Християнсько-Народний Союз (Україна)

Вид материала

Документы

Содержание Візитні картки Стиль одягу 1.3 Спілкування по телефону Важливий показник Розділ 2. участь у дискусіях і публічні виступи 2.2 Представлення виступаючого Ретельна підготовка Перший крок у підготовці – сформулювати мету та завдання Вашого виступу 2.4 Перелік контрольних питань для доповідача Страх перед аудиторією Страх перед аудиторією відрізняється від напруженості Дискусія з аудиторією 2.5 Практичні рекомендації Жести Жести можуть як увиразнювати, так і нівелювати значення слів. Жести повинні бути функціональними Положення тіла і зоровий контакт 2.6 Проведення переговорів Розділ 3. участь у дебатах 3.1 Хід дебатів

Подобный материал:

• Народний Союз «Наша Україна», 874.97kb.
• Андрій лелюх: «Я – режисер-практик, І радий, що знайшов себе як творча особистіть, 44.85kb.
• Союз європейська політика сусідства, 503.56kb.
• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• Дитяча праця в Україні: соціально-правовий аналіз Левченко Катерина Борисівна, 154.1kb.
• Тілесні покарання дітей: ефективний засіб виховання чи порушення прав дитини Левченко, 233.82kb.
• Проблеми формування системи моніторингу дитячої праці в Україні: соціально-правовий, 149.09kb.
• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
• Левченко Катерина, 57.75kb.
• Оцінка виконання Плану дій Україна – Європейський Союз, 62.91kb.

^

Візитні картки

Найбільша цінність візитних карток полягає в тому, що вони дають інформацію про Вас (ім’я і прізвище), а також про те, як з Вами контактувати надалі. Отже, спілкуючись з Вашим vis-а-vis під час зустрічі й передбачаючи, що Ваші стосунки надалі продовжуватимуться, доцільно було б обмінятися візитними картками. Тримайте картки напоготові у зручному для Вас місці, щоб при потребі не доводилося витрачати час на їх пошук.

У розмові з особами, з якими Ви щойно познайомилися, обмін візитними картками відбувається на початку розмови. На офіційних прийомах, фуршетах та в інших випадках, коли переговори можуть бути незапланованими, візитками обмінюються наприкінці заходу, якщо виникає потреба в подальшому спілкуванні. Пам’ятайте, що номер Вашого домашнього телефона у візитках – пряме запрошення телефонувати Вам додому.

^

Стиль одягу

Хоча в політичному житті й не існує суворих норм щодо стилю одягу, для чоловіків в усіх “робочих” ситуаціях є звичайним вдягати краватку і піджак під туфлі відповідного кольору. Неофіційний стиль одягу можливий лише в очевидно неформальних частинах програми.

У політичному спілкуванні жінки, зазвичай, надають перевагу сукням або костюмам. Капелюшки й рукавички обов’язкові лише на офіційних заходах, наприклад на прийомі у глави держави або на державних похоронах. Брюки можна одягнути, коли це має, передусім, практичне значення, наприклад під час робочого візиту.


^ 1.3 Спілкування по телефону


У наш час телефон – не лише один із найефективніших засобів зв’язку, а й шлях вирішення багатьох питань, висловлення своїх емоцій, а також як встановлення, так і руйнування ділових стосунків. Якщо Ви – політично активна людина, вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним. Нижче наведено певні норми,

дотримуючись яких, Ви зможете істотно поліпшити свою діяльність, що спрямована на взаємодію з іншими та здобути навички, необхідні в політичному спілкуванні. Отже,

Якщо телефонуєте Ви:

• насамперед привітайтесь, назвіть організацію, яку Ви представляєте, а також Ваше ім’я: зазвичай перші три слова, котрі Ви вимовляєте, завжди сприймаються погано, тому називайте своє ім’я останнім – принаймні це буде почуте;
  
• якщо Ви телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку чи є у Вашого співрозмовника час для бесіди;
  
• напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати і тримайте його перед очима протягом усієї розмови;
  
• якщо було досягнуто важливих домовленостей, згодом підтвердіть їх листом або факсовим повідомленням.
  

Якщо телефонують Вам:

• спробуйте якомога швидше зняти трубку;
  
• демонструйте розуміння проблем того, хто телефонує;
  
• у разі необхідності занотуйте ім’я, прізвище, адресу та телефон співрозмовника;
  
• не кидайте трубку, навіть якщо розмова є для Вас занадто довгою та нудною;
  
• якщо Ви даєте обіцянку, намагайтесь виконати її якомога швидше. У складних питаннях запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті питання;
  
• завжди робіть короткий підсумок бесіди з домовленостями щодо подальшого контактування.
  

Незалежно від того, хто телефонує:

• будьте доброзичливим;
  
• ставте запитання та слухайте уважно;
  
• намагайтесь залишатись виваженим у разі, якщо розмова набуває “жорсткого” характеру;
  
• людям подобається чути власне ім’я. Симпатія до Вас зросте, якщо Ви кілька разів протягом бесіди вимовите ім’я співрозмовника
  

• робіть наголос на найважливіших словах; якщо в розмові фігурують цифри, їх рекомендується повторювати задля уникнення можливих непорозумінь;
  
• пам’ятайте, що по телефону звучання голосу значно спотворюється, тому Ваша артикуляція повинна бути чіткою, а темп мовлення – рівним.
  

1.3 Паління

Правилом у цьому питанні мусить бути таке: не палити, якщо немає видимих вказівок на те, що це дозволено. Якщо Ви знаходитесь у нечисельному товаристві, необхідно запитати, чи не заперечує хтось щоб Ви закурили.

^ Важливий показник: якщо в залі засідань на столах немає попільничок, значить палити заборонено. Сигари або люльки ніколи не палять протягом обіду або у перервах між засіданнями.


^ РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ У ДИСКУСІЯХ І ПУБЛІЧНІ ВИСТУПИ


2.1 На зборах і публічних дискусіях

Підготовка до виступу

Ви приходите на збори із конкретною метою: не лише почути думку інших, а й висловити власну позицію або позицію Вашої партії стосовно питань порядку денного.

Наведемо кілька порад, що допоможуть Вам максимально ефективно використати наданий час:

• чітко визначте, що Ви збираєтесь сказати: підготуйтесь до зустрічі і з’ясуйте з приводу якого пункту порядку денного Ви б хотіли виступити. Усвідомивши мету, Вам надалі буде легше вступити в розмову в потрібний момент;
  
• стисло викладайте думки, це привертає увагу аудиторії. Краще брати слово декілька разів, кожного разу порушуючи лише одне важливе питання;
  
• не соромтесь говорити доти, доки Вам є що сказати. Ваше часте втручання не здаватиметься недоречним іншим, доки Ваші аргументи будуть переконливими;
  
• дотримуйтесь такого плану: 1) скажіть яке питання Ви б хотіли прокоментувати, 2) прокоментуйте і 3) підсумуйте одним реченням (можна запитанням);
  
• вірно оберіть момент виступу. Іноді здається, що виступ на початковій стадії засідання визначить результат розгляду даного питання. Але іноді доречно відкласти Ваш виступ до самого кінця – останні виступи запам’ятовуються (а отже й сприймаються) найкраще;
  
• намагайтесь не читати заздалегідь написану промову, адже розмовна мова значно відрізняється від свого письмового вираження;
  
• розмовляйте ввічливо: ставтеся з повагою до Вашого опонента. Ніколи не ображайте інших, але будьте критичним, іноді по-товариськи жартуючи;
  
• і насамкінець, перевірте чи сказали Ви все що хотіли сказати.
  

Внесення до порядку денного Ваших питань

Іноді Вам хочеться порушити питання, що не входять до порядку денного. Ви, певна річ, можете зачекати пункту “Різне”, але значно

ефективніше на початку засідання звернутися до головуючого з пропозицією доповнити порядок денний пунктом, пов’язаним з розглядом Вашого питання.


Обговорення документів

Готуйтесь до засідання грунтовно: уважно ознайомтесь із порядком денним та документами, розповсюдженими на засіданні. Визначте основні положення документа. Спробуйте відповісти на питання: яких результатів хоче досягнути автор, чого хочете Ви.

Читаючи документ, дотримуйтесь такого плану:

1. Розпочніть із прочитання “по діагоналі”: швидко перегляньте текст, звертаючи увагу на структуру документа – заголовки, підзаголовки, підкреслені слова, зміст, висновки.
   
2. Потім прочитайте текст уважно, намагаючись зрозуміти зміст написаного. Для цього Вам знадобляться ручка або олівець, щоб підкреслити найбільш значущі фрази або ключові слова. Також корисно робити власні зауваження на полях документа. На цьому етапі прочитання набуває своїх сутнісних рис: спочатку Ви заглиблюєтесь у зміст прочитаного, а потім (якщо це можливо) обговорюєте незрозумілі питання з автором документа.
   
3. І останнє – безпосередньо перед засіданням прочитайте і знайдіть найбільш важливі моменти, перегляньте ще раз підкреслені Вами фрази, зосередьтесь на цікавих висновках, цифрах і фактах.
   

Читаючи, обов’язково знайдіть у тексті сигнальні і ключові слова (детальніше про них див. 4.2, “Як слухати”). Якщо Ви вже певною мірою досягли успіху у Вашій кар’єрі і можете дозволити іншим читати собі, попрохайте свого секретаря або помічника, прочитавши необхідні документи, стисло викласти основні положення прочитаного.

Читання – не розкіш, а реальна праця! Тому довго не займайтесь вивченням важливих документів щодо яких потрібно прийняти певне рішення – щонайбільше годину і бажано не після тривалого робочого дня.


^ 2.2 Представлення виступаючого

Представлення виступаючого передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім’я та посада (тому якщо Ви представляєте виступаючого, з’ясуйте в нього заздалегідь деякі біографічні деталі). Не слід викладати зміст повідомлення виступаючого, адже це його власне завдання, але Ви можете пояснити чому саме цю людину запрошено виступити або прочитати лекцію.

Якщо виступаєте Ви і вже з моменту Вашого представлення прагнете справити гарне враження, надайте якомога більше інформації про себе тому, хто Вас представлятиме.


Попередня інформація для виступаючого

Виступаючий повинен знати заздалегідь:

• тему зустрічі;
  
• склад аудиторії;
  
• чи він єдиний виступаючий і якщо ні, то хто інші виступаючі і про що вони говоритимуть;
  
• час і місце проведення зустрічі.
  

2.3 Доповідь

Доповідь сама по собі є дуже важливим елементом системи зв’язків із громадськістю. ^ Ретельна підготовка і продуманість значною мірою дають можливість визначати ефективність цього інструменту впливу на громадську свідомість.


Підготовка доповіді

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. ^ Перший крок у підготовці – сформулювати мету та завдання Вашого виступу. Передусім, Вам заздалегідь слід визначити предмет та тему останнього – те, про що планується говорити (можливо, все це вже було визначено організацією, що запросила Вас виступити).

Другий крок – відбір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана із двох джерел. Перше з них – більш теоретичні джерела. Це можуть бути статті із періодичних видань, книги, що якоюсь мірою відповідають темі. Інформація також може бути отримана з національних або регіональних газет, тижневиків тощо.

Підготовка потребує часу, тому не відкладайте її до останнього моменту. Більше того, Вам необхідно організувати всю Вашу інформацію в певні категорії. Добираючи інформацію, пам’ятайте, що Ваші гасла будуть теоретично обгрунтованими, актуальними та закличними лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши добір інформації, визначте власне бачення предмету. Побудуйте свою доповідь дотримуючись таких чотирьох вимог:

1) теоретичне підгрунтя;

2) поточний фактичний матеріал;

3) вдалі приклади;

4) позиція Вашої партії (організації).


Наступний крок – написання плану доповіді на папері, що включатиме:

• вступ
  

- основний текст (серцевина доповіді)

• висновки
  

Нижче, стисло розглянемо кожну структурну одиницю Вашої доповіді.


Вступ

• початок доповіді є визначальним. Саме на цьому етапі Вам необхідно зацікавити слухачів предметом доповіді, тим самим заручившись їхньою прихильністю. Швидко перейдіть до основного питання Вашої доповіді;
  
• подякуйте тому, хто представив Вас аудиторії (наприклад, головуючому). Можливо, Ви можете сказати кілька слів про Ваше ставлення до аудиторії;
  
• чітко визначте тему Вашої доповіді, навіть якщо її зазначено у програмі, виняток може складати ситуація, коли головуючий щойно оголосив Вашу тему;
  
• стисло поясніть, в який спосіб Ви аналізуватимете проблему, на що насамперед звернете увагу. Обмежте кількість пунктів. Зазначте, яку візуальну допомогу Ви могли б задіяти;
  
• переходячи до виголошення основного тексту доповіді, поставте кілька риторичних запитань, згадайте кілька подій, що допоможуть краще зрозуміти проблеми, порушені Вашою доповіддю. Якщо ж головуючий щойно це зробив, Ви можете переказати його репліку власними словами.
  

Основний текст

• насамперед проголосіть кілька ключових пунктів, які Ви визначили у плані Вашої доповіді;
  
• стисло поясніть кожен пункт, переконайтесь у тому, що всі вони викладені збалансовано, хоча й не обов’язково приділяти кожному з них однакову кількість часу і уваги;
  
• будьте конкретними, давайте детальні пояснення, ілюструйте прикладами, використовуйте анекдоти або жарти, пов’язуючи їхній зміст із головною ідеєю. Проте кількість подібних прикладів не повинна бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді. Слухачі повинні залишити зал, усвідомивши зміст Вашого повідомлення;
  
• непогано було б створити враження, що все сказане доповідачем, є лише невеликою частиною того, що він знає про предмет доповіді;
  
• використання техніки спілкування є дуже важливим на цьому етапі. Логічно перейдіть до аргументів. Залиште час для запитань та обговорення, але особливо не відхиляйтесь від основної теми.
  

Висновки

• об’єднайте всі пункти. Підсумуйте все, що Ви сказали;
  
• зробіть висновки і спроектуйте їх на майбутнє, спробуйте зробити невеликий прогноз.
  
• завершіть доповідь прямою заявою – ключовою фразою (можливо гаслом).
  

У тому разі, якщо Ви вирішили написати доповідь на папері, зважте на те, що розмовна мова значно відрізняється від писемної, – вона менш формалізована, вільніша і менш структурована. Для порівняння, зверніть увагу на мову оглядача новин на телебаченні. Тому не висловлюйтесь так, як Ви пишете, швидше, пишіть так, як Ви висловлюєтесь. Якщо є можливість, запишіть свою промову на касету і прослухайте, оцінивши її критично.

Доповідаючи, Ви можете використовувати більш-менш впорядковані нотатки. З цією метою було б доречно записати найбільш важливі речення, щоб при нагоді відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним під час підведення підсумків у заключній частині доповіді. Зважаючи на психологічні чинники, варто було б також записати і вступ, аби не збитися з думки вже на самому початку.

В який би спосіб Ви не готувалися до виступу, Ваша промова завжди повинна бути щирою. Уникайте напруженості, у глядачів не повинно складатися враження, що Ви говорите через силу. Звертаючись до слухачів, дивіться в зал, на тих, для кого призначається Ваша доповідь. У жодному разі не ховайте і не відводьте погляду від аудиторії!


^ 2.4 Перелік контрольних питань для доповідача

Наведений нижче перелік питань може допомогти виступаючому в попередньому приготуванні доповіді.

1. Інформація про аудиторію

• що аудиторія знає про мене?
  
• що вони думають про мене?
  
• як я бачу себе у стосунках із аудиторією?
  
• у яких питаннях аудиторія не згодна зі мною?
  
• що вони сподіваються від мене почути?
  

2. Передумови

• якщо необхідно, забезпечте допоміжні матеріали (папір для креслення, діаграма, таблиці тощо);
  
• з’ясуйте, скільки часу Вам надано для виступу;
  
• дізнайтесь чи є інші виступаючі. Якщо так, то хто вони?
  
• з’ясуйте чи буде дискусія між виступаючими чи лише з аудиторією?
  

3. Зміст

• що саме має бути сказано?
  
• в якій послідовності має бути викладено матеріал?
  
• яку реакцію я очікую від публіки?
  

4. Виступ

• використання голосу;
  
• вживання слів і речень;
  
• жести;
  
• контакт з аудиторією;
  
• страх невдачі.
  

Нижче ми детальніше розглянемо пункти 3 і 4.


Зміст

Побудова повідомлення передбачає: 1) вступ, 2) виклад основних суджень та 3) висновок. Нижче подаємо типову конструкцію побудови доповіді:

1. Вступна частина.
   

• короткий вступ;
  
• стислий виклад того, про що йтиметься у доповіді;
  
• анекдот (або жарт), що стосується теми повідомлення.
  

2. Перший розвиток теми, розширений виклад. Поясніть ситуацію приблизно за 4 хвилини. Стислий виклад точки зору інших.
   
3. Узагальнення п.2. Перші висновки.
   
4. Перерва для невеличкої розповіді, жарту.
   
5. Другий розвиток теми. Виклад власної точки зору.
   
6. Підведення підсумків за допомогою практичних рекомендацій.
   
7. Закінчення (висновки, гасло) протягом 1 хвилини.
   

Виступ


Використання голосу

Голос є надзвичайно потужним інструментом у процесі спілкування. Голос може змінюватися за тембром, ритмом і гучністю. Зміни голосу також мають практичне значення. Розмовляючи м’яко, не поспішаючи, Ви вказуєте на те, що не маєте жодних підстав для хвилювання. Якщо Ви розмовляєте швидко і голосно, це свідчить про те, що у Вас надто мало часу. Ви можете змінювати свій голос, щоб бути гумористичним, саркастичним, сердитим, доброзичливим, загадковим, заспокійливим, сумним, суворим тощо. Змінюючи тембр, ритм і гучність голосу, Ви спроможні утримувати увагу аудиторії.

Не пийте кави або молока перед виступом, оскільки це спричиняється до збільшення слизу в ротовій порожнині, що, природно, утруднює процес мовлення. Значно краще з’їсти яблуко безпосередньо перед виступом. Практично це може бути складно, тому найпростіше тримати під рукою лише склянку не дуже холодної води.

Паузи у Вашому мовленні також надзвичайно важливі. Вони підсилюють напругу та утримують увагу аудиторії. Якщо Ви чуєте, що хтось “шепочеться” в залі і заважає Вашій доповіді, зупиніться і пильно подивіться в його бік. Зазвичай, встановлюється тиша. Паузи мають неперевершений ефект, коли використовуються в таких моментах:

• після риторичних запитань;
  
• після анекдоту;
  
• після певних емоційно насичених моментів;
  

• при зміні теми.
  

На завершення варто зазначити, що правильне використання голосу неможливе без відповідної артикуляції. За будь-яку ціну уникайте незакінчених слів і мурмотіння, адже в цих випадках аудиторії потрібно буде докласти значних зусиль, щоб зрозуміти Вас, у найгіршому разі Вас не зрозуміють взагалі. Даремно витрачений час і власний, і слухачів.


^ Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед виступаючих. Він може даватися взнаки по-різному, наприклад, через тремтячий голос, ніби під час першого освідчення в коханні; появу червоних плям на обличчі, ніби виступаючий щойно вчинив щось ганебне тощо. Як наслідок, відбувається повільне блокування будь-якого прояву волі.

Ці ознаки – справжня напасть для виступаючого. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і виступаючий, як правило, думає вже не про виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для аудиторії, бажає швидшого закінчення виступу, як наслідок поспішає і ще більше плутається, що нерідко призводить до переривання виступу.

^ Страх перед аудиторією відрізняється від напруженості, що може виникати під час публічних виступів. Остання навіть необхідна – ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно нейтральний спікер значно “небезпечніший” у своїй нудній промові, аніж той, чий настрій характеризується здоровою дозою нервового збудження. Як правило, виступаючому не подобаються перші хвилини доповіді, але за наявності натренованих навичок, останні через деякий час допоможуть йому перебороти негативні емоції, які призводять до напруженості.

Справжній страх є поняттям значно глибшим і хоча боротьба з ним і є досить складною, для подолання його все ж таки існують певні методи.

По-перше. Ви повинні гарно підготуватись. Найкраще записати всю доповідь, виклавши її в розмовному стилі і прочитати вголос. З часом прочитати ще раз, але цього разу – перед дзеркалом. Зробіть це двічі або тричі. Виступаючи наступного дня, Ви швидко забудете про свій страх.

По-друге. Уявіть себе на місці слухача. Наскільки критично Ви ставитесь до чужого виступу? Чи хотілося б Вам бачити як виступаючий зазнає невдачі? Ви дійдете висновку, що люди зібралися в залі для того, аби почути Ваше повідомлення, а не для того, щоб спостерігати Вашу поразку.

По-третє. Переконайтесь, що в разі необхідності Ви зможете швидко зорієнтуватись, зазирнувши у Ваші записи. Ваші нотатки варто розташувати у зручному місці, щоб у разі потреби (якщо Ви втратили думку) Ви могли б одразу до них звернутися.

По-четверте. Шукайте підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі прихильно до Вас ставляться – усміхаються, кивають головою чи якось інакше схвально реагують на Ваш виступ. Певна річ, є й інші! Ті, котрі кидають неприязні погляди у ваш бік. Ті, котрі стають іще похмурішими коли Ви жартуєте. Ті недоброзичливці, яким було б краще залишитися

вдома. Краще не дивіться в їхній бік; шукайте в залі людей, які могли б Вас морально підтримати.


^ Дискусія з аудиторією

Якщо після закінчення промови є можливість її обговорення з аудиторією, Ви зможете переконатися, що порушуватимуться не лише ті питання, котрі Ви щойно розглядали. Такі обговорення охоплюють значно ширше коло питань.

Якщо ж Вас це не влаштовує, Ви можете заздалегідь домовитися з головуючим, щоб обговорення було обмежене виключно Вашою темою або загальними запитаннями до Вас.


^ 2.5 Практичні рекомендації

Використання слів і речень

Лектор повинен дотримуватися принципу: чим коротші речення, тим легше вони сприймаються слухачами; слід вживати не більше десяти слів у реченні. Мові досвідченого оратора притаманні чіткість і простота слів, відсутність жаргонної лексики і експресивність.


^ Жести

Жести можуть як увиразнювати, так і нівелювати значення слів. Жести повинні бути функціональними, лише за цієї умови вони стануть корисними. Досить легко ілюструвати висловлювання на зразок “привабливість перемоги на виборах”, “цю проблему ми вже подолали”, “постає нова проблема” за допомогою жестів. Навчатися мистецтву жестикуляції необхідно перед дзеркалом або відеокамерою, дотримуючись правила: “Спочатку розучитися, потім навчитися знову”.


^ Положення тіла і зоровий контакт

Завжди намагайтеся стояти на середині кімнати так, щоб Вас було однаково добре видно з правого і з лівого боку, витримуйте зоровий контакт з якомога більшою кількістю присутніх. Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець їх бачить. Дехто з виступаючих побоюється дивитися в очі людям через страх втратити концентрацію або недоброзичливі погляди. Важливо подолати цей страх, але якщо перемогти його не вдається, завжди краще дивитися “між людьми”, не зосереджуючи погляду на конкретній особі або групі людей.

^ 2.6 Проведення переговорів

Оскільки техніка проведення переговорів є багато в чому схожою з технікою дискусії, ми не будемо детально описувати її, а обмежимося лише наданням практичних рекомендацій, що підкреслюють специфічні риси цього виду ділового спілкування.


Десять кроків, що дозволять провести переговори успішно.

1. Підготовка є обов’язковою

Перед початком переговорів, ретельно проаналізуйте ситуацію, врахуйте всі якісні і кількісні характеристики, складіть стратегічний план.


2. Пам’ятайте, до чого Ви прагнете

Добивайтесь своєї мети і будьте готові заплатити відповідну ціну. Визначте “програму мінімум”. Повідомте інших про те, що Вам потрібно. Зважте на те, що інший так само хоче мати певний зиск від переговорів.


3. Намагайтесь створити атмосферу довіри

Люди завжди бажатимуть зробити для Вас щось гарне, якщо вони про Вас гарної думки.


4. Не підозрюйте іншу сторону в ненадійності

Тримайтесь позитивної думки доти, доки інша сторона не довела протилежне. Взаємна довіра завжди необхідна для того, аби переговори не перетворилися на дріб’язкову сварку.


5. З’ясуйте, чи має інша сторона відповідні повноваження

Немає сенсу закінчувати переговори в ситуації, коли інша сторона потребує часу, щоб узгодити рішення зі своїм начальством.


6. Не бійтеся зробити коротку перерву

Якщо це потрібно, попросіть зробити перерву. Це жодним чином не свідчить про слабкість Ваших позицій. Навпаки, Ви повертаєтесь за стіл переговорів зі свіжими силами.


7.Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях

Якщо Ви починаєте переговори дотримуючись певних позицій, Ви мимоволі діятимете в їх межах лише через те, що бажаєте виграти а не тому, що маєте в тому потребу. Особисте “Я” – потенційно нестабільний феномен, що не має нічого спільного із предметом переговорів. Переконайтесь, що Ваше ego не перешкоджає Вам під час переговорів. Поважайте чужі потреби, як власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити позиції.


8. Слухайте уважно і ставте запитання

Зосередьтесь не на тому, що хочуть партнери, а на тому, чому вони хочуть цього.


9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати


10. Розробіть детальну угоду, що не залишає місця для відхилень.

Обов’язково підсумуйте результати переговорів, акцентуючи увагу на найважливіших деталях. У разі, якщо переговори є дуже важливими, бажано зафіксувати ваші домовленості на папері.


^ РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ У ДЕБАТАХ


Найголовніше у дебатах – передача Вашого повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента.

Коли йдеться про ефективну презентацію, наприклад, доповідь, передбачається, що Ви робитимете власне повідомлення. Під час дебатів передбачається також повідомлення іншого доповідача, завдяки чому з’являється можливість “зіграти” на контрасті Ваших повідомлень, увиразнити власну точку зору.

Дебати суттєво відрізняються від дискусії. Дискусія має на меті взаємну експертизу точок зору і проводиться задля того, щоб ознайомитися з поглядами один одного з метою подальшого вироблення спільної позиції. Дебати ж мають на меті перемогу Вашої точки зору над поглядами опонента і містять грунтовні аргументи, що мають забезпечити переконання опонентів і слухачів у вірності Вашої точки зору.

У цьому розділі ми зупинимось на феномені дебатів як такому, правилах поведінки під час дебатів, а також розглянемо питання правильної підготовки до дебатів.


^ 3.1 Хід дебатів

Під час дебатів Ви, як промовець є опонентом інших виступаючих. Подібно до інших, Ви маєте намір переконати слухачів, що Ваша точка зору, Ваше бачення ситуації – найправильніші. Той факт, що решта виступаючих мають такі самі наміри, і факт, що Ваша точка зору є найкращою (принаймні для Вас) характеризують справжню природу дебатів.

Усі промовці намагатимуться залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, тому дебати завжди мають характер змагання. Аби забезпечити чесну гру, існують певні правила проведення дебатів. А оскільки існують правила, то як і в кожному змаганні (футболі, наприклад) повинен бути хтось, хто забезпечуватиме дотримання цих правил: у футболі це – суддя матчу, у дебатах – головуючий на засіданні, який слідкує за тим, щоб поведінка усіх учасників дебатів не порушувала певних регламентованих норм.

Головуючий на дебатах покликаний прослідкувати, щоб кожен промовець повною мірою використав наданий йому час, а також захистити виступаючого від неправомірних атак з боку інших. Тому дуже важливо, щоб учасники дебатів узгодили правила і форму дебатів із головуючим іще до початку дебатів.

Зазвичай дебати складаються з таких трьох етапів:

1. Кожен промовець висловлює та обгрунтовує власну точку зору.
   
2. Промовці обмінюються репліками (на цьому етапі слухачі мають можливість ставити запитання).
   
3. Заключне слово промовців.
   

3.1.1 Перший етап: формулювання та обгрунтування власної точки зору

На цьому етапі надзвичайно важливо справити сильне враження, адже перший удар – половина виграної битви. Як правило час, відведений на це, досить обмежений. Викласти свою точку зору чітко і зрозуміло протягом короткого часу є справжнім мистецтвом, основоположними для якого є чотири чинники: увага, актуальність питання, аргументація та сприйняття аудиторією.