Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 8481. Особливості процесуального становища Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
    Курсовой проект пополнение в коллекции 01.02.2011

    Таким чином на основі викладеного вище можна зробити висновки, що український омбудсман наділений повноваженнями та компетенцією подібно до більшості омбудсманів світу. Проте деякі омбудсмани мають значно ширші повноваження. Наприклад, речник громадянських прав Республіки Польща може виступати в адміністративному та цивільному процесі на правах прокурора, а омбудсман Швеції - розпочинати кримінальну справу проти будь-якої посадової особи в межах своєї юрисдикції, якщо, на його думку, для цього є вагомі підстави. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такими повноваженнями не наділено. Проте, як свідчить перший досвід роботи, необхідність у цьому назріла. Особливо відчутною є неврегульованість статусу Уповноваженого в кримінальному та цивільному процесах і відсутність права внесення касаційного протесту на рішення суду в тих випадках, коли, на думку Уповноваженого, мало місце порушення законодавства при розгляді тієї чи іншої справи. Звернення до суду із заявою про захист прав і свобод осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також участь особисто або через свого представника в судовому процесі є найбільш ефективним у механізмі судочинства. Разом із тим деякі науковці наголошують: хоча Уповноважений і наділений правом брати участь у судових засіданнях, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод указаних осіб, законодавством України не врегульовано його статуса, право участі українського омбудсмана в кримінальних і цивільних процесах чітко не визначено, що може бути використане судом для обмеження ініціативи його щодо захисту прав громадян [9, с.10; 8, с.400, 401]. Із цією думкою ми не погоджуємось, оскільки вона передовсім суперечить чинному процесуальному законодавству. Уповноважений, як і інші органи й особи, яким законом надається право захищати права, свободи й інтереси інших, належать до субєктів, які беруть участь у справі (ст.26 ЦПК). Він може звернутися до суду на захист прав і свобод фізичної особи у всіх видах проваджень: предявити до суду позов, подати заяву про видачу судового наказу або заяву в порядку окремого провадження. Звернувшись до суду із заявою на захист прав і свобод громадянина, омбудсман набуває обсяг процесуальних прав та обовязків (статті 27 і 31 ЦПК) особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду. При цьому він може брати участь не тільки в суді першої інстанції, й подати апеляційну чи касаційну скаргу, а також заяву про перегляд рішення за винятковими або нововиявленими обставинами. Між тим ЦПК не передбачає права Уповноваженого захищати права та свободи інших осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, в інших стадіях процесу, якщо він не ініціював відкриття провадження у справі. Хоча в п.9 Закону й закріплено право омбудсмана бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій (у тому числі й на закритих) за умови згоди субєкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, таке право не тягне за собою ніяких правових (процесуальних) наслідків. Інакше кажучи, Уповноважений не може вступати в розпочатий процес і захищати чужі інтереси на будь-якій стадії цивільного процесу. У цьому звязку вважаємо, що не можна погодитися з висловленою в юридичній літературі точкою зору щодо необхідності надати Уповноваженому право звертатися до судових інстанцій з метою перевірки судових рішень за наявності даних, що в перебігу судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення [7, с.4]. Така пропозиція суперечить cт.124 Конституції України, де зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами. Ось чому вона не може бути прийнятною. Разом із тим, на наше переконання, доцільно було б, як це передбачено для прокурора, надати право Уповноваженому та його представникам вступати в справу і здійснювати захист прав заінтересованих осіб, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть цього зробити, самостійно на будь-якій стадії цивільного процесу, про що доповнити ч.2 cт.45 ЦПК. Крім того актуальним залишається питання доцільності чи необхідності застосування такої процесуальної форми участі Уповноваженого у цивільному процесі як вступ у процесі розгляду справи для подання висновком за власною ініціативою чи ініціативою суду. На нашу думку, існування даної форми участі омбудсмана у цивільному процесі є не зовсім доцільним, тому слід також внести відповідні зміни у законодавство.

  • 8482. Особливості розвитку українсько-німецького співробітництва
    Курсовой проект пополнение в коллекции 18.03.2011

     

    1. Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина від 09.06.1993 року; (1)
    2. Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993 року; (2)
    3. Угода про направленні німецьких викладачів у навчальні заклади України від 10.06.1993 року; (3)
    4. Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993 року; (4)
    5. Виступ Федерального канцлера ФРН Г.Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий курєр. 1996. 5 верес.; (5)
    6. Гайкен Е. На головних напрямах співробітництва // Політика і час. 1996. № 12; (6)
    7. Гількес П. "Україна нація в Європі" // Німеччина. 1997. № 6. С. 33. (7)
    8. Йоханнес Еберт: "Усі програми Гете-Інституту ми створюємо з місцевими партнерами" // День - №123, четвер, 2 липня 1998 року. (8)
    9. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. 1996. № 12. (9)4
    10. Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. 1992. № 2. (10)
    11. Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких звязків // Нова політика. 1996. № 4. (11)
    12. 2. Кудряченко А. Україна Німеччина: можливості невичерпні, інтерес обопільний // Віче. 1994. № 7. С. 147153.
    13. 6. Макаревич М. Посланець німецької культури // Політика і час. 1996. № 12. С. 5052.
    14. Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. 1999. № 4. (12)
    15. Поточний архів Міністерства закордонних справ України, фонд ДМД, спр. 441. (13)
    16. Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий курєр. 1998. 5 лют. (14)
    17. Славісти-україністи з Грайсвальда поповнили бібліотеку // Німеччина. 1998. № 4. С. 33. (15)
    18. 7. Солошенко В. В. Науково-технічне та гуманітарне співробітництво України й Німеччини в 90-ті рр. XX ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія: Вип. 47. К., 2000. С. 5053.
    19. Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. (16)
    20. Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. 2002. (17)
    21. Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. (18)
    22. Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. (19)
    23. Химинець В.В. Історична динаміка геополітичних змін в Європі на початку ХХІ століття і відносини між Україною та ФРН // Науковий вісник Дипломатичної академії України. К., 2004. Вип.10 (1). (20)
    24. Химинець В.В. Українсько-німецькі політичні відносини на початку ХХІ століття // Міжнародні звязки України: наукові пошуки і знахідки. К., 2005. Вип. 14. (21)
    25. Химинець В. Друга урядова "велика коаліція" та українсько-німецькі відносини на сучасному етапі // Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. 2006. Вип. № 27. (22)
    26. Химинець В.В. Німецько-російські відносини: історичні уроки для України (1998-2005 рр.) // Міжнародні звязки України: наукові пошуки і знахідки. К., 2006. № 15.(23)
    27. 5. Хоружий Г. На регіональному рівні // Політика і час. 1996. № 12. С. 2831.
    28. Чекаленко Л. Зовнішня політика України. К., 2006. 712 с. (24)
  • 8483. Особливості та інструменти митно-тарифного регулювання міжнародної економічної діяльності в Франції відносно експорту-імпорту насіння соняшника та соняшникової олії в Україну та з України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.09.2010

    Ïåðåäáà÷àºòüñÿ, ùî óêðà¿íñüêà ñèñòåìà òåõí³÷íîãî ðåãóëþâàííÿ ïåðåõîäèòü äî òàêî¿, äå îáîâÿçêîâèìè äëÿ äîòðèìàííÿ º òåõí³÷í³ ðåãëàìåíòè (ÿê³ âèçíà÷àþòü õàðàêòåðèñòèêè òîâàðó, àáî ïîâÿçàí³ ç íèì âèðîáíè÷³ ïðîöåñè ÷è ñïîñîáè âèðîáíèöòâà, âêëþ÷àþ÷è àäì³í³ñòðàòèâí³ ïîëîæåííÿ).  òîé æå ÷àñ, äîòðèìàííÿ ñòàíäàðòó (ÿêèé âèçíà÷ຠïðèçíà÷åí³ äëÿ çàãàëüíîãî ³ áàãàòîðàçîâîãî âèêîðèñòàííÿ ïðàâèëà, ³íñòðóêö³¿ àáî õàðàêòåðèñòèêè òîâàð³â ÷è ïîâÿçàíèõ ç íèìè âèðîáíè÷èõ ïðîöåñ³â àáî ñïîñîá³â âèðîáíèöòâà) íå º îáîâÿçêîâèì. Ïðîòå ðîçøèðþâàòèìåòüñÿ ïðàêòèêà âèçíàííÿ äåêëàðàö³¿ ïîñòà÷àëüíèêà (âèðîáíèêà) ïðî â³äïîâ³äí³ñòü, òà ñêîðî÷óâàòèìåòüñÿ ïåðåë³ê òîâàð³â, ÿê³ ï³äëÿãàþòü îáîâÿçêîâ³é ñåðòèô³êàö³¿ òðåòüîþ ñòîðîíîþ. Ðàçîì ç öèì çàïðîâàäæóâàòèìåòüñÿ ñèñòåìà ðèíêîâîãî íàãëÿäó, òîáòî ïîñò³éíå ñïîñòåðåæåííÿ çà â³äïîâ³äí³ñòþ ïðîäóêö³¿, ââåäåíî¿ â îá³ã, òåõí³÷íèì ðåãëàìåíòàì, ïðàâîì³ðí³ñòþ çàñòîñóâàííÿ íà í³é Íàö³îíàëüíîãî çíàêà â³äïîâ³äíîñò³, ïîâíîòîþ ³ äîñòîâ³ðí³ñòþ ³íôîðìàö³¿ ïðî òàêó ïðîäóêö³þ.

  • 8484. Особливості та різновиди державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
    Информация пополнение в коллекции 19.08.2010

    На сьогоднішній день розвиток нотаріального законодавства здійснюється швидкими темпами. Наша держава прагне перейти до системи латинського нотаріату, яка полягає в існуванні єдиних нотаріальних органів, без розшарування на приватних і державних нотаріусів. Акцент робиться на існування приватних нотаріусів як елементів цієї системи. Ми вважаємо, що на шляху до цього вже зроблено перші кроки. Таким, на нашу думку, є Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження Змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах” [2], що спрямований на збільшення кількості приватних нотаріусів у нотаріальних округах, та, як ми вважаємо, на поступове зменшення частки державних нотаріусів, а в перспективі й на їх ліквідацію або ж реорганізацію у приватні нотаріуси; Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням"[3], що частково зменшив вимоги до робочого місця нотаріуса, спрямований на підвищення інтересу до професії нотаріуса і розширення можливостей для діяльності приватного нотаріуса. Тому прагнення України увійти в Європейське Співтовариство та в європейську правову систему вимагає узгодження українського нотаріального законодавства з міжнародним, у звязку з чим особливої актуальності набуває питання врахування закордонного досвіду.

  • 8485. Особливості тактики допиту потерпілого
    Курсовой проект пополнение в коллекции 26.02.2011

    З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника. Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права, так і обовязки. Щодо прав, то серед них виділяють такі:

    1. Давати показання у справі або відмовитись від давання показань. Давання показань право, а не обовязок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте, він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 Кримінального кодексу України (надалі КК України). Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватися послугами перекладача. Оплата перекладача здійснюється за рахунок держави.
    2. Подавати докази. Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, матеріали звукозапису або кінозйомки, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобовязана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.
    3. Заявляти клопотання та відводи. Право заявляти клопотання може бути реалізовано потерпілим на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений. Відвід може бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої обєктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавленні у розвязанні справи. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід.
    4. Знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду. Дане право по закінченні попереднього слідства реалізується предявленням слідчим потерпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпілого зі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви і клопотання.
    5. Брати участь у судовому розгляді. Дане право служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.
    6. Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії та рішення слідчого та органу дізнання прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, - начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскарженні в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обовязку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, розяснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
    7. Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують предявленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд розяснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
  • 8486. Особливості уявлень про державу і право в країнах Стародавнього сходу
    Методическое пособие пополнение в коллекции 16.03.2011

    Найбільш поширеними і впливовими ідеями стали полі-тико-правові принципи конфуціанства і легізму. Жодна правова система в світі не зазнала такого вагомого впливу двох протилежних ідеологій, як правова система Стародавнього Китаю. Етико-політичні догмати конфуціанства і по-літико-правова концепція легізму сформували традиційне праворозуміння китайців, заклали підвалини механізму правозастосування. Спільною рисою цих двох шкіл була їхня політична орієнтація - прагнення організувати життя китайського суспільства на «раціональних», «справедливих» засадах, але розуміння цих засад було різним. Таке становище загострювало ідеологічну суперечку. Але спільна мета сприяла компромісу. З утвердженням династії Хань (III ст. до н. е.- III ст. н. е.) відбулось злиття легізму і конфуціанства в нове вчення - ортодоксальне ханьське конфуціанство. Провідною ідеєю цієї ідеології стала конфуціанська ідея нерівності людей за соціальною, становою, ранговою належністю, а також в залежності від статі, віку, становища в сім'ї. В новій ідеології мораль і право збігалися. Норми моралі стали стереотипом поведінки, а право, на підставі жорстких карних санкцій забороняло ухилятися від виконання норм моралі. Ідеологія ортодоксального конфуціанства відіграла значну роль у створенні імперсько-бюрократичної системи управління в Китаї, яка проіснувала без змін аж до початку XX ст., в цій системі індивід виступав здебільшого «гвинтиком» величезної адміністративної машини.

  • 8487. Особливості фіксації та вилучення слідів транспортних засобів
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.03.2010

    Слідами коліс можна визначити вид транспортного засобу, його марку й модель. Повнота відображення конструктивних ознак у слідах коліс залежить від характеру руху транспортного засобу. При прямолінійному русі сліди передніх коліс перекриваються слідами задніх коліс, і тому тут відображаються тільки ознаки задніх коліс: ширина колії, кількість коліс на осі, вид і марка шини. При русі на повороті залишаються сліди передньої й задньої осей, сліди коліс причепа або напівпричепа. Перекритими тут виявляються тільки сліди першої задньої осі тривісних автомобілів, тому вивчення слідів краще проводити на місці, де транспортний засіб робив маневр. Для визначення типу й виду транспорту визначаються кількість пар коліс, що залишила сліди, кількість осей і ширина колії для кожної осі, а якщо колеса спарені, то ширина колії для зовнішньої пари й внутрішньої. Ширина колії визначається за допомогою виміру відстані між серединою лівого й правого колеса на кожній осі. При визначенні осей варто мати на увазі, що колеса передньої осі рухаються по більшому радіусі, чим задні, а колеса причепа й напівпричепа - по найменшому. Для колісного транспорту різних видів, марок і моделей призначаються пневматичні шини, що розрізняються по посадковому діаметрі, ширині профілю шини, малюнку протектора. Зовнішній діаметр шини обчислюється по довжині її окружності. Довжина окружності шини визначається шляхом виміру відстані між двома послідовними відбитками в сліді однієї й тої ж особливості бігової частини шини. При обчисленні зовнішнього діаметра необхідно враховувати можливі погрішності, що залежать від внутрішнього тиску, ваги вантажу, швидкості руху й стану дорожнього покриття. Ширина профілю шини може бути визначена по ширині об'ємного сліду, однак і тут необхідно враховувати можливості перекручування справжньої величини залежно від зазначених причин. Малюнок протектора розташований на біговій поверхні шини й тому добре відображається як у поверхневих, так і об'ємних слідах. Тип і модель шини визначаються шляхом порівняння отриманих при огляді на місці події слідів з даними таблиць і каталогів, а також зі зразками колекцій шин. У процесі експлуатації шини зношуються, ушкоджуються й ремонтуються, у результаті чого відбувається нагромадження загальних і часткових ідентифікаційних ознак, що відображаються в слідах. До загальних ознак шин крім, їхніх конструктивних ознак, ставляться: загальний ступінь зношеності шини, що характеризується ступенем виразності малюнка протектора: наявність механічних ушкоджень у вигляді тріщин, розривів, проколів, малюнок відновленого (наварного) протектора. До часткових ознак ставляться особливості зношування шини внаслідок неправильного балансування коліс або її установки, особливості форми, величини й розташування проколів, розривів і тріщин, дефекти рельєфних елементів відновленого протектора. Сліди пневматичних шин мотоциклів, моторолерів, колісних тракторів і гужових візків мають природу, однакову зі слідами коліс автомобіля. Сліди пневматичних шин коліс гужових візків також відображають загальні й часткові ознаки колеса. До загальних ознак ставляться зовнішній діаметр колеса, наявність, вид і спосіб кріплення обіду, шини, ширина колеса й шини. Частковими ознаками є особливості кріплення шини, шви, тріщини й інші дефекти на робочій поверхні колеса. Сліди гусениць утворюються траками, що становлять гусеницю. Вони залишаються у вигляді двох смуг, відстань між центрами яких відповідає ширині колії. Слідами траків можна визначити тип і модель трактора й зробити його ідентифікацію. Загальними ознаками є: кількість траків на гусениці, форма й величина траків, відстань між траками, загальний характер рельєфу траків. До часткових ознак ставляться особливості деформації країв траків, конфігурація й розміри дефектів на їхні поверхні, розходження у відстанях між окремими траками. Сліди полозів залишаються при русі гужових саней або аеросаней. Сліди полозів - це сліди ковзання, утворені площиною, тому їхнє ідентифікаційне значення не так велике, як слідів коліс або гусениць. Як загальні ознаки в них відображаються ширина колії, ширина полозів, ширина напрямного жолоба або планки. Як часткові ознаки іноді можуть відобразитися нерівності рельєфу, розташовані на кінцях полозів. Сліди неходової частини транспортних засобів залишаються при наїздах, зіткненнях і зачіпанні транспортом, що рухається, нерухливих предметів. Своєрідність цих слідів полягає в тім, що їхнє виникнення на слідосприймаючому предметі сполучено з утворенням слідів і на самому транспортному засобі. Утворення слідів дозволяє їх використати для розшуку, що зник з місця події транспортного засобу й для реконструкції обстановки події по розташуванню слідів на об'єктах зіткнення. Ці сліди, будучи утворені різними складовими частинами кузова або, навпаки, на кузові, як і всякі інші сліди-відображення, можуть бути використані для встановлення групової приналежності або ідентифікації їхнього транспортного засобу, що залишило, або того предмета, що залишив сліди на транспортному засобі. Як правило, факт взаємного контакту вірогідно встановлюється на підставі збігу загальних трасологічних ознак характеру й зони деформації, розмірів і загальної форми слідів, кольору, структури або консистенції слідів-нашарувань і т.д. Сліди на предметах, що відділилися від транспортного засобу, виникають при відділенні від нього частин і деталей, які можуть бути використані для розшуку й установлення події, транспортного засобу, що зник з місця події. При дорожньо-транспортному випадку відділитися можуть різні комплектуючі транспортного засобу деталі, наприклад склоочисники, дверні ручки, прокладки, ущільнювачі, болти, гайки, шайби. Відділитися можуть і частини єдиного виробу осколки скління кузова, бампера, облицювання й обробки. По зовнішніх ознаках частини, що відділилася, можна встановити, до якої деталі вона належала. Приналежність установленої деталі тій або іншій марці або моделі транспортного засобу визначається на підставі довідкових даних. Підставою для висновку про те, що затриманий транспортний засіб зник з місця події, є відсутність на ньому знайденої на місці події деталі або частини. Для встановлення приналежності частини, що відділилася, транспортному засобу проводиться трасологічні дослідження слідів зламу або слідів-відображень на деталі, що відділилася, і транспортному засобі. При русі транспортних засобів на дорозі відбуваються різні матеріально-фіксовані зміни, по яких можна судити про напрямок руху транспорту. Визначення напрямку руху транспорту виробляється за ознаками в слідах коліс і по інших ознаках на дорозі. Малюнок протектора шин підвищеної прохідності складається із грунтозацепів, що сходяться під кутом посередині бігової доріжки. На правильно встановленій шині цей кут розкритий убік руху. При пробуксовці коліс викид ґрунту з-під них відбувається убік , протилежний руху. Глибина сліду при цьому зменшується убік руху. Убік напрямку руху звернені відбитки коліс при переїзді через калюжі, стебла чагарнику або трави, кінці переламаних при переїзді колісьми гілок, пологі сторони уступів на дні об'ємних слідів, звуження плям від падаючих крапель масла.

  • 8488. Особливості формування правової держави в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 23.02.2011

    Загальновідомо, що теорія, якщо вона претендує на вирішення найбільш актуальних проблем суспільного життя, має спиратися на історичні національні традиції. їх наявність значною мірою обумовлює успіх реалізації такої теорії. Стосовно правової держави можна констатувати, що в Україні такі традиції існують. У розвиток вчення про правову державу наприкінці XIX на початку XX століття зробили свій внесок і українські філософи та юристи, а саме: М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та ін. Постановці питання про необхідність розбудови державного ладу України відповідно до принципу правової держави сприяло усвідомлення суспільством думки про необхідність обстоювання основних прав і свобод людини, підкорення держави праву тощо. Такі зміни в суспільній свідомості стали можливими завдяки філософським пошукам і діяльності Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова, М. Палієнка, М. Грушевського, В. Винниченка та інших. Одні з них більше акцентували увагу на праві кожної людини на гідні умови життя, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини, інші, навпаки, піддавали критиці саме прояви патерналістської турботи держави про своїх громадян і передусім надавали пріоритетного значення свободі особистості, принципу формальної рівності. Так, М. Драгоманов у своєму проекті «Вільний союз вільна спілка» наголошував на ідеях про пріоритетне значення прав і свобод людини, на критиці централізму і відстоюванні ідеї про розвиток місцевого самоврядування. Відстоював він і думку про те, що між природним правом як морально-ціннісним регулятором і правом чинним «громадянськими законами», має бути «спорідненість», а здобуття державності нерозривно пов'язане з додержанням прав людини. Обгрунтування взаємозв'язку між громадянськими і природними правами і свободами людини, яке здійснив М. Драгоманов, стало суттєвим оновленням західних ліберальних вчень. Він, зокрема, довів, що людина не може відчувати себе по-справжньому вільною тоді, коли пригнічується весь народ. Без задоволення національних прав людини не може бути й мови про свободу і розвиток людської особистості. Наголошував М. Драгоманов і на необхідності поділу влади в державі, підкреслюючи, що належний захист прав і свобод людини може забезпечити тільки незалежна судова влада, урівноважена з законодавчою і виконавчою.

  • 8489. Особливості цивільного правовідношення
    Курсовой проект пополнение в коллекции 17.03.2011

    Немайнові цивільні правовідносини існують з приводу задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин. Особисті немайнові права не мають економічного змісту, тісно пов'язані з їх власником та є невідчужуваними (ст. 269 ЦКУ).

    1. Поділ цивільних правовідносин на абсолютні і відносні заснований на тому, що в абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб, а у відносних певний визначений суб'єкт (зобов'язальні відносини). Для будь-якого абсолютного права характерна найбільш, в порівнянні з іншими суб'єктивними цивільними правами, ступінь пов'язаності уповноваженої особи з належним їй правом. Це виявляється в тому, що в процесі здійснення абсолютних прав на перший план виступають власні дії їх носіїв. В основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки. Тому одне і те ж правовідношення може бути одночасно абсолютним, речовим або відносним, зобов'язальним. Абсолютними є немайнові та речові правовідносини, відносні правовідносини збігаються в цивільному праві з зобов'язальними. Розподіл цивільних правовідносин на речові і зобов'язальні засновано за критерієм способу задоволення інтересу. Носій права у речових правовідносинах може здійснювати це право без сприяння зобов'язаних осіб, через свої активні дії, а для здійснення ж зобов'язальних прав, необхідне виконання обов'язків боржником. Речові правовідносини, природно, є майновими, абсолютними, зобов'язальні здебільшого відносні, майнові, але можуть бути і немайновими.
    2. За своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні при яких сторони мають як права, так і обов'язки. за своєю структурою цивільні правовідносини поділяються прості, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок та складні при яких сторони мають як права, так і обов'язки.
  • 8490. Особо охраняемые природные территории
    Информация пополнение в коллекции 13.02.2010

     

    1. Гражданский кодекс Российской Федерации (Часть первая) (ред. от 06.12.2007) (Главы 1 - 29, статьи 1 - 453): Федеральный закон от 30 ноября 1994 года N 51-ФЗ.
    2. Гражданский кодекс Российской Федерации (Часть вторая) (ред. от 06.12.2007) (Главы 38 - 60, статьи 454 - 1109): Федеральный закон от 26 января 1996 года N 14-ФЗ.
    3. Земельный кодекс Российской Федерации (ред. от 08.11.2007): Федеральный закон от 25 октября 2001 года N 136-ФЗ.
    4. Об особо охраняемых природных территориях (ред. от 10.05.2007): Федеральный закон от 14 марта 1995 года N 33-ФЗ // Собрание законодательства РФ. 1995. N12. Ст.1024.
    5. Об охране окружающей среды (ред. от 26.06.2007): Федеральный закон от 10 января 2002 года N 7-ФЗ // Собрание законодательства РФ. 2002. N2. Ст.133.
    6. О природных лечебных ресурсах, лечебно-оздоровительных местностях и курортах (ред. от 08.11.2007): Федеральный закон от 23 февраля 1995 года N 26-ФЗ // Собрание Законодательства РФ. 1995. N9. Ст.713.
    7. Об основах туристской деятельности в Российской Федерации (ред. от 05.02.2007): Федеральный закон от 24 ноября 1996 года N 132-ФЗ // Российская газета. N 231.03.12.96.
    8. Галиновская Е. Под особой охраной // ЭЖ-Юрист. № 41.2004.
    9. Мазуров А.В. Земельное право. - М.: Юрайт, 2007.
  • 8491. Особое производства как вид гражданского процесса
    Курсовой проект пополнение в коллекции 21.05.2008

    Порядок приобретения в собственность бесхозяйной движимой вещи и недвижимого имущества В соответствии с действующим законодательством по-разному строится правовой режим движимых и недвижимых бесхозяйных вещей. Бесхозяйные движимости становятся объектом собственности их фактических владельцев либо при наличии условий, прямо установленных законом для конкретных ситуаций, либо в силу предусмотренных ГК РК правил приобретательной давности. Что касается движимых вещей, брошенных собственником, то они могут быть обращены другими лицами в собственность в порядке, предусмотренном ГК РК. В их числе лицо, в собственности, владении или пользовании которого земельный участок, водоем или иной объект, где находится брошенная вещь. Если стоимость вещи явно ниже установленного законом минимума (ниже пяти минимальных зарплат), то указанное лицо, приступив к использованию вещи либо совершив иные действия по обращению ее в собственность, может стать собственником вещи. То же относится к таким вещам как брошенный лом металлов, бракованная продукция, топляк от сплава, отвалы и сливы, образуемые при добыче полезных ископаемых, отходы производства и другие отходы. При отсутствии на указанные вещи других претендентов обращаться в суд для приобретения на эти вещи права собственности не требуется. Другие брошенные вещи (например вещи, которые хотя и находятся на соответствующем земельном участке но стоимость которых явно превышает установленный законом минимум) поступают в собственность завладевшего ими лица, если по его заявлению они признаны судом бесхозяйными. Бесхозяйные, как и другие недвижимости, подлежат государственному учету, и для них предусмотрены специальные правила. В настоящее время в суде в порядке особого производства могут рассматриваться дела о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права муниципальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь. Для того чтобы обратить движимую вещь в собственность, заинтересованное в этом лицо должно совершить определённые действия, свидетельствующие об обращении этой вещи в собственность. Для этого лицо, вступившее во владение движимой вещью, подаёт заявление в суд о признании этой вещи бесхозяйной. В заявлении о признании движимой вещи бесхозяйной должно быть указано, какая вещь подлежит признанию бесхозяйной, описаны её отличительные признаки, приведены доказательства, свидетельствующие об оставлении вещи собственником без намерения сохранения права собственности на неё, и доказательства, свидетельствующие о вступлении заявителя во владение вещью. Заявление о признании права собственности на бесхозяйную недвижимую вещь должно содержать точное указание на то, какая именно недвижимость подлежит признанию бесхозяйной, кем и каким образом она выявлена, когда поставлена на учёт в качестве бесхозяйной и что у данной недвижимой вещи не имеется собственника либо он неизвестен Подача заявления В настоящее время в суде в порядке особого производства могут рассматриваться дела о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права коммунальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь. В целях получения сведений о принадлежности вещи судьёй могут быть направлены запросы в различные, в зависимости от обстоятельств, организации, соответствующим должностным лицам. Если во время подготовки дела к судебному разбирательству будет обнаружено лицо, считающее себя собственником предполагаемой бесхозяйной вещи, то в соответствии с гражданским процессуальным кодексом, судья оставляет заявление без рассмотрения. Возникновение спора о праве, рассмотрение которого отнесено к подведомственности судов, исключает возможность рассмотрения дела в порядке особого производства. Эта существенная особенность дел особого производства, отражённая в законе, имеет важное значение для практики рассмотрения дел. Последствия возникновения спора о праве ведут к тому, что суд, оставив заявление без рассмотрения, должен разъяснить заинтересованному лицу (заявителю) и тем лицам, которые возбудили спор о праве, что они могут разрешить возникший спор о праве в порядке искового производства путём предъявления иска подачей искового заявления на общих основаниях с учётом подведомственности спора в суд общей юрисдикции. Решение суда о признании движимой вещи бесхозяйной и о признании права коммунальной собственности на бесхозяйную недвижимую вещь должно отвечать требованиям законодательства. Таким образом, судебное решение является важнейшим процессуальным документом и поэтому закон предъявляет особые требования к его изложению. Решение должно содержать чёткие грамотные юридически правильные формулировки, не допускать неясностей, сложных, громоздких выражений или оборотов, затрудняющих его восприятие. В случае недостатка доказательств, что данная недвижимая вещь не имеет собственника или собственник неизвестен, а также если имеются фактические владельцы, должным образом использующие такую вещь, суд может отказать в удовлетворении заявленного требования.. Если суд пришёл к выводу, что данная вещь не имеет собственника или что собственник её неизвестен, в решении должны быть указаны соответствующие факты и подтверждение их доказательства. Заявление о признании движимой вещи бесхозяйной или о признании права коммунальной собственности на недвижимое имущество рассматривается судом с участием заявителя и всех заинтересованных по делу лиц. Суд, признав, что движимая вещь не имеет собственника либо оставлена собственником без намерения сохранить право собственности на нее, выносит решение о признании движимой вещи бесхозяйной и о передаче ее в собственность лица, вступившего во владение ею. Суд, признав, что недвижимое имущество не имеет собственника либо оставлено им без намерения сохранить право собственности и принято на учет в установленном порядке, выносит решение о признании недвижимого имущества бесхозяйным и признании права коммунальной собственности [5, c.82].

  • 8492. Особое производство
    Курсовой проект пополнение в коллекции 21.05.2008

     

    1. Конституция РФ 1993г.
    2. Гражданский процессуальный кодекс РФ от 14.11.2002 с изм. и доп. от 05.12.2006г
    3. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР 1963 г. (утратил силу).
    4. Гражданский процессуальный кодекс 1995 г. (утратил силу)
    5. Гражданский процессуальный кодекс 1997 г (утратил силу)
    6. Гражданский Кодекс РФ от 30.11.1994г с изм. на 01.08.2007г.
    7. Семейный кодекс РФ от 29.12.1995 № 223-ФЗ.
    8. Закон «О судоустройстве” от 07.07.1999 с изм. и доп. от 2000г.
    9. Закон «О пенсионном обеспечении» от 27.12.1995 № 211-ФЗ.
    10. Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР «О судебной практике по делам об установлении фактов, имеющих юридическое значение» от 31.03.1995 № 5 // Бюллетень законодательства и юридической практики. 1996. - № 4. - 654 с.
    11. Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР «О применении судами законодательства, регулирующего установление неправильностей записей актов гражданского состояния»// Бюллетень законодательства и юридической практики. 1996. - № 4. - 654 с.
    12. Основные положения, определяющие порядок изменения, восстановления и аннулирования записей актов гражданского состояния, порядок и сроки хранения актовых книг//Сборник постановлений правительства. 1990. - № 14. 674 с.
    13. Инструкция о порядке совершения нотариальных действий государственными нотариальными конторами от 06.01.1987//Сборник нормативных актов. 1999. - № 46.
    14. Акимов М. Установление фактов, имеющих юридическое значение. М.: «Юристъ», 1997. 311 с.
    15. Антонюк О. Меры самозащиты гражданских прав и интересов. // Предпринимательство, хозяйство и право. -2003. -№6. С.23-27.
    16. Вахонева Т. Понятие юридическая природа сроков по новому гражданскому законодательству РФ // Право, 2003 № 12, с. 15-17.
    17. Вахонева Т. Порядок и особенности вычисления сроков по новому гражданскому законодательству // Право, 2004 № 2, с. 12-14
    18. Геращук М. Судопроизводство и законность: новые грани столкновения // Юридическая газета, 2005 № 21 (57), с. 19-22.
    19. Городин Е. Развитие института особого производства // Право. 1997. - № 10. с. 56-62.
    20. Гражданский процесс // Под ред. проф. М.К. Треушникова.-М.: Городец, 2000. С. 214-217.
    21. Гражданский процесс / Отв. ред. Ю. С. Червоный - Харьков: Одиссей, 2003.- С. 421
    22. Гражданский процесс: Чорнооченко С.И. Учебное пособие. Киев: Центр учебной литературы, 2004. 308 с.
    23. Гражданский процесс. Учебник для вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова. - М.: Издательство «Спарк», 1998. - 544 с.
    24. Гражданский процесс. Штефан М.Й. Уч. высших заведений образования: для юрид. специальностей - К.; Ин Юре. - 1997. - 608 с.
    25. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - Г., 2001. - С. 96.
    26. Гражданский процесс: учебник /под ред. проф. Комарова В.В. X.: 000 «Одиссей», 2001. 704 с.
    27. Гражданский процессуальный кодекс: Научно-практический комментарий /Под ред. В.В. Комарова. Харьков: Одиссей, 2001. 816 с.
    28. Гражданское процессуальное право: Учебное пособие / За общей редакцией С.С. Бычковой. К.: Атика, 2006. 384 с.
    29. Губенко М.М. Теоретико-правовые проблемы гарантии прав и свобод человека и гражданина: Монография. Киев: 2001. 218 с.
    30. Добровольский А.Л., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. - М.: «Наука», 1979. 344 с.
    31. Заворотько П.П. Штефан Г.Й. Неисковое производство в советском гражданском процессе.- К., 1969, - 101с.
    32. Защита прав и интересов в суде: Кройтор В. А. Научно-практическое пособие. 4-е изд., испр. и доп. Харьков: Эспада, 2003. 520 с.
    33. Килимник Е. Понятие особого производства в гражданском процессе // Закон и бизнес. 1999. - № 11. с. 10-12.
    34. Кломинова О. Развитие теории гражданского процесса // Вече. 1998. - № 6. с. 56-59.
    35. Курс советского гражданского процессуального права. - М.: «Наука», 1981. 466 с.
    36. Логинов Н. О делах неискового производства//Правоведение. 1999. - № 9. с. 55-59.
    37. Маляренко В. Суд, правоохранительные и правозащитные органы.- Киев.-Юринком Интер.- 2004.- с. 193.
    38. Моисеенко О. Институт особого производства в гражданском процессе // Хозяйство и право. 1994. - № 10. с. 20-26.
    39. Научно-практический комментарий Гражданского кодекса / Под ред. В. Г. Коссака. К.: Истина, 2004. 976 с.
    40. Несмашный Д. Принципы гражданского судопроизводства // Государство и право. 1997. - № 11. с. 12-18.
    41. Павлуник И.А. Представительство в гражданском процессе. // Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юрид. наук. К.: КНУ им. Т.Шевченко, 2002. 20 с.
    42. Порогов А. История развития особого производства // Правоведение. 1999. - № 12. с. 45-51.
    43. Применение судами гражданского и гражданского процессуального законодательства / Под общ. ред. П.И. Шевчука. К.: Ин Юре, 2002. - 416 с.
    44. Прядко Д. Новая реформа гражданского процесса // Юридический журнал, 2005 № 11, с. 11-16.
    45. Селиванов А. Реформирование конституционных основ организации судебной власти / Право, 2003. - № 7. С. 38 40.
    46. Тертишников В. И. Гражданский процессуальный кодекс РФ: Научно-практический комментарий.- Изд. шестое, доп. и передел.- М.: Консум, 2002- С.712
    47. Удальцова И.В. Особое производство и проблемы определения гражданина ограничено дееспособным или недееспособным: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. Украины им. Ярослава Мудрого, - X., 1999.-20 с.
    48. Фурса О. Участие заинтересованных лиц в делах об установлении фактов, которые имеют юридическое значение // Право. 2000. - № 11. с. 67-73.
    49. Фурса С. Я. Особое производство в гражданском процессе: Уч. пособ.-К.: Полигр. центр Киев, 1999.- 309 с.
    50. Цыкало В. Императивность и диспозитивность при применении правовых последствий окончания срока исковой давности // Право, 2001 № 2, с. 18-25.
    51. Чечот Д. М. Неисковые производства. - М.: «Юридическая литература», 1973. 322 с.
    52. Штефан М.Й. Гражданский процесс. - К.: Ин Юре. - 1997. - 608 с.
    53. Штогун С. Судебная реформа путь к совершенствованию защиты прав и свобод человека и гражданина / Право, 2002. - № 8. С. 2 5.
  • 8493. Особое производство
    Контрольная работа пополнение в коллекции 19.06.2012

    Суд в случае утраты может восстановить права по утраченным ценным бумагам на предъявителя или ордерным ценным бумагам (ст. 148 ГК РФ). Рассмотрение дел по вызывному производству производится в соответствии с гл. 34 ГПК РФ. Подача заявления осуществляется в соответствии с требованиями ст. 294 ГПК РФ. Содержание заявления регламентировано ст. 295 ГПК РФ. После принятия заявления судья выносит определение о запрещении выдавшему документ лицу производить по нему платежи или выдачи и направляет копию определения лицу, выдавшему документ, регистратору. В определении суда также указывается на обязательность опубликования в местном периодическом печатном издании за счет заявителя сведений в соответствии с требованиями ч. 1 ст. 296 ГПК РФ. Держатель документа, об утрате которого заявлено, обязан до истечения трех месяцев со дня опубликования сведений подать в суд, вынесший определение, заявление о своих правах на документ и представить при этом подлинные документы. В случае поступления заявления держателя документа суд оставляет заявление лица, утратившего документ, без рассмотрения и устанавливает срок, в течение которого лицу, выдавшему документ, запрещается производить по нему платежи и выдачи. Этот срок не должен превышать двух месяцев. После этого в связи с возникновением спора о праве дальнейшее рассмотрение данного дела осуществляется в порядке искового производства. Если в течение установленного срока от держателя документа заявление не поступило, дело рассматривается в судебном заседании, по результатам которого суд выносит решение. В случае удовлетворения просьбы заявителя суд принимает решение, которым признает утраченный документ недействительным, и восстанавливает права по утраченной ценной бумаге на предъявителя или ордерной ценной бумаге. Это решение суда является основанием для выдачи заявителю нового документа взамен признанного недействительным (ст. 300 ГПК РФ). Держатель документа, своевременно не заявивший по каким-либо причинам о своих правах на этот документ, после вступления в законную силу решения суда может предъявить иск о неосновательном приобретении или сбережении имущества (ст. 301 ГПК РФ).

  • 8494. Особое производство в гражданском процессе
    Информация пополнение в коллекции 20.04.2012

    О наличии спора о праве в делах, возникающих из административно-правовых и иных публичных правоотношений, может свидетельствовать следующее. Конституция РФ (ч. 2 ст. 46) предоставляет каждому право на обжалование действий или бездействия органов государственной власти, органов местного самоуправления, общественных объединений и должностных лиц, гарантируя судебную защиту от административного произвола. Это означает, что в суд может быть обжаловано действие или бездействие любого органа, независимо от его ведомственной принадлежности и формы собственности, если лицо с ним не согласно. При этом, как правильно отмечено В.Л. Микеленасом, властные полномочия этих органов не влияют на право лица спорить с ними в судебном порядке. Поскольку стороны находятся в состоянии правового конфликта, такие дела рассматриваются в состязательной форме, в форме противоборства двух сторон, за исключением некоторых установленных законом изъятий. К их числу относятся, например, такие, как особенности в правилах доказывания. Из вышеизложенного следует, что по делам, возникающим из публично-правовых отношений, судом рассматриваются споры о субъективном праве, которые имеют публично-правовую природу, так как они возникают из административных или иных публичных правоотношений. Разрешая спор по делу о принудительной госпитализации гражданина в медицинский стационар, суд осуществляет контроль за законностью действий и решений должностных лиц медицинского лечебного учреждения по отношению к гражданину. О спорном характере производства по делам о принудительной госпитализации граждан в медицинский стационар, кроме всего прочего, свидетельствует наличие сторон. Заявитель и гражданин, в отношении которого решается вопрос о принудительной госпитализации, находясь в состоянии спора, заинтересованы в его разрешении. Заявитель - медицинский стационар в лице своего представителя - должностного лица, заинтересован в защите публичного (государственного и общественного) интереса, в охране права неопределенного круга лиц. Речь идет о здоровье граждан, и в частности об обеспечении безопасности здоровья других членов общества, о недопущении увеличения количества лиц, нуждающихся в срочном оказании медицинской помощи. Поэтому при подаче заявления в суд представитель медицинского учреждения представляет интересы всего общества. Другая сторона - гражданин, подлежащий вопреки его желанию госпитализации, отстаивает в процессе свое личное право, свой личный интерес, который состоит в недопущении его госпитализации в медицинский стационар без его согласия или согласия его законного представителя на это, так как считает, что отсутствуют установленные для этого в законе основания и помещение его в это учреждение против его воли повлечет нарушение его прав и свобод, в частности право на свободу и личную неприкосновенность. На основании изложенного можно сделать вывод о необходимости рассмотрения дел о принудительной госпитализации граждан в медицинский стационар в порядке производства по делам, возникающим из публичных правоотношений. Это подтверждается публично-правовым характером рассматриваемых отношений, наличием спора о субъективных правах и соответственно наличием спорящих сторон. Подраздел III ГПК РФ необходимо дополнить главой, предусматривающей судебный порядок рассмотрения дел о принудительной госпитализации граждан в медицинский стационар. Нормы ГПК РФ, предусматривающие порядок производства по делам о принудительной госпитализации гражданина в психиатрический стационар, следует переместить из подраздела IV «Особое производство» (гл. 35 ГПК РФ) в подраздел III «Производство по делам, возникающим из публично-правовых отношений».

  • 8495. Особое производство дел
    Дипломная работа пополнение в коллекции 04.05.2011

    Итак, отметим, что особым производством является вид гражданского судопроизводства, отличающийся от искового отсутствием спора о праве и, как следствие этого, отсутствием спорящих сторон с противоположными юридическими интересами. Особое производство характеризуется как неисковое, одностороннее производство. В особом производстве рассматриваются дела об: установлении фактов, имеющих юридическое значение; признании гражданина безвестно отсутствующим и об объявлении гражданина умершим; признании гражданина ограниченно дееспособным или недееспособным; принудительной госпитализации гражданина в психиатрический стационар; банкротстве юридических лиц и индивидуальных предпринимателей; признании движимой вещи бесхозяйной и признании права коммунальной собственности на недвижимое имущество; установлении неправильностей записей актов гражданского состояния; жалобах на нотариальные действия или на отказ в их совершении; восстановлении прав по утраченным ценным бумагам на предъявителя и ордерным ценным бумагам; усыновлении (удочерении) ребенка; признании иностранной или международной организации, осуществляющей экстремизм или террористическую деятельность на территории РК и (или) другого государства, экстремистской или террористической, в том числе об установлении изменения ею своего наименования, а также о признании информационных материалов, распространяемых на территории РК, экстремистскими; признании продукции иностранного средства массовой информации, распространяемой на территории РК, содержащей информацию, противоречащую законодательным актам РК, незаконной. Законом может быть предусмотрено рассмотрение и других дел в порядке особого производства.

  • 8496. Особое производство: понятие, признаки, особенности
    Курсовой проект пополнение в коллекции 13.07.2010

     

    1. Конституция Российской Федерации [от 12 дек. 1993 г.] // Российская газета. - 1993. - № 237. - С. 3-6.
    2. О судебной системе Российской Федерации: федер. конст. закон: [от 31 дек. 1996 г. № 1-ФКЗ] // СЗ РФ. - 1997. - № 1. - Ст. 1.
    3. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть первая): [от 30 нояб. 1994 г. № 51- ФЗ] // СЗ РФ. - 1994. - № 32. - Ст. 3301.
    4. Семейный кодекс Российской Федерации: [от 29 дек. 1995 г. № 223-ФЗ] // СЗ РФ. - 1996. - № 1. - Ст. 16.
    5. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации: [от 14 нояб. 2002 г. № 138-ФЗ] // СЗ РФ. - 2002. - № 46. - Ст. 4532.
    6. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации: [от 24 июля 2002 г. № 95 - ФЗ] // СЗ РФ. - 2002. - № 28. - Ст. 2715.
    7. О судоустройстве РСФСР: закон РСФСР: [от 08 июля 1981 г.] // ВСНД РСФСР. 1981. № 28. Ст. 976.
    8. О статусе судей в Российской Федерации: закон РФ: [от 26 июня 1992 г. № 3132-I] // Ведомости РФ. - 1992. - № 30. - Ст. 1792.
    9. Об основных гарантиях прав ребенка в Российской Федерации: федер. закон: [от 24 июля 1998 г. № 124-ФЗ] // СЗ РФ.- 1998. - № 31. - Ст. 3802.
    10. О мировых судьях в Российской Федерации: федер. закон: [от 17 дек. 1998 г. № 188-ФЗ] // СЗ РФ. - 1998. - № 51. - Ст. 6270.
    11. О защите прав и законных интересов инвесторов на рынке ценных бумаг: федер. закон: [от 5 марта 1999 г. № 46-ФЗ] // СЗ РФ. - 1999. - № 10. - Ст. 1163.
    12. О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации: федер. закон: [от 31 мая 2001 г. № 73-ФЗ] // СЗ РФ.- 2001. - № 23. - Ст. 2291.
    13. Гражданское процессуальное право: учебник / под ред. М.С. Шакарян. М., 2004. С. 121.
    14. Аргунов В.В. Вызывное производство в гражданском процессе // Законодательство. - 2005. - № 3. С. 10-11.
    15. Божок В.М. Процессуальная аналогия // ЭЖ-ЮРИСТ. 2005. - № 23. С. 4.
    16. Боннер А.Т. Аудио- и видеозаписи как доказательство в гражданском и арбитражном процессе // Законодательство. - 2008. - № 3. С. 18-19.
    17. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / А.Н. Гуев. М.: Экзамен, 2006. 728 с.
    18. Гунько Е.В. Средства доказывания в гражданском и арбитражном процессах: проблемные вопросы и пути их решения // Право и экономика. 2007. - № 9. С. 24-25.
    19. Жуйков В.М. Практика применения ГПК РФ / В.М. Жуйков. М.: Юрайт, 2006. 274 с.
    20. Зайцева Т.И. Судебная практика по наследственным делам / Т.И. Зайцева. М.: Волтерс Клувер, 2007. 348 с.
    21. Демичев А.А. Смерть как особый факт в гражданском процессе // Закон. - 2007. - № 11. С. 17-19.
    22. Жуйков В.М. Практика применения ГПК РФ / В.М. Жуйков. М.: Юрайт, 2006. 274 с.
    23. Толчеева Н.К. Настольная книга судьи по гражданским делам / Н.К. Толчеева. М.: ТК Велби, 2006. 572 с.
    24. Болгов Д. Допустимы ли «Особые» производства / Юрист, №11.
    25. Гришаев С.П. Семейное право в вопросах и ответах. Система ГАРАНТ, 2008.
    26. Ярков В.В. Гражданский процесс: Учебник. / М.: Волтерс Клувер, 2004. -284 с.
    27. Аргунов В.В. Порядок рассмотрения дел о признании имущества бесхозяйным / Корпоративный юрист, №1, январь 2006.
    28. Гришина Я. Разрешить по-особому / ЮРИСТ, №15, апрель 2005.
    29. Никулинская Н.Ф. Психиатрическое освидетельствование в судебной практике // Российская юстиция. 2007. - № 10. С. 32-34.
    30. Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. М., 1973.
    31. Мельников А.А. Особое производство в советском гражданском процессе. М., 1964.
    32. Особенности рассмотрения и разрешения отдельных категорий гражданских дел (исковое производство) / Под ред. И.К. Пискарева. М., 2005.
  • 8497. Особые правовые режимы на морском транспорте
    Контрольная работа пополнение в коллекции 26.08.2012

    Применительно к отношениям по чартеру на перевозчика возлагается обязанность подать судно в указанный в чартере порт погрузки или в указанный фрахтователем порт в соответствии с условиями чартера. При этом фрахтователь должен указать безопасный порт погрузки. Вместе с тем в случае, если порт погрузки не указан фрахтователем или указан им несвоевременно либо указан порт погрузки, не являющийся безопасным, перевозчик вправе отказаться от исполнения договора морской перевозки груза и потребовать возмещения убытков (ст.126 КТМ). Требования, которым должен отвечать "безопасный порт", подразделяются на навигационные, санитарные и политико-правовые. "Под навигационными требованиями понимается то, что безопасный порт должен защищать суда от разрушительного действия явлений метеорологического характера, а также должен быть безопасным во всех структурных элементах, надлежащим образом оборудован и оснащен. Санитарные требования безопасности порта предполагают, что в районе расположения порта отсутствуют эпидемии. Отсутствие войн, восстаний, этнических столкновений, забастовок, возможности политических преследований членов экипажа, запрещений выгрузки груза и опасности его конфискации составляет политико-правовые требования безопасности порта.

  • 8498. Особый порядок судебного разбирательства
    Дипломная работа пополнение в коллекции 03.08.2012

    № п/пПонятияСодержание1.Уголовный законУголовный кодекс Российской Федераций. 2.СудЛюбой суд общей юрисдикций, рассматривающий уголовное дело по существу и выносящий решения, предусмотренные настоящим Кодексом.3.СудьяДолжностное лицо, уполномоченное осуществлять правосудие. 4.Уголовно-процессуальное судопроизводствоОсуществляемое в установленном законом порядке деятельность по расследованию, рассмотрению и разрешению судом уголовных дел, имеющая своей задачей обеспечить охрану прав и свобод человек и гражданина, общественного порядка и общественной безопасности, конституционного строя Российской Федерации от преступных посягательств. 5.Судебное разбирательствоЦентральная стадия уголовного процесса, в которой суд решает вопрос о виновности или невиновности подсудимого и применений или неприменении к нему уголовного наказания. 6. Подготовка судебного разбирательстваВ германском уголовном процессе - стадия уголовного процесса, в который суд осуществляет действия для быстрого и полного рассмотрения дела в судебном заседаний. 7.Особый порядок судебного разбирательстваПорядок, регламентированный гл. 40 УПК РФ, то есть принятие судебного решения при согласии обвиняемого с предъявленным ему обвинением. 8.Участники уголовного судопроизводстваОрганы и лица, участвующие в уголовном процессе, которые имеют права и несут обязанности, предусмотренные УПК РФ. 9.СтороныУчастники уголовного судопроизводства, выполняющие на основе состязательности функцию обвинения (уголовного преследования) или защиты от обвинения. 10.Председательствую щийСудья, который руководит судебным заседанием при коллегиальном рассмотрений уголовного дела, а также судья, рассматривающий уголовное дело единолично. 11.Сторона обвиненияПрокурор, а также следователь, начальник следственного отдела, дознаватель, частный обвинитель, потерпевший, его законный представитель и представитель, гражданский истец и его представитель. 12.Сторона защитыОбвиняемый, а также его законный представитель, защитник, гражданский ответчик, его законный представитель и представитель. 13.ПотерпевшийФизическое лицо, которому преступлением причинён физический, имущественный, моральный вред, а также юридическое лицо в случае причинения преступлением вреда его имуществу и деловой репутаций, в отношений которого дознавателем, следователем, прокурором или судом вынесено соответствующее постановление. 14.ЗащитникЛицо, осуществляющие в установленном уголовно - процессуальном законом порядке защиты прав и интересах подозреваемых и обвиняемых и оказывающее им юридическую помощь при производстве уголовного дела. 15.ПрокурорДолжностное лицо, уполномоченное в пределах компетенции, установленной УПК РФ, осуществлять от имени государства уголовное преследование в ходе уголовного судопроизводства, а также надзор за процессуальной деятельностью органов дознания и предварительного следствия. 16.Частный обвинительЛицо, подавшие заявление в суд по уголовному делу частного обвинения в порядке, предусмотренном ст. 318 УПК РФ, и поддерживающие обвинение в частном суде. 17.Функция защитыПроцессуальная деятельность, состоящая в опровержении полностью или частично выводом обвинения, а также предоставление суду доказательств, свидетельствующих о меньшей общественной опасности подсудимого. 18.Функция обвиненияНаправление процессуальной деятельности, связанное с изобличением лица, причастного к совершению преступления, и обеспечением применения к нему справедливого наказания. 19.Обвинительный актИтоговый процессуальный документ дознания, в котором дознаватель формулирует обвинения в причастности конкретного лица к совершению преступления и отражает предварительные юридические оценки и выводы о доказанности обвинения и необходимости судебного рассмотрения дела. 20.Обвинительное заключениеПроцессуальный документ, отражающий предварительные юридические оценки и выводы о доказанности обвинения и необходимости судебного рассмотрения дела. 21.Судебное заседаниеПроцессуальная форма осуществления правосудия в ходе досудебного и судебного производства по уголовному делу. 22.ХодатайствоОфициальная просьба или представление, адресованное государственным органам. Ходатайство может рассматриваться, как одна из форм обращении граждан (наряду с заявлениями, петициями). 23.ОбвинениеУтверждение о совершении определённым лицом деяние, запрещённым уголовным законом, выдвинутое в порядке, установленном настоящим Кодексом. 24.Протокол судебного заседанияПроцессуальный документ, в котором секретарь судебного заседания документирует содержание предварительного слушания или рассмотрения уголовного дела в суде первой, апелляционной и кассационной инстанций. 25.ПриговорРешение о невиновности или виновности подсудимого и назначения ему наказания либо об освобождении его от наказания, вынесенное судом первой или апелляционной инстанции.

  • 8499. Оспаривание зарегистрированных прав на недвижимость: обжалование ненормативного акта или спор о праве?
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Наиболее очевидная ошибка, допускаемая лицами, обращающимися в суд за защитой своих прав, провоцирующая неверную квалификацию судами возникших правоотношений, формулирование предмета иска как требования о признании недействительными свидетельств о регистрации прав или записей о регистрации в Едином государственном реестре прав на недвижимое имущество и сделок с ним. Как показывает анализ арбитражной практики, предъявление подобных требований отнюдь не способствует быстрому и правильному разрешению возникшего спора по существу. Как правило, суды первой и апелляционной инстанций квалифицируют подобные требования как требования об оспаривании ненормативных актов государственных органов, что практически гарантирует передачу дела судом кассационной инстанции на новое рассмотрение. Так, например, опровергая мнение судов нижестоящих инстанций о том, что акт государственной регистрации права, запись в Реестре о государственной регистрации права и свидетельство о государственной регистрации могут быть оспорены в порядке статей 197-198 Арбитражного процессуального кодекса РФ (далее АПК РФ), суд кассационной инстанции указал, что ни акт государственной регистрации права на недвижимое имущество, ни запись и свидетельство о такой регистрации не являются ненормативными актами государственного органа, поскольку не адресованы определенному кругу лиц, не содержат властных предписаний и запрещений, не носят разового характера (не прекращают своего действия в связи с исполнением); к ним не применяются положения статьи 13 Гражданского кодекса РФ; в действиях по государственной регистрации права не выражаются какие-либо властные волеизъявления регистрирующего органа; государственная регистрация носит со стороны государства правоподтверждающий, а не правоустанавливающий характер. 1 Формулируя свою позицию по другому делу, ФАС МО также исходил из того, что акт государственной регистрации по смыслу статьи 2 Закона о государственной регистрации не является индивидуальным (ненормативным) актом, поскольку не носит распорядительного характера, не выражает какие-либо юридически властные волеизъявления и не адресован определенному кругу лиц, а потому не подлежит оспариванию в порядке, установленном статьей 198 АПК РФ. 2 Во всех вышеприведенных случаях суд кассационной инстанции, отменяя судебные акты нижестоящих судов, удовлетворявших заявленные требования, и передавая дела на новое рассмотрение, указывал на необходимость уточнения истцами заявленных исковых требований.

  • 8500. Оспаривание неопубликованных (незарегистрированных) нормативных правовых актов: последняя практика Верховного Суда Российской Федерации
    Реферат пополнение в коллекции 11.05.2010