди". Основою теорії гуманізму також була ідея "повної" свободи особистості. Особистість, на думку О.Борового, повинна прагнути свободи у всіх її проявах. Іншим аспектом, що вирізняв даний напрям було ставлення до військових дій та власне необхідності участі Росії у війні.
- "Містичний анархізм". Подальшу розробку теорії містичного анархізму продовжили А.А.Карелін, А.О.Солонович та М.І.Проферансов. Діяльність даного напряму у подіях 1917 р. зводилась до спроб консолідації інтелегенції. Основою та прикладом у розбудові організаційної структури даного напряму стали "орденські" структури на зразок організації Ордену Тамплієрів. Вони мали поєднати найталановитіших представників наукової та творчої інтелегенції. Необхідність даної організації обгрунтовував А.Карелін, який під час вимушеної політичної еміграції до Франції, займався науковою діяльністю, був професором Вищої Школи соціальних наук у Парижі. З часом він був помічений масонською організацією Ордену Тамплієрів. Даний напрям обєднував художників, філософів, артистів, музикантів на основі "духовної спорідненості". На думку А.Нікітіна, містичний анархізм обєднав людей, які "задыхались в вакууме бездуховной тогдашней жизни" [58,с.96]. Серед таких організацій варто виділити: "Орден Света", "Орден Духа", "Орден Тамплиеров", які розпочали діяльність на території Росії. Глибоко законспіровані орга?/p>