Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ом повязана творчість: О.Борового, Г.Гогеліа, П.Турчанінова, Я.Киріловського.
Етап посткласичного анархізму базується на теоретичних доробках О.Борового, А.Солоновича, А.Кареліна, А.Гордіна, Г.Максімова, В.Ейхенбаума, А.Атабекяна.
На сучасному етапі формування пізнього посткласичного анархізму провідними лідерами в теоретичному осмисленні проблем анархізму є А.Ісаєв, А.Червяков, А.Шубін, П.Рауш, М.Цовша [75,с.12]. Характерною особливістю цього етапу є домінування синтетичних організацій, які є результатом компромісу, і тому активно діють на теренах таких країн як Франція, Італія (Федерація Італійських Анархістів), Польща (Федерація Анархістів Польщі), Україна, Росія. Вони прагнуть обєднати різні течії анархізму на модерних засадах у рамках монолітної партійної структури [12, с.2]. Періодична зміна географічної "концентрації" теоретиків анархізму повязана із зміною політичних режимів, репресіями стосовно теоретиків, рівнем політичної свободи та політичним станом у суспільстві.
Власне еволюція анархізму - складний процес повязаний з пристосуванням теорії до нових історичних умов. Така зміна призводила до переосмислення певних ідеологічних, теоретичних установок з метою пристосування теорії до нових суспільних умов. Так, відбувся перехід від класичного до посткласичного анархізму, який взяв за основу цілу низку фундаментальних ідей класичного анархізму, але в оновленому вигляді висунув ряд нових положень. Такий перехід супроводжувався появою цілої низки нових течій та напрямів. Отже, посткласичний анархізм інтегрував два основних напрямки еволюції анархізму:
а) напрям відносної модернізації - зберігався значний звязок класичної та оновленої теорії (неокласичний анархізм);
б) напрям максимально радикальної модернізації - мінімальний звязок з класичною теорією з акцентом на власні теоретичні напрацювання, чи власні методи досягнення мети (некласичний анархізм).
С.Ф.Ударцев виділяє цілий ряд особливостей посткласичного анархізму:
- критичне ставлення до класичного анархізму у розумінні збереження теоретичних основ анархізму;
- більш розвинена методологічна основа, яка виробила містицизм та інтуїтивізм;
- наростання співпраці на основі толерантного ставлення до інших політичних течій: марксизму, лібералізму;
- активна інтеграція здобутків та напрацювань суспільних, природничих, гуманітарних наук для створення синтетичних теорій (політичних, філософських);
- постановка цілої низки проблемних питань (про співвідношення права та закону, про роль бюрократичного апарату);
- поява концепцій планетарного та космічного рівня;
- збільшення уваги у пізнанні людиною своєї індивідуальності, прав та свобод, творчості;
- дослідження та аналіз історичного розвитку держав.
Некласичні напрямки анархізму розробляли концепцію свободи особистості, вони ілюстрували незахищеність особистості на прикладах війн та революцій початку XX ст. [75,с.15-16].
1.2 Класифікація анархізму
Питання класифікації анархізму є досить дискусійним, оскільки науковці використовують різні підходи у дослідженні анархізму. Розроблялись класифікації на основі на основі ідеологічних, філософських, суспільних поглядів теоретиків анархістського руху. Розробкою класифікацій займались історики, політологи, філософи, економісти. Вони намагались дослідити диференціацію анархістської теорії.
Так, Ф.Я.Полянський у праці "Социализм и современный анархизм" використав традиційний поділ анархізму на анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм. Всі течії анархізму (крім вчень М.Бакуніна, П.Кропоткіна та анархо-синдикалізму) науковець відносив до анархо-індивідуалізму. В анархо-індивідуалізмі він виділяв "християнський анархізм" (Л.М.Толстой), "антиінтелегентський анархізм" (Я.В.Махайський), "максимализм" (Е.Тагин) та власне анархо-індивідуалізм (видавництво "Індивідуаліст", О.Віконт, О.Боровий), "чистий анархізм" (Л.Черний), "революційний анархізм" (Я.Новомирський), "містичний анархізм" (Г.Чулков, В.Іванов). Дана класифікація не розглядала течії анархізму після 1917р. [75,с.11-20].
С.Н.Канев у своїй праці "Октябрьская революция и крах анархизма" виділяв такі ідейні течії в російському анархізмі: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Паралельно виділялись відгалуження: анархізм-федералізм, анархізм-універсалізм, анархізм-біокосмізам, неонігілізм, "махайська течія", містичний анархізм, "мирні анархісти" (християнська течія - толстовство) [38,с.33-34].
Л.М.Спірін у своїй праці "Крушение помещичьих и буржуазних партий в России (нач. XX в.-1920 г)" розробив класифікацію на основі практичної діяльності різних організацій та анархічних груп. Він виділяв організації таких ідейних напрямків:
1) анархісти-комуністи (1903-1906, 1907-1908, 1917-1922 рр.);
2) анархісти-синдикалісти (1905-1906, 1908-1909, 1917-1926 рр.);
3) анархісти-махаєвці (1900 р.);
4) анархо-махновці (1918-1921 рр.).
Л.М.Спірін помітив, що в процесі еволюції анархістської свідомості відбувались певні "відгалуження": від анархо-комунізму - анархо-кооператори; від анархізму-синдикалізму - анархо-федералісти; від анархо-індивідуадізму - містичного анархізму, пананархізму, анархізму-універсалізму та біокосмізму [72,с.304-309].
В.Г.Графський в сучасному анархізмі виділяє такі ідейні напрямки: анархо-індивідуалізм, анархо-синдикалізм, анархо-фашизм, анархо-тероризм, анархо-капіталізм. Дана класифікація ?/p>