Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат
"Політичний та економічний розвиток Словенії у 19902005 рр."
1. Утвердження державності та суспільно-політичний розвиток Словенії
У 1980-х роках словенська владна еліта все більше почала усвідомлювати несумісність республіканських і федеральних економічних інтересів. Визначальними в суспільному житті стали економічні чинники. Цим пріоритетам була підпорядкована й ідеологічна сфера. Виникли перші опозиційні партії, у пресі публікувалися їх програмні документи (Національна програма, 1987р.; Травнева декларація, 1989р.). Особливістю суспільного життя стало те, що офіційна влада не влаштовувала репресій проти опозиції, а навпаки, підтримувала її вимоги.
Психологічне протистояння поступово переросло в структурну конфронтацію. У вересні 1989р. словенський парламент (Скупщина) вніс конституційні поправки, їх суть була в тому, що республіка повинна сама розпоряджатися власними ресурсами. Ці поправки сприяли активізації суспільно-політичного життя в країні та фактично започаткували процес її виходу зі СФРЮ.
Наприкінці 1989р. опозиційні до правлячого режиму партії (Словенський демократичний союз, Соціал-демократичний союз Словенії, Словенський християнсько-соціальний рух, Словенський селянський союз, Партія зелених) утворили коаліцію Демократична опозиція Словенії (ДЕМОС). Ця політична сила весною 1990р. на перших багатопартійних парламентських виборах (брали участь 34 партії) здобула переконливу перемогу (55% і 126 мандатів). Найбільше голосів набрав Словенський християнсько-соціальний рух, а його лідер Лойзе Петерле очолив новий уряд. Парламентськими стали також Партія демократичного оновлення (колишні комуністи), Ліберально-демократична партія і Соціалістична партія. Доречно зазначити, що визначальними у програмах усіх парламентських партій були словенські національні, а не загально-югославські інтереси. Так 22 квітня 1990р. главою республіки (Головою Президії Словенії) став колишній лідер словенських комуністів Мілан Кучан, на цей раз представник партії Демократичного оновлення, за якого проголосувало 59% виборців.
Від початку уряд повів політику на прискорення процесу досягнення Словенією незалежності. Пропозицію про реорганізацію Югославії у конфедерацію держав офіційний Белград відкинув. У липні 1990р. словенська Скупщина прийняла Декларацію про суверенітет. На грудневому референдумі 1990р. 90% голосуючих висловилися за незалежну Словенію.
Враховуючи такі результати керівник Скупщини на спільному засіданні обох палат 26 грудня 1990р. проголосив словенську незалежність. Відтак 31 грудня парламентарії прийняли декларацію про вихід зі складу Югославії, ухвалили розробити і прийняти комплекс необхідних законів. Скупщина 25 червня 1991р. затвердила Основні конституційні принципи про самостійність і незалежність, а словенські депутати були відкликані зі Союзної скупщини Югославії. Так Словенія офіційно вийшла зі складу СФРЮ. Цього ж дня словенський уряд узяв під свій контроль митні та прикордонні пропускні пункти, розставив словенські прикордонні знаки і вивісив державні прапори на кордонах з Італією, Австрією і Угорщиною.
Уряд союзної Югославії 26 червня оголосив ці дії незаконними і спробував силою повернути попередній державно-політичний стан. Вступ частин Югославської народної армії на територію Словенії призвів до початку воєнних дій. Словенський уряд провів 35-тисячну мобілізацію і при взаємодії з силами територіальної оборони зумів вчинити гідний опір.
Загроза розгортання воєнного конфлікту стурбувала західні держави, котрі запропонували свій план щодо мирного вирішення югославської кризи (Декларація Бріоні). План передбачав, зокрема, припинення воєнних дій та вивід військ ЮНА, призупинення дії Декларації про незалежність Словенії строком на три місяці, зобовязання сторін не порушувати досягнуті домовленості. Відтак 7 липня 1991р. сторони уклали перемиря, а офіційна Любляна на три місяці призупинила здійснення державного акту про суверенітет. Словенський парламент 8 жовтня підтвердив незалежність держави, а 25 жовтня 1991р. ЮНА повністю залишила межі Словенії. До цього часу близько 40 тис. сербів і хорватів переселилося на територію Сербії і Хорватії. Висока етнічна та конфесійна однорідність населення Словенії стали стабілізуючим фактором розвитку молодої держави. На початку 1992р. був прийнятий декрет про захист прав національних меншин.
Конституція, прийнята Скупщиною 23 грудня 1991р., проголосила Словенію правовою і соціально справедливою державою, закріпила парламентську форму правління, розділила законодавчу, виконавчу і судову гілки влади, гарантувала демократичні свободи і права. До середини січня 1992р. в основному завершилося формування владних структур незалежної Словенії.
З самого початку в країні встановилася багатопартійна політична система. Вирішальний вплив на формування влади мали колишні комуністичні лідери, які очолили рух за самостійну Словенію і посіли вищі державні посади. Зміни суспільно-політичних та економічних структур проходили в умовах досягнення національної злагоди щодо нових цілей розвитку, взаємодії і співпраці між старою та новою політичною елітою. Водночас перехід від планової економіки до режиму вільного ринку супроводжувався значними труднощами. Розрив економічних звязків з колишніми республіками СФРЮ, на