Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 1941. Особенности участия прокурора в защите семейных прав и интересов детей
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Правовыми основаниями участия прокурора в гражданском процессе и осуществлении им функции представительства является положение Конституции Украины, Гражданского процессуального кодекса Украины [19], и ч.2 ст. 36-1 Закона Украины от 5 октября 1991 года «О прокуратуре» [20], в соответствии с которым основанием представительства прокурором в суде интересов гражданина является его неспособность из-за физического или материального состояния, преклонный возраст или в связи с иными причинами самостоятельно защитить свои нарушенные или обжалуемые право либо реализовать процессуальные полномочия, а интересов государства - наличие нарушений или угрозы нарушений экономических, политических и иных государственных интересов вследствие противоправных действий (бездействий) физических либо юридических лиц, которые совершаются в отношениях между ними или с государством. Значит, к указанной категории граждан относятся и дети, как малолетние, так и несовершеннолетние.

  • 1942. Особенности ценообразования на мировом рынке
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Биржевые цены это цены на товары, торговля которыми производится на товарных биржах. К биржевым товарам относятся в основном сырьё и полуфабрикаты. Цены на биржевые товары оперативно отражают все изменения, происходящие на рынке данного товара. Малейшие изменения в ту или иную сторону конъюнктуры рынка моментально сказываются на биржевых котировках. Это объясняется тем, что сами биржевые котировки являются фактическими ценами сделок именно в данный момент. Однако, биржевые котировки не отражают в себе другие инструменты международной торговли: условия поставки, платежа и т.д. Существует определенный регламент работы биржи и участия в ее работе. Биржи функционируют ежедневно, и котировочная комиссия регистрирует и публикует котировочные цены в специальных бюллетенях. Котировки бывают двух видов: срочные котировки (фьючерсы) на товары, отсутствующие на данный момент, с условиями поставки через определенное время и котировки на реализуемые товары. Как показывает практика, биржевые котировки, довольно остро реагируя на различные внешние раздражители, все-таки не могут отражать действительные тенденции в движении цен. Зачастую на биржах проводятся операции, носящие откровенно спекулятивный характер.

  • 1943. Особенности экономики Англии в условиях кризиса
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Великобритания - член ООН, постоянный член её Совета безопасности (общие выплаты страны по линии ООН равны 0,4 млрд долл), НАТО, "восьмёрки", БританскогоСодружества (добровольная ассоциация Великобритании и 53 других государств, которые в прошлом находились под управлением Великобритании), Организации за безопасность и сотрудничество в Европе. Великобритания - один из ведущих членов Европейского союза (вступила в 1973 г). Великобритания является членом Организации экономического сотрудничества и развития, Всемирной торговой организации, Международного валютного фонда и Всемирного банка, а также ряда региональных банков реконструкции и развития (африканского, европейского, стран Карибского бассейна, латиноамериканского, азиатского), Европейского инвестиционного банка, Парижского и Лондонского клубов-кредиторов. Она играет ключевую роль в принятии различных коллективных решений в рамках этих международных экономических и финансовых организаций и соглашений. Великобритания активно участвует в деятельности Группы разработки финансовых мер борьбы с отмыванием денег (Financial Action Task Force on Money Laundering - "FATF"), "G20" или "Egmont Group of Financial Intelligence Units", насчитывающей 58 государств-участниц.

  • 1944. Особенность построения судебной системы Российской Федерации
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция Российской Федерации. ( принята 12.12.1993г);
    2. Федеральный конституционный закон ''О судебной системе Российской Федерации'' №1-ФКЗ от 31.12.1996г.;
    3. Федеральный конституционный закон «О Конституционном Суде Российской Федерации» №1-ФКЗ от 21.07.1994г.;
    4. Федеральный конституционный закон «Об арбитражных судах в Российской Федерации» №1-ФКЗ от 28.04.1995г.;
    5. Закон РФ от 26.06.1992 №3132-1 «О статусе судей в Российской Федерации».;
    6. Федеральный конституционный закон «О военных судах Российской Федерации» №1-ФКЗ от 23.06.1999г.;
    7. Федеральный закон «О мировых судьях в РФ» № 188-ФЗ от 17.12.98 г.;
    8. «Положение о квалификационных коллегиях судей» (утв. Высшей Квалификационной Коллегией судей РФ 15.07.2002);
    9. «Кодекс чести судьи Российской Федерации» (утв. Постановлением Совета судей РФ от 21.10.1993);
    10. Федеральный закон от 10.01.1996 № - 6 ФЗ «О дополнительных гарантиях социальной защиты судей и работников аппаратов судов Российской Федерации» (принят ГД ФС РФ 08.12.1995);
    11. Постановление Верховного Совета РСФСР «О Концепции судебной реформы в РСФСР» от 24 октября 1991 г. N 1801-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР. 1991. N 44;
    12. Арбитражный процессуальный Кодекс Российской Федерации от 24.07.2002 № 95-ФЗ (ред. от 31.03.2005) // СЗ РФ от 29.07.2002, № 30, ст. 3012, СЗ РФ от 04.04.2005, № 14, ст. 1210.
    13. Комментарий к Конституции РФ / Под ред. М.В. Баглай, Б.Н. Габричидзе. - М.: Новый юрист, 2007.
    14. Комментарий к ФКЗ «О судебной системе РФ» / Отв. ред. В.И. Радченко, В.П. Кашепов. - М.: Юристъ, 2007.
    15. Маршунов М.Н. Комментарий к законодательству о судоустройстве. - СПб., 2007.
    16. Козак Д. Суд в современном мире: проблемы и перспективы // Российская юстиция. - 2001. - N 9.
    17. Клеандров М.И. О совершенствовании механизма отбора кандидатов в судьи и наделении их судейскими полномочиями // Государство и право. - 2005. - N 5.
    18. Пейсиков В. Правовые основы отбора и подготовки судей в России // Российская юстиция. - 2004. - N 5.
    19. ГаджиевГ.А.Правовые позиции Конституционного Суда РФ.// Конституционное право: восточно-европейское обозрение. 1999. №3.
    20. Стецовский Ю.И. Судебная власть: учеб. пособие.- М.: Дело, 2004г. 169с.
    21. Правоохранительные органы. Учебник. СПб.: Питер, 2002 512с. (Серия «Юридические учебники»)
    22. Баглай М.В. Конституционное право РФ. : Учебник для вузов. 5-е изд., изм. и доп. М. : Норма, 2006г. 325с.
    23. Козлова Е.И., Кутафин О.Е., Конституционное право России. : Учеб. пособие. - М. 2003г. - 451с.
    24. Конституционное право России .- Учеб. пособие. Чиркин В.Е. М., 2003 г. 401с.
    25. Правоохранительные органы Российской Федерации./ Под ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Семёнова. М.: Юрид. литература, 1998. 341с.
    26. Правоохранительные органы. Учебник для вузов. Под ред. проф. И.Ф. Гуценко. М.: Издат-во БЕК. 1995 320с.
    27. Скакулин Е. Судья лишен полномочий за обман. «Российская юстиция», N 5, 1998;
    28. Колоколов Н.А. Дисциплинарная ответственность судей: результаты научного осмысления, «Российский судья», 2005;
    29. Жеребцов А. Отбор кандидатов в судьи актуальная задача. Российская Юстиция», № 6, 1999;
    30. Кузнецов В.В. Высшая квалификационная коллегия судей. О проектах федеральных законов. «Российская юстиция» № 8, 2003;
    31. Маршунов М.Н. Постановление Совета судей РФ от 21 октября 1993 г. об утверждении Кодекса чести судей;
    32. Сидоренко Ю.И. Совет судей о проектах федеральных законов. «Российская юстиция», № 8, 2001;
    33. Г.А. Гаджиев. Конституционный принцип самостоятельности судебной власти в Российской Федерации (на основе решений Конституционного Суда РФ 2000-2002 годов) // Журнал российского права, 2003, № 1, с. 9-17.
  • 1945. Особливості виникнення держав у різних народів світу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Ще з глибокої давнини люди стали замислюватись над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Причиною цього є те, що кожен з нас є громадянином, належить до певної держави, підкоряється правовій системі даної держави.
    2. Держава має декілька незмінних ознак, за допомогою яких можна сформулювати визначення держави: Держава територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування людини і суспільства, а також суверенітет народу.
    3. Влада у первісному суспільстві базувалась на родових відносинах, не мала спеціального апарату управлянні та примусу, здійснювалася членами роду добровільно і мала такі якості, як єдність, взаємоповага, співробітництво.
    4. Головними причинами виникнення держави стали: три великі поділи праці; поява надлишкового продукту, патріархальної сімї, приватної власності та майнової нерівності; утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів; неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.
    5. Найдавнішими державами були міста-держави, які ставали адміністративним, господарським та релігійним центром та знали чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.
    6. Існують декілька шляхів виникнення держави: афінський, римський, німецький, східний, центральної та південної Америки, східнословянський. Усі ці шляхи обєднує те, що виникнення держави повязано з класовою боротьбою.
    7. На відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава стала являти собою нове політичне, структуроване і територіальним утворенням.
    8. Створювалось безліч теорій, які по-різному відповідали на це питання. Багато з цих теорій пояснюється історичними і соціальними умовами, в яких жили та працювали їх автори, різноспрямованістю ідеологічних та філософських позицій, якими вони керувались. Але держава це явище багатогранне і, на мою думку, ні одною з розглянутих теорій окремо пояснити причини її виникнення неможливо. Всі ці теорії по-різному пояснюють шляхи виникнення держави і права, кожна з них розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Але загальну уяву про цю проблему можна отримати лише синтезувавши всі ці теорії в загальну універсальну теорію держави, враховувати комплекс факторів, об`єктивні процеси, які проходили в суспільстві.
    9. Деякі сучасні теорії походження держави не набули досить великого поширення і деякі з них важко назвати серйозними (напр., космічна теорія).
  • 1946. Особливості договору факторингу
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Агафонава Н. Финансирование под уступку денежного требования // Хозяйство и право. - 2000. - № 6. - С. 112.
    2. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. - 3-є изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е. А. Васильев. - М.: Международные отношения, 1993. 543с.
    3. Гражданское право: Учебник. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. М.: Проспект, 1997. - Ч. II. 654с.
    4. Жуков Е. Ф. Трастовые и факторинговые операции коммерческих банков // Серия «Международный банковский бизнес». - М.: АО "Консалтбанкир", 1995. - С. 38-39.
    5. Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції закону від 15 березня 2006)// Урядовий кур'єр. 2006. - № 25. Ст. 281.
    6. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"(у редакції закону від 22 грудня 2005) //. Урядовий кур'єр 2005. - № 29. Ст. 377.
    7. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (у редакції закону від 15 червня 2004). // ВВР. 2004. - № 40. Ст. 364
    8. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (у редакції закону від 15 грудня 2005)// Бухгалтерия. - 2001 - № 9 с.45
    9. Канарева Н. Юридическое оформление договора факторинга (финансирование под уступку права денежного требования) // "Дебет-кредит". Специальное приложение. Договоры в предпринимательской деятельности.- 2004, октябрь. С. 65
    10. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части второй (постатейный) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - М.: Инфра М-Норма, 1998. 890 с.
    11. Красько. И. Э. Договор факторинга // Предпринимательство, хозяйство и право. 1996. - № 6. - С. 3-4.
    12. Методичні рекомендації із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2. // Лист Національного банку України від 4 травня 1992 р. № 12001/200. Ст.1161.
    13. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 (зі змінами від 12 жовтня 2005) // Офіційний вісник України. 2005. - № 34. Ст. 1601.
    14. Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затверджена постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297 (зі змінами від 27 жовтня 2005)// Офіційний вісник України. 2005.-№ 36. Ст. 1711.
    15. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. № 979 "Про питання Української державної інноваційної компанії". (зі змінами від 18 серпня 2005) // Офіційний вісник України. - 2005. - № 25. - Ст. 1048.
    16. Пятнова В. И. Современные аспекты международного факторинга // Финансы и кредит. - 2000. - № 5. С. 56-58
    17. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. Ч.2 896 с.
    18. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. Т. 2 Особлива частина. К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. 408 с.
    19. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. М.: Юрид. лит., 1993.-С. 232.Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. М.: Юрид. лит., 1993.-С. 232.
  • 1947. Особливості інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ та шляхи його оптимізації
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Аналіз стану інформатизації, наведений в Концепції розвитку системи інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України на 1997 - 2000 роки, показав, що існуючі банки даних (БД) оперативно-розшукового і оперативно-довідкового призначення, розробка і впровадження яких були здійснені наприкінці 80-х та початку 90-х рр., в чималій мірі застаріли й не виконують покладених на них функцій. Багаторічний досвід практичної експлуатації БД дозволяє визначити їх основні недоліки: неузгодженість при створенні та впровадженні інформаційних банків даних; дублювання збирання і багаторазова переробка однакових даних різними галузевими службами і на різних рівнях; багаточисельність та недосконалість первинних облікових документів; слабкий інформаційний зв'язок між обліково-реєстраційними, оперативно-розшуковими і довідковими фондами різних служб; відсутність реальної та належної інформаційної взаємодії між зацікавленими органами, департаментами й установами (тривалість очікування відповіді на запит, у зв'язку з чим виключається оперативність дій в екстремальних ситуаціях); недостатня повнота і вірогідність даних; несвоєчасне надходження до споживачів оперативно-службової інформації через недосконалість технології подання відомостей в банки даних і слабкого використання сучасних засобів комп'ютерної техніки і зв'язку; практику всілякого роду укриття злочинів від державної статистичної звітності (перекваліфікація злочину з більш тяжкого на менш тяжкий, безпідставні відмови в порушенні кримінальних справ та їх призупинення, неприйняття повідомлень про злочини тощо), що призводить до викривлення реального стану справ; застарілість технічних комплексів МВС, УМВС України в областях, переважна більшість яких виробила свій ресурс; недосконалість організаційно-кадрового забезпечення інформаційних підрозділів МВС, УМВС в областях та в галузевих службах; нераціональне використання відповідного фінансування на підтримку та розвиток інформаційної системи; недосконалість та неврегульованість нормативно-правової бази інформаційних банків даних [11, с. 255].

  • 1948. Особливості конфліктів на початку ХХІ ст. Можливості їх врегулювання
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Література

    1. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - № 1. - С. 147- 157.
    2. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь. - 1989. - № 8. - С. 129-139.
    3. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.
    4. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь. - 1991. - № 11. - С. 48-55.
    5. Ковалев А.Н. Азбука дипломатии. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Международные отношения, 1988. - ... с.
    6. Лебедева М.М. Трудный путь урегулирования конфликтов // Вестник Московского университета. Серия 18: Социология и политология. 1996. № 2. С. 54-59.
    7. Рубин Дж., СалакюзДж. Фактор силы в международных переговорах // Международная жизнь. - 1990. - № 3. - С. 27-38.
    8. Цыганков П.А. Международные отношения. М.: Новая школа, 1996 (глава XI "Конфликты и сотрудничество в международных отношениях"). С. 242-268.
    9. Кокошин А.А., Кременюк В.А., Сергеев В.М. Вопросы исследования международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. 1988. № 10. С. 3-13.
    10. Кременюк В.А. Формирование системы международного общения // Дипломатический вестник. Год 1987/Под ред. О.Г. Пересыпкина. М.: Международные отношения, 1988. С. 127-142.
    11. Лебедева М. Мировая политика. М.: Аспект-Пресс, 2003. С. 73-162.
    12. Киссинджер Г. Дипломатия. М.: Ладомир, 1997. C. 9-19.
    13. Капітоненко М.Г. Модель “гегемоністичної стабільності” і роль України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 42, част. 2. К.: ІМВ, 2003. С. 41-47.
    14. Капітоненко М.Г. Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин Вип.. 57, ч.1. К.: ІМВ, 2005. С. 23-30.
    15. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - N 1. - С. 147-157.
    16. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.
    17. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь, 1991, N 11, с. 48-55.
    18. 1994, № 8-9.
    19. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. - М.: Экономика, 1993.
    20. Лебедева М.М. Вестфальская модель мира и особенности конфликтов на рубеже ХХ1 века. // Космополис, Альманах 1999. С. 132-137.
    21. Лебедева М.М. Отечественные исследования процесса ведения переговоров: истории развития и перспективы // Вестник МГУ. Сер.18. Социология и политология. 2000. N 1. С.154-165.
    22. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: подходы, технологии, решении, - М.: Аспект-Пресс, 1997.
    23. Лебедева М.М. Развитие неофициального посредничества в современном мире: тенденции, проблемы, перспективы // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. - 1998, N 3. - С.28-35.
    24. Лебедева М.М., Хрусталев М.А. Основные тенденции в зарубежных исследованиях международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. - 1989. - N 9. - С. 107-111.
    25. Морозов Г. Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая экономика и международные отношения. 1997. - № 5.
    26. Морозов Г. Обновление ООН: программа реформ // Международная жизнь. 1998. -№ 4.
    27. Нергеш Я. Поле битвы - стол переговоров: Пер. с венгр. - М.: Международные отношения, 1989.
    28. Фукуяма Ф. Войны будущего // НГ, 11 февраля 1995 г.
    29. Цыганков П.А. Международные отношения. - М.: Новая школа, 1996 (глава Х1. “Конфликты и сотрудничество в международных отношениях.”, с.242-268).
    30. Чумиков А.Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления и действия // Социол. исследов., 1995. N 3. - с.52-57.
    31. Юри У. Преодолевая "нет". Или переговоры с "трудными" людьми. - М.: Наука, 1993.
    32. Юридическая конфликтология / Ред. В.Н. Кудрявцев. М., Институт государства и права, РАН, 1995.
    33. Fukuyama F. The End of the History? / The National Interest. - N 16 (Summer). - 1989. - P. 3-18. Перевод на русский язык. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии, 1993. - №3.
    34. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. М.: “Academia” “Наука”, 1999.
    35. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь, 1989. - N 8. -
    36. Киссинджер Г. Дипломатия. - М.: Ладомир, 1997.138-144.
    37. Лебедева М.М. Конфликты внутри и вокруг России: применять силу или вести переговоры? - М.: МГИМО, 1993.
    38. Луков В.Б. Современные дипломатические переговоры: проблемы развития // Дипломатический вестник. Год 1987 / Под ред. О.Г.Пересыпкина. - М.: Международные отношения, 1988. - С. 117-127.
    39. Мир/Peace: Альтернативы войне от античности до конца второй мировой войны. - М.: Наука, Институт Всеобщей истории, 1993.
    40. Нитце П. Прогулка в лесу // Международная жизнь. - 1989. - N 11. - С. 119-134; N 12.- С. 129-138.
    41. Паин Э. Этнические конфликты в политической игре // Независимая газета, 10 июля 1992.
    42. Попов А.А. Причины возникновения и диалектика развития межнациональных конфликтов // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах / Под ред. М.Б.Олкотт, В.Тишков, А.Малашенко. - М.: Моск. Центр Карнеги, 1997. - C. 15-43.
    43. Розов. Н.С. Конфликты в геополитике и ценностный подход к переговорам // Международная жизнь, 1993, № 9.
    44. 3. Фролов Д.Б., Воронцова Л.В. Информационное противоборство: история и современное состояние. М.: Горячая линия Телеком, 2004;
    45. 2. Международный терроризм, борьба за геополитическое господство. Монография / под.общей ред. А.В.Возженникова. М.: РАГС, 2005. 56 с.
    46. 3. Моторный И.Д. Современный терроризм и оценка диверсионно-террористической уязвимости гражданских объектов: Монография. Издатель Шумилова И. И. 2004. 45 с.
  • 1949. Особливості організації роботи тур-фірм і тур-агенств
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Діяльність туроператорів реалізується по багатьох напрямках (як в географічному, так і в економічному плані). Туроператори все більше використовують надлишки потужностей готелей та авіакомпаній в період міжсезоння для розробки чартерних турів, соціалізують окремі види турпродукту за рахунок використання різноманітних фондів, вводять спрощені форми обслуговування (самообслуговування в харчуванні, наприклад). Комплексні тури дуже різноманітні за видами, формами, сезонами, термінами, класом обслуговування, набором послуг, видами пересування та іншими параметрами, тобто туроператори намагаються максимально пристосувати їх до існуючого попиту та створити попит, просуваючи весь час новий товар на туристичний ринок. Таким чином, основним ринковим продуктом туристичної фірми на ринку туристичних послуг є комплексний продукт тур або окремі його складові (транспортне обслуговування, включаючи бронювання та продаж квитків, екскурсійне обслуговування тощо). Туристичне підприємство організує споживання туристичного продукту шляхом укладання партнерських угод з обслуговування туристів. Діяльність туристичного підприємства спрямована на розробку та реалізацію такого туристичного продукту, який би за своїми якісними властивостями та ціною задовольняв потреби населення в змістовному відпочинку.

  • 1950. Особливості процесуального становища Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Таким чином на основі викладеного вище можна зробити висновки, що український омбудсман наділений повноваженнями та компетенцією подібно до більшості омбудсманів світу. Проте деякі омбудсмани мають значно ширші повноваження. Наприклад, речник громадянських прав Республіки Польща може виступати в адміністративному та цивільному процесі на правах прокурора, а омбудсман Швеції - розпочинати кримінальну справу проти будь-якої посадової особи в межах своєї юрисдикції, якщо, на його думку, для цього є вагомі підстави. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такими повноваженнями не наділено. Проте, як свідчить перший досвід роботи, необхідність у цьому назріла. Особливо відчутною є неврегульованість статусу Уповноваженого в кримінальному та цивільному процесах і відсутність права внесення касаційного протесту на рішення суду в тих випадках, коли, на думку Уповноваженого, мало місце порушення законодавства при розгляді тієї чи іншої справи. Звернення до суду із заявою про захист прав і свобод осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також участь особисто або через свого представника в судовому процесі є найбільш ефективним у механізмі судочинства. Разом із тим деякі науковці наголошують: хоча Уповноважений і наділений правом брати участь у судових засіданнях, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод указаних осіб, законодавством України не врегульовано його статуса, право участі українського омбудсмана в кримінальних і цивільних процесах чітко не визначено, що може бути використане судом для обмеження ініціативи його щодо захисту прав громадян [9, с.10; 8, с.400, 401]. Із цією думкою ми не погоджуємось, оскільки вона передовсім суперечить чинному процесуальному законодавству. Уповноважений, як і інші органи й особи, яким законом надається право захищати права, свободи й інтереси інших, належать до субєктів, які беруть участь у справі (ст.26 ЦПК). Він може звернутися до суду на захист прав і свобод фізичної особи у всіх видах проваджень: предявити до суду позов, подати заяву про видачу судового наказу або заяву в порядку окремого провадження. Звернувшись до суду із заявою на захист прав і свобод громадянина, омбудсман набуває обсяг процесуальних прав та обовязків (статті 27 і 31 ЦПК) особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду. При цьому він може брати участь не тільки в суді першої інстанції, й подати апеляційну чи касаційну скаргу, а також заяву про перегляд рішення за винятковими або нововиявленими обставинами. Між тим ЦПК не передбачає права Уповноваженого захищати права та свободи інших осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, в інших стадіях процесу, якщо він не ініціював відкриття провадження у справі. Хоча в п.9 Закону й закріплено право омбудсмана бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій (у тому числі й на закритих) за умови згоди субєкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, таке право не тягне за собою ніяких правових (процесуальних) наслідків. Інакше кажучи, Уповноважений не може вступати в розпочатий процес і захищати чужі інтереси на будь-якій стадії цивільного процесу. У цьому звязку вважаємо, що не можна погодитися з висловленою в юридичній літературі точкою зору щодо необхідності надати Уповноваженому право звертатися до судових інстанцій з метою перевірки судових рішень за наявності даних, що в перебігу судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення [7, с.4]. Така пропозиція суперечить cт.124 Конституції України, де зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами. Ось чому вона не може бути прийнятною. Разом із тим, на наше переконання, доцільно було б, як це передбачено для прокурора, надати право Уповноваженому та його представникам вступати в справу і здійснювати захист прав заінтересованих осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити, самостійно на будь-якій стадії цивільного процесу, про що доповнити ч.2 cт.45 ЦПК. Крім того актуальним залишається питання доцільності чи необхідності застосування такої процесуальної форми участі Уповноваженого у цивільному процесі як вступ у процесі розгляду справи для подання висновком за власною ініціативою чи ініціативою суду. На нашу думку, існування даної форми участі омбудсмана у цивільному процесі є не зовсім доцільним, тому слід також внести відповідні зміни у законодавство.

  • 1951. Особливості розвитку українсько-німецького співробітництва
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина від 09.06.1993 року; (1)
    2. Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993 року; (2)
    3. Угода про направленні німецьких викладачів у навчальні заклади України від 10.06.1993 року; (3)
    4. Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993 року; (4)
    5. Виступ Федерального канцлера ФРН Г.Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий курєр. 1996. 5 верес.; (5)
    6. Гайкен Е. На головних напрямах співробітництва // Політика і час. 1996. № 12; (6)
    7. Гількес П. "Україна нація в Європі" // Німеччина. 1997. № 6. С. 33. (7)
    8. Йоханнес Еберт: "Усі програми Гете-Інституту ми створюємо з місцевими партнерами" // День - №123, четвер, 2 липня 1998 року. (8)
    9. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. 1996. № 12. (9)4
    10. Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. 1992. № 2. (10)
    11. Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких звязків // Нова політика. 1996. № 4. (11)
    12. 2. Кудряченко А. Україна Німеччина: можливості невичерпні, інтерес обопільний // Віче. 1994. № 7. С. 147153.
    13. 6. Макаревич М. Посланець німецької культури // Політика і час. 1996. № 12. С. 5052.
    14. Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. 1999. № 4. (12)
    15. Поточний архів Міністерства закордонних справ України, фонд ДМД, спр. 441. (13)
    16. Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий курєр. 1998. 5 лют. (14)
    17. Славісти-україністи з Грайсвальда поповнили бібліотеку // Німеччина. 1998. № 4. С. 33. (15)
    18. 7. Солошенко В. В. Науково-технічне та гуманітарне співробітництво України й Німеччини в 90-ті рр. XX ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія: Вип. 47. К., 2000. С. 5053.
    19. Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. (16)
    20. Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. 2002. (17)
    21. Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. (18)
    22. Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. (19)
    23. Химинець В.В. Історична динаміка геополітичних змін в Європі на початку ХХІ століття і відносини між Україною та ФРН // Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 2004. Вип.10 (1). (20)
    24. Химинець В.В. Українсько-німецькі політичні відносини на початку ХХІ століття // Міжнародні звязки України: наукові пошуки і знахідки. К., 2005. Вип. 14. (21)
    25. Химинець В. Друга урядова "велика коаліція" та українсько-німецькі відносини на сучасному етапі // Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. 2006. Вип. № 27. (22)
    26. Химинець В.В. Німецько-російські відносини: історичні уроки для України (1998-2005 рр.) // Міжнародні звязки України: наукові пошуки і знахідки. К., 2006. № 15.(23)
    27. 5. Хоружий Г. На регіональному рівні // Політика і час. 1996. № 12. С. 2831.
    28. Чекаленко Л. Зовнішня політика України. К., 2006. 712 с. (24)
  • 1952. Особливості та інструменти митно-тарифного регулювання міжнародної економічної діяльності в Франції відносно експорту-імпорту насіння соняшника та соняшникової олії в Україну та з України
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Ïåðåäáà÷àºòüñÿ, ùî óêðà¿íñüêà ñèñòåìà òåõí³÷íîãî ðåãóëþâàííÿ ïåðåõîäèòü äî òàêî¿, äå îáîâÿçêîâèìè äëÿ äîòðèìàííÿ º òåõí³÷í³ ðåãëàìåíòè (ÿê³ âèçíà÷àþòü õàðàêòåðèñòèêè òîâàðó, àáî ïîâÿçàí³ ç íèì âèðîáíè÷³ ïðîöåñè ÷è ñïîñîáè âèðîáíèöòâà, âêëþ÷àþ÷è àäì³í³ñòðàòèâí³ ïîëîæåííÿ).  òîé æå ÷àñ, äîòðèìàííÿ ñòàíäàðòó (ÿêèé âèçíà÷ຠïðèçíà÷åí³ äëÿ çàãàëüíîãî ³ áàãàòîðàçîâîãî âèêîðèñòàííÿ ïðàâèëà, ³íñòðóêö³¿ àáî õàðàêòåðèñòèêè òîâàð³â ÷è ïîâÿçàíèõ ç íèìè âèðîáíè÷èõ ïðîöåñ³â àáî ñïîñîá³â âèðîáíèöòâà) íå º îáîâÿçêîâèì. Ïðîòå ðîçøèðþâàòèìåòüñÿ ïðàêòèêà âèçíàííÿ äåêëàðàö³¿ ïîñòà÷àëüíèêà (âèðîáíèêà) ïðî â³äïîâ³äí³ñòü, òà ñêîðî÷óâàòèìåòüñÿ ïåðåë³ê òîâàð³â, ÿê³ ï³äëÿãàþòü îáîâÿçêîâ³é ñåðòèô³êàö³¿ òðåòüîþ ñòîðîíîþ. Ðàçîì ç öèì çàïðîâàäæóâàòèìåòüñÿ ñèñòåìà ðèíêîâîãî íàãëÿäó, òîáòî ïîñò³éíå ñïîñòåðåæåííÿ çà â³äïîâ³äí³ñòþ ïðîäóêö³¿, ââåäåíî¿ â îá³ã, òåõí³÷íèì ðåãëàìåíòàì, ïðàâîì³ðí³ñòþ çàñòîñóâàííÿ íà í³é Íàö³îíàëüíîãî çíàêà â³äïîâ³äíîñò³, ïîâíîòîþ ³ äîñòîâ³ðí³ñòþ ³íôîðìàö³¿ ïðî òàêó ïðîäóêö³þ.

  • 1953. Особливості тактики допиту потерпілого
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника. Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права, так і обовязки. Щодо прав, то серед них виділяють такі:

    1. Давати показання у справі або відмовитись від давання показань. Давання показань право, а не обовязок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте, він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 Кримінального кодексу України (надалі КК України). Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватися послугами перекладача. Оплата перекладача здійснюється за рахунок держави.
    2. Подавати докази. Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, матеріали звукозапису або кінозйомки, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобовязана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.
    3. Заявляти клопотання та відводи. Право заявляти клопотання може бути реалізовано потерпілим на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений. Відвід може бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої обєктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавленні у розвязанні справи. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід.
    4. Знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду. Дане право по закінченні попереднього слідства реалізується предявленням слідчим потерпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпілого зі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви і клопотання.
    5. Брати участь у судовому розгляді. Дане право служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.
    6. Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії та рішення слідчого та органу дізнання прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, - начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскарженні в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обовязку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, розяснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
    7. Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують предявленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд розяснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
  • 1954. Особливості фіксації та вилучення слідів транспортних засобів
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Слідами коліс можна визначити вид транспортного засобу, його марку й модель. Повнота відображення конструктивних ознак у слідах коліс залежить від характеру руху транспортного засобу. При прямолінійному русі сліди передніх коліс перекриваються слідами задніх коліс, і тому тут відображаються тільки ознаки задніх коліс: ширина колії, кількість коліс на осі, вид і марка шини. При русі на повороті залишаються сліди передньої й задньої осей, сліди коліс причепа або напівпричепа. Перекритими тут виявляються тільки сліди першої задньої осі тривісних автомобілів, тому вивчення слідів краще проводити на місці, де транспортний засіб робив маневр. Для визначення типу й виду транспорту визначаються кількість пар коліс, що залишила сліди, кількість осей і ширина колії для кожної осі, а якщо колеса спарені, то ширина колії для зовнішньої пари й внутрішньої. Ширина колії визначається за допомогою виміру відстані між серединою лівого й правого колеса на кожній осі. При визначенні осей варто мати на увазі, що колеса передньої осі рухаються по більшому радіусі, чим задні, а колеса причепа й напівпричепа - по найменшому. Для колісного транспорту різних видів, марок і моделей призначаються пневматичні шини, що розрізняються по посадковому діаметрі, ширині профілю шини, малюнку протектора. Зовнішній діаметр шини обчислюється по довжині її окружності. Довжина окружності шини визначається шляхом виміру відстані між двома послідовними відбитками в сліді однієї й тої ж особливості бігової частини шини. При обчисленні зовнішнього діаметра необхідно враховувати можливі погрішності, що залежать від внутрішнього тиску, ваги вантажу, швидкості руху й стану дорожнього покриття. Ширина профілю шини може бути визначена по ширині об'ємного сліду, однак і тут необхідно враховувати можливості перекручування справжньої величини залежно від зазначених причин. Малюнок протектора розташований на біговій поверхні шини й тому добре відображається як у поверхневих, так і об'ємних слідах. Тип і модель шини визначаються шляхом порівняння отриманих при огляді на місці події слідів з даними таблиць і каталогів, а також зі зразками колекцій шин. У процесі експлуатації шини зношуються, ушкоджуються й ремонтуються, у результаті чого відбувається нагромадження загальних і часткових ідентифікаційних ознак, що відображаються в слідах. До загальних ознак шин крім, їхніх конструктивних ознак, ставляться: загальний ступінь зношеності шини, що характеризується ступенем виразності малюнка протектора: наявність механічних ушкоджень у вигляді тріщин, розривів, проколів, малюнок відновленого (наварного) протектора. До часткових ознак ставляться особливості зношування шини внаслідок неправильного балансування коліс або її установки, особливості форми, величини й розташування проколів, розривів і тріщин, дефекти рельєфних елементів відновленого протектора. Сліди пневматичних шин мотоциклів, моторолерів, колісних тракторів і гужових візків мають природу, однакову зі слідами коліс автомобіля. Сліди пневматичних шин коліс гужових візків також відображають загальні й часткові ознаки колеса. До загальних ознак ставляться зовнішній діаметр колеса, наявність, вид і спосіб кріплення обіду, шини, ширина колеса й шини. Частковими ознаками є особливості кріплення шини, шви, тріщини й інші дефекти на робочій поверхні колеса. Сліди гусениць утворюються траками, що становлять гусеницю. Вони залишаються у вигляді двох смуг, відстань між центрами яких відповідає ширині колії. Слідами траків можна визначити тип і модель трактора й зробити його ідентифікацію. Загальними ознаками є: кількість траків на гусениці, форма й величина траків, відстань між траками, загальний характер рельєфу траків. До часткових ознак ставляться особливості деформації країв траків, конфігурація й розміри дефектів на їхні поверхні, розходження у відстанях між окремими траками. Сліди полозів залишаються при русі гужових саней або аеросаней. Сліди полозів - це сліди ковзання, утворені площиною, тому їхнє ідентифікаційне значення не так велике, як слідів коліс або гусениць. Як загальні ознаки в них відображаються ширина колії, ширина полозів, ширина напрямного жолоба або планки. Як часткові ознаки іноді можуть відобразитися нерівності рельєфу, розташовані на кінцях полозів. Сліди неходової частини транспортних засобів залишаються при наїздах, зіткненнях і зачіпанні транспортом, що рухається, нерухливих предметів. Своєрідність цих слідів полягає в тім, що їхнє виникнення на слідосприймаючому предметі сполучено з утворенням слідів і на самому транспортному засобі. Утворення слідів дозволяє їх використати для розшуку, що зник з місця події транспортного засобу й для реконструкції обстановки події по розташуванню слідів на об'єктах зіткнення. Ці сліди, будучи утворені різними складовими частинами кузова або, навпаки, на кузові, як і всякі інші сліди-відображення, можуть бути використані для встановлення групової приналежності або ідентифікації їхнього транспортного засобу, що залишило, або того предмета, що залишив сліди на транспортному засобі. Як правило, факт взаємного контакту вірогідно встановлюється на підставі збігу загальних трасологічних ознак характеру й зони деформації, розмірів і загальної форми слідів, кольору, структури або консистенції слідів-нашарувань і т.д. Сліди на предметах, що відділилися від транспортного засобу, виникають при відділенні від нього частин і деталей, які можуть бути використані для розшуку й установлення події, транспортного засобу, що зник з місця події. При дорожньо-транспортному випадку відділитися можуть різні комплектуючі транспортного засобу деталі, наприклад склоочисники, дверні ручки, прокладки, ущільнювачі, болти, гайки, шайби. Відділитися можуть і частини єдиного виробу осколки скління кузова, бампера, облицювання й обробки. По зовнішніх ознаках частини, що відділилася, можна встановити, до якої деталі вона належала. Приналежність установленої деталі тій або іншій марці або моделі транспортного засобу визначається на підставі довідкових даних. Підставою для висновку про те, що затриманий транспортний засіб зник з місця події, є відсутність на ньому знайденої на місці події деталі або частини. Для встановлення приналежності частини, що відділилася, транспортному засобу проводиться трасологічні дослідження слідів зламу або слідів-відображень на деталі, що відділилася, і транспортному засобі. При русі транспортних засобів на дорозі відбуваються різні матеріально-фіксовані зміни, по яких можна судити про напрямок руху транспорту. Визначення напрямку руху транспорту виробляється за ознаками в слідах коліс і по інших ознаках на дорозі. Малюнок протектора шин підвищеної прохідності складається із грунтозацепів, що сходяться під кутом посередині бігової доріжки. На правильно встановленій шині цей кут розкритий убік руху. При пробуксовці коліс викид ґрунту з-під них відбувається убік , протилежний руху. Глибина сліду при цьому зменшується убік руху. Убік напрямку руху звернені відбитки коліс при переїзді через калюжі, стебла чагарнику або трави, кінці переламаних при переїзді колісьми гілок, пологі сторони уступів на дні об'ємних слідів, звуження плям від падаючих крапель масла.

  • 1955. Особливості формування правової держави в Україні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Загальновідомо, що теорія, якщо вона претендує на вирішення найбільш актуальних проблем суспільного життя, має спиратися на історичні національні традиції. їх наявність значною мірою обумовлює успіх реалізації такої теорії. Стосовно правової держави можна констатувати, що в Україні такі традиції існують. У розвиток вчення про правову державу наприкінці XIX на початку XX століття зробили свій внесок і українські філософи та юристи, а саме: М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та ін. Постановці питання про необхідність розбудови державного ладу України відповідно до принципу правової держави сприяло усвідомлення суспільством думки про необхідність обстоювання основних прав і свобод людини, підкорення держави праву тощо. Такі зміни в суспільній свідомості стали можливими завдяки філософським пошукам і діяльності Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова, М. Палієнка, М. Грушевського, В. Винниченка та інших. Одні з них більше акцентували увагу на праві кожної людини на гідні умови життя, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини, інші, навпаки, піддавали критиці саме прояви патерналістської турботи держави про своїх громадян і передусім надавали пріоритетного значення свободі особистості, принципу формальної рівності. Так, М. Драгоманов у своєму проекті «Вільний союз вільна спілка» наголошував на ідеях про пріоритетне значення прав і свобод людини, на критиці централізму і відстоюванні ідеї про розвиток місцевого самоврядування. Відстоював він і думку про те, що між природним правом як морально-ціннісним регулятором і правом чинним «громадянськими законами», має бути «спорідненість», а здобуття державності нерозривно пов'язане з додержанням прав людини. Обгрунтування взаємозв'язку між громадянськими і природними правами і свободами людини, яке здійснив М. Драгоманов, стало суттєвим оновленням західних ліберальних вчень. Він, зокрема, довів, що людина не може відчувати себе по-справжньому вільною тоді, коли пригнічується весь народ. Без задоволення національних прав людини не може бути й мови про свободу і розвиток людської особистості. Наголошував М. Драгоманов і на необхідності поділу влади в державі, підкреслюючи, що належний захист прав і свобод людини може забезпечити тільки незалежна судова влада, урівноважена з законодавчою і виконавчою.

  • 1956. Особливості цивільного правовідношення
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Немайнові цивільні правовідносини існують з приводу задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин. Особисті немайнові права не мають економічного змісту, тісно пов'язані з їх власником та є невідчужуваними (ст. 269 ЦКУ).

    1. Поділ цивільних правовідносин на абсолютні і відносні заснований на тому, що в абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб, а у відносних певний визначений суб'єкт (зобов'язальні відносини). Для будь-якого абсолютного права характерна найбільш, в порівнянні з іншими суб'єктивними цивільними правами, ступінь пов'язаності уповноваженої особи з належним їй правом. Це виявляється в тому, що в процесі здійснення абсолютних прав на перший план виступають власні дії їх носіїв. В основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки. Тому одне і те ж правовідношення може бути одночасно абсолютним, речовим або відносним, зобов'язальним. Абсолютними є немайнові та речові правовідносини, відносні правовідносини збігаються в цивільному праві з зобов'язальними. Розподіл цивільних правовідносин на речові і зобов'язальні засновано за критерієм способу задоволення інтересу. Носій права у речових правовідносинах може здійснювати це право без сприяння зобов'язаних осіб, через свої активні дії, а для здійснення ж зобов'язальних прав, необхідне виконання обов'язків боржником. Речові правовідносини, природно, є майновими, абсолютними, зобов'язальні здебільшого відносні, майнові, але можуть бути і немайновими.
    2. За своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні при яких сторони мають як права, так і обов'язки. за своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні при яких сторони мають як права, так і обов'язки.
  • 1957. Особое производства как вид гражданского процесса
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Порядок приобретения в собственность бесхозяйной движимой вещи и недвижимого имущества В соответствии с действующим законодательством по-разному строится правовой режим движимых и недвижимых бесхозяйных вещей. Бесхозяйные движимости становятся объектом собственности их фактических владельцев либо при наличии условий, прямо установленных законом для конкретных ситуаций, либо в силу предусмотренных ГК РК правил приобретательной давности. Что касается движимых вещей, брошенных собственником, то они могут быть обращены другими лицами в собственность в порядке, предусмотренном ГК РК. В их числе лицо, в собственности, владении или пользовании которого земельный участок, водоем или иной объект, где находится брошенная вещь. Если стоимость вещи явно ниже установленного законом минимума (ниже пяти минимальных зарплат), то указанное лицо, приступив к использованию вещи либо совершив иные действия по обращению ее в собственность, может стать собственником вещи. То же относится к таким вещам как брошенный лом металлов, бракованная продукция, топляк от сплава, отвалы и сливы, образуемые при добыче полезных ископаемых, отходы производства и другие отходы. При отсутствии на указанные вещи других претендентов обращаться в суд для приобретения на эти вещи права собственности не требуется. Другие брошенные вещи (например вещи, которые хотя и находятся на соответствующем земельном участке но стоимость которых явно превышает установленный законом минимум) поступают в собственность завладевшего ими лица, если по его заявлению они признаны судом бесхозяйными. Бесхозяйные, как и другие недвижимости, подлежат государственному учету, и для них предусмотрены специальные правила. В настоящее время в суде в порядке особого производства могут рассматриваться дела о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права муниципальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь. Для того чтобы обратить движимую вещь в собственность, заинтересованное в этом лицо должно совершить определённые действия, свидетельствующие об обращении этой вещи в собственность. Для этого лицо, вступившее во владение движимой вещью, подаёт заявление в суд о признании этой вещи бесхозяйной. В заявлении о признании движимой вещи бесхозяйной должно быть указано, какая вещь подлежит признанию бесхозяйной, описаны её отличительные признаки, приведены доказательства, свидетельствующие об оставлении вещи собственником без намерения сохранения права собственности на неё, и доказательства, свидетельствующие о вступлении заявителя во владение вещью. Заявление о признании права собственности на бесхозяйную недвижимую вещь должно содержать точное указание на то, какая именно недвижимость подлежит признанию бесхозяйной, кем и каким образом она выявлена, когда поставлена на учёт в качестве бесхозяйной и что у данной недвижимой вещи не имеется собственника либо он неизвестен Подача заявления В настоящее время в суде в порядке особого производства могут рассматриваться дела о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права коммунальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь. В целях получения сведений о принадлежности вещи судьёй могут быть направлены запросы в различные, в зависимости от обстоятельств, организации, соответствующим должностным лицам. Если во время подготовки дела к судебному разбирательству будет обнаружено лицо, считающее себя собственником предполагаемой бесхозяйной вещи, то в соответствии с гражданским процессуальным кодексом, судья оставляет заявление без рассмотрения. Возникновение спора о праве, рассмотрение которого отнесено к подведомственности судов, исключает возможность рассмотрения дела в порядке особого производства. Эта существенная особенность дел особого производства, отражённая в законе, имеет важное значение для практики рассмотрения дел. Последствия возникновения спора о праве ведут к тому, что суд, оставив заявление без рассмотрения, должен разъяснить заинтересованному лицу (заявителю) и тем лицам, которые возбудили спор о праве, что они могут разрешить возникший спор о праве в порядке искового производства путём предъявления иска подачей искового заявления на общих основаниях с учётом подведомственности спора в суд общей юрисдикции. Решение суда о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права коммунальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь должно отвечать требованиям законодательства. Таким образом, судебное решение является важнейшим процессуальным документом и поэтому закон предъявляет особые требования к его изложению. Решение должно содержать чёткие грамотные юридически правильные формулировки, не допускать неясностей, сложных, громоздких выражений или оборотов, затрудняющих его восприятие. В случае недостатка доказательств, что данная недвижимая вещь не имеет собственника или собственник неизвестен, а также если имеются фактические владельцы, должным образом использующие такую вещь, суд может отказать в удовлетворении заявленного требования.. Если суд пришёл к выводу, что данная вещь не имеет собственника или что собственник её неизвестен, в решении должны быть указаны соответствующие факты и подтверждение их доказательства. Заявление о признании движимой вещи бесхозяйной или о признании права коммунальной собственности на недвижимое имущество рассматривается судом с участием заявителя и всех заинтересованных по делу лиц. Суд, признав, что движимая вещь не имеет собственника либо оставлена собственником без намерения сохранить право собственности на нее, выносит решение о признании движимой вещи бесхозяйной и о передаче ее в собственность лица, вступившего во владение ею. Суд, признав, что недвижимое имущество не имеет собственника либо оставлено им без намерения сохранить право собственности и принято на учет в установленном порядке, выносит решение о признании недвижимого имущества бесхозяйным и признании права коммунальной собственности [5, c.82].

  • 1958. Особое производство
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция РФ 1993г.
    2. Гражданский процессуальный кодекс РФ от 14.11.2002 с изм. и доп. от 05.12.2006г
    3. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР 1963 г. (утратил силу).
    4. Гражданский процессуальный кодекс 1995 г. (утратил силу)
    5. Гражданский процессуальный кодекс 1997 г (утратил силу)
    6. Гражданский Кодекс РФ от 30.11.1994г с изм. на 01.08.2007г.
    7. Семейный кодекс РФ от 29.12.1995 № 223-ФЗ.
    8. Закон «О судоустройстве” от 07.07.1999 с изм. и доп. от 2000г.
    9. Закон «О пенсионном обеспечении» от 27.12.1995 № 211-ФЗ.
    10. Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР «О судебной практике по делам об установлении фактов, имеющих юридическое значение» от 31.03.1995 № 5 // Бюллетень законодательства и юридической практики. 1996. - № 4. - 654 с.
    11. Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР «О применении судами законодательства, регулирующего установление неправильностей записей актов гражданского состояния»// Бюллетень законодательства и юридической практики. 1996. - № 4. - 654 с.
    12. Основные положения, определяющие порядок изменения, восстановления и аннулирования записей актов гражданского состояния, порядок и сроки хранения актовых книг//Сборник постановлений правительства. 1990. - № 14. 674 с.
    13. Инструкция о порядке совершения нотариальных действий государственными нотариальными конторами от 06.01.1987//Сборник нормативных актов. 1999. - № 46.
    14. Акимов М. Установление фактов, имеющих юридическое значение. М.: «Юристъ», 1997. 311 с.
    15. Антонюк О. Меры самозащиты гражданских прав и интересов. // Предпринимательство, хозяйство и право. -2003. -№6. С.23-27.
    16. Вахонева Т. Понятие юридическая природа сроков по новому гражданскому законодательству РФ // Право, 2003 № 12, с. 15-17.
    17. Вахонева Т. Порядок и особенности вычисления сроков по новому гражданскому законодательству // Право, 2004 № 2, с. 12-14
    18. Геращук М. Судопроизводство и законность: новые грани столкновения // Юридическая газета, 2005 № 21 (57), с. 19-22.
    19. Городин Е. Развитие института особого производства // Право. 1997. - № 10. с. 56-62.
    20. Гражданский процесс // Под ред. проф. М.К. Треушникова.-М.: Городец, 2000. С. 214-217.
    21. Гражданский процесс / Отв. ред. Ю. С. Червоный - Харьков: Одиссей, 2003.- С. 421
    22. Гражданский процесс: Чорнооченко С.И. Учебное пособие. Киев: Центр учебной литературы, 2004. 308 с.
    23. Гражданский процесс. Учебник для вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова. - М.: Издательство «Спарк», 1998. - 544 с.
    24. Гражданский процесс. Штефан М.Й. Уч. высших заведений образования: для юрид. специальностей - К.; Ин Юре. - 1997. - 608 с.
    25. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - Г., 2001. - С. 96.
    26. Гражданский процесс: учебник /под ред. проф. Комарова В.В. X.: 000 «Одиссей», 2001. 704 с.
    27. Гражданский процессуальный кодекс: Научно-практический комментарий /Под ред. В.В. Комарова. Харьков: Одиссей, 2001. 816 с.
    28. Гражданское процессуальное право: Учебное пособие / За общей редакцией С.С. Бычковой. К.: Атика, 2006. 384 с.
    29. Губенко М.М. Теоретико-правовые проблемы гарантии прав и свобод человека и гражданина: Монография. Киев: 2001. 218 с.
    30. Добровольский А.Л., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. - М.: «Наука», 1979. 344 с.
    31. Заворотько П.П. Штефан Г.Й. Неисковое производство в советском гражданском процессе.- К., 1969, - 101с.
    32. Защита прав и интересов в суде: Кройтор В. А. Научно-практическое пособие. 4-е изд., испр. и доп. Харьков: Эспада, 2003. 520 с.
    33. Килимник Е. Понятие особого производства в гражданском процессе // Закон и бизнес. 1999. - № 11. с. 10-12.
    34. Кломинова О. Развитие теории гражданского процесса // Вече. 1998. - № 6. с. 56-59.
    35. Курс советского гражданского процессуального права. - М.: «Наука», 1981. 466 с.
    36. Логинов Н. О делах неискового производства//Правоведение. 1999. - № 9. с. 55-59.
    37. Маляренко В. Суд, правоохранительные и правозащитные органы.- Киев.-Юринком Интер.- 2004.- с. 193.
    38. Моисеенко О. Институт особого производства в гражданском процессе // Хозяйство и право. 1994. - № 10. с. 20-26.
    39. Научно-практический комментарий Гражданского кодекса / Под ред. В. Г. Коссака. К.: Истина, 2004. 976 с.
    40. Несмашный Д. Принципы гражданского судопроизводства // Государство и право. 1997. - № 11. с. 12-18.
    41. Павлуник И.А. Представительство в гражданском процессе. // Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юрид. наук. К.: КНУ им. Т.Шевченко, 2002. 20 с.
    42. Порогов А. История развития особого производства // Правоведение. 1999. - № 12. с. 45-51.
    43. Применение судами гражданского и гражданского процессуального законодательства / Под общ. ред. П.И. Шевчука. К.: Ин Юре, 2002. - 416 с.
    44. Прядко Д. Новая реформа гражданского процесса // Юридический журнал, 2005 № 11, с. 11-16.
    45. Селиванов А. Реформирование конституционных основ организации судебной власти / Право, 2003. - № 7. С. 38 40.
    46. Тертишников В. И. Гражданский процессуальный кодекс РФ: Научно-практический комментарий.- Изд. шестое, доп. и передел.- М.: Консум, 2002- С.712
    47. Удальцова И.В. Особое производство и проблемы определения гражданина ограничено дееспособным или недееспособным: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. Украины им. Ярослава Мудрого, - X., 1999.-20 с.
    48. Фурса О. Участие заинтересованных лиц в делах об установлении фактов, которые имеют юридическое значение // Право. 2000. - № 11. с. 67-73.
    49. Фурса С. Я. Особое производство в гражданском процессе: Уч. пособ.-К.: Полигр. центр Киев, 1999.- 309 с.
    50. Цыкало В. Императивность и диспозитивность при применении правовых последствий окончания срока исковой давности // Право, 2001 № 2, с. 18-25.
    51. Чечот Д. М. Неисковые производства. - М.: «Юридическая литература», 1973. 322 с.
    52. Штефан М.Й. Гражданский процесс. - К.: Ин Юре. - 1997. - 608 с.
    53. Штогун С. Судебная реформа путь к совершенствованию защиты прав и свобод человека и гражданина / Право, 2002. - № 8. С. 2 5.
  • 1959. Особое производство: понятие, признаки, особенности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция Российской Федерации [от 12 дек. 1993 г.] // Российская газета. - 1993. - № 237. - С. 3-6.
    2. О судебной системе Российской Федерации: федер. конст. закон: [от 31 дек. 1996 г. № 1-ФКЗ] // СЗ РФ. - 1997. - № 1. - Ст. 1.
    3. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть первая): [от 30 нояб. 1994 г. № 51- ФЗ] // СЗ РФ. - 1994. - № 32. - Ст. 3301.
    4. Семейный кодекс Российской Федерации: [от 29 дек. 1995 г. № 223-ФЗ] // СЗ РФ. - 1996. - № 1. - Ст. 16.
    5. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации: [от 14 нояб. 2002 г. № 138-ФЗ] // СЗ РФ. - 2002. - № 46. - Ст. 4532.
    6. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации: [от 24 июля 2002 г. № 95 - ФЗ] // СЗ РФ. - 2002. - № 28. - Ст. 2715.
    7. О судоустройстве РСФСР: закон РСФСР: [от 08 июля 1981 г.] // ВСНД РСФСР. 1981. № 28. Ст. 976.
    8. О статусе судей в Российской Федерации: закон РФ: [от 26 июня 1992 г. № 3132-I] // Ведомости РФ. - 1992. - № 30. - Ст. 1792.
    9. Об основных гарантиях прав ребенка в Российской Федерации: федер. закон: [от 24 июля 1998 г. № 124-ФЗ] // СЗ РФ.- 1998. - № 31. - Ст. 3802.
    10. О мировых судьях в Российской Федерации: федер. закон: [от 17 дек. 1998 г. № 188-ФЗ] // СЗ РФ. - 1998. - № 51. - Ст. 6270.
    11. О защите прав и законных интересов инвесторов на рынке ценных бумаг: федер. закон: [от 5 марта 1999 г. № 46-ФЗ] // СЗ РФ. - 1999. - № 10. - Ст. 1163.
    12. О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации: федер. закон: [от 31 мая 2001 г. № 73-ФЗ] // СЗ РФ.- 2001. - № 23. - Ст. 2291.
    13. Гражданское процессуальное право: учебник / под ред. М.С. Шакарян. М., 2004. С. 121.
    14. Аргунов В.В. Вызывное производство в гражданском процессе // Законодательство. - 2005. - № 3. С. 10-11.
    15. Божок В.М. Процессуальная аналогия // ЭЖ-ЮРИСТ. 2005. - № 23. С. 4.
    16. Боннер А.Т. Аудио- и видеозаписи как доказательство в гражданском и арбитражном процессе // Законодательство. - 2008. - № 3. С. 18-19.
    17. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / А.Н. Гуев. М.: Экзамен, 2006. 728 с.
    18. Гунько Е.В. Средства доказывания в гражданском и арбитражном процессах: проблемные вопросы и пути их решения // Право и экономика. 2007. - № 9. С. 24-25.
    19. Жуйков В.М. Практика применения ГПК РФ / В.М. Жуйков. М.: Юрайт, 2006. 274 с.
    20. Зайцева Т.И. Судебная практика по наследственным делам / Т.И. Зайцева. М.: Волтерс Клувер, 2007. 348 с.
    21. Демичев А.А. Смерть как особый факт в гражданском процессе // Закон. - 2007. - № 11. С. 17-19.
    22. Жуйков В.М. Практика применения ГПК РФ / В.М. Жуйков. М.: Юрайт, 2006. 274 с.
    23. Толчеева Н.К. Настольная книга судьи по гражданским делам / Н.К. Толчеева. М.: ТК Велби, 2006. 572 с.
    24. Болгов Д. Допустимы ли «Особые» производства / Юрист, №11.
    25. Гришаев С.П. Семейное право в вопросах и ответах. Система ГАРАНТ, 2008.
    26. Ярков В.В. Гражданский процесс: Учебник. / М.: Волтерс Клувер, 2004. -284 с.
    27. Аргунов В.В. Порядок рассмотрения дел о признании имущества бесхозяйным / Корпоративный юрист, №1, январь 2006.
    28. Гришина Я. Разрешить по-особому / ЮРИСТ, №15, апрель 2005.
    29. Никулинская Н.Ф. Психиатрическое освидетельствование в судебной практике // Российская юстиция. 2007. - № 10. С. 32-34.
    30. Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. М., 1973.
    31. Мельников А.А. Особое производство в советском гражданском процессе. М., 1964.
    32. Особенности рассмотрения и разрешения отдельных категорий гражданских дел (исковое производство) / Под ред. И.К. Пискарева. М., 2005.
  • 1960. Оспаривание решений и действий (бездействия) органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных лиц, государственных и муниципальных служащих
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Рассмотрим пример из практики. Решением Красносельского районного суда Костромской области от 22 сентября 2004 года заявление гражданина Е.Н. Горшкова об оспаривании бездействия должностного лица - председателя сельскохозяйственного производственного кооператива "Красный прибой" было оставлено без движения со ссылкой на то, что председатель сельскохозяйственного производственного кооператива не относится к тем органам и должностным лицам, действия и решения которых могут быть обжалованы в суд в порядке главы 25 ГПК РФ. В своей жалобе в Конституционный Суд Российской Федерации Е.Н. Горшков оспаривал конституционность положения 245 ГПК РФ, согласно которому суд рассматривает дела, возникающие из публичных правоотношений, по заявлениям граждан, организаций, прокурора об оспаривании решений, действий (бездействия) органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных лиц, государственных и муниципальных служащих. По мнению заявителя, данная норма, а также главы 23 и 25 ГПК РФ в целом, как не предусматривающие возможность обжалования в суд решений, действий (бездействия) должностных лиц сельскохозяйственных производственных кооперативов, нарушают его права, гарантированные ст.ст. 45 (ч. 2) и 46 (ч. 2) Конституции РФ. Конституционный Суд РФ не нашел оснований для принятия жалобы к рассмотрению. Суд указал, что отсутствие в ст. 245 ГПК РФ, а также в других статьях глав 23 и 25 ГПК РФ указания на возможность рассмотрения судом дел об оспаривании решений и действий (бездействия) должностных лиц сельскохозяйственных производственных кооперативов не препятствует заявителю обратиться за защитой своих прав и законных интересов в суд с соответствующим заявлением по правилам искового производства с соблюдением общих правил подсудности дел по спорам о защите субъективного права.