Анархізм в Росії: теорія та практика
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?рямованих на загальне благо. Нова генерація анархістів - "XXI ст." спрямувала свою діяльність на задоволення власних індивідуальних інтересів. Досить сильно простежується споживацький характер сучасного анархізму [93,с.3].
Європейські дослідники сучасного українського анархізму зазначають, що Україна є перспективною в рамках створення анархістських організацій, які в майбутньому будуть носити опозиційний до влади характер. Але перешкодою на шляху поширення анархістських ідей були: історичне минуле держави періоду сталінських репресій та відсутність централізованої організації європейського зразка на кшталт монолітної Федерації Італійських Анархістів [12,с.3].
В умовах несформованості громадянського суспільства будь-яка опозиційна діяльність можлива доти, доки вона не торкається економічних питань. Через це українські групи анархістів надзвичайно автономні в ідеологічному та фінансовому плані. Вони використовують всі можливі заходи: відкривають платні сайти, організовують святкування та вечори з метою "вижити" в сучасних умовах [12,с.4].
Цікавою є подія, яка репрезентувала не організаційну ініціативу певної організації, а особисту ініціативу мешканця Кременчука - пенсіонера-десантника, який "незаплановано" встановив памятник Н.Махно на одній з вулиць міста у 2006р. Дозволу на встановлення памятника у міської влади ініціатор не брав, що сприяло дискусії серед політиків стосовно доцільності цього просвітницького акту [15,с.16].
Міський голова Кременчука відповідаючи на депутатський запит з цього приводу підтримав ініціативу пенсіонера, який у місці встановлення памятника попередньо очистив сміттєве звалище та висадив кілька дерев. Визначальним у рішенні міської влади залишити памятник був факт створення даного монументу за кошти пенсіонера.
Як зазначив даний факт, інколи особиста ініціатива громадян носить більш прогресивний характер, оскільки спонукає владу показати власне ставлення до дражливих проблем у нашій історії. На нашу думку, люди, які заплющують очі на суперечливі проблеми минулого, не мають майбутнього [47,с.8].
Отже, підводячи підсумок варто зазначити, що теорія українського анархізму на сучасному етапі переживає процес модернізації та адаптації до нових суспільних умов. І напевно, не варто виключати дану теорію з політичної арени, оскільки споживацтво, пасивність у роботі з населенням є характерними рисами сучасного суспільства. Враховуючи дані тенденції необхідно сказати, що на сучасному посткомуністичному просторі анархістська теорія переживає своє "друге народження".
Висновки
Будь-яка теорія, яка обґрунтовує необхідність кардинальної трансформації суспільних взаємовідносин, залишається лише теорією без спроб практичної реалізації її постулатів. Такий шанс на практичне втілення теорія анархізму отримала саме на теренах Російської держави.
Однією з основних причин такого грандіозного поширення анархізму в Росії було нівелювання ролі простої особистості у абсолютистській державі. Держава пропонувала преференції капіталу, надавала станові привілегії обраним та сакралізовувала "богообрану" владу. Не випадково, що саме XIX ст. ознаменувалось появою "народних будителів" серед інтелігенції. Вони сформували та матеріалізували новий нігілістичний (анархістський) тип політичної свідомості. Під впливом їхніх ідей частина інтелігенції виступила проти багатовікової моделі суспільних взаємовідносин, що робила одних господарями, а інших безправними рабами.
Грандіозний вклад у розвиток анархістської теорії зробили два російські мислителі-революціонери: М.Бакунін ( основоположник колективістської теорії анархізму) та П.Кропоткін (основоположник комуністичної теорії анархізму). Отже, зароджується нова теорія, що поєднала в один комплекс політичні, економічні, соціалістичні, філософські ідеї майбутнього революційного реформування. Дана теорія протиставила абсолютизму ідеї свободи, федералізму, децентралізму, аполітизму та добровільної асоціації вільних громадян.
Важливо відмітити, що анархістська теорія ніколи не була монолітною в контексті "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень. Спектр практичної діяльності анархістів коливався від мирних, пропагандистських методів боротьби та принципу "непротивления злу насилием" - християнській анархізм, до тактики змови та "безмотивного" терору, який проводили анархо-комуністи. Серед різновекторних напрямів анархізму слід виділити три самостійні ідеологічні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Кожен з цих напрямів мав низку течій, що диференціювалися залежно від ідеологічної мети, форм та методів боротьби у досягненні бездержавного ідеалу [38,с.200]. Консолідуючим фактором, що обєднував майже всіх анархістів, є заперечення державної форми організації суспільства (антиетатизм) та відмова від використання державних органів влади (акратія) [12,с.25].
Анархістська теорія та практика еволюціонували в ході революційної трансформації держави та суспільства. Анархісти у повній мірі прагнули реалізувати власну ідеологічну доктрину, але спроби утворити монолітний анархістський блок та обєднати ідеологічно розрізнені сили були провальними. Про це свідчать результати обєднавчих зїздів 1917 р., 1918 р..
У теорії анархізму необхідно виділити основні магістральні напрями, які диференціювали теорію анархізму та власне визначали прак