Соціально-економічний розвиток Київської Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
у запропонували йому залишити межі Русі.
Певною компенсацією цих матеріальних збитків стала данина, яку Русь одержувала з Візантії (також мира деля) за угодою, укладеною ще Аскольдом. Надходила вона далеко не регулярно і, певно, саме у цьому слід убачати причину чергового загострення взаємовідносин Києва І Константинополя. У 907 і 911 рр. руські дружини під проводом Олега здійснили успішні походи на Візантію, внаслідок яких Русь домоглася нових вигідних для себе мирних договорів.
Князюванням Олега завершився процес утворення Київської Русі, що був результатом тривалої політичної, економічної, культурної консолідації східних словян. Цей процес відбувався в умовах складної зовнішньополітичної обстановки. Тривало переселення народів, і численні орди кочовиків одна за одною вдиралися на східнословянські землі. Особливо спустошливою була навала аварів.
З VII ст. південно-східними сусідами словян були хозари, які поширили данницькі відносини на частину давньоруських племен. Деякі зарубіжні історики вважають, що мирна торговельна держава хозар справляла винятково благотворний вплив на державний і культурний розвиток Русі, Насправді ж головною заслугою хозарів було те, що вони змушували східних словян консолідуватися для боротьби за своє звільнення. На півночі з Руссю сусідили скандинавські народи, озброєні загони яких нападали на словянські землі. Якийсь час їхніми данниками були новгородські словени, кривичі, чудь і меря. Місцеве населення неодноразово повставало і виганяло чужинців. Київські князі виряджали на північ військові дружини, засновували там укріплені центри. Але, звісно, взаємини із північними сусідами не обмежувалися виключно воєнними сутичками. Варяги з прибалтійських земель приходили на Русь і з мирними намірами. На ранніх етапах існування Давньоруської держави варяги (серед них були і скандінави, і західні словяни, і балти, і угрофінни) йшли на південь переважно як купці, згодом же почали найматися в дружини київських князів для походів на Візантію. Частина варягів осідала на Русі, вливаючись у верхівку суспільства, в тому числі і в князівську адміністрацію. Однак це не дає підстав твердити про їхню виняткову роль у формуванні давньоруської державності. Вони лише брали участь у тих соціальнополітичних, економічних та політичних процесах, які відбувалися на Русі за обєктивними законами внутрішнього розвитку суспільства.
З проблемою утворення Київської Русі тісно повязане питання про походження етноніму Русь>. Дискусія істориків про те, хто були Руси і де їх слід локалізувати, зумовлена характером джерел. Вибіркове використання останніх породило теорії про південне та північне походження слова Русь, компромісну про південне й нівнічне одночасно, про соціальний зміст терміна Русь, що його спершу відносили тільки до класової верхівки давньоруського суспільства. Аналіз писемних свідчень, здійснений М. М. Тихомировим, Б. О. Рибаковим, В. В. Мавродіним та іншими істориками, переконує в слушності теорії південного походження назви Русь. У давньоруських літописах, особливо XIIXIII ст., поняття Русь або Руська земля виступають у двох значеннях: у широкому (відносилося до всіх східнословянських земель у складі Давньоруської держави) і вузькому (стосувалося лише південної частини цих земель Київщини, Переяславщини та Чернігівщини). Практично всі літописні згадки локалізують Русь в її вузькому значенні в Середньому Подніпровї: в басейнах Десни (на північному сході), Росі і Тясмину (на півдні), Сейму і Сули (на сході), Горині (на заході). Це землі, де сиділи колись поляни, сіверяни і древляни, які склали основу ранньодержавпого утворення Русь. Провідна роль у ньому належала полянам. Літописець вважав за необхідне особливо підкреслити це: поляне, яже ньіне зовомая Русь. Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, повязаних з назвою Русь Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. Коли на Русі зявилось кілька міст з назвою Переяслав, найперше із них називалося Переяслав Руський.
Навряд чи можна сумніватися в тому, що літописці пізнішого часу у своїх свідченнях про Давньоруську державу сполучали з нею ту давню Русь, яка поклала їй початок. Вочевидь, і Константнії Багрянородний, говорячи про Внутрішню Русь, мав на увазі Оредньодніпровський регіон. Не мають рації ні О. Прнцак, який шукає Русь на далекій північносхідній околиці словянського світу, в межиріччі Волги, Каторослі й Трубежу, ні Д. А. Мочинський, що розміщує її на півночі, між Новгородом і Старою Ладогою. Арабський автор XII ст. Ідрісі цілком чітко означив північноруський район терміном Зовнішня Русь, що відповідає й свідченню Константина Багрянородного.
Б. О. Рибаков вважає, що союз словянських племен Середнього Подніпровя перейняв імя одного з племен народу рос, або рус, відомого в VI ст. далеко за межами словянського світу. Сталося це наприкінці VIII на початку IX ст., і не випадково Русь як країна і як народнеодноразово згадується тогочасними арабськими та візантійськими авторами.
Незалежно від походження, в період східнословянської політичної й етнокультурної консолідації назва Русь ототожнювалася з назвою словяни. А словеньскый языкъ и руский одно есть, зауважував літописець. По казовими в цьому плані є літописні визначення Руски грады, мы от рода Руского, Рус?/p>