Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
, які будуть проводити "тихую подготовительную идейную работу" [36,с.11].
Анархію Кропоткін розглядав як: "Равенство во всем - синоним справедливости. Это и есть анархия", даний стан базувався на світогляді, що пропагував механічне розуміння явищ суспільного життя, що визначені обєктивними законами природи [43,с.301].
Бездержавне суспільство він уявляв у формі асоціацій - вільно обєднаних комун та виробничих общин, у яких не повинно бути жодної форми зовнішнього примусу, щодо конкретного індивіда. У такому суспільстві рішення повинні ухвалювати на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Досягти такого стану можливо завдяки анархістській революції. Кропоткін заперечував не тільки приватну, але і особисту власність. На його думку, одразу ж після повалення існуючого ладу, ліквідації держави повинен бути запроваджений принцип - "кожному за здібностями, кожному за потребами" [12,с.2].
Кропоткін заперечував необхідність створення будь-якого революційного уряду, не визнавав необхідності запровадження революційної диктатури, оскільки внаслідок запровадження диктатури (навіть народної) управління перетворюється на деспотизм та свавілля.
Кропоткін розглядав державу як штучне утворення, що мало на меті тримати в покорі та примушувати індивідів працювати на себе. Дане підкорення відбувалось через інститути влади, які за основу взяли курс на виховання смиренності: "Священник приучает к мисле о законе, чтобы лучше подчинить его божественному закону, а законник говорит о законе божественном, чтобы лучше подчинить закону уголовному… понемногу мысль следуэщого поколения принимает религиозный оттенок, оттенок раболепия и властвования" [43,с.281].
Держава та влада досягає мети за допомогою страху: "детский ум слаб, его так легко покорить при помощи страха". Виходячи з цих позицій, на думку П.Кропоткіна можна сформулювати наступний принцип: "не склоняйся ни перед каким авторитетом… не принимай на веру никакого утверждения, если оно не установлено разумом" [43,с.284]. Тобто, автор постійно апелює до розуму людини, який має відкинути міфи.
Закони, які діяли в державі і регулювали суспільне життя, він вважав вийнятково сучасним утворенням, підкреслюючи, що людство століттями існувало без кодифікованого законодавства і відносини між людьми регулювались лише звичаями та традиціями.
П.Кропоткін доводив історичне походження понять: справедливість та рівноправя, оскільки ще до християнства був сформульований принцип: "не роби іншим того, чого не бажаєш, щоб інші зробили тобі", принцип рівноправя здійснювався на основі принципу таліону - "зуб за зуб, око за око". Ще у Стародавніх племен правила поділялись на два види: обовязкові (засновані на принципах справедливості та рівноправя) та прості поради, які носили рекомендативний характер. Межею покарання за проступки у такому випадку був - суспільний осуд. На думку П.Кропоткіна у простих порадах було сконцентроване прагнення членів роду бути подібними чеснішому, сильнішому, щедрішому з представників роду. Ці якості мали успадкувати майбутні покоління.
На підставі критики вчення Ч.Дарвіна про виживання сильнішого він обгрунтовував закон взаємної допомоги та солідарності, як всезагальний (універсальний) біосоціологічний закон. Так, П.Кропоткін визначив три основні етапи формування еволюції людської свідомості: формування суспільного інстинкту, формування поняття справедливості, почуття самопожертви (альтруїзм) індивіда заради блага роду. Власне у цих положеннях і криється основна відмінність з індивідуалістичною теорією М.Штірнера, оскільки в екстримальних обставинах людина здатна на самопожертву. Кропоткін виділяє причину зародження солідарності та самопожертви: "все более сложные животные первоначально произошли из колоний простейших организмов… вот почему солидарность не изчезает в человечестве" [43,с.298-299].
Отже, розглянувши теоретичний блок про дефініцію, класифікацію, основні ідеологічні напрями анархізму, варто зазначити, що анархістська теорія має давню та стрімку історію. Вона дифереціювалася залежно від "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень, від теоретичного обгрунтування поняття власності, від проблеми свободи особистості у суспільстві. Тобто, анархізм - теорія, яка кинула виклик державницькому напряму (макіавеллізму) та розкрила власну теоретичну "ідеальну" модель суспільних перетворень, які грунтувались на двох основних принципах - заперечення необхідності держави як форми організації суспільства та заперечення будь-якої влади у суспільстві.
Конфлікт між анархістською та державницькою теорією грунтувався не на проблемах постулатів та теорій, а у функціональній, практичній площині, тобто у здатності до нормального функціонування даних теоретичних доробків.
У даному розділі розкривається еволюційна зміна анархістської теорії, що диференціювалася залежно від характеру суспільних перетворень. Враховуючи характер суспільних перетворень у теоретичному блоці анархістської теорії простежується визначена необхідність у проведенні соціальної анархістської революції, яка має докорінно змінити основи суспільного устрою та реорганізувати суспільні відносини за новим "справедливим" принципом. Основною ж відмінністю між різними напрями, які визначались з необхідністю проведення соціальної революції були форми та методи боротьби, які розділили анархістів на радикалів, реформістів та ?/p>