Geum.ru

Информация

  • 61801. Творчество художника П.П. Кончаловского
    Культура и искусство

    Светлое, полнокровное, жизнерадостное искусство Кончаловского-портретиста представляет очень яркую и плодотворную ветвь советской живописи. Однако долгое время оно не привлекало специального внимания искусствоведов. Слишком живучим было предубеждение против портретов Кончаловского, о которых часто приходилось слышать, что они да, в сущности, не что иное, как разновидность натюрмортов живописца, лишний раз подтверждающая “вещность” его художественного мировосприятия. Отвечая на подобные упреки, Кончаловский говорил: “Разумеется, форма и цвет всюду существуют по одним и тем же законам, но никак не значит, что к человеку можно относиться в живописи так же, как к бутылке какой-нибудь. И мне очень странно слышать обвинения в натюрмортности, предъявляемые теперь к моим портретам. Они могут быть несовершенны по живописи, пусть даже плохи, но это совсем не потому, что я и теперь подхожу к человеку с точки зрения вещности природы. Это кончилось еще со “Скрипачом”, в 1918 г. В портретах, написанных до той норы, я действительно искал вещности, натюрмортности, потому что искал ее во всем. Но для портретов, написанных после революции, такое обвинение необоснованно, в корне противоречит моему пониманию искусства живописи”. Это очень важное признание. Пожалуй, ни у кого из портретистов Октябрьская социалистическая революция не вызвала столь решительной, можно сказать, коренной перестройки творческого метода, как у Кончаловского. Давнишняя тяга вечно кипучего и беспокойного художника к “каким-то новым методам”, в поисках которых он, но его собственным словам, ухватился за Сезанна, как утопающий за соломинку, помогла Кончаловскому в советские годы обрести более широкую и прочную творческую опору. Действительно, этот новый метод, пришедший на смену затянувшимся экспериментам Кончаловского, впервые открыл в нем могучего зрелого мастера реалистического портрета. Впрочем, зрелость пришла не сразу.

  • 61802. Творчество Ч. Диккенса
    Литература

     

    • Очерки Боза (Sketches by Boz), 1836)
    • Посмертные записки Пиквикского клуба (The Posthumous Papers of the Pickwick Club), публиковались ежемесячными выпусками, апрель 1836 ноябрь 1837
    • Оливер Твист (The Adventures of Oliver Twist), февраль 1837 апрель 1839
    • Николас Никльби (The Life and Adventures of Nicholas Nickleby), апрель 1838 октябрь 1839
    • Лавка древностей (The Old Curiosity Shop), еженедельные выпуски, апрель 1840 февраль 1841
    • Барнеби Радж (Barnaby Rudge: A Tale of the Riots of 'Eighty), февральноябрь 1841
    • Рождественские повести (The Christmas books):
    • Рождественская песнь (A Christmas Carol), 1843
    • Колокола (The Chimes), 1844
    • Сверчок за очагом (The Cricket on the Hearth), 1845
    • Битва жизни (The Battle of Life), 1846
    • Гонимый человек (The Haunted Man and the Ghost's Bargain), 1848
    • Мартин Чезлвит (The Life and Adventures of Martin Chuzzlewit), январь 1843 июль 1844
    • Домби и сын (Dombey and Son), октябрь 1846 апрель 1848
    • Дэвид Копперфилд (David Copperfield), май 1849 ноябрь 1850
    • Холодный дом (Bleak House), март 1852 сентябрь 1853
    • Тяжёлые времена (Hard Times: For These Times), апрельавгуст 1854
    • Крошка Доррит (Little Dorrit), декабрь 1855 июнь 1857
    • Повесть о двух городах (A Tale of Two Cities), апрельноябрь 1859
    • Большие надежды (Great Expectations), декабрь 1860 август 1861
    • Наш общий друг (Our Mutual Friend), май 1864 ноябрь 1865
    • Тайна Эдвина Друда (The Mystery of Edwin Drood), апрель 1870 сентябрь 1870. Опубликованы только 6 из 12 выпусков, роман не закончен.
  • 61803. Творчество Шекспира
    История

    В последней трагедии Шекспира, в «Тимоне Афинском» (1608), напротив, подчеркнута связь трагедии героя с нравственным состоянием общественной среды, а нравственного кризиса с влиянием материальных общественных сил. Если переход от первого ко второму периоду представляется резким, но объяснимо закономерным, то Шекспир последнего периода выглядит неузнаваемым. Переход здесь не является даже столь контрастным, как различие между оптимизмом хроник, комедий, с одной стороны, и мрачностью трагедий с другой. На последнем этапе Шекспир становится как бы вообще другим драматургом, хотя продолжает развивать те же темы. Развитие тех же мотивов, однако в совершенно ином ключе подчеркивает принципиальность перемен. Общее впечатление от последних пьес Шекспира, разделяемое многими критиками, таково, что это шекспировские ситуации, изображенные вроде бы не Шекспиром, а драматургом другой школы, хотя никаких сомнений в шекспировском авторстве нет: пьесы вошли в шекспировский «канон», а «Буря», заключившая шекспировский путь, открывает собрание 1623 г. Сам Шекспир значительно переменился и не только в границах своей собственной эволюции, но и на фоне уже совершенно другой литературной эпохи.

  • 61804. Творчество Эдгара По
    Литература

    Между его творчеством и его торгашеским временем зияла огромная пропасть... Одна из самых поразительных особенностей той своеобразной эпохи заключалась в том, что ее сиятельную уверенность в своем превосходстве над всеми предшествующими эрами и веками ни разу не омрачило хотя бы мимолетное облачко сомнения. Предвкушение, казалось, недалекого триумфа над природными стихиями, которого помогут добиться машины, породили теорию «прогресса», дотоле неслыханную, но теперь распространенную на все от политики до дамских шляпок. Журналы, речи государственных мужей, социологические трактаты и романы все звенело фанфарами победного самодовольства. Что до философии, то она совершенно прониклась убеждением, что десять утверждений ровно в десять раз ближе к истине, чем одно отрицание, и что во вторник человечество просто не может не стать чуть-чуть лучше, чем было в понедельник. Вера эта была столь сильна, что публично выступить против нее викто не осмеливался»(А.Гарви), лишь один Эдгар По замечал это безудержное самодовольство и самовосхваление американцев и брал на себя смелость их обличения. Можно вспомнить, к примеру, Эмерсона или Генри Торо, американских писателей-трансценденталистов, к которым Эдгар По проявлял без оговорочную нетерпимость. «Стяжательство в общественной и частной жизни создает атмосферу, в которой трудно дышать... Мы видим, к каким трагическим последствиям это ведет», говорил Эмерсон в конце 30-х годов в публичной лекции, и, поясняя трагедию Эдгара По, можно повторить эти слова. В начале 40-х годов в Англии и в Америке появились «Американские заметки» Чарльза Диккенса, редкой силы обличение американского общества и его нравов. И все же Эдгар По был одним из самых страстных обличителей буржуазной Америки. «Соединенные Штаты, уже после смерти Эдгара По писал Шарль Бодлер, были для По лишь громадной тюрьмой, по которой он лихорадочно метался, как существо, рожденное дышать в мире с более чистым воздухом, громадным варварским загоном, освещенным гадом. Внутренняя же, духовная жизнь По, как поэта или даже пьяницы, была постоянным усилием освободиться от этой ненавистной атмосферы».

  • 61805. Творчество Эдуарда Асадова
    Литература

    В книгах Асадова есть всё - от сурового драматизма до искромётного смеха. И вот что любопытно: когда читаешь, к примеру, его "Ледяную балладу", "Песню о мужестве" или поэму "Галина" то создаётся впечатления, что для автора характернее всего поэзия мужественного, драматичного звучания. Но когда читаешь его лирику, такие, например, стихи, как "Я мелкой злости в жизни не испытывал...", "Ночная песня", "Как мне тебе понравиться?", "На рассвете" или "Лесная сказка", то приходишь к выводу, что именно лирика и есть главное в его творчестве. Примерно те же мысли появляются и тогда, когда читаешь его пародии и стихотворные шутки. Да, с улыбкой поэт дружил всегда - и в трудные, и в радостные минуты:

  • 61806. Творчество Энди Уорхола
    Культура и искусство

    После второй мировой войны в Америке сформировался большой социальный слой людей, зарабатывавших достаточно денег, чтобы приобрести товары, которые им не были особенно важны. Например употребление товаров: Coca cola или Levi's джинсы становятся важным атрибутом этого общества. Человек используя тот или другой товар, показывает свою принадлежность определенному социальному слою. Так формировалась массовая культура. Вещи становились символами, стереотипами. Поп-искусство обязательно использует стереотипы и символы. Множество создателей поп исскуства используют творческие методы, пришедшие из дадаистских экспериментов (общество "Dada"), когда форма не моделирована из материала, но составленна из искуственных обьектов. Так ассамбляж стал трамплином для многогранного мышления, которое становятся всё важнее для художника - для искусства окружающей среды и хепеннинга. Он так же ведёт и к новым формам реализации творчества: объединение пространственных обьектов, в которое может воити и сам зритель - в инсталяции. Поп исскуство так же имело влияние и для искусства среды без хеппенинга. Художники вступали в эксперименты с реальными объектами. Уже абстрактный экспрессионизм противоречил идее произведения искусства, как законченного объекта. Хотя его представители не стремились превратить живопись в публичную акцию и сам живописец был зрителем своих действий, публике было предложено в мыслях воссоздать то, как работа получала форму. Другой шаг - переход к действию который был бы не только частью творческого процесса, но и частью самого творчества. Это воплощено в хеппенинге- переходит к пустому действию, которое становится частью художественного действия. Первооткрывателем этого считался Ив Клейн. Именно он взялся за нетрадиционные образы искусства. Действуя под влиянием стихий созданные работы он назвал "космогонией". В 1960 в галерее искусства в Париже, для музыкантов, играющих различные произведения, он создал картины "живой кисточкой"- покрашенными в голубой цвет обнажёнными моделями. Они прижимаются к полотнам всем телом оставляя отпечаток. Эти действия поражали зрителей. Им было показанно прямое действие, вернее множество происходящих дейсвий без комментария, логики. И действующий человек, и предмет, и сам зритель- это художественная совокупность одинаковых действий. Такие акции не были пригодны для галерей, музеев, они воплощали художественные и интеллектуальные настроения того времени. Классики хеппенинского поп исскуства также как Диво "Аварии" или Ольденбурга "Магазинные дни", происходили в создании среды самих художников. Художественной среды ощущения хепининг выплёскивает в ситуацию, в которой значатся звуки, жесты, ощущения и даже запахи. Зрителю не предоставлялась никакой схемы сюжета и понять ощущения было заботай его самого. В Европе авторами хеппенинга были В. Фостел с Й. Бойк. Англичане Гелберт и Георг прославились своим произведением "Поющая скульптура"- оба участника с позолоченными лицими стояли на возвышении и имитировали песню. Их задачей было выразить идею стиля и стилизации. Они представили себя как живую скульптуру, таким образом в подтексте было ясно: всё, что они делали, должно было быть принято как искусство. Новую волну течений возглавил поп-арт (популярное искусство, точнее «ширпотреб-искусство»), который зародился в США. Роберт Раушенберг, Джеймс Розенквист, Рой Лихтенберг, Джеспер Джонс. Эндри Уорхол распространили это направление во многих странах мира. С поп-артом в музейные и выставочные залы хлынуло то, что искусством не признавалось и было областью «массовой культуры» низшего разбора,- рекламные плакаты и этикетки, муляжи и манекены, увеличенные репродукции и комиксы, а кроме того наборы любыз предметов, попавшихся под руку, - одеяла и консервные банки, разбитые часы и раскрашенные чучела.

  • 61807. Творчество Эрнеста Хемингуэя
    Литература

    В рассказе «Снега Килиманджаро» автор напротив показывает нам пренебрежительное отношение к герою, показывая его слабость и неудовлетворенность не только к жизни, которую ему теперь приходится вести, но и его презрительное отношение и даже ненависть к женщине, которая находится с ним рядом. Мысли Гарри о ней и его жизни, как никогда показывают его безысходность в настоящем времени и пустоту…пустоту человека когда-то, любящего жизнь и свою работу, умеющего любить: («Он никогда особенно не ссорился с этой женщиной, а с теми, которых любил, ссорился так часто, что под конец ржавчина ссор неизменно разъедала все, что связывало их. Он слишком сильно любил, слишком много требовал и в конце концов оставался ни с чем»), а теперь прозябающего в рутине богатства, роскоши, алчности и нежелания оттого что-либо делать: «…он никогда не напишет о ней, теперь ему это ясно. И о других тоже. Богатые скучный народ, все они слишком много пьют или много играют в триктрак. Скучные и все на один лад». Хемингуэй в очередной раз показывает нам, что богатство слабость, а слабый мужчина не может любить. Он не позволяет любить слабым героям.

  • 61808. Творчество Эрнста Теодора Амадея Гофмана
    Литература

    Прочитав эти произведения, мы убеждаемся в том, что автору в полной мере удалась попытка выманить нас "из узкого круга повседневных будней", и, пожалуй, самое главное состоит в том, что и "Выбор невесты", и "Принцесса Брамбилла" заставляют нас еще раз подумать о привычных для нас реалиях жизни, которые способны открыть свои неожиданные стороны, если взглянуть на них вместе с художником. Мир сказки Гофмана обладает ярко выраженными признаками романтического двоемирия, которое воплощается в произведениях различными способами. Например, в повести-сказке «Золотой горшок» романтическое двоемирие реализуется через прямое объяснение персонажами происхождения и устройства мира, в котором они живут. Есть мир здешний, земной, будничный и другой мир, какая-нибудь волшебная Атлантида, из которой и произошел когда-то человек. Именно об этом говорится в рассказе Серпентины Ансельму о своём отце-архивариусе Линдгорсте, который, как оказалось, является доисторическим стихийным духом огня Саламандром, жившим в волшебной стране Атлантиде и сосланном на землю князем духов Фосфором за его любовь к дочери лилии змее. Эта фантастическая история воспринимается как произвольный вымысел, не имеющий серьёзного значения для понимания персонажей повести, но вот говорится о том, что князь духов Фосфор предрекает будущее: люди выродятся (а именно перестанут понимать язык природы) и только тоска будет смутно напоминать о существовании другого мира (древней родины человека), в это время возродится Саламандр и в развитии своем дойдет до человека, который, переродившись таким образом, станет вновь воспринимать природу это уже новая антроподицея, учение о человеке. Ансельм относится к людям нового поколения, так как он способен видеть и слышать природные чудеса и верить в них ведь он влюбился в прекрасную змейку, явившуюся ему в цветущем и поющем кусте бузины. Серпентина называет это «наивной поэтической душой», которой обладают «те юноши, которых по причине чрезмерной простоты их нравов и совершенного отсутствия у них так называемого светского образования, толпа презирает и осмеивает». Человек на грани двух миров: частично земное существо, частично духовное. В сущности, во всех произведениях Гофмана мир устроен именно так. Например, интерпретацию музыки и творческого акта музыканта в новелле «Кавалер Глюк», музыка рождается в результате пребывания в царстве грез, в другом мире: «Я обретался в роскошной долине и слушал, о чём поют друг другу цветы. Только подсолнечник молчал и грустно клонился долу закрытым венчиком. Незримые узы влекли меня к нему. Он поднял головку венчик раскрылся, а оттуда мне навстречу засияло око. И звуки, как лучи света, потянулись из моей головы к цветам, а те жадно впитывали их. Всё шире и шире раскрывались лепестки подсолнечника потоки пламени полились из них, охватили меня, око исчезло, а в чашечке цветка очутился я».

  • 61809. Творчество. Репродукция. Спонтанность.
    Педагогика

    "Человека дрессировали, как дрессируют животных, писателем становятся также как носильщиком. Геометр научился выполнять самые трудные чертежи и вычисления, подобно тому как обезьяна научается снимать и надевать шапку или садиться верхом на послушную ей собаку. ... Как мы видим, нет ничего проще механики нашего воспитания: все сводится к звукам или словам, которые из уст одного человека через посредство ушей попадают в мозг другого, который одновременно с этим воспринимает глазами очертания тел, произвольными знаками которых являются эти слова" (3,191).
    Оппозиционную точку зрения в столь же с заостренной и бескомпромиссной манере выразили немецкие штюрмеры - литераторы и философы, объединившиеся в конце XVIII в. в движение "Sturm und Drank". " Ваша убийственно лживая философия убрала со своего пути Природу" (2, 29), - укорял просветителей И. Г. Гаман. Между тем, талант - это ее, Природы (жизни - уточнит Ницше), потенция. Пытаться понять его закон - тщетный труд, ибо он иррационален, не подвластен рассудку. Соответственно нечего и думать о производстве в согласии с бэконовской формулой "знание-сила" способности к творчеству. Она - счастливый удел избранных - титанов, гиперборейцев, сверхчеловека (Ницше). "Гений! гений! - кричат они: гений выше всяких правил! То, что делает гений, то и правило" (2, 27), - писал о штюрмерах Лессинг. Позже эта весьма типичная для эпохи modernity концепция творческой личности была не только многократно воспроизведена, но и усилена аргументами Ницше, Бергсона, Кьеркегора, Ортеги, Шелера и других столпов экзистенциально-персоналистской философии.

  • 61810. Творчий шлях П. Сосюри
    Литература

    Використана Л І Т Е Р А Т У Р А

    1. Моренець В.П. Володимир Сосюра (1898-1965) // Історія української літератури ХХ століття: Кн. перша (1910-1930-ті рр.) / За ред. В.Г.Дончика. - К., 1993. - С. 260-277.
    2. Антоненко-Давидович Б. Неповторний Володя: (Спогади про В.Сосюру) // Укр.мова і літ. в шк. - 1989. - № 8. - С. 29-32.
    3. Килимник О. Чарівник слова: Кілька епізодів із зустрічей з В.Сосюрою) // Донбас. - 1987. - № 6. - С. 90-93.
    4. Гальченко С. Мої дні мов хрести: Лірико-драмат. етюд з життя В.Сосюри // Самост. Україна. - 1993. - 17 берез. - С. 8.
    5. Крижанівський С. Чому я не пишу спогадів про Володимира Сосюру... // Вітчизна. - 1992. - № 1. - С. 176-179.
    6. Бурляй Ю. Червіньковий Орфей // Вітчизна. - 1995. - № 7/8 - С. 131-137.
    7. Гловацька К. Незнайомий В.Сосюра? // Літ. Україна. - 1996. - 12 груд.
    8. Гуторов А. Владимир Сосюра - знакомый и незнакомый // Радуга. - 1991. - № 9. - С. 121-122.
    9. Бедзик Ю. Отчаянный Владимир Сосюра // Зеркало недели. - 1996. - 10 янв. - С. 16.
    10. Микитенко О. Друзі чи супротивники? // Київ. - 1990. - № 2. - С. 138-149.
    11. Моренець В. Солов"їне піднебесся Володимира Сосюри // Рад. літературознавство. - 1989. - № 6. - С. 37-46.
    12. Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, - 1990. - 262 с.:
  • 61811. Творчі методи в гештальт-терапії
    Психология

    Наприклад, якщо дитина бачить уві сні, як ВОВК полює за ЗАЙЦЕМ і намагається його зловити і з'їсти, це не значить, що вона виросте мисливцем або мучитиме і ловитиме тварин. З погляду гештальт-підходу, кожна тема сновидіння і кожен персонаж представляють якусь важливу тенденцію в психічному житті людини. Якщо якась емоція або психічна тенденція або тілесний стан або форма активності недостатньо повно виявляються в буденному житті, вони в сновидінні можуть з'явитися як небезпечні для героя. З цієї точки зору ВОВК в дитячому сні може символізувати, наприклад, тему фізичної сили, агресивності і активності. В цьому випадку сновидіння може бути інтерпретоване, як побоювання дитини щодо власної агресивності. Агресивність відноситься до числа несхвалюваних дорослими форм поведінки, але одночасно з агресивністю заперечується і будь-який прояв сили і рухової активності.

  • 61812. Творчість Бетховена
    Разное
  • 61813. Творчість композитора Кристофа Глюка
    Культура и искусство

    У такий спосіб виник цілий ряд французьких комічних опер на музику Глюка, написаних між 1758 і 1764 роками: "Острів Мерліна" (1758), "Виправлений п'яниця" (1760), "Обдурений каді" (1761), "Несподівана зустріч, або Пілігрими з Мекки" (1764) і інші. Ця робота зіграла позитивну роль у творчому житті композитора: він став більш вільно звертатися до справжніх джерел народної пісенності, наповнивши музичну драматургію реалістичними елементами. Поряд з операми Глюк працював і над балетом. В 1761 році у Відні був поставлений його балет "Дон Жуан". Драматизація балету, виразна музика, що передає людські страсті й виявляють стилістичні особливості зрілого стилю Глюка, як і робота в області комічної опери, наблизили композитора до драматизації опери, до створення великої музичної трагедії, що виявилася вінцем його творчості.

  • 61814. Творчість Маріанни Кіяновської
    Литература

    «Стежка вздовж ріки» М. Кіяновської це система досвідів, які можуть бути типовими, а можуть вказувати й на щось унікальне, ба навіть парадоксальне, якщо той або той досвід розглядати в іншій читацькій системі координат. Авторка встановлює модель системи координат з двома осями: «ріка» і «стежка». Ріка є межовою стихією і практично ідеальним тлом для означення міжтекстової залежності у літературі. Геракліт Ефеський стверджував, що «двічі в одну річку не можна ввійти»; теорія інтертекстуальності доводить протилежне: двічі (тричі, багаторазово) в один текст не тільки можна ввійти, а перейти його вздовж і впоперек, при цьому залишаючись у тій самій часовій точці. Алюзійний текст подібний до ріки, але він не завжди є «потоком свідомості», іноді він нагадує застиглу гримасу. Збірка Кіяновської зображає шість таких «гримас», ніби фотографує їх упритул: гримаса дзеркала («Вона і діти»), «лялькова» гримаса («Ляльковий дім»), фотогримаса («Гра у живе і мертве»), гримаса життя («Все як треба»), гримаса смерті («Маг і принц»), гримаса болю («Прометей»). Дешифрується текст-«гримаса» лише в новелі «Гра у живе і мертве», причому відразу в епіграфі в обірваній цитаті з Мішеля Лейріса: «…фото, запропоноване тобою іншим з надмірною серйозністю» (с. 48), тому що це єдина новела, у якій авторка практично не приховує її автобіографічності, тобто власного інтимного досвіду (оповідь ведеться від першої особи, головна героїня не має справжнього імені, а називає себе Кассандрою (с. 52), хоч і знає, що все імітація, зокрема її автопортрет). Зрештою, сама автобіографічність цього тексту також несправжня, імітована у такий спосіб, як до цього вдавалися творці «антироману», зокрема Наталі Саррот у своєму «Дитинстві». Головна героїня більше довіряє авторові, ніж читачеві, складається враження, що в неї авторкою якісь свої таємниці вони ніби «підморгують» одна одній, описуючи свою зовнішність: «Мені щойно стукнуло тридцять чотири, півжиття. На вигляд середнього зросту, радше вища, ніж нижча. Волосся каштанове, ледь хвилясте, худорлява і ледь сутула, з блиском в очах…» (с. 48). Вона поки що не признається, що імітує, тому читач сприймає її як справжню, а це означає, що в неї-справжньої є справжній дідусь (з дитячих спогадів), який її заспокоює: «Тобі важко, бо ти особлива» (с. 49). Однак через дві-три сторінки вона зізнається, що це імітація вона вдає із себе Кассандру; автопортрет виглядає іншим: «надоголеність шкіри, надчутливість нервових закінчень, натужність і хрипкість голосу» (с. 52). У такої неї-несправжньої і її постійні звертання до авторитету дідуся перетворюються на імітованого «двійника», якого героїня називає просто: «Ді»: «Мені нестерпно бракує розмов із тобою чуєш, Ді? У дитинстві я по-справжньому розмовляла тільки з тобою» (с. 56). Практично реально-справжнім персонажем у цьому тексті є лише Дядько-Перевізник єдиний, хто не здогадується і взагалі не бере участі у грі з переправою. Адже він СПРАВДІ перевозить людей він на роботі. Тому що він справжній, героїня не наважується назвати його «Хароном» перевізником душ померлих, а для цього імітує з себе «живу душу» (вона вдається до спогадів, щоб продовжити цю ілюзію якомога довше): «Мої найдорожчі спогади чи принаймні більшість із них запахи і кольори, дотики (до каміння, до рук, до яблук і до тканин, до всього, до чого я наважувалася торкатися), дощенту збережені моєю, може, занадто світло(світо?)чутливою шкірою…» (с. 62). Чотири-пятирічна дитина завдяки своїй «світлочутливості» розуміє те, про що забула тридцятичотирирічна жінка і що необхідно для того, щоб «трохи примиритися з собою» (с. 48): «від містка (попід міст, а, значить, і до води) веде стежка, стежечка, а раз тут є стежка, значить, тут все ж таки можна ходити», тому що «набагато гірше було би піти туди, де нема ВЗАГАЛІ НІЯКОЇ [виділ. пропис. літерами авт.] стежки» (с. 65). Доросла жінка настільки легко забуває цю істину, що навіть не здогадується про це; тому вона і вдається до такого довгого «ритуалу примирення», як подорож на поромі через ріку без мети. Натомість вона у дитинстві це відчувала, ще не розуміючи багатьох абстрактних понять (як, наприклад, «мета», «істина», «ритуал»), відчувала, стоячи під мостом: «мені здається, що я дивлюся на ріку зсередини, з-потойбіч води» (с. 65). Тут «я»-персонажа зі спогадів розсіюється в «я»-головній героїні, яка, діалогізуючи з «я»-автором, встановлює невидимі звязки з повістю Г. Гессе «Сітхартха», наголошуючи при цьому на тотожності досвідів у пізнанні «ріки» як істини, що опадає на дно і там залишається до того часу, доки хтось у новому часі не прикріпить чергову «ланку». «…Ланки цього ланцюга не випадають» ці слова Густава Майрінка слугують епіграфом до новели «Маг і принц» і в широкому значенні вказують на інтертекстуальний ланцюг, яким письменники зчіплюють між собою століття.

  • 61815. Творчість Олександра Довженка
    Литература

    Нарешті від липня до листопада 1929 року Довженко знімає свій геніальний твір "Земля", гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов'язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 1920-х років. Керівництво "Українфільму" визнало, що "Земля" відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії та заходам, вжитим для земельної реорганізації у сільському господарстві. Але критики Павло Бляхін, Хрисанф Херсонський та особливо Демян Бєдний миттєво почали звинувачувати Довженка у нехтуванні висвітленням класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим. Микола Бажан, один з небагатьох, що стали на захист режисера, розуміли його особливе ставлення до колективізації: перехід патріархального селянства до колективістського суспільства обов'язково проходитиме через постійний конфлікт людини та природи.

  • 61816. Творчість письменників "Празької школи"
    Литература

     

    1. Агеєва В. П., Бойко Л. С., Брюховецький В. С., Бурбела В. А., Громова В. В. Історія української літератури ХХ століття: Кн. 1: Перша половина ХХ століття. К.: Либідь, 1998. 464 с.
    2. Грабович Г. До історії української літератури. К.: Критика, 2003. 631с.
    3. Ільницький М.М. Від "Молодої Музи" до "Празької школи" / НАН України; Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича. Львів, 1995. 318с.
    4. Климентова О.В. Творчість Олени Теліги і літературно-культурологічна ситуація "Празької школи": Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2001. 19с.
    5. Ковалів Ю.І. "Празька школа": на крутосхилах "філософії чину". К. : Бібліотека українця, 2001. 120с.
    6. Кривчикова О.В. "Національний міф" та його трансформація в українській еміграційній поезії (на прикладі "празької школи"): Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. К., 2002. 195арк.
    7. Оліфіренко В. В. Підручник з української літератури: історія і теорія. Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. 324 с.
    8. Прохоренко О.Ф. Творчість Євгена Маланюка і "Празька школа" українських поетів: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1999. 19с.
    9. Синевич Б.М. Теоретичні проблеми літературознавства в працях письменників "празької школи": Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Донецький національний ун- т. Донецьк, 2001. 20с.
    10. Українець С.Я. Національне як екзистенційний проект і рух екзистенції у предметному полі Празької поетичної школи: Дис... канд. філос. наук: 09.00.04 / Рівненський держ. технічний ун-т. Рівне, 2002. 190арк.
    11. Чижевський Д. І. Історія української літератури. К.: Академія, 2003. 568 с.
  • 61817. Творчість Рембрандта
    Культура и искусство

    Ми не знаємо імені людини, що послужили моделлю для портрету «Старий у червоному». Рембрандт писав його двічі: у портреті 1652 року (Національна галерея, Лондон) він зображений сидячим в кріслі з підлокітниками, у глибокій замисленості склонившим голову на праву руку; ермітажний варіант трактує ту ж тему людина наодинці зі своїми думами. Цього разу художник застосовує строго симетричну композицію, зображуючи нерухомо сидячого старого у фас. Але тим помітніше рух думки, ледь уловима зміна виразу обличчя: воно здається то суворим, то більш м'яким, то втомленим, то раптом осяяним припливом внутрішньої сили й енергії. Те ж відбувається і з руками: вони здаються то судорожно стиснутими, то лежачими знесилено. Художник досягає цього насамперед завдяки блискучій майстерності світлотіні, що у залежності від її сили і контрастності вносить у зображення елегійну розслабленість або драматичну напругу. Величезну роль грає при цьому і манера нанесення фарби на полотно. Порите зморшками обличчя старого і вузлуваті натруджені руки знаходять художню виразність завдяки грузлому місиву фарб, у якому жирні мазки, що переплітаються, передають структуру форми, а тонкі лесировки додають їй рух і життя.

  • 61818. Творчістю Тютчева і Фета укр
    Разное

    Аналізуючи твори цих поетів, можна з повною впевненістю стверджувати, що російська школа чистого мистецтва не тільки не поступалася французькій, а можливо навіть де в чому перевершувала її. На відміну від представників французької школи „чистого мистецтва”, які в своїх віршах приділяли увагу в першу чергу ритму вірша, повторам, чергуванню літер в словах, створенням віршів символів, російські поети були майстрами „музикальних віршів”, які легко читалися. Образи створювані в віршах були легкі, пронизані світлом, зверталися до найкращих почуттів людини, вчили прекрасному, вчили знаходити і любити красу в кожному прояві природи, або почутті любові. Вірші представників російської школи „чистого мистецтва” більш зрозумілі читачеві, оскільки їх вірші не обтяжені великою кількістю символічних образів. Цікавою особливістю російських поетів не тільки оспівували природу, а ставились до неї, як до чогось визначного, надзвичайного, що може стати сенсом життя. Саме в природі, любові до жінки чи чоловіка людина має знаходити наснагу до життя, праці, творчості, любові до батьківщини. На мою думку, російські поети школи „чистого мистецтва” оспівували в віршах природу через своє особливе ставлення до неї, а французькі поети, просто вважали, що в віках гідно зберегти лише вірші про вічне, щось піднесене, не буденне. Саме тому, в віршах французів панувала природа. Через це мені більше імпонує лірика поетів А.Фета та Ф.Тютчева, яка через усю несхожість зачаровує своєю красою, тонким відчуттям „душі природи” та прагненням відобразити її в усіх своїх проявах.

  • 61819. Театр
    Разное

    2. Julia wasnt happy at all to find out that Tom was becoming more and more popular with her grand friends. They were glad to make the most of his financial knowledge and in their turn they told their friends about him. It was through Julia, that Tom used to be asked to parties before. Then he began to receive invitations from people, whom Julia didnt know. It seemed that he could do without her. He was busy nearly all the time. His casualness hurt Julia. Now she was ready to cut any date to see him. Julia was jealous of those distinguished ladies, whom he met in society. She had a law opinion of their virtue and was sure that they could do everything. Those thoughts rankled her. The only comfort was that all of them were very greedy and without Julias money Tom wouldnt be able to lead a life, he had got used to. Or he would have to break himself of the habit of throwing his money about.

  • 61820. Театр "Русский Стиль" (г. Орел)
    Культура и искусство

    21 февраля 1998 года «Русский стиль» дал первый спектакль в отделанном заново стационарном помещении, на своей сцене. Закончился период выездной работы театра, который длился четыре года. Появилась возможность осуществить давно задуманное. Однако как в любом начинающемся деле возникли проблемы: очень трудно было совместить большие идеи и маленькое помещение театра, неизбежно возникли финансовые проблемы. «Русский стиль» не экспериментальный, а муниципальный театр, который существует в условиях жесткого финансирования. Начались поиски своего пути. Режиссер В.Симоненко использует опыт русского писателя, ученого, философа и теоретика театра М.М. Бахтина. «Русский стиль» поставил для себя задачу стать тематическим театром, в его репертуаре спектакли, поднимающие серьезные вопросы жизни человека и общества. Предпочтение отдается современной русской пьесе. В репертуаре театра 20 спектаклей для детей и взрослых комедии, драмы, исторические пьесы. Все они несут одну глубокую тему тему исповеди, так или иначе отвечают на главный вопрос: «В чем смысл жизни?» Поэтому спектакли всегда современны. Несмотря на свою молодость театр любим зрителями. В его камерном пространстве живет высокохудожественная и театральная культура. Купить билет на спектакль «Русского стиля» невозможно, они раскупаются задолго до спектакля. Теперь стоит другая задача: как сделать чтобы зритель смог попасть в театр, если зрительный зал вмещает только 60 человек? Это большая проблема, однако есть задумки относительно филиалов, например открыть сцену во Мценском Дворце культуры. Театр достаточно мобильный, разворачивается быстро, даже на самом крошечном пространстве.