Особливості цивільного правовідношення

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Зміст

 

Вступ

1. Поняття цивільного правовідношення

1.1 Місце правовідносин в системі суспільних відносин

1.2 Поняття та ознаки цивільного правовідношення

2. Особливості цивільного правовідношення

2.1 Специфіка правового регулювання цивільних правовідносин

2.2 Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

2.3 Види цивільних правовідносин

3. Елементи цивільного правовідношення

3.1 Субєкти цивільного правовідношення

3.2 Обєкти цивільного правовідношення

3.3 Зміст цивільних правовідносин

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

З розвитком правової, демократичної держави та становленням ринкової економіки, особливо актуально полягає вивчення цивільних правовідносин відносин, що ґрунтуються на правовій ініціативі, в яких їх учасники виступають як юридично, економічно рівні та відокремлені субєкти, є важливою передумовою розвитку громадянського суспільства.

Обєктом дослідження даної роботи є цивільне правовідношення, яке розглядається тут не відокремлено від інших правовідносин, а як один із видів правовідносин, який має ряд особливостей, що повязано загалом зіспецифікою правового регулювання галузі.

Загалом, вивченню даного питання було приділено дуже багато уваги.

Проблема цивільного правовідношення є надзвичайно складною. Це пояснюється тим, що вона носить не тільки галузевий, а й комплексний характер. В підтвердження цього можна сказати, що концепції щодо розуміння обєктів і юридичних фактів, що розроблялися, головним чином, в теорії цивільного права, потім були прийняті загальною теорією держави і права.

Проте, питання обєкта цивільних правовідносин залишається надзвичайно складним. Досі так і не існує єдиного підходу до його розуміння. Така невизначеність негативно впливає на реалізацію цивільних правовідносин, тобто проблема цивільного правовідношення не носить суто теоретичний характер.

Також не існує єдиних взятих за основу підстав класифікації цивільних правовідносин.

Метою дослідження є на основі методів порівняння і аналізу, певним чином, узагальнити та систематизувати різні підходи до розуміння цивільного правовідношення.

Дуже ґрунтовно проблема цивільного правовідношення розглядалася у радянській юридичній літературі. За основу в роботі взяті праці О. С. Іоффе. "Правоотношение по советскому гражданскому праву", Сенчіщева В. І. "Объект гражданского правоотношения", Яковлєва В.Ф. "Гражданско-правовой метод регулирования", Халфіної Р.О. "Общее учение о правоотношении", Власової А.В. "Структура субъективного права", Тархова В.А. та ін. Дані праці використані в роботі з урахуванням положень чинного цивільного законодавства та сучасного стану розвитку суспільства.

 

1. Поняття цивільного правовідношення

 

1.1 Місце правовідносин в системі суспільних відносин

 

В юридичній літературі більшість авторів розглядають правовідношення як особливий вид суспільних відносин, які не віддалені від інших суспільних відносин, а знаходяться в тісному і безпосередньому звязку з останніми. Проте існує і протилежна позиція, Р. О. Халфіна називає правовідношення лише формою у якій певні суспільні відносини можуть здійснюватися, тобто це конкретне суспільне відношення, виражене в правовій формі.

За О.С. Іоффе, правововідношення є способом перетворення або умовою існування суспільного відношення. Поряд з цим, воно в той же час само по собі є відношенням суспільним, наділеним цілим рядом особливостей, сукупністю специфічних, лише йому властивих ознак і рис, завдяки яким воно стає здатним до виконання цих функцій.

При цьому деякі суспільні відносини спочатку існують самі по собі і лише за певних умов перетворюються в правові відносини або виступають як одна з підстав їх виникнення тоді як інші суспільні відносини лише і можуть існувати як відносини правові, припиняючи своє існування разом і одночасно з тим, як вони втрачають юридичний характер. З цим погоджується і Р.О. Халфіна: "Деякі суспільні відносини можуть виступати лише як правовідносини."

Будь-яке суспільне відношення, як тільки воно стає правовим відношенням, набуває всіх властивих останньому ознак, закріплюється нормами права, якими воно регулюється і забезпечується всіма умовами необхідними для його реального здійснення.

Як видно, нерідко правовідносини визначаються як "суспільні відносини, врегульовані нормами права". Саме по собі таке визначення сумнівів не викликає, проте відразу ж, як тільки воно піддається аналізу, виникають серйозні заперечення. Справа в тому, що суспільні відносини не завжди регулюються правовими нормами взагалі, а тим більше не завжди безпосередньо, передбачаються ними. Можуть існувати і правовідносини, предмет яких не передбачений законодавством і регулюється угодою сторін, що спирається на норми права (ст. 7, 8, 11 ЦКУ). Тому В.А. Тархов правовідношення визначає як суспільне відношення засноване на правових нормах.

Проте у більшості випадків відносини можуть існувати або як правовідношення, або як суспільне відношення, не врегульоване нормою права. Таким чином, не всі суспільні відносини обовязково мають бути правовідносинами, а, отже, правовідношення не є ні обовязковим, ні єдино можливим способом реалізації інших суспільних відносин.

Але навіть в тих випадках, коли суспільне відношення з по?/p>