Левченко Катерина Борисівна

Вид материала

Документы

Содержание 48. Виявляти дітей, що опинилися у несприятливих умовах через складну життєву ситуацію батьків, та забезпечувати захист їх прав. Використана література

Подобный материал:

• Дитяча праця в Україні: соціально-правовий аналіз Левченко Катерина Борисівна, 154.1kb.
• Тілесні покарання дітей: ефективний засіб виховання чи порушення прав дитини Левченко, 233.82kb.
• Проблеми формування системи моніторингу дитячої праці в Україні: соціально-правовий, 149.09kb.
• Одним з суттєвих порушень прав людини в суспільстві є торгівля людьми, 87.22kb.
• Левченко Катерина, 57.75kb.
• Мірошниченко Катерина Борисівна методичні рекомендації, 5571.27kb.
• Г. И. Змиевская, А. Л. Бондарева, В. Д. Левченко, Т. В. Левченко Институт прикладной, 25.58kb.
• Левченко Я., Гиппиус, 156.69kb.
• Левченко А. В. 1-й Оренбургский казачий полк в Харькове (1882-1914) / А. В. Левченко, 493.79kb.
• Мета: познайомити старшокласників із поемою Шевченка „Катерина, в якій піднято проблеми, 834.68kb.

Левченко Катерина Борисівна – народний депутат України, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна», доктор юридичних наук


Актуальні питання вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства у світлі реалізації Загальнонаціональної програми «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 рр.»


В статті аналізуються актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства України, які стосуються дітей. Важливим відправним пунктом аналізу є положення проекту Загальнонаціональної програми «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 рр.», яка вже прийнята у вигляді закону Верховною Радою України у першому читанні і потребує доопрацювання з врахуванням наданих пропозицій та зауважень та прийняття в цілому.

Проект цього плану розроблявся з початку 2005 р. в тісному співробітництві державних, громадських та міжнародних організацій та є частиною виконання Україною положень Конвенції ООН про права дитини. Історія його створення наповнена багатьма фактами позитивної та ефективної співпраці державних, міжнародних та громадських організацій, які спільними зусиллями й створили існуючий документ. На всіх етапах демонструвалися принципи співпраці, відкритості та прозорості, поваги до громадських організацій. врахування принципів міжнародних документів та принципу врахування найкращого інтересу дитини. Цей досвід важливо використовувати і на наступних етапах.

Законопроектом передбачено низку напрямів, що стосується вдосконалення правового захисту дітей, в тому числі й шляхом вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства (розділ «Захист прав дітей, що вчиняють правопорушення»). Серед них: активізація профілактичної роботи з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, впровадження в практику новітніх методів та форм роботи з дітьми, схильними до правопорушень; підвищення рівня обізнаності дітей шкільного віку з питань правової освіти; вдосконалення моніторингу щодо стану дитячої злочинності; злочинів, скоєних проти дітей; стану дотримання прав, а також створення умов для перебування дітей в приймальниках-розподільниках для неповнолітніх органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, школах соціальної реабілітації та професійних училищах соціальної реабілітації закладів освіти; вжиття заходів до забезпечення зменшення кількості випадків повторного скоєння злочинів серед дітей до кінця 2016 року не менш як на 20 відсотків [1].

Як видно з перелічених вище напрямків, законопроектом не приділяється увага безпосередньо питанням вдосконалення правового захисту дітей від злочинних посягань. Але цей напрямок вважаємо дуже важливим та необхідним.

Посилення правового захисту дітей стосується наступних сфер:

1. Посилення відповідальності батьків та осіб, які їх замінюють за належне виховання дитини, за випадки порушення прав дитини, жорстоке поводження з дітьми тощо.

2. Узгодження положень Сімейного та Кримінального Кодексів України.

3. Посилення відповідальності за скоєння злочинів на сексуальному ґрунті проти дитини (використання, розповсюдження та зберігання дитячої порнографії, використання дитини в проституції тощо)

4. Посилення відповідальності за експлуатацію дитячої праці.

5. Покращення правового захисту дітей на стадії кримінального процесу, впровадження процедур, доброзичливих до дітей.

6. Організація профілактичної роботи по попередженню, виявленню та недопущенню повторів скоєння злочинів в дитячому середовищу.

7. Вдосконалення понятійного апарату кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства України у відповідності до норм міжнародних документів.

Проілюструємо ці положення.

У Заходах щодо виконання Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року передбачено (дані законопроекту, поданого до першого читання, який може зміняться як в кращий, так і гірший боки):

45. Проаналізувати національне законодавство в частині відповідальності батьків за виховання та розвиток дітей, підготувати у разі необхідності пропозиції щодо внесення змін до нього з метою посилення такої відповідальності.

48. Виявляти дітей, що опинилися у несприятливих умовах через складну життєву ситуацію батьків, та забезпечувати захист їх прав.

69. Підготувати законопроект щодо внесення до статті 307 Кримінально-процесуального кодексу України зміни в частині заміни прямого свідчення потерпілої дитини під час допиту у суді на відеозапис свідчення.

70. Проводити моніторинг веб-сторінок українських провайдерів з метою виявлення юридичних та фізичних осіб, що займаються розробленням, розповсюдженням та рекламою дитячої порнографії.

77. Розробити та впровадити в практику методику моніторингу злочинності серед дітей.

78. Запровадити подання щоквартальної статистичної звітності в розрізі регіонів про злочини, вчинені дітьми, із зазначенням їх віку, статі, місцевості (сільська чи міська) та злочини, вчинені дорослими особами стосовно дітей за тими ж параметрами.

Пункти 45 та 69 стосуються безпосередньо вдосконалення чинного законодавства.

На початку 2007 р. автором, як суб’єктом законодавчої ініціативи були внесені два законопроекти: «Проект Закону про внесення змін до статей 155, 156 Кримінального Кодексу України (щодо розбещення неповнолітніх)» ( реєстраційний номер 3215) [] та «Проект Закону про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального Кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей)» (реєстраційний номер 3236) []. Змінами, які передбачено внести до Кримінального Кодексу України можна не тільки підвищити відповідальність за виховання дітей, а також за неналежне поводження з дітьми, але й досягти узгодженості певних статей Кримінального Кодексу України та Сімейного Кодексу України.

Зокрема, у останньому, пропонується розширити диспозицію ст. 304 ввівши кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність батьками, опікунами, піклувальниками, іншим членом сім'ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання дитини або піклуватися про неї. Теж саме стосується і спонукання дитини до вжиття допінгу.

Змін потребує й стаття 301 Кримінального Кодексу України, зокрема в частині криміналізації не лише виготовлення та збуту дитячої порнографії, але й її зберігання. Не існує визначення проституції на законодавчому рівні, тому необхідно внести таке визначення до ст. 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Заняття проституцією тобто надання послуг сексуального характеру за матеріальну винагороду¹.

Приведення національного законодавства відповідно до положень Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини про боротьбу з торгівлею дітьми, дитячою проституцією та порнографією [], який ратифікований Україною ще в 2003 р. вимагає внесення змін до статті 303 ККУ. Так, доцільним вбачається введення окремої частини статті 303, яка спрямована на криміналізацію купівлі сексуальних послуг від дітей.

Для покращення захисту дітей від експлуатації дитячої праці необхідні зміни до статті 150 ККУ. В чинний редакції вона носить назву «Експлуатація неповнолітніх». Оскільки в статті мова йде виключно про трудову експлуатацію (експлуатацію дитячої праці), а інші види експлуатації взагалі не розглядаються, доцільно внести зміни як в назву статті «Трудова експлуатація неповнолітніх», або «Експлуатація дитячої праці». Друга назва виявляється більш вдалою, оскільки відповідає термінології Конвенції МОП № 182 про викорінення найгірших форм дитячої праці [], Закону України «Про охорону дитинства» [], Конвенції ООН про права дитини []. Така позиція була підтримана й учасниками круглого столу, який було організовано Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда – Україна» 23 січня 2007 р.

Підготовлені також зміни до статей 168 «Допит неповнолітнього свідка» та 307 (з такою ж самою назвою) Кримінально-процесуального кодексу України, відповідно до яких «Допит неповнолітнього свідка має фіксуватися на відео та аудіо плівку для подальшого використання під час розгляду справи у суді».


Організація профілактичної роботи по попередженню, виявленню та недопущенню повторів скоєння злочинів в дитячому середовищу також потребує покращення законодавчого забезпечення в цій сфері.

Розглянуті питання вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства мають обов’язково знайти відображення в Національному плану дій щодо виконання Україною Конвенції ООН про права дитини на 2007-2016 рр. при підготовці до другого читання.

Для реалізації цього та створення робочої атмосфери в процесі підготовки та реалізації цього документу варто зробити наступне:

1. Створити робочу групу за участю депутатів, представників зацікавлених міністерств та відомств, міжнародних та громадських організацій, запросивши до неї і дітей, для яких безпосередньо й розробляється документ і думки яких важливо враховувати в роботі над ним.
   
2. Внести доповнення до проекту Загальнонаціональної програми, які стосуються покращення правового захисту дітей від злочинних посягань, в тому числі з боку батьків та осіб, які їх замінюють.
   
3. Для ефективного впровадження Програми після її прийняття в остаточному варіантістворити експертну робочу групу (її склад може повторювати склад групи по доопрацюванню документу)².
   
4. Відпрацювати механізм громадського контролю за реалізацією програми, в тому числі і через Громадську Раду Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, а також громадські рад усіх інших міністерств, які будуть залучені до виконання програми.
   

Використана література