Соціально-економічний розвиток Київської Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Соціально-економічний розвиток: феодальне господарство; село і місто
У результаті тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнословянських племен на рубежі VIIIIX ст. виникла Київська Русь з центром у Києві. Досить швидко вона зайняла провідні позиції в старому світі. Тогочасні арабські та візантійські автори, скандінавські саги, французькі епічні твори розповідали про Русь як могутню державу, що посідала важливе місце в системі європейських політичних і економічних відносин. АльМасуді називав русів великим народом. Славнозвісна Пісня про Роланда засвідчує участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Нікіта Хоніат повідомляв, що християнніший руський народ врятував Візантію від навали половців.
Одночасно з міжнародним визнанням на Русі зростало й зміцнювалося власне усвідомлення безпосередньої причетності до світової історії. Не випадково на монетах Володимира Святославича великий князь київський зображувався як візантійський імператор.
Київська Русь відігравала особливу роль в Історії Східної Європи. К. Маркс вважав цю роль аналогічною тій, що її відігравала імперія Карла Великого в історії Західної Європи.
Завершення процесів формування Давньоруської держави позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнословянських племен, які поступово складалися в єдину давньоруську народність. її основу становили спільна територія, єдина мова й культура, відносно міцні економічні звязки. Протягом усього періоду існування Київської Русі давньоруська народність спільна етнічна основа українців, росіян і білорусів розвивалася шляхом дальшої консолідації.
Русь справляла великий вплив на сусідні несловянські народи. її досягнення в галузі суспільного, економічного й культурного розвитку ставали надбанням Литви, естів, латишів, карелів, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових народів південно-руських степів. Частина цих народів етнічно й політично консолідувалася у складі Русі.
Існування Київської Русі як єдиної держави охоплює період з IX ст. по 30ті роки XII ст. Політична форма ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. її територія простягалася тоді від Балтики до Чорного (Руського) моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя. В 30х роках XII ст. на Русі розпочалася епоха феодальної роздробленості, яка характеризувалася подальшим розвитком продуктивних сил і феодальних виробничих відносин, кристалізацією федеративних форм правління. Видозмінюючи свою форму, Давньоруська держава проіснувала до 40х років XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників.
Київська Русь відкрила новий феодальний період в історії народів Східної Європи. Вони не знали в своєму розвитку рабовласницької формації: феодалізм зароджувався в них на базі первіснообщинного ладу. Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування данинної форми експлуатації, так званого полюддя. За словами К. Маркса, у Київській державі існувала васальна залежність без ленів, або лени, що полягали у виплаті данини. В міру захоплення князями і знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який викликав до життя таку форму експлуатації, як відробітки. Вперше про них згадує літопис під 946 р. у звязку з реформою княгині Ольги. Запроваджені київською адміністрацією уроки фактично стали нормованими виробітками в господарстві феодалів. Зростання їхнього значення обумовлювалося розвитком товарного виробництва і збільшенням попиту на сільськогосподарську продукцію.
Основною категорією населення, зайнятого на виробітках, були феодально залежні смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала. В історичних джерелах згадується й інша категорія підневільного населення: дворова челядь, або холопи, які перебували у цілковитій залежності від свого господаря. Близьким до холопського було становище рядовичів і закупів колишніх смердів, які внаслідок посилення експлуатації втрачали власне господарство й ішли в кабалу до феодала. Вони працювали за договором рядом (звідси рядовичі) або відробляли позичені гроші купу (звідси закупи).
Третьою формою феодальної експлуатації на Русі була грошова рента, засвідчена в письмових джерелах уже в X ст. Згодом вона значно поширилася.
Форми феодальної експлуатації визначалися рівнем розвитку виробництва і, в свою чергу, впливали на економічне становище суспільства. Характерною особливістю Київської Русі були прискорені темпи її соціально-економічного розвитку.
Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса. Культивувалися жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох. У лісостеповій зоні вживалася парова система землеробства з двопільною і трипільною сівозмінами, у лісовій підсічна і перелогова. Висока продуктивність праці давала змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення. Це, а також наявність чудових пасовиськ і сінокосів дозволяли утримувати у феодальних господарствах велику кількість худоби.
Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорн?/p>