Geum.ru

История

  • 11221. Социальные последствия реформ Российской экономики в 1992-2000 годах
    Информация пополнение в коллекции 26.03.2006

    Роспуск КПСС после Августовского путча, прекращение существования СССР и переименование Российской Советской Федеративной Социалистической Республики (РСФСР) в Российскую Федерацию (РФ) в декабре 1991 г. еще не означали, что покончено с советским социалистическим строем, основами которого были безраздельное господство государственной и общественной собственности, находившейся в бесконтрольном распоряжении бюрократии, и Советы как декорация народовластия, за которой скрывалась однопартийная диктатура. В 1992 г., стремясь выйти из затяжного кризиса, порожденного всей системой «развитого социализма», Россия вступила на путь радикальных реформ, в ходе которых именно эти основы подверглись демонтажу. Суть экономических реформ заключалась в переходе к рыночной экономике, в основе которой лежат свобода товарно-денежных отношений и частное предпринимательство. Суть политических в замене Советов отделенными друг от друга органами законодательной и исполнительной власти, избранными населением путем истинно демократических выборов.

  • 11222. Социальные процессы в послевоенном советском обществе (1945-1953 гг.): на примере Краснодарского края
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

    Во втором параграфе «Идеологические кампании 1946-1953 гг. и общество» отмечается, что, усиление идеологического контроля над обществом стало одним из ведущих направлений политики партийного руководства СССР после окончания Великой Отечественной войны. Советские воины, освободившие от фашизма Отечество и страны Европы, вернулись домой с надеждами на послабление сталинских порядков в благодарность за Победу. Чтобы нейтрализовать устремления фронтовиков к либеральным переменам и укротить ростки «брожения умов», верховная власть развернула идеологических кампании. С началом «холодной войны» (ужесточением идеологического противостояния двух политических систем) власть объявила борьбу против «раболепия и низкопоклонства» перед «иностранщиной». Средством против инакомыслия стали пропаганда советских ценностей, расширение политпросвещения. Во второй половине 1940-х гг. вышла серия идеологических постановлений ЦК в области культуры, искусства, литературы, науки. С 1948 г. борьба с «низкопоклонниками» была дополнена кампанией против «космополитов». Санкционированные центральной властью гонения против генетиков сказались в повышенном внимании к деятельности ученых-селекционеров Кубани. «Неблагонадежных» выдворяли из научных учреждений и высшей школы. Стратегией выживания у существенной когорты интеллигенции в условиях идеологического нажима было внутренне несогласие с политикой власти, двоемыслие. Идеологические кампании носили превентивный характер.

  • 11223. Социальные реформы в России: итоги и ближайшие перспективы
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Положение, в котором оказалась Россия к началу 1997 года, иллюстрирует третью, промежуточную модель социальной политики в переходной экономике. За период высокой инфляции поступления з консолидированный бюджет и внебюджетные фонды в России сократились в процентах к ВВП на относительно небольшую величину: с 36,8% ВВП в 1992 году до немногим менее 33% ВВП в 1997 году. Усилия правительства, направленные на достижение финансовой стабилизации за счет сокращения бюджетного дефицита, привели к тому, что государственные расходы уменьшились за тот же период примерно на 10% ВВП, т.е. в гораздо больших масштабах, чем доходы. Расходы на социальные цели сократились в реальном выражении. Однако в связи с резким увеличением доли социальных расходов в совокупных расходах расширенного правительства их уровень в процентах ВВП не только не снизился, но даже несколько возрос. Можно сказать, что отличительной чертой социальной политики первых лет широкомасштабных преобразований было стремление компенсировать повышением доли ресурсов, направляемых на социальные цели, отсутствие или недостаток реальных реформ, направленных на повышение эффективности системы социальной защиты. В результате уже в 1995 году государство подошло к решающей попытке финансовой стабилизации обремененным крайне дорогостоящими и нерациональными обязательствами социального характера. И в 1995 году в связи с необходимостью резкого сокращения государственных расходов впервые за годы реформ не только прекратился рост доли социальных расходов в ВВП, но и обозначился процесс их сокращения.

  • 11224. Социальные связи в Византийской империи
    Курсовой проект пополнение в коллекции 12.01.2009

    Таким образом, общественные отношения в Византии в общем и целом характерны для феодального общества средневековья. И все же империя обладала особенностями, отличавшими ее от большинства средневековых государств Западной Европы и в какой-то мере роднившими с мусульманским миром. Корпоративность византийского общества оказалась более слабой, чем это имело место на Западе в классическое средневековье. Человек был здесь менее связан со своей социальной группировкой (не говоря уже о классе!), был более «отчужден», а вертикальная подвижность общества являлась обратной стороной неразвитости корпоративных связей. Внешне это находило свое выражение в мнимой демократичности Византийской империи, в демократичности, ограничивавшейся фразеологией: хотя здесь наследственность социального статуса формировалась сравнительно медленно, тем не менее неравенство реального положения различных общественных слоев (неравенство чинов, степени близости ко двору, имущества) было совершенно определенным. «Отчужденность» человека находила свое выражение и в том, что в Византии семья оказывалась единственной из малых групп, все более и более укреплявшейся, и самое ее укрепление расшатывало и раскалывало малые группы более высокого порядка: общину, ремесленную коллегию. Индивидуализм социальной жизни византийского общества нашел своеобразное преломление и в монастырской организации, остававшейся киновийной лишь по имени. Наконец, с «отчужденностью» человека, со слабостью корпоративизма, по-видимому, была связана и та колоссальная роль, которая в Византии принадлежала государственной власти.

  • 11225. Социальные структуры франкского общества по Салической правде
    Информация пополнение в коллекции 07.07.2011

    Отдельно СП выделяет антрустионов. О существовании их писал ещё Тацит. Это войны, которые не живут мирной жизнью. В СП отражены прежде всего интересы государства и королевской власти. Соответственно, королевская власть опирается на силу воинов и дружины. Дружинники занимают теперь первое место в обществе. За их жизнь устанавливается повышенный вергельд, что отделяет их от простых общинников. Больше ни о чём о жизни дружинника мы судить не можем. В СП о них больше ничего нет. Для описаний вооружения или построения воинов необходимо привлечь другие источники, что выходит за рамки работы. Выделение этих воинов связано с тем, что простым членам общины было трудновато отрываться от хозяйства и ходить в походы. К тому же родовая община стала дробиться, из неё выделяются малые семьи, которые требовали постоянного участия в хозяйстве. Служба становится всё более обременительной, учащаются случаи неявки. Это отражено в поздних титулах СП, где вводятся наказания за неявку воина на военный сбор. Часть воинов со временем прекращала земледельческие занятия, концентрируясь вокруг короля. Они становились его телохранителями и со временем присягали ему. Антрустионы образуют как бы корпорацию, союз. Жизнь их охраняется тройной вирой. Позднейшие капитулярии СП отражают запрет на распри внутри этой группировки. Они были единственной регулярной военной силой в государстве. Кроме них было лишь народное ополчение.

  • 11226. Социальные традиции в русской культуре. Корни традиции
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Другой миф, к сожалению, въевшийся в школьные учебники и программы, представление о том, что некогда существовало единое государство Киевская Русь, а потом оно феодально раздробилось. Но такого государства не существовало никогда! Базируется этот миф на одном тексте Начальной летописи, где сообщается следующее: Олег (родич или воевода, приближенный Рюрика) переселяется с наследником Рюрика Игорем из Новгорода на юг, хитростью захватывает Киев, убив Аскольда (кстати, первого князя-христианина, известного в истории Руси; его звали Николай), и вокняжается в Киеве. Все, вероятно, так и было у нас нет оснований не доверять Летописи. Но в Летописи ни слова не сказано о том, что, получив власть в Киеве, Олег сохранил хотя бы тень власти в Новгороде. Мы вообще, не знаем о Новгороде ничего с этого момента и до конца жизни Святослава, т.е. примерно в течение 100 лет. И Святослав, который рассовывал сыновей на различные княжеские столы, и Владимир, который вел себя, как его отец, и Ярослав, который следовал политике своего отца и деда, поступали так не из чадолюбия. Будучи разумными и весьма не бездарными политиками, они расширяли сферу своего влияния и не дробили, а объединяли Русскую землю, и другого пути, кроме как пропихнуть на свободный княжеский престол брата или сына, у них для этого не было. Они не могли посадить на престол своего боярина (наместника), чтобы управлять его руками его бы никто не принял, ибо в том мире все решал город. Уговорить город принять князя или даже оказать на город давление, чтобы тот принял нужного князя, было можно, а управлять городом дистанционно нельзя (любого наместника город попросту бы выгнал).

  • 11227. Социальные утопии в Англии в эпоху Английской революции 1640-1660 гг.
    Дипломная работа пополнение в коллекции 15.08.2012

    ,%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d0%b5%d0%bf%d0%b8%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%bf%20%d0%a1%d0%b5%d0%bd%d1%82-%d0%ad%d0%bd%d0%b4%d1%80%d1%8e%d1%81%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%AD%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%8E%D1%81>,%20%d0%bb%d0%be%d1%80%d0%b4-%d0%ba%d0%b0%d0%bd%d1%86%d0%bb%d0%b5%d1%80%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B4-%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%BB%D0%B5%D1%80>%20%d1%81%201635%20%d0%b3%d0%be%d0%b4%d0%b0.%20%d0%91%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%88%d0%b0%d1%8f%20%d1%87%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%8c%20%d0%b2%d0%bb%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%20%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d1%88%d0%bb%d0%b0%20%d0%b5%d0%bf%d0%b8%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bc,%20%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%b8%d0%b2%20%d0%b2%20%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b5%20%d0%be%d1%82%20%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%8f%20%d0%bf%d1%80%d0%b5%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%b9%20%d1%88%d0%be%d1%82%d0%bb%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%b9%20%d0%b0%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%82%d0%be%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%82%d0%b8%d0%b8.">С самого начала своего правления Карл I начал ставить на важные государственные должности епископов, не обошел он внимание и Шотландию. Первым человеком королевской администрации в Шотландии стал Джон Споттисвуд <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%B2%D1%83%D0%B4,_%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD>, архиепископ Сент-Эндрюсский <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%AD%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%8E%D1%81>, лорд-канцлер <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B4-%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%BB%D0%B5%D1%80> с 1635 года. Большая часть власти перешла епископом, оставив в стороне от правления представителей шотландской аристократии.

  • 11228. Социальный строй Древней Руси
    Информация пополнение в коллекции 31.07.2010

    Киевский князь выполнял функции законодателя, военного предводителя, верховного судьи, сборщика налогов. По всем вопросам он поначалу советовался с дружиной. В его руках дружина была средством принуждения, управления, сбора дани, защиты собственных интересов и населения страны от врагов. Можно говорить о государственно-образующей деятельности дружины в эпоху становления восточнославянской государственности. Вплоть до конца X в. князь зависел от дружины, считался с нею. Однако Владимир уже в начале своего правления перестал пополнять дружину скандинавами. По словам Р.Г. Скрынникова, он "разорвал пуповину, прочно связывавшую Киевское княжество со Скандинавией". На эпохе Владимира дружинная форма государственности заканчивается. Князья племенных княжений, великие бояре, видимо, составляли верхушку дружины, которая постепенно превратилась в военно-административный спой общества, а позднее в класс феодалов. Что же касается норманнов, то их полная ассимиляция местным славянским населением завершилась к началу XI в.

  • 11229. Социология и история
    Информация пополнение в коллекции 17.09.2010
  • 11230. Соционика
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Как все новые науки Соционика родилась на стыке старых наук, в треугольнике "психология - социология - информатика". Из этих наук, а также ряда других пограничных наук о человеке, критически переосмыслив их, Соционика заимствовала многое: накопленные знания о человеке, основную терминологию, методы исследования. Российской Академией естественных наук (РАЕН) соционика признана открытием, а ее создатель - Аушра Аугустинавичюте - награждена дипломом об открытии и медалью им. П.Л.Капицы. Исходя из типологии К.Г.Юнга, она, независимо от И.Майерс-Бриггс развила теорию о 16-ти психологических типах личности. При этом, используя понятие об информационном метаболизме, введенное А.Кемпинским, А.Аугустинавичюте предложила информационные модели психики типов - т.н. модель Ю и более совершенную модель А. Благодаря этому оказалось возможным описать большую часть аспектов мышления и поведения человека как типа информационного метаболизма (ТИМа), с указанием его сильных и слабых сторон.
    Благодаря моделям Ю и А оказалось возможным описывать и предсказывать как поведение типа информационного метаболизма (типа ИМ), так и интертипные отношения. Последние возникают вследствие обмена информацией между одинаковыми функциями ИМ, которые находятся на различных местах в моделях типов ИМ. Такое описание представляло собой громадный шаг вперед в области наук о человеке.
    Почти сразу стала очевидной громадная практическая важность сощюцики, ведь если описания типов, хоть и неполные, существуют, то возможность точного описания и предсказания человеческих отношений вообще отсутствовала в традиционной психологии. Оказалось возможным решать проблемы совместимости партнеров в браке, рабочем коллективе, бизнесе, целенаправленно формировать устойчивые сплоченные группы для решения каких-либо задач в любой сфере человеческой деятельности...

  • 11231. Соціальне забезпечення сімей червоноармійців, "жертв контрреволюції" та біженців в Україні (1919-1922 рр.): історичний аспект
    Информация пополнение в коллекции 08.06.2010

    11 листопада 1921 р. при НКСЗ відбулася міжвідомча нарада з представниками Наркомзему, Південбюро ВЦРПС та Наркомфіну, на якій йшлося саме про надання допомоги родинам червоноармійців в умовах непу. Нарада ухвалила наступне рішення: 1. а) Вважати, що сімї червоноармійців, виходячи з фізичних, побутових, соціальних та інших умов, що ускладнились для багатьох з них за нової економічної ситуації, становлять з себе мало пристосовану і мало придатну для господарської діяльності групу; б) Внаслідок цього розраховувати на можливість застосування до неї принципу самозабезпечення на засадах господарської самодіяльності недоцільно, відтак весь тягар їх забезпечення має взяти на себе держава; 2. Допомога повинна надаватися виключно знедоленим з належним правом; 3. а) Вважати, що у звязку з грошовою системою, яка постала, найдоцільніше перейти на грошову систему надання допомоги з обовязковим натуральним забезпеченням за рахунок грошової допомоги; б) Розмір забезпечення повинен відповідати мінімуму життєвих потреб, тобто повинен досягати мінімального заробітку для середньої сімї з 3-х осіб; 4. Натуральне забезпечення становлять: а) Для міського населення продовольчий пайок за твердою нормою, постачання паливом та іншими натуральними видатками (мануфактура, взуття, одяг тощо), б) Стосовно забезпечення сільського населення, форма натуральної допомоги має бути переважно у вигляді державного постачання предметами широкого вжитку: реманентом та знаряддями праці. Центр ваги повинен бути зосереджений на господарській допомозі місцевих органів взаємодопомоги на селі; 5. Вважати необхідним і надалі звільняти родини червоноармійців від всіх державних податків, за виключенням прибуткового, промислового і натурального; 6. Варто підтримувати всяку можливість використати господарську ініціативу і самодіяльність, спрямованих на поліпшення становища родин червоноармійців; 7. З метою вичерпного обліку і дійсно фактичного забезпечення, всі види грошової і натуральної допомоги повинні бути заброньовані відповідно планових заявок18. Питання раціонального використання існуючих матеріальних засобів з метою забезпечення червоноармійських сімей набуло особливої політичної ваги, тому Наркомпрод і Центральна комісія допомоги червоноармійцям, що демобілізувалися хворими, пораненими та інвалідами війни, вирішили терміново “розверстати” по губерніях продукти. До цієї справи долучалися і місцеві органи влади. Так, восени 1921 р. Харківський губземвідділ створив комітет губкомчервоза (губернський комітет червоноармійського господарства), котрий займався сільськогосподарським виробництвом (сіяв, збирав хліб, заготовляв паливо, лісобудівельний матеріал, забезпечував реманентом та худобою). На його піклуванні перебувало 9195 сімей солдат Червоної армії, з них надано безпосередню допомогу 7828 родинам: оброблено 1478 дес. землі, перевезено 1066 кубометрів дров, видано паливом 5295 кубів, 59000 одиниць цегли для забудови, 7070 стовбурів лісу, 376 листів скла, 126 аршин мануфактури, відремонтовано реманент для 83 сімей, передано 971 голов великої рогатої худоби, 178 возів полови для годівлі худоби і грошовий пайок на 266.234 крб.19. НКСЗ та губернські відділи проводили недільники допомоги сімям червоноармійців, забезпечуючи їх хлібом, худобою, реманентом, лісобудівельними матеріалами20.

  • 11232. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті
    Контрольная работа пополнение в коллекции 27.09.2010

    Таким чином, згідно із «Списком»» на зламі двох століть потяг до промислового підприємництва на Україні виявили 2422 осіб (Табл. 1). Враховувалися власники підприємств фабрично-заводського типу, в яких працювало не менше 15 робітників, або які були оснащені механічним двигуном, або мали річне виробництво від 2 тис крб. Серед власників налічувалося 856 купців (35,4 %), 589 дворян (243 %), в тому числі й титулована знать, чиновники різних рангів, військові землевласники, 263 міщан (10,9 %\ 63 селян (2,6 %\ 64 (2,6 %) лікарі юристи, інженери, о>армацев-ти, вчителі служителі культу. Отже, на підприємницькому обрії разом з традиційними станами з'явилася зовсім нова група підприємців з інтелігентської верстви. Крім того, у списку зазначено 98 іноземних підданих і.4,0 %) і 489 осіб, соціальний стан яких не визначено . Якщо порівняти ці дані з тими, що наводилися у «Списку» 1832 р, впадає в око надзвичайно зросла активність купецького підприємництва. Захопивши напередодні реформи 1861 р. лідерство у промисловості воно утримувало його протягом усього XIX ст. Дворянський клас, як ми вже зазначали, змушений був поступитися, попри певні пріоритети І можливості які він мав, більш енергійний, здібній, підприємливій масі купецтва. Досить відчутних втрат зазнали і міщани, питома вага яких у великій промисловості знизилася більше ніж удвічі Натомість зріс відсоток власників закладів фабрично-заводського типу із селян. Незважаючи на несприятливі обставини, що складалися внаслідок здирницької викупної операції, селянство теж продемонструвало невтримний потяг до промислового будівництва, хоча його питома вага і не була значною серед промислового загалу.

  • 11233. Соціальне становище Запорізького краю
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Міське управління Олександрівська не обминало проблем народної освіти. На 1917 р. в місті діяли міська жіноча 8-класна гімназія, міська чоловіча 8-класна гімназія, міське 4-класне училище, Олександрівське комерційне училище (нині ЗНТУ), 4 міські народні школи, 2 церковно-приходські школи, єврейські училища, учительська семінарія та інші. В вересні 1917 р. в місті було відкрито чоловічу народну школу, відкрилися курси для дорослих, як вечірні загальноосвітні, так і професійно підготовки робітників. З метою поліпшення справи народної освіти училищною комісією при управі було створено план дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, планувалося відкрити у передмістях Олександрівська 4 дитячих садки, 4 нові школи тощо. Але переважна більшість планів в нестабільних політичних умовах не була реалізована.

  • 11234. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки 20 сторіччя
    Информация пополнение в коллекции 11.06.2010

    Час одержання допомоги з причини тимчасової непрацездатності включався в стаж роботи в наймах. До стажу зараховували також час роботи в колективах і підприємствах, що їх організовують комітети бірж праці, і час участі у громадських роботах23. Не переривав стажу роботи у наймах (п.3), але не включається у цей стаж: а) час безробіття при умові реєстрації на біржі праці, а в місцевостях, де бірж праці немає, - у відповідній професійній спілці, незалежно від одержання допомоги з причини безробіття; б) час перерви в роботі в наймах без реєстрації на біржі праці або у відповідній професійній спілці, якщо ці перерви загалом не перевищував шести місяців; в) час проведений на роботі, віднесеній до часткового страхування, якщо він не перевищує шести місяців; г) час одержання допомоги з причини тимчасової непрацездатності, що наступила на роботі, віднесеній до часткового страхування, якщо період одержання допомоги разом з часом, проведеним на цій роботі, не перевищував шести місяців; д) час перебування в лавах РСЧА; е) час забезпечення порядком соціального страхування з причини інвалідності; ж) час навчання в учбових закладах; з) час перебування під арештом24.

  • 11235. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 11236. Соціально-економічне і політичне становище країн Балканського півострова напередодні Східної кризи (середина 70-х рр. ХІХ ст.)
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.01.2011

    ІІ. Монографії, посібники, статті

    1. Балканы в конце XIX начале ХХ века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. М. : Международные отношения, 1991. 490 с.
    2. Виноградов, В.Н. Великобритания и Балканы: от венского конгресса до крымской войны / Владимир Николаевич Виноградов. М. : Наука, 1985. 336 с.
    3. Виноградов В.Н.. Международные отношения на Балканах / Владимир Николаевич Виноградов. М. : Наука, 1974. 384 с.
    4. Виноградов В.Н. Русско-турецкая война 1877-1878 гг. и освобождение Болгарии / Владимир Николаевич Виноградов. М. : Военная история, 1978. 320 с.
    5. Гончаренко А.В. Боснія та Герцеговина в зовнішній політиці Великобританії у 70-х рр. ХIХ ст. / Анатолій Володимирович Гончаренко / Анатолій Володимирович Гончаренко // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки. Луганськ, 2003. № 6 (62). С. 46-52.
    6. Гончаренко А. В. Боснія та Герцеговина в складі Османської імперії у другій половині XV70-х рр. ХІХ ст. // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2002. Т. 9. С. 242-246.
    7. Грачев В.П. Балканские владения Османской империи на рубеже XVIIXIX вв. : внутреннее положение, предпосылки национальных освобождений / В.П. Грачев М. : МГИМО, 1990. 385 с.
    8. Еремеев Д.Е. На стыке Азии и Европы (Очерки о Турции и турках) / Дмитрий Евгеньевич Еремеев. М. : Наука, 1980. 238 с.
    9. Никитин С.А. Очерки по истории южных славян и русско-балканских связей в 50-е - 70-е годы XIX в. / Сергей Александрович Никитин. М. : Наука, 1970. 357 с.
    10. Писарев Ю.А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны / Юрий Александрович Писарев. М. : Наука, 1985. 285 с.
    11. Россия и восточный кризис 70-х годов 19 в. / Под ред. И.А. Федосова, В.Г. Карасева. М. : МГУ, 1981. 384 с.
    12. Самчук В.Л. Болгарська проблема у політиці великих держав Європи (70-80-ті роки ХІХ ст.) / Вікторія Леонтіївна Самчук // Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. Вип. 1. Луцьк, 1998. С. 82-86.
    13. Самчук В.Л. Політика європейських держав періоду Великої Східної кризи як одна з причин болгарської проблеми 80-х років ХІХ ст. / Вікторія Леонтіївна Самчук // Питання нової і новітньої історії. Вип. 44. К., 1998. С. 22-31.
    14. Самчук В.Л. Політика Росії та Великобританії й англо-російські протиріччя у ході першої балканської кризи 80-х років ХІХ ст. / Вікторія Леонтіївна Самчук // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Вип. 5. Луцьк, 1999. С. 133-139
    15. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник / Микола Миколайович Страхов. Харків : Право, 2001. 412 с.
    16. Широкорад А. Б. Русско-турецкие войны 1676-1918 гг. / А. Б. Широкорад. М. : Наука, 2000. 752 с.
  • 11237. Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини
    Информация пополнение в коллекции 09.05.2011

    Розподіл населення за національним складом по окремих повітах Східної Галичини давав таку картину: повіти, розташовані на південному сході (Надвірна, Коломия, Печеніжин, Снятин, Товмач, Городенка, Заліщики і Борщів), нараховували від 66 до 88 % українців, від 4 до 18 % поляків і від 8 до 20 % євреїв; прикарпатські повіти (Богородчани, Калуш, Долина, Рогатин, Бібрка, Жидачів, Стрий, Сколе, Дрогобич, Турка, Старий Самбір і Ліско) - від 64 до 86 % українців, від 5 до 20 % поляків і від 8 до 18 % євреїв; повіти північної частини Східної Галичини (Яворів, Рава-Руська, Жовква і Сокаль) - від 66 до 80 % українців, від 13 до 18 % поляків і від 8 до 15 % євреїв; повіти галицького Поділля (Гусятин, Чортків, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Збараж, Броди, Камінка Струмілова, Зборів, Золочів, Перемишляни, Бережани, Підгайці, Бучач і Станіслав) - від 55 до 72 % українців, від 18 до 34 % поляків, від 8 до 18 % євреїв; повіти середньої Галичини (Львів, Городок, Рудки, Самбір, Добромиль, Мостиська, Чесанів, Перемишль і Ярослав) нараховували від 40 до 66 % українців, від 20 до 50 % - поляків і від 8 до 20 % - євреїв; у повітах Лемківщини (Сянок, Березів) українське населення було в меншості, однак, проживало компактно в південній гірській смузі вздовж угорського кордону [8, c.61-82].

  • 11238. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
    Информация пополнение в коллекции 28.11.2009

    Спочатку реформа була проведена тільки у великокнязівських маєтках і лише в західних воєводствах. Головним її результатом було прикріплення селян до землі. Тому її почали проводити і феодали в своїх маєтках. Спочатку основна маса селян у ВКЛ була вільною «схожими» людьми, тобто особисто вільними. Вони знаходилися виключно в економічній залежності від феодалів, оскільки земля була їх власністю. Поки феодали не закріпили землю в Я необмежену власність, вони не робили замах на особисту свободу селян. Першим законодавчим актом, що обмежує особисту свободу селян у ВКЛ, був привілей Казимира Ягелончика 1447 р., по якому великий князь брав на себе зобов'язання не приймати в свої володіння селян з поміщицьких господарств і зобов'язував феодалів дотримуватися цього ж правила по відношенню до державних селян. Наступним етапом в оформленні кріпацтва у ВКЛ став «Судебник» Казимира Ягелончика 1468 р. По ньому селяни, що прожили на землі феодала або великого, князя впродовж одного або більше поколінь, оголошувалися «старожильцями», «отчичами» і вже не могли покидати своїх наділів без згоди власника, тобто Ставали «несхожими» людьми. По першому Литовському статуту 1529 р. термін старожильства вже був скорочений до десяти років. До того ж за право відходу від феодала селянин повинен був уплатити «немолоде» (компенсацію за передбачуваного ушкодження) у розмірі 5 литовського гроша величезну по тому часу суму (вартість приблизно 20 корів). Все це значно ограничувало особисту свободу селян. Але, не дивлячись на це, селяни «отчичи» ще могли звільнитися від «неволі», продавши свою «батьківщину» іншому. Не тримали феодали і що розорилися селян «отчичей». До того ж принцип земської давності, або «старожильства», розповсюджувався далеко не на всіх, а тільки на глав селянських товариств, за якими числилися наділи. Тому і після ухвалення I Литовського статуту у феодальних маєтках продовжували жити вільні люди. На державних землях також проживали так звані селяни-слуги бояри панцирні, бояри путні, конюхи, сокольничі і ін. Вони також були вільними, «вольними» людьми. Тому основним завданням реформи 1557 р. і було прикріплення вільних людей до землі через наділи землею кожної селянської, сім'ї окремо. Одержавши земельні наділи, вони автоматично потрапляли під дію принципу «земської давності» і ставали «отчичами», «старожильцами», тобто людьми «несхожими». До кінця XIV в. «схожі» і «несхожі» селяни злилися в одну категорію кріпосних селян.

  • 11239. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
    Курсовой проект пополнение в коллекции 10.06.2010

     

    1. Андрухів І. О. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848-1939 рр. Івано-Франківськ, 1996. 79с.
    2. Біла Н. М. Діяльність українських політичних партій серед селянства Східної Галичини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Львів, 2004.
    3. Бойко О. Д. Історія України. К.: Академія, 1999. 568с.
    4. Борисенко В. Курс української історії. К., 1996.
    5. Босак О. І. Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-і рр. ХІХ ст.-1914 р.). Львів, 2003.
    6. Гербільський Г. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у XIX ст. Львів, 1964.
    7. Грабовський С., Ставроянi С., Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. К., 1995. C.267-270, 276-283.
    8. Грицак Я. Молодi радикали в суспiльно-полiтичному життi Галичини // Записки НТШ. ССХХII. Львiв, 1991. С. 71-110.
    9. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIXXX століття. К., 1996.
    10. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. К., 1991.
    11. Єфименко О. Історія України та її народу. К., 1992.
    12. Історія України. /За ред. Зайцева Ю.А. Львів: Світ, 2000. 463с.
    13. Історія України. /За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. К.: Видавничий центр «Академія», 2002. 480 с.
    14. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I. / Пiд ред.В.Смолiя. К., 1995. С. 308-349.
    15. Кармазін М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХIХ початок ХХ століття). К., 1998.
    16. Ковальчук В. Б. Ідея державності та національної незалежності у діяльності українських партій Східної Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історико- політологічний аспект) Львів, 1996. 173 с.
    17. Кондратюк К. Нариси історії українського національного руху ХIХ ст. Тернопіль, 1993.
    18. Кріль М. М. Слов'янські народи Австрійської монархії: культурно-освітні танаукові зв'язки з українцями. 1772-1867. Львів, 2000. 36с.
    19. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху. Івано-Франківськ, 1993.
    20. Кугутяк М. В. Національно- політичний рух у Галичині в 1890 - 1939 роках. К., 1996. 435с.
    21. Кульчицький В. С. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини: навч. посіб. Л.: Тріада плюс, 2002. 88с.
    22. Лазарович М. В. «П'ємонт» українського національного відродження (Східна Галичина у другій половині XIX - на початку ХХ століття). Т.: Економічна думка, 2003. 35с.
    23. Левицький К. Українськi полiтики Галичини. Тернопiль, 1996.
    24. Мацькевич М.М. Державно-правові реформи за часів Австрії. // Обрії. Науково-педагогічний журнал. 1998. - № 1 (16). С. 106 109.
    25. Мацькевич М.М. Державно-правові фактори відродження української мови в Галичині за часів Австрії в навчальному процесі // Джерела. Науково-методичний вісник. 1997. № 2 (11). С. 45 49.
    26. Мацькевич М.М. Розвиток національної ідеї в Галичині в контексті Конституції України // Право України. 1998. - № 11. С. 106-109.
    27. Мацькевич М.М. Розвиток національної ідеї в Галичині за часів Австро-Угорщини (державно-правові аспекти) // «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні». Матеріали ІІІ регіон. наук. конф. (лютий 1997 р.). Львів, 1997. С. 108-116.
    28. Настасяк І. Особливості правового становища шляхти в Галичині (кінець XVIII - початок XIX ст.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 39. Львів, 2004. С. 117121.
    29. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці : Рута, 2004. - 383с.
    30. Петрів Р.В. Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці XVIII першій половині XIX cт. (1772-1850). Івано-Франківськ, 1993. 282с.
    31. Савчук Б.П. Українські громадські організації в суспільному житті Галичини (остання третина ХІХ ст.- кінець 30-х років ХХ ст.) Чернівці, 1999.
    32. Субтельний О. Україна: Історія. К., 1993.
    33. Франко I. Ukraina irredenta // Вивiд прав України. Львiв, 1991.
    34. Франко І. Зібрання творів: В 50 т. К.: Наук. думка, 1976.
  • 11240. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
    Информация пополнение в коллекции 22.10.2010

    З проблемою утворення Київської Русі тісно пов'язане питання про походження етноніму «Русь>. Дискусія істориків про те, хто були Руси і де їх слід локалізувати, зумовлена характером джерел. Вибіркове використання останніх породило теорії про південне та північне походження слова «Русь», компромісну про південне й нівнічне одночасно, про соціальний зміст терміна «Русь», що його спершу відносили тільки до класової верхівки давньоруського суспільства. Аналіз писемних свідчень, здійснений М. М. Тихомировим, Б. О. Рибаковим, В. В. Мавродіним та іншими істориками, переконує в слушності теорії південного походження назви «Русь». У давньоруських літописах, особливо XIIXIII ст., поняття «Русь» або «Руська земля» виступають у двох значеннях: у широкому (відносилося до всіх східнослов'янських земель у складі Давньоруської держави) і вузькому (стосувалося лише південної частини цих земель Київщини, Переяславщини та Чернігівщини). Практично всі літописні згадки локалізують Русь в її вузькому значенні в Середньому Подніпров'ї: в басейнах Десни (на північному сході), Росі і Тясмину (на півдні), Сейму і Сули (на сході), Горині (на заході). Це землі, де сиділи колись поляни, сіверяни і древляни, які склали основу ранньодержавпого утворення «Русь». Провідна роль у ньому належала полянам. Літописець вважав за необхідне особливо підкреслити це: «поляне, яже ньіне зовомая Русь». Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов'язаних з назвою «Русь» Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. Коли на Русі з'явилось кілька міст з назвою Переяслав, найперше із них називалося Переяслав Руський.