История

8661. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 30.09.2010

Його головний зміст поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невідємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного праґматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А.Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX i XXI ст. деякі дослідники окреслюють як «перехідний», «між романтизмом і прагматизмом».
8662. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
Контрольная работа пополнение в коллекции 04.10.2010

Румунсько-українські стосунки успадкували як позитивний, так і негативний багаж радянсько-румунських відносин часів тоталітаризму. Під час переговорів стосовно укладення міждержавного Договору між Україною і Румунією офіційний Бухарест намагався оскаржити юридичну чинність "Протоколу про уточнення проходження лінії радянсько-румунського кордону" від 1961 р. на тій підставі, що вони були силою нав'язані Румунії, і в такий спосіб обґрунтувати необхідність часткової зміни на свою користь існуючого українсько-румунського кордону. Праві румунські партії вимагали засудження у міждержавному Договорі пакту Молотова - Ріббентропа (1939) і передачі Румунії о. Зміїного. Зрештою, після тривалих переговорів, румунська сторона погодилася підтвердити ситуацію, за якою кордон з Україною визначався по лінії на момент розпаду СРСР. У Констанці 2 червня 1997 р. було підписано двосторонній Договір про відносини добросусідства і співробітництва. У документі визначалися порядок і принципи делімітації континентального шельфу Чорного моря і економічних зон між Україною та Румунією, оскільки до цього часу вони юридично не були розмежовані.
8663. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 22.09.2010

З самого початку в країні встановилася багатопартійна політична система. Вирішальний вплив на формування влади мали колишні комуністичні лідери, які очолили рух за самостійну Словенію і посіли вищі державні посади. Зміни суспільно-політичних та економічних структур проходили в умовах досягнення національної злагоди щодо нових цілей розвитку, взаємодії і співпраці між старою та новою політичною елітою. Водночас перехід від планової економіки до режиму вільного ринку супроводжувався значними труднощами. Розрив економічних зв'язків з колишніми республіками СФРЮ, на які в 1991р. припадало 60% товарообігу, позбавив Словенію традиційного ринку збуту і дешевих джерел сировини. Як наслідок, у 1992р. ВВП скоротився порівняно з 1989р. на 20%, середня заробітна плата знизилася втричі, кількість безробітних досягла 103 тис. (12%). На тлі економічного спаду стався розкол однієї з провідних партій урядової коаліції Словенського демократичного союзу. На його основі утворилися лівоцентристська Ліберально-демократична партія і Народна партія консервативного напрямку.
8664. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 22.09.2010

Треті демократичні вибори до угорського парламенту (1998) знову засвідчили про зміни політичних симпатій виборців. Тепер вони віддали перевагу правоцентристським силам в особі Союзу молодих демократів - Угорської громадянської партії (148 мандатів). Парламентськими стали також УСП (134), НПДГ (48), УДФ (17), СВД (24) і крайньо права Угорська партія справедливості і життя (14). Оскільки жодній з політичних сил не вдалося одержати абсолютної більшості мандатів, ФІДЕС - УГП, запропонувала утворити коаліційний правоцентристський кабінет. Коаліцію ззовні підтримала також Угорська партія справедливості і життя. ФІДЕС зблизився з УДФ на позиціях національно орієнтованого ліберального демократизму. Водночас, на відміну від УДФ і ХДНП, які наполягали на державному регулюванні економіки, ФІДЕС виступав за помірковане втручання держави в економічні відносини. В результаті переговорів і узгоджень між основними політичними силами уряд очолив лідер СВД В. Орбан. Президентом країни в червні 2000 р. став кандидат від правоцентристських партій Ф. Мадл. Його кандидатуру підтримали 5 із 6 парламентських фракцій (243 голоси з 386).
8665. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
Информация пополнение в коллекции 30.09.2010

Весна і початок літа 1994 р. пройшли під знаком президентських виборів. 3 обранням О. Лукашенка на посаду глави держави поступово утверджувався авторитарний стиль правління, сформувалася «вертикальна структура» виконавчо-розпорядчих органів як у центрі, так і в провінції, він отримав повноваження самостійно призначати керівників місцевої адміністрації. Президент почав масовий тиск на політичну опозицію, яка до кінця 90-х років XX ст практично була усунена з органів державної влади " У квітні 1995р. О.Лукашенко, незважаючи на заперечення парламенту, призначив проведення референдуму. На знак протесту опозиційні депутати почали в приміщенні парламенту голодування. Проте їх швидко вигнали звідти, не допускали до ефіру на радіо і телебаченні. Травневий референдум підтримав пропозиції глави держави. Зокрема, за надання російській мові рівного статусу з білоруською, проголосувало 83,3 % Були також схвалені пропозиції про нові зразки державного прапора і гімну (75,1 %), курс на економічне зближення з Росією (83,3 %), право президента розпускати парламент (77,7 %). Національно-патріотичні сили зазнали чергової значної поразки. Парламентські вибори, які відбувалися паралельно з референдумом, не дали позитивного результату, оскільки було обрано менше двох третин депутатів (133 з 260). Однак довиборів не проводили, повноваження старого складу не продовжено. Отже, з літа 1995 р. країна опинилася без законодавчого органу. Вся повнота влади зосередилася у президента. Довибори парламенту відбулися лише у грудні 1995 р., законодавців стало 195 і парламент набув легітимності. У листопаді 1996 р. в Мінську відбувся масовий мітинг на підтримку тих парламентаріїв, які висловилися за імпічмент. На знак незгоди з політикою глави держави у відставку подав прем'єр-міністр М. Чигір. Новий уряд очолив С. Лінг. Можливий імпічмент стурбував владні структури Росії: для тиску на офіційний Мінськ до столиці прибули російські прем'єр-міністр і керівники законодавчого органу. Після цього конституційний суд країни відклав розгляд справи про імпічмент.
8666. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 28.09.2010

Важливим напрямком зовнішньої політики в 90-х роках XX ст. були Балкани, причому найбільше значення надавалося нормалізації відносин із Грецією і Туреччиною. Цієї мети болгарській дипломатії вдалося досягти. У жовтні 1991 р. було укладено на 20 років болгаро-грецький Договір про дружбу, добросусідство і безпеку. Аналогічний договір Болгарія підписала з Туреччиною у травні 1992 р. За згодою Туреччини питання про права болгарських мусульман було знято з порядку денного міжнародних форумів, зокрема Ісламської конференції, що дозволило Болгарії в 1992 р. стати членом Ради Європи. Своєю чергою Софія підтримала ідею офіційної Анкари про створення зони Чорноморського економічного співробітництва, ставши співзасновником цієї організації (1992). Влітку 1997 р., під час офіційного візиту до Туреччини, президент П. Стоянов офіційно вибачився за дискримінаційну політику щодо турецької національної меншини у 80-х роках XX ст. і оголосив про припинення підтримки з боку Болгарії антитурецьких курдських організацій.
8667. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 23.09.2010

Ще одним викликом для національних інтересів Греції стала косовська криза 1998-1999 рр. Від початку кризи грецький уряд вбачав у діях США і НАТО прагнення до фактичного переділу існуючих на Балканах кордонів і загрозу територіальній цілісності Греції. Реальних обрисів почали набувати побоювання того, що Албанія може реанімувати свої претензії на історично недавно включену до складу Греції область Південний Епір. Тривогу у греків викликала й перспектива висунення мусульманською меншиною країни (5% населення) вимог автономізації. Уряд К. Сімітіса висловився за мирне врегулювання кризи, а суспільна думка країни майже одноголосно засудила бомбардування СФРЮ. У відповідь Вашингтон недвозначно попередив Афіни, що альянс у будь-який момент може послабити свої зусилля у “стримуванні Туреччини”. Змушений зберігати внутрішньонатівську дисципліну, грецький уряд сформулював нову позицію Афін, за якою пріоритетом є захист національних інтересів у такий спосіб, щоб не стати частиною балканської кризи, але бути активним елементом зусиль, спрямованих на її регулювання. У руслі цієї програми Афіни 17 квітня 1999 р. висунули “Всеохоплюючі пропозиції Греції з подолання кризи, стабілізації і демократизації Балкан”, а 19 квітня скликали у себе нараду представників МЗС Греції, Албанії, Македонії, Болгарії, Румунії і Туреччини, під час якої обговорювався план дій “після завершення конфлікту в СФРЮ”. Греція підтримала рішення саміту країн-учасниць Пакту стабільності для Південно-Східної Європи у Сараєво і виступила проти виключення з цього процесу СФРЮ.
8668. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 23.09.2010

Масовий рух за незалежність країни започаткували виступи громадськості в 1987р., які мали екологічну спрямованість. У 1988 р. було створено Народний фронт Естонії, виникло декілька політичних партій, рухів і об'єднань, які порушували питання виходу Естонії зі складу СРСР. Під тиском народних мас керівником естонської Компартії, а, отже й республіки, став реформатор Н. Валяс. 16 листопада цього ж року Верховна рада Естонської РСР проголосила Декларацію про суверенітет (254 голоси за, 7 проти), якою визнавалося верховенство естонських законів. Відтоді в країні посилилися заклики до повної державної незалежності. Комітет естонських громадян провів кампанію виборів делегатів з'їзду для відновлення незалежності на основі принципу правової спадковості Першої республіки. Новий склад Верховної ради, обраний у березні 1990 р., взяв курс на досягнення повної незалежності, проголосив державний суверенітет (31 березня), а у травні усунув ідеологічне визначення з назви держави: вона стала називатись Естонська Республіка. Противники незалежності, переважно російськомовне населення, об'єдналися у т. зв. Інтер-фронт, який проводив численні акції протесту і навіть провокаційні дії. На всенародному референдумі (3 березня 1991 р.) 77,8 % громадян висловилося за відновлення естонської державності. На цій підставі Верховна рада Естонії 20 серпня прийняла ухвалу про її відновлення. Президентом країни було обрано Арнольда Рюйтеля, який до того часу очолював законодавчий орган. 28 червня 1992 р. на всенародному референдумі схвалено нову конституцію.
8669. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
Информация пополнение в коллекции 28.09.2010

У суспільно-політичному житті країни помітною подією стали парламентські вибори в січні 2007 р. Голосувало 60,49% виборців. На 250 місць у законодавчому органі претендували 20 політичних сил, але 5 % бар'єр подолали лише 6. Відносним переможцем стала Сербська радикальна партія (лідери В. Шешель і Т. Ніколич), яка отримала 28,59 % і 81 мандат. Дещо меншу підтримку (22,71 % і 64 мандати) мала Демократична партія (лідер Б. Тадич). Як третя потужна політична сила до парламенту пройшла коаліція Демократична партія Сербії Нова Сербія (лідер В. Коштуніца), за яку проголосувало 16,55 % (47 мандатів). Парламентськими стали також "Група 17 плюс" (6,82 % і 19 мандатів), Соціалістична партія Сербії (5,64 і 16 мандатів) та блок у складі Ліберально-демократичної партії, Громадянського союзу Сербії, Соціал-демократичного союзу і Ліги соціал-демократів Воєводини (5,31 % і 15 мандатів). П'ять політичних сил, які представляли національні меншини, хоча й не подолали визначеного бар'єру, отримали зарезервовані для них місця: Союз угорців Воєводини (1,3 % і 3 мандати), Коаліція за Санджак (0,84 % і 2 мандати), Союз циган Сербії і Коаліція албанців Прешовської долини (по 0,42 % і по мандату) та Циганська партія (0,36 % і 1 мандат).
8670. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
Информация пополнение в коллекции 17.09.2010

Уряд М. Дзюринди у 20032005 рр. втілював жорсткі економічні реформи, внаслідок чого тимчасово погіршилося соціальне становище. Через службові зловживання посаду міністра фінансів змушений був залишити П. Руско. На початку 2006 р. урядову коаліцію покинули християнські демократи. Так вони не погодилися з прем'єр-міністром, який не висунув на обговорення питання про угоду з Ватиканом, за якою віруючі могли відмовлятися від виконання професійних обов'язків з огляду на свої переконання. У березні країною прокотилася хвиля протестів медичних працівників з приводу підписання нових контрактів про роботу. За таких умов 17 червня 2006 р. відбулися позачергові вибори до Національної ради. На 150 парламентських мандатів претендувала 21 політична сила, представлена 2343 особами. Виборча активність була порівняно низькою 54,67 %. Найбільшу підтримку здобула опозиційна "Смер соціал-демократія" (29,4 %) і 50 мандатів. Партія влади Словацький демократичний і християнський союз опинилася на другому місці 18,3 % (31 мандат). По 20 мандатів дістали Словацька національна партія (11,73 %) і Партія угорської коаліцїі (11,68 %). Парламентськими стали також Народ на партія Рух за демократичну Словаччину (8,79 % і 15 мандатів) та Християнсько демократичний рух (8,31 % і 14 мандатів). Отже, право на формування коаліційного уряду отримали лівоцентристи. Програма їхньої діяльності передбачає гнучкіші економічні реформи та звернення більшої уваги на вирішення соціальних питань.
8671. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
Информация пополнение в коллекции 21.09.2010

В економіці намітилися зміни у бік закріплення стабільного динамічного розвитку. Якщо у 2004 р. темпи економічного росту становили 3,5%, то у 2005 2006 рр. близько 5 %. Головним чинником економічного зростання останніми роками стало збільшення інвестицій до основних фондів. Зручне географічне положення Чехії з доступом на ринки товарів, відносно низька вартість кваліфікованої робочої сили, інвестиційні гарантії, приваблива система заохочень для іноземних інвесторів, висока оснащеність транспортної інфраструктури, стабільний політичний розвиток створюють сприятливий інвестиційний клімат. Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у чеську економіку в 19902003 рр., становить приблизно 37,8 млрд. дол. Основний обсяг прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС (84 % ). Помітно активізувалися на чеському ринку американські та японські фірми, що працюють в автомобільній, електронній, скляній та текстильній промисловості. 60 % прямих іноземних інвестицій надходить в сектор послуг, у виробничий сектор 38 %, в добувні галузі, сільське та лісове господарство 2 %. Водночас чеські експерти відзначають такі негативні наслідки як нерівність конкурентних умов і витіснення вітчизняних товаровиробників, низький рівень інвестування високотехнологічних галузей і науково-прикладних розробок. Чехія помітно відстає від країн ЄС за рівнем витрат на науку і науково-прикладні дослідження: рівень державних витрат на науку становить приблизно 75 % до рівня ЄС, а витрат підприємств 60 %.
8672. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
Информация пополнение в коллекции 26.11.2010

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою словянської федерації, у “Автобіографії” дещо інакше трактував це питання. Він писав: “Ми почали уявляти собі всі славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або зєднаних держав у Північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім звязку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче інший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це племя в тій чи іншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала зявитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти". [7]
8673. Політичні партії та об'єднання сучасної України
Контрольная работа пополнение в коллекции 04.01.2011

Отець Іван Волошин з дитинства привив синові любов до рідної мови українського народу, а "солодка мати" прищепила Августинові засади християнської моралі, палкого гуманного співчуття до бідних і знедолених. Ці ідеї червоною ниткою згодом пронизуватимуть усі педагогічні праці о. А.Волошина. З дитячих літ він, за свідченням Василя Гренджі-Донського, "по-мадярськи мало знав, так, що коли прийшов до Ужгородської гімназії, з мадярською мовою мав труднощі". Справа дійшла до того, що під час вступного іспиту до гімназії учень "не хотів відповідати мадярською й тому його прийняли лише до приготованої кляси". Згодом, обдарований верховинець досконало оволодів мовою Петефі, а також, окрім угорської, ще й іншими іноземними мовами. Як підкреслює знавець і дослідник історії Закарпаття Григорій Демян, О.А.Волошин блискуче знав грецьку, латинську, німецьку, чеську, словацьку, сербську, російську, староболгарську мови. У 1883-1892 рр. він навчається в ужгородській гімназії. Уся наука в Ужгородській - як загалом в усіх мадярськіх гімназіях, мала одну головну ціль: виховати добрих мадярів. До осягнення сеї ціли служили всі предмети, а в першій лінії історія, землепис і само собою розумієтся - історія мадярської літератури. Незабаром Волошин одружується з Іриною Петрик, дочкою професора Ужгородської гімназії, 22 березня 1897 р. висвятився і став працювати капеланом ужгородської Цегольнянської Преображенської церкви. Цього ж року, з 1 листопада, А. Волошин розпочав педагогічну роботу в Ужгородській учительській семінарії. У 1899-1900 рр. у Будапештні при високій педагогічній школі він приватне склав додаткові іспити і одержав диплом викладача фізики й математики горожанських шкіл, що дало йому право викладати і в учительській семінарії. У 1900-1917 рр. він був звичайним професором семінарії, а з 1917 і до 1938 р. - її директором. Протягом довгих років педагогічної праці в семінарії А. Волошин викладав найрізноманітніші предмети - фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику, педагогічну психологію та ін., з усіх цих предметів написав шкільні підручники і став провідним ученим-педагогом краю. Він виховав сотні учнів, які ширили освіту на Закарпатті, проводили велику культурну, просвітницьку і громадсько-політичну роботу серед народу.
8674. Полки "нового строя" (XVII в.)
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Во время Донского похода 1648-1649 гг., который возглавил дворянин А.Т. Лазарев, его отряд составили спешно набранные Посольским приказом солдаты. Командовали ими майор Я. Урвин, 4 капитана, 5 поручиков и полковой квартирмейстер из иноземцев, подчиненные Лазареву. Однако младшие офицерские должности занимали русские командиры. Об этом свидетельствует запись о расходовании Лазаревым казенных средств, для чего опрашивались участвовавшие в походе лица. Среди тех, кто давал об этом показания, были "солдатцкого строю прапорщики" М. Левшин, С. Кулапин, сержанты М. Епишев, В. Левонов, капралы И. Назарьев, А. Дворянинов. При производстве в офицерские чины и назначении на должность в полки "нового строя" и гарнизонные части, как правило, учитывался опыт и личные заслуги. Так, в 1653 г. в Москве раздали 700 мушкетов старым солдатам, послав их в южные города "в урядники". Среди младших командиров большинство начальных людей составляли тогда русские люди, однако штаб- и обер-офицерские должности занимали в основном иностранцы. В 60-х гг. XVII в. из 277 полковников и майоров русскими являлись лишь 18 человек, из 1921 офицеров, служивших в чине капитана, ротмистра, поручика и прапорщика 648 человек.
8675. Полководец и военноначальник Великой Отечественной войны К. К. Рокоссовский
Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

В начале октября 1942 г. Рокоссовского назначили командующим Донским фронтом, которому предстояло сыграть важную роль в контрнаступлении под Сталинградом. Константин Константинович прилетел туда вместе с Жуковым. На наблюдательном пункте они застали генерала Василия Николаевича Гордова (Рокоссовский должен был его заменить), который по телефону распекал подчинённых, не стесняясь в выражениях. Жуков сделал ему замечание: «Криком тут не поможешь; нужно умнее организовать бой, а не топтаться на месте». «Услышав его поучение, писал Рокоссовский, я не смог сдержать улыбки. Мне невольно вспомнились случаи из битвы под Москвой, когда тот же Жуков, будучи командующим Западным фронтом, распекал нас, командующих армиями, не легче, чем Гордов... Жуков спросил меня, чему это я улыбался. Не воспоминаниям ли подмосковной битвы? Получив утвердительный ответ, заявил, что это ведь было под Москвой, а кроме того, он в то время являлся «всего-навсего» командующим фронтом (а не заместителем Верховного Главнокомандующего, как под Сталинградом). Сам же К. К. Рокоссовский даже в критических ситуациях оставался корректным с подчиненными, за что пользовался их заслуженным уважением.
8676. Полководцы Великой Отечественной войны
Информация пополнение в коллекции 08.04.2012

,%20%d1%88%d0%b5%d1%81%d1%82%d1%8c%d1%8e%20%d0%be%d1%80%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%9a%d1%80%d0%b0%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%b8%20%d0%b8%20%d0%bc%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%b8%d0%bc%d0%b8%20%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%b3%d0%b8%d0%bc%d0%b8.%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b0%d1%8f%20%d0%b6%d0%b5%20%d0%bd%d0%b0%d0%b3%d1%80%d0%b0%d0%b4%d0%b0%20-%20%d0%bf%d0%b0%d0%bc%d1%8f%d1%82%d1%8c%20%d0%b8%20%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b3%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d1%8c%20%d0%bf%d0%be%d1%82%d0%be%d0%bc%d0%ba%d0%be%d0%b2.%20%d0%91%d1%8e%d1%81%d1%82%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d1%88%d0%b0%d0%bb%d0%b0%20%d0%a1%d0%be%d0%b2%d0%b5%d1%82%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%a1%d0%be%d1%8e%d0%b7%d0%b0%20%d1%81%d1%82%d0%be%d0%b8%d1%82%20%d0%bd%d0%b0%20%d0%b5%d0%b3%d0%be%20%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b5,%20%d0%b2%20%d0%92%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%9b%d1%83%d0%ba%d0%b0%d1%85.">Летом 1942 года Константин Рокоссовский получает новое назначение - командует Брянским фронтом. В 1943 году руководит Центральным фронтом, который успешно отразил наступление фашистских войск в Курском направлении, выиграл Курскую битву и перешёл в контрнаступление. Рокоссовский также очень продуктивно руководил Белорусским фронтом. Впрочем, Константин Константинович Рокоссовский не считал себя гениальным полководцем. Был уверен - выполняет солдатский долг. Книга, написанная маршалом Советского Союза Констанином Рокоссовским, носит именно такое название: «Солдатский долг». Хотя трижды раненный на полях сражений Рокоссовский совершил немало воинских подвигов, дважды Герой Советского Союза был награждён орденом «Победа», 7-ю орденами В.И. Ленина <http://www.bestpeopleofrussia.ru/persona/134>, шестью орденами Красного знамени и многими другими. Главная же награда - память и благодарность потомков. Бюст Маршала Советского Союза стоит на его родине, в Великих Луках.
8677. Полководцы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.
Информация пополнение в коллекции 09.02.2010

По первоначальному плану операции Генштаба предусматривалось нанесение одного мощного удара. При докладе в Ставке 23 мая 1944 года Рокоссовский предложил наносить два примерно одинаковых по силе удара с целью окружения и уничтожения бобруйской группировки противника. Сталин с этим не согласился. Рокоссовскому дважды было предложено выйти, «хорошенько подумать» и вновь доложить свое решение. Командующий фронтом настоял на своем. Его поддержали Жуков и Василевский. Белорусская наступательная операция прошла успешно, были окружены и уничтожены в районе Бобруйска более пяти германских дивизий. Сталин вынужден был сказать: «Какой молодец!.. Настоял и добился своего...» Еще до окончания этой операции Рокоссовскому было присвоено маршальское звание.
8678. Полководцы древней Руси
Информация пополнение в коллекции 15.11.2008

После смерти Святослава между Рюриковичами началась борьба за киевский стол. Сначала Ярополк выступил против Олега. В битве старший брат оказался удачливее. Олег с остатками своего войска бежал и в страшной толкотне нашел смерть свою. Ярополк как будто и не хотел смерти брата, по его приказу Олега разыскали и похоронили, а Ярополк оплакал его смерть. Между тем Владимир понял замысел брата стать полновластным хозяином всей Русской земли; не ожидая нападения, он бежал «за море», то есть к варягам. И Ярополк без брани овладел Новгородом. Два года спустя, накопив силы; Владимир вернулся в Новгород с варяжской дружиной. Он отправил в Киев посадников Ярополка: «Идите к брату моему и скажите ему: Владимир идет на тебя, готовься с ним биться». Может быть, Владимир вспомнил здесь рыцарский обычай своего отца, который всегда предупреждал врагов: «Иду на вы!» Но, видимо, была и другая серьезная причина: Владимир считал, что если он нападет на брата тайно и победит, то подданные не простят ему такого успеха и не будет он признан законным князем.
8679. Полководческая деятельность Потёмкина Г.А.
Контрольная работа пополнение в коллекции 08.05.2011

Будущий светлейший князь Таврический и генерал-фельдмаршал родился в с. Чижово Духовищенского уезда Смоленской губернии в семье отставного офицера. В 1755 г. поступил на военную службу. В чине вахмистра участвовал в дворцовом перевороте 1762 г. и после воцарения императрицы Екатерины II был произведен в чин подпоручики, награжден придворным званием камер-юнкер. Во время русско-турецкой войны 1768-1774 гг. участвовал в сражениях при Фокшанах, Браилове, Рябой Могиле, Ларге и Кагуле. В 1774 г. произведен в чин генерал-аншефа и назначен вице-президентом Военной коллегии. Быстрому возвышению Г.А. Потемкина способствовало близкое знакомство с императрицей Екатериной II, оценившей его талант организатора и усердие в службе. В 1766 г. он был назначен генерал-губернатором новороссийским, азовским, астраханским. Находясь на этом посту способствовал освоению Россией Северного Причерноморья, содействовал созданию и укреплению Черноморского флота. В 1775 г. по инициативе Потемкина была ликвидирована Запорожская Сечь. В 1783 г. он реализовал свой проект присоединения Крыма к России, после чего получил титул светлейшего князя Таврического, а в 1784 г. был назначен президентом Военной коллегии. На этом посту он провел ряд мероприятий направленных на более рациональную организацию службы, существенно изменил экипировку военнослужащих. Во время русско-турецкой войны 1787-1791 гг. Г.А. Потемкин был назначен главнокомандующим русской Екатеринославской армией. В подчинение ему был передан Черноморский флот. В 1788 г. он руководил осадой и штурмом имевшей важное стратегическое значение крепостью Ачи-Кале (Очаков), павшей 6 декабря 1788 г. В дальнейшем, избрав для своей штаб-квартиры г. Яссы, главнокомандующий руководил оттуда действиями армии и флота. В числе подчиненных Г.А. Потемкина были выдающиеся русские военачальники и флотоводцы А.В. Суворов, Н.В. Репнин, Ф.Ф. Ушаков. Делая быструю и блистательную карьеру, Потёмкин стремился не только к удовлетворению своего тщеславия и к обогащению (был один из самых богатых сановников страны), но и к укреплению международных позиций России, к развитию её экономики.
8680. Полководческая деятельность Салтыкова П.С.
Контрольная работа пополнение в коллекции 09.05.2011

Blog

История