Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? та методів боротьби серед анархо-синдикалістів відбувається розкол: від монолітного синдикалістського напряму відділяється більш радикальна Асоціація Рухів Анархістів. Синдикалісти у політичній діяльності орієнтувалися не лише на столицю, оскільки у регіонах, зокрема у Харкові, у 1990 р. починає діяти Конфедерація Анархо-Синдикалістів, що обєднала біля 200 членів. Власне самі анархісти оцінюють процес розколу двояко, оскільки, з одного боку, це справді конфлікт стосовно добору методів боротьби, з другого боку, вони визначають значний вплив провокаторів, які досить тісно співпрацювали з КДБ [93].
Серед синтетичних організацій варто виділити анархо-екологістів, які розпочали активну діяльність на території Росії, України, Білорусії. Очолює даний напрям С.Фомічов, який розробив теоретичні основи сучасного екологічного анархізму у статті "Прелюдия к анархизму". Представники даного напряму організували видавництво журналу "Третий путь", на сторінках якого обговорюються питання формування бездержавного, антиіндустріального устрою.
Особлива увага представників даного напряму сконцентрована на "зеленій" (екологічній) проблематиці, яка проявилась у проведенні цілої низки екологічних акцій: Чапаєвськ (1989), Балаково (1990), Запоріжжя (1991), Одеса (1994), Тамань (1995).
На сторінках журналу "Третій шлях" анархо-екологісти дискутують проблему повної ліквідації капіталізму, оскільки це єдина раціональна можливість для подальшого розвитку людства. У витоків реформування мають стояти саме представники анархістського руху [94]. Звичайно, дана концепція побудована на максималістському твердженні, що нівелює можливість вибору, оскільки вона базується на конкретному твердженні "або-або". На думку екологістів, "авторитарна" конституція РФ 1993 р. визначила необхідність революційної трансформації суспільства. Революційні зміни, на думку С.Фоміна, мають торкнутись сфери державного управління, що проявиться у повній ліквідації бюрократичного апарату.
У 1990 р. саме екологісти проголосили гасло: "Власть народам, а не партиям!". Даний заклик був спровокований початком 1-ої Чеченської кампанії. Представники даного напряму у характеристиці військових дій визначили даний конфлікт, як національно-визвольну війну Чеченського народу.
На думку представників Асоціації Рухів Анархістів, анархо-екологісти обрали досить специфічну (не анархістську) тактику, яка ґрунтується на інтеграції до органів місцевого самоврядування з метою популяризації власних ідей. Стосовно необхідності інтеграції до органів державної влади, серед сучасних анархістів триває досить жорстка дискусія на відкритих форумах у Інтернеті [93].
На території СНД діє ціла низка синтетичних анархістських організацій. Так, на території Кубані діє "Федерация Анархистов Кубани". Цікавим є той факт, що це анархо-феміністичний напрям, який закликає жінок самоорганізовуватись для боротьби з проявами патріархату. Цей напрям є типовим поєднанням індивідуальної акратії заснованої на принципі суспільного звільнення та руху за рівність прав чоловіка та жінки. Дана організація має свою періодику - анархо-феміністичний бюлетень "Мать порядка", який закликає жінок змінити свій спосіб життя вже сьогодні, не чекаючи "революції" чи прозріння чоловіків [91].
Досить значну частину анархістських періодичних видань класифікують як розважальну: петербурзький "Новий світ", калінінградський "Екодефенс", "Хранители Радуги". Практична діяльність більшості напрямів анархізму орієнтована не на проведення широкомасштабних маніфестацій чи залучення нових членів, а сконцентрована на видавничій діяльності [94].
Більшість анархістів генерації XXI ст. переконана, що саме ієрархічна організаційна структура на зразок партії зможе протистояти державі та великому капіталу. Отже, більшість ліберальних анархістських напрямів пішли шляхом створення легальних анархістських партій, які відповідно до власної програми популяризують свої ідеї.
90-ті роки ознаменувалась проведенням цілої низки політичних кампаній у союзних республіках, які розпочали боротьбу за утворення національних суверенних держав. Такі заклики російська сторона охарактеризувала як прояви сепаратизму. Отже, важливою складовою анархістського руху була підтримка Чеченського права на самовизначення. Власне така позиція сприяла розколу серед анархістського руху, який поділився на антимілітаристів, що протестували проти військового вирішення даного конфлікту, та напрямів, які характеризували даний конфлікт як національно-визвольну війну Чеченського народу.
Представники першої течії не проводили жодних політичних акцій, оскільки їхня діяльність була спрямована на надання юридичної допомоги російській молоді, яка прагнула ухилитись від військової служби. Представники другої столичної течії у 1994 році утворюють комітет "Руки прочь от Чечни", який відповідно до програмних документів мав обєднати представників різних політичних сил, від крайніх правих до крайніх лівих. Основне гасло, яке було на озброєнні у даного комітету "Банду Єльцина - под суд!". Внаслідок конфлікту між представниками "РпоЧ" та комуністами антивоєнна кампанія пішла на спад.
У 2000 р. проводиться ціла низка нових антивоєнних акцій, які відбувались під патронатом правозахисних організації "Солдатские Матери Санкт-Петербурга ", однак після початку орієнтації даного напряму на партію "Ябл