Соціально-економічний розвиток Київської Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
° металургія та металообробка. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а давньоруські ковалі опанували всіма відомими тоді технічними і технологічними прийомами його обробки: куванням, зварюванням (зокрема, сталевих лез), гартуванням, інкрустацією кольоровими металами.
Високим рівнем майстерності відзначалися вироби кузнецов злату и серебру: золоті діадеми і барми, колти і ланцюги, срібні браслети-наручі тощо, виконані у техніці перегородчастих емалей, скані, черні, литва, карбування. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання. У відомому трактаті ченця Теофіла із Падерборна Про різні художества Русь названо країною, яка відкрила таємниці мистецтва емалі й різноманітності черні.
Ремесло розвивалося як у структурі господарства феодалів, так і на вільній міській основі. У XIIXIII ст. посадські ремісники починають обєднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських кінців (районів) гончарський, теслярський, міських воріт ковальські та ін., а також згадки письмових джерел про артілі городників і мостників.
Стан сільськогосподарського І ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі як внутрішньої, так і міжнародної. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи от Грек, або Грецький, який звязував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, Соляний і Залозний, котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ Галич Прага Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної та Західної Європи.
На міжнародні ринки Русь поставляла хутро, мед, віск, шкіри, деякі види ремісничих виробів, продукцію сільського господарства, рабів, завозила ж золото, срібло, коштовні тканини, вина, посуд, предмети християнського культу, зброю. Основними торговельними партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-Камська Болгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центрально та західноєвропейські.
В Русі існували купецькі обєднання, що спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами або певними видами товарів. Відома, наприклад, іванівська община у Новгороді, яка зосереджувала у своїх руках торгівлю воском, мала свій статут, розроблений майже одночасно з гільдійськими статутами європейських країн. Купецькі корпорації гречників і залозників торгували з Візантією і країнами Кавказу. В Києві, Новгороді, Смоленську, Володимирі та інших містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців.
Не можна не згадати й практику кредитних операцій, відбиту в законодавстві. В Руськой правде містяться статті з регламентуванням порядку одержання боргів з купців-боржників і сплати ними процентів під позичені суми грошей.
Торгівля викликала до життя грошовий обіг. На ранньому етапі (VIIIX ст.) на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліаресії, західноєвропейські динари. За Володимира Святославича та Ярослава Мудрого Русь карбувала власні гроші срібники і златники. З XI ст. при розрахунках у великих торговельних операціях використовувалися срібні зливки гривни. Відомі гривни трьох типів: київські, новгородські та чернігівські.
Розвиток феодальних відносин зумовлював поглиблення соціальної диференціації поселень. Більшість населення була зайнята в сільськогосподарському виробництві й проживала у селах, відносно ж нечисленний адміністративний апарат землеробських округ зосереджувався у феодальних дворах замках. У письмових джерелах сільські поселення часів Київської Русі мають кілька назв: село, сельцо, деревня, погост, двор, дом. Вони відрізнялися не лише розмірами, а й соціальними функціями. Погост джерела визначають як центральне поселення округи (можливо сільської общини), де знаходилися торги, культові та общинні установи, деревню як невеликі дочірні поселення, засновані вихідцями із великих сіл, дворы, або домьг, як садиби окремих феодалів, осередки феодальних володінь. Двори-замки мали міцні укріплення.
Зміни, що відбувались у сфері суспільно-політичного й економічного життя східних словян у третій чверті І тис, супроводжувалися виникненням нових форм поселень укріплених градов, у яких слід убачати зародки міст. Це були міжплемінні центри, порубіжні фортеці, пункти зосередження зібраної данини, общинні сакральні місця. Саме з таких градів зросло чимало найдавніших східнословянських міст Київ, Чернігів, Псков, Ізборськ, Стара Ладога та ін. За Повістю минулих літ, у IXX ст. на Русі налічувалося понад 20 міст, у XI ст. ще 32. Згідно з літописними даними, в XIII ст. у Давньоруській державі було близько 300 поселень міського типу, з яких 100, за П. П. Толочком, являли собою справжні міста. Головні з них столиці земель-князівств займали площу в кількасот гектарів і в них мешкало по кілька десятків тисяч чоловік. Ці міста були складними соціальними організмами, що виконували в системі феодальної держави цілий комплекс функцій економічних, політичних, адміністративних, культових.
Господарське життя міст характеризувалося високим ступенем концентрації в них ремесла і торгівлі, а також тісним звязком з сільським господарством. Останнє засвідчується численними знахідками при розкопках землеробських знарядь праці, залишків садиб феодалів тощо.
Суспільні відносини. Народні рухи. В умовах розвитку феодальних виробничих відносин у Київській Русі відбувалася певна поляризація майнового