Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?д називають класичним, оскільки теорію анархізму у цей період розробляли: М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, Ж.Сорель, П.Кропоткін. Кожен з перелічених теоретиків був родоначальником певної течії в анархізмі.
У XX ст. відбувається становлення державно-монополістичного капіталізму, відбувається революційні процеси у країнах наздоганяючого індустріального розвитку, виникають соціалістичні держави, створюються умови для формування багатопартійної системи - всі ці фактори значною мірою вплинули на трансформацію політичної свідомості у суспільстві. Власне в анархічній свідомості відбувається глибока криза у період революції 1917 р. Відбувається процес оновлення ряду попередніх ідей, що призвело до формування цілої низки нових течій "посткласичного" анархізму.
Варто зазначити, що анархістська теорія пристосувавшись (адаптувавшись) до нових умов увійшла у XXI ст, але значної підтримки в суспільстві він вже не має, а ставлення до нього є в основному нейтральним. На сучасному етапі анархізм - теорія невеликої кількості інтелектуалів та робітників синдикалістів. Еволюціонувавши, дана теорія практично реалізувалась у сучасних акціях спротиву (Сх. Тимор, Краснодарська справа в Росії) [12,с.2].
Отже, необхідно визначити дефініцію анархізму. "Термінологічний та понятійний довідник" дає таке визначення: Анархізму (від грец. anarchia - безвладдя) - політична течія, що проголошує метою знищення держави та заміну будь-яких форм примусу влади вільною та добровільною асоціацією громадян. Ніколи не був цілісною ідеологічною доктриною через різні підходи його теоретиків до питання про шляхи досягнення мети [36,с.11].
Так, "Політологічний довідник" подає інше визначення Анархізму (від грец. anarchia - безвладдя) - ідейно-політичний рух, центральною тезою якого є заперечення будь-якої влади у суспільстві. Виходячи з ідей про свободу як найвищу цінність людського буття заперечують правомірність державної влади, оскільки вона є диктатурою... інституцією примушування та підпорядкування вільної волі людей [12, с.16].
Такі різні визначення лягли в основу однієї з класифікацій анархізму - в залежності від поглядів теоретиків анархізму на державу та владу. В залежності від того, що анархісти відкидають державу чи владу їх поділяють: прихильників безвладдя - акратії (анархо-комуністи) та прихильників бездержавного устрою - антиетатизму (анархо-синдикадісти).
Проблему влади теоретики анархізму розглядали в контексті аналізу влади "майбутнього". Владу вони визначали як "понятие отношения зависимости между людьми", отже, вони виділяють такі типи влади: економічну, політичну, соціальну, духовну. Політична влада виступає як особливий різновид публічної влади, яка символізує державну владу. Державна влада склалася як особливий вид владних відносин, особливою ознакою яких - є виконання державної волі. Вони характеризували державу як монополіста волі - "появление единой, надо всем в государстве господствующей воли " [62,с.8-10].
В зарубіжній науці існує багато тлумачень цього терміну, які іноді досить сильно різняться. Досить часто дослідники анархізму звужують його на свій смак - чи то до політичної доктрини, течії або стану безладу, у той час як прихильники цієї теорії створили широкий спектр суджень про свої погляди. Для них це і теорія, і стиль життя, можливість самоствердження. Звичайно саме відсутність певної систематизації вплинула на появу великої кількості різновидів анархізму. Незважаючи на розбіжності у цілях та засобах їх обєднує два основних постулати: проблему свободи людини, людини високоморальної, яка здатна "правильно" поводитись у суспільстві ("в суспільстві, що складається з відповідальних істот правила поступово зникнуть") та питання скасування держави в особі державних інститутів [12,с.1].
М.Вебер охарактеризував владу як узаконене застосування насильства. Тобто, на думку анархістів, держава монополізує владу на певній території та карає порушників цієї монополії. Деспотизм полягає не у формі держави, а у її сутності [12, с.2].
В історії російської політичної та правової думки XIX-XX cт., на думку С.Ф.Ударцева, можна виділити такі етапи еволюції анархічної думки:
1) 1830 - 1870 рр. - формування раннього класичного анархізму.
2) 1870 - поч. XX ст. - становлення та розвиток пізнього класичного анархізму.
3) 1903 - до періоду громадянської війни (1917-1920рр.) - криза класичного анархізму. Початок формування посткласичного анархізму.
4) 1918-1920 до 1930 р. - еволюція течій посткласичного анархізму (еміграція).
5) 2пол.1980-х - до сучасності - формування сучасного посткласичного анархізму на території СРСР та СНД [75, с.12].
Початковий етап повязаний з розвитком поглядів М.Бакуніна. Елементи теорії М.Бакуніна перейняли (рецепіювали), такі діячі: в лівому словянофільстві (К.Аксаков), в нігілізмі (В.Зайцев, Н.Соколов). До цього етапу відносять анархічний вплив на російське народництво та політичну еміграцію (М.Сажин, З.Раллі) та ін.
Другий та третій етап повязаний з творчістю П.О.Кропоткіна - основної фігури в історії анархізму кін. XIX - поч. XX ст. Особливістю другого етапу є його закордонний характер (емігрантський етап). Третій етап характеризувався відродженням анархізму як політичної течії на території Росії (з 1903 р.). Відносини між анархістами будувались на основі співпраці емігрантських та місцевих осередків. До цього етапу відносять зародження християнського анархізму (праці Л.М.Толстого та В.Черкезова). З третім ета?/p>