Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
µнти!", "Несколько слов к молодым братьям в России", "Начала революции ", "Катахизис революционера", статті "Народної розправи". Ідейна спрямованість даних прокламацій визначалась теорією Бакуніна. Після знайомства з ідеологами анархізму, Нечаєв формулює власні теоретичні підходи, які мають спорідненість з анархістською теорією у концептуальному плані та практичною програмою у формі "Революційного катахизису". М. Бакунін та С.Нечаєв розробляли проект створення російського відділу "Міжнародного альянсу соціалістичної демократії" для поширення ідей анархізму серед революціонерів Росії.
Після повернення в Росію у вересні 1869 року Нечаєв намагався відродити "Народну розправу" на засадах внутрішнього централізму та чіткого підпорядкування. Московський осередок гуртка налічував біля 40 чоловік, Петербурзький біля 20 чоловік. Переважну більшість членів гуртка складали студенти [38,с.151]. Централізована організація гуртка вимагала чіткого підпорядкування усіх його членів. На цьому грунті відбувся конфлікт між Нечаєвим та студентом Івановим, який після виходу з "Народної розправи" намагався утворити власний гурток. Побоюючись викриття гуртка, Нечаєв звинуватив Іванова у зраді і організував його вбивство 21 листопада 1869 року. Дане вбивство мало грандіозний резонанс серед революціонерів, оскільки вперше методи терору були використані проти члена гуртка, а влада організувала відкритий судовий процес проти революціонерів. Незважаючи на політичний колорит судової справи обвинувачення проти Нечаєва грунтувалося на кримінальному злочині.
У листі до Нечаєва (2 червня 1870 року) М. Бакунін виклав своє ставлення до створення гуртка та його організаційної атмосфери. Він характеризував централізацію "Народної розправи", як диктатуру лідера, як єзуїтський шлях, що породжує внутрішню напруженість серед членів гуртка, які замість практичної революційної діяльності займаються розробкою доносів. Бакунін вважав, за основу внутрішнього клімату у колективі довіру, яка переростає у принцип відповідальності та солідарності під час виконання спільної справи [9,с.530-531].
У 70-х роках XIX ст. також діяла ціла низка гуртків, які займались дослідженням та поширенням ідей анархізму на основі теорії М. Бакуніна. Серед них гурток Ф. Н. Лермонтова заснований у Петербурзі у 1863 році. До 1872 року Ф.Н. Лермонтов був членом гуртка "чайковців", але розчарувавшись у пропагандистських методах боротьби організував власний гурток, який займався розповсюдженням анархістських ідей серед революційно налаштованої молоді.
Серед гуртків, які займались поширенням ідей анархізму, помітне місце займав гурток С.Ф.Ковалика. На початковому етапі революційної діяльності С.Ф. Ковалик співпрацював з Долгушином. Вони спільно розробляли проект створення пунктів пропаганди у Мглинському повіті Чернігівської губернії. У 1873 році під час подорожі за кордон він знайомиться з П. Лавровим, П. Ткачовим та М. Бакуніним, які значною мірою вплинули на формування його світогляду. У 1873 році у Петербурзі він організовує власний гурток, який обєднав студентів різних навчальних закладів столиці. Членами гуртка Ковалика були: І. Кабліц та І. Чернишов, які в майбутньому стануть організаторами власного гуртка.
Значний вплив на практичну діяльність гуртків здійснила праця М. Бакуніна "Державність та анархія", яка зявилася в Росії в кінці 1873 року. Дана праця містила теоретичні основи ідеології анархізму та два додатки: "А" та "Б". Додаток "А" став основою програм багатьох гуртків, оскільки містив теоретичні та практичні рекомендації революціонерам Росії. Додаток "Б" характеризував основні завдання міжнародної анархістської організації створеної за кордоном - Словянської секції у місті Цюрих. Гуртки, що прийняли за програму додаток "А" розроблений М.Бакуніним, діяли у Москві, Харкові, Нижньому Новгороді, Самарі, Саратові, Оренбурзі, Чернігові, Полтаві, Ярославлі [Ка,с.158].
Теорія М.Бакуніна зазнала часткових змін у трактовці її гуртком
Й. І. Кабліца, який дотримувався думки про необхідність дрібних, локальних селянських виступів - "вспышек". Представники гуртка вважали, що локальні бунти краще будь-якої пропаганди сприяли підготовці загальнонародного виступу. Вони вважали, що цілеспрямована соціалістична пропаганда буде зайвою, оскільки замість неї розроблялись проекти організації дрібних селянських виступів проти місцевої адміністрації [38,с.157]. У 1874 році гурток продовжив роботу у Києві, обєднавшись з місцевим гуртком під назвою "Комуна". У слідчій справі по "процесу 193-х" даний гурток проходив як - "вспышкопускатели".
Після провалу "ходіння в народ" та викриття більшості гуртків поліцією, влада організувала гучні політичні процеси проти революціонерів - "процес 50-ти" та "процес 193-х". У 1874 році бакуністи, що залишились на волі, почали розробляти нові підходи у пропаганді бунту. Вони вирішили пропагувати ідеї, які були більш актуальні та зрозумілі селянам: перерозподілу землі та виступів від імені царя. Ці ідеї розроблялись у Київському гурту В.К Дебогорія - Мокрієвича, який обєднав представників різних гуртків, які намагалися продовжувати практичну діяльність після арешту товаришів. Від чайківців перейшли В. Засулич, М. Фроленко, П. Аксельрод. У 1874 році вони розробили план створення "інтелегентського" ядра гуртка з представників бунтарського напрямку. Розробля?/p>