Левченко Катерина

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
Левченко Катерина - народний депутат України, член комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, доктор юридичних наук, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна», член Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини


Мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в Україні є!


Необхідно визнати, що питання дотримання прав людини завжди були «проблемними» для української міліції. Традиційно до нього не ставилися серйозно, дотримання прав декларувалося, але не втілювалося у життя, вони не виносилися на обговорення і рідко визнавалися факти порушення.

Можна навести доволі широкий перелік чинників такого ставлення: не працює механізм правового забезпечення захисту прав і свободі людини і громадянина; відомчі документи не завжди відповідають стандартам прав людини, не дотримується презумпція невинуватості затриманої особи; жорсткий контроль за показниками розкриття злочинності, який є провідним показником діяльності ОВС, що спонукає керівників правоохоронних органів вимагати від підлеглих застосовувати будь-які засоби розкриття злочинів; наявність адміністративної залежності слідчих від начальників ОВС; закритість фактів про застосування тортур; відсутність статистики про застосування катувань в системі МВС, затягування розгляду скарг за фактами катувань; порушення права затримання на адвокатський захист з моменту затримання; халатне ставлення до випадків катувань з боку прокуратури та суду; відсутність реального громадського контролю за діяльністю ОВС; спадщина минулих часів тощо. За даними дослідження, проведеного в 2004 р. Харківським національним університетом внутрішніх справ, до 84% затриманих правоохоронними органами осіб зазнають психічного чи фізичного насильства, більше половини опитаних вказують на те, що під час слідства їх били, а 13% – вказують на застосування проти них спецзасобів під час катувань (дослідження проводилося в Харківській, Одеській, Донецькій, Київській, Львівській областях.

У 2005 р. Європейський Суд з прав людини виніс 100 рішень проти України. З 2001-го по 2004 р. усього було винесено 23 рішення. Кількість справ, розглянутих Судом проти України катастрофічно збільшується і така тенденція, за даними експертів, буде посилюватися.

В той факт, що мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України будуть створені в Україні і почнуть затверджувати себе в якості реального механізму співпраці міліції з правозахисними організаціями ще два роки тому неможливо було не тільки повірити, але й навіть передбачати таку можливість. Але, наприклад, протягом 2005-2006 рр. мобільні групи обстежили більше 90 ІТТ, тобто кожен шостий з існуючих ІТТ. Результати роботи мобільних груп ставали предметом розгляду під час засідань Колегії МВС України в березні, липні та вересні 2006 р. Як результат, тільки упродовж останніх шести місяців покращені умови тримання затриманих в 269 ІТТ, що складає 54 % від їх загальної кількості, а елементарні побутові умови забезпечені в 406 ізоляторах (81 %),

Ініціаторами створення таких мобільних груп стали фахівці Харківського національного університету внутрішніх справ України та Харківської правозахисної групи в 2004 р. На початку 2005 р. їх досвід було вивчено та узагальнено, оцінено як позитивний, а розроблений механізм формування мобільних груп визнано ефективним для запровадження у всій системі МВС України. Так народився Наказ Міністра № 536 від 8 липня 2005 р. Відповідно до нього мобільні групи були створені на базі відомчих навчальних закладів з розрахунку по одній групі на закріплену область чи залізницю згідно з розподілом. За цей процес персональну відповідальність несли ректори ВНЗ МВС. Наказом передбачалося включити до складу мобільних груп фахівців з числа працівників постійного складу, які мають досвід практичної та наукової роботи у сфері дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту їхніх законних інтересів, а також залучення до роботи кожної групи по два представники громадських організацій правозахисної спрямованості, зареєстрованих у встановленому порядку. Очолювали групи помічники Міністра, які є його представники в територіальних органах внутрішніх справ.

Для організації роботи мобільних груп в 2005 – 2006 рр. була проведена низка робочих семінарів та нарад для представників Міністра, членів мобільних груп (Кіровоград, Львів, Херсон, Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Київ).

Перші виїзди були зроблені в вересні-жовтні 2005 р. За результатами моніторингу та аналізу виявлених порушень готувалися звіти, а також науково-обґрунтовані методичні рекомендації для органів і підрозділів внутрішніх справ з питань недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх діяльності.

Серед основних систематичних порушень прав людини з боку працівників ОВС на стадії до порушення кримінальної справи та в адміністративному процесі під час моніторингу фіксувалися наступні:

1) використання адміністративної процедури (адміністративного затримання) для збору доказів щодо причетності громадянина до скоєння злочинного діяння;

2) застосування заходів фізичного впливу при затриманні, навіть коли такі заходи не є вкрай необхідними, як на це вказує закон;

3) формалізм у роз’ясненні підозрюваним у скоєнні злочину їх прав, що зводиться до підписання протоколу про роз’яснення прав згідно з діючим законодавством;

4) перешкоджання участі захисника в кримінальному та адміністративному процесі;

5) необґрунтовані відмови в задоволенні клопотань захисників та самих підозрюваних, обвинувачуваних;

6) порушення процедури ознайомлення з матеріалами кримінальної справи колом зацікавлених осіб;

7) відсутність можливості залучення безплатного захисника до процесу; навіть коли залучення здійснюється, дуже часто воно носить номінальний характер;

8) порушення існуючої процедури затримання за підозрою у скоєнні злочину;

9) невідповідність умов тримання арештованих навіть національним нормам (площа на одну людину, санітарно-гігієнічні умови, харчування;

10) помилки у веденні документації, що іноді призводить до «втрачання» людини.

Але як будь-який новий та нетрадиційний крок мобільні групи зіткнулися з низкою проблем у своїй діяльності: це й питання організаційного плану, (особливо, коли за вищим навчальним закладом закріплено декілька областей), методичного, фінансового, кадрового тощо. Так, складно було організувати роботу в тих областях де відсутні ВНЗ МВС України. Непросто в деяких областях розвивалася взаємодія з управліннями внутрішньої безпеки. Ні в усіх областях відразу були знайдені партнери з правозахисних організацій. Як це не парадоксально звучить, але відкритість МВС України до співпраці з правозахисними громадськими організаціями в 2005 р. наштовхнулася на насторожене ставлення та навіть нерозуміння з боку деяких із них. Відсутність в мобільних групах у деяких областях представників громадських організацій призвело й до відсутності елементів громадянської критики й перетворювало виїзди мобільних груп на комплексні перевірки районних відділів міліції. Тому активна позиція правозахисних організацій – це запорука ефективної роботи мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини.

Практична робота та дискусії під час проведених семінарів та круглих столів виявили й нагальну потребу в зміні наказу 536, який не містив в собі усі необхідні положення для роботи мобільних груп. Свою позитивну роль зіграла в підтримці та реалізації роботи по зміну наказу й Громадська Рада МВС України з питань забезпечення прав людини, яка була створена в грудні 2005 р., оскільки на її засіданнях кожного разу обговорювалися питання роботи мобільних груп, їх позитивний досвід та проблеми. Найсуттєвіша з них - проблема реагування на виявлені факти та порушення з боку керівників районних відділів внутрішніх справ та УМВС.

Мобільні групи, які запрацювали в 2005 р. та надали багато інформації в сфері порушень прав людини, в 2006 р. були реорганізовані й досі знаходяться в ситуації становлення та розвитку. Але цей розвиток варто назвати не кризовим, а стабілізаційним, він буде продовжуватися й далі, вбираючи в себе найкращий досвід окремих груп, результати наукових досліджень та теоретичних напрацювань, правові інструменти, які з’являються завдяки ратифікацію міжнародних документів в галузі захисту прав людини, перш за все - Факультативного протоколу проти катувань, нелюдського та такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, який доповнює відповідну конвенцію ООН проти катувань.

Ратифікація Протоколу зобов’язує країни-учасниці створювати або підтримувати існуючі національні механізми попередження катувань, в тому числі систему відвідувань місць позбавлення волі. Фактично мобільні групи з питань моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ можна вважати одним з таких національних механізмів, який відповідає духу та вимогам Факультативного протоколу, оскільки вони виходять за відомчі межі, залучаючи до своєї роботи правозахисні організації.