Одним з суттєвих порушень прав людини в суспільстві є торгівля людьми
| Вид материала | Документы |
- План Природа прав людини та ґенеза їх правового закріплення. Природність та невід’ємність, 218.23kb.
- Торгівля людьми сучасний прояв рабства, 118.13kb.
- Восьмий міжнародний конкурс учнівських та студентських творів есе «права людини моя, 57.19kb.
- Вступ, 873.29kb.
- Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне, 39.36kb.
- План Вступ Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi. «Люди як товар». Торгівля людьми, 183.38kb.
- «Загальна декларація прав дитини та прав людини: права, що належать Вам, права,, 60.93kb.
- Д людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової, 950.27kb.
- Робоча програма з курсу „ права людини" для студентів 4 курсу спеціальності "Політологія", 712.11kb.
- Особливості проведення індивідуальних навчальних занять, 60.05kb.
Левченко Катерина Борисівна – доктор юридичних наук, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна»
Основні проблеми порушення прав людини в торгівлі людьми
Одним з суттєвих порушень прав людини в суспільстві є торгівля людьми.
Україна, ратифікувавши в 2004 р. Факультативний протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) [1], визнала широке визначення торгівлі людьми, яке не зводить її лише до торгівлі жінками і лише з метою сексуальної експлуатації, як це було в Конвенції ООН про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції іншими особами (1949 р.).
Торгівля людьми розглядається як: “здійснювані з метою експлуатації вербування, перевіз, передача, приховування або отримання людей шляхом погрози, силою або її застосуванням та застосуванням інших форм примушення, викрадання, шахрайства, зловживання владою або вразливістю стану або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, щонайменше, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан та вилучення органів”.
Прийняття міжнародного визначення торгівлі людьми є дуже важливим для організації адекватної протидії цьому явищу та попередженню його. Воно дає змогу підкладати правову основу для подолання пануючих довгий час у суспільстві стереотипів, відповідно до яких ототожнювалася торгівля людьми та проституція. Загальні теоретичні дискусії навколо визначення понять та феноменів мають суттєві практичні наслідки для формування стратегій боротьби, викоренення та запобігання тому чи іншому явища, зокрема, торгівлі людьми. Нечітке визначення понять призводить до розмитості розуміння, до того, що під одним поняттям розуміються різні явища, що веде до неузгодженості або практичній від сутності дій [2].
Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Але практичне застосування цього підходу виявляється досить складним, що не заважає активно декларувати його на міжнародному та національному рівнях.
Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні у 1993 р., коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів щодо боротьби з торгівлею людьми. Це, наприклад, Гаазька міністерська декларація (1997 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), Факультативний протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, що доповнює згадану вище Конвенцію, Брюссельська декларація (2002 р.), Європейська Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми (2005 р.) та ін., в яких підкреслюється, що торгівля людьми – це порушення людських прав.
Проблеми виникають при переході від декларативних положень до формування політики “позитивних дій”, яка базується на підвищенні і зміцненні статусу людини в суспільстві, її прав, що в перспективі виключає саму можливість продавати чи купувати людей.
У ситуації з торгівлею людьми порушуються такі базові права:
Право на життя, свободу та особисту недоторканість: безпідставне затримання чи арешт означають, що вони були здійснені з порушенням чинного законодавства, строк затримання не вказується та не висуваються конкретні звинувачення.
Свобода від рабства: серед видів насилля – примусова праця без оплати чи боргова залежність.
Право на свободу від катувань, жорстокого чи нелюдського поводження: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто підлягають фізичному та психологічному насиллю. Під час затримання вони інколи зазнають принизливого ставлення до себе. Потерпілі від торгівлі людьми, зазнають фізичного насильства, ґвалтування та тортур.
Рівність перед законом: дуже часто ставлення суддів та представників судової влади до осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, залежить від статі, раси, національності, наявності чи відсутності легального статусу чи походження. Представники судової влади та судові органи нерідко висувають звинувачення не проти торгівців людьми, а проти осіб, які потерпіли від торгівлі людьми.
Свобода пересування та проживання: це право порушується, коли у особи відбирають паспорт та документи для в’їзду і перебування за кордоном чи тримають її ув’язненою.
Право на працю, створення профспілок та приєднання до профспілок: особи, які були продані, не можуть створити чи приєднатися до профспілки, а також не можуть створити чи приєднатися до профспілки, а також не можуть нічого зробити для поліпшення умов праці.
Право на відповідний рівень життя: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто не мають можливості нормально харчуватися, змушені жити в поганих умовах, їм може бути відмовлено в медичній допомозі. Їм загрожує інфікування у випадку заборони використання контрацептивів.
Право на відпочинок: порушенням прав людини є примушування людей працювати більшу кількість годин на день без вихідного дня. Цей пункт дуже часто порушується по відношенню до хатніх робітниць.
Свобода одруження: права жінок порушуються, коли у шлюбі вони не мають рівних прав із чоловіками або коли жінок змушують укласти шлюб проти волі.
Торгівля людьми сама по собі є порушенням прав людини. Але, крім того, вона є наслідком порушення інших прав людини. Так, дані громадських організацій свідчать, що більшість жінок, потерпілих від торгівлі людьми регулярно потерпали від домашнього насильства [3]. Чинники поширення торгівлі людьми також можна проінтерпретувати через комплексне порушення людських прав.
Проблема торгівлі людьми з різною гостротою виявляється в різних регіонах України. Особливо складне становище – у західних областях: Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Львівській – де на обліку в центрах зайнятості перебуває по декілька членів однієї родини. Лише з Івано-Франківської області з 1460 тис. населення 250 тис. працюють за кордоном. За неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебуває 150–350 тис. жителів Львівщини. Не краща ситуація й в інших західних областях.
Слід зазначити, що намагання потенційних мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення виїзних документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.
Протягом 1998–2007 рр., за інформацією Міністерства внутрішніх справ України, виявлено більше 1660 злочинів, передбачених ст. 149 КК України (торгівля людьми), причому щороку кількість виявлених злочинів збільшується (1998 р. – 2; 1999 – 11; 2000 – 42, 2001 р. – 89; 2002 р. – 169; 2003 р. – 289, 2004 р. – 262, 2005 р. – 415, 2006 р. - 376 ).
Цікавою виглядає статистика справ, які доходять до суду. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України у 2002 р. з 169 зареєстрованих справ до суду надійшло 139. У 2003 – з 289 до суду надійшло 226, у 2004 р. – з 269 надійшло 260, у 2005 – з 415 тільки 357, у 2006 – з 376 до суду потрапило 317. За даними Державної судової адміністрації України кількість розглянутих апеляційними та місцевими загальними судами кримінальних справ за ст. 149 (124-1) КК України по роках 2002 – 2006 становить відповідно: 36, 62, 74, 96 та 99. Кількість засуджених осіб за торгівлю людьми у 2006 р. становить 86 осіб [4].
Дані, отримані як безпосередньо від потерпілих від торгівлі людьми, так і від громадських організацій, які працюють з потерпілими та надають їм різні види допомоги, свідчать про високий рівень корупції в судах, який заважає об’єктивному вирішенню справ. Таким чином, розкриття злочину працівниками МВС ще не означає покарання злочинців, оскільки до суду доходить незначна частка справ.
Торгівля „живим товаром” як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної й соціальної ситуації в кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому із часом з'являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угруповань, способи вербування, групи ризику. Загалом зміни мають такі вияви: потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих – 15–19 років вивозяться для роботи в секс індустрії, що свідчить про тенденції до омолодження бізнесу і дитячого рабства; з'являється інформація про факти торгівлі дітьми; торгівці висувають більше вимог до "якості товару"; усе більше з'являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та нелегальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30–50 років); нові місця пошуку товару (торгівці переходять до вербування у сільську місцевість); більш завуальованим та законспірованим стало вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають у руки покупцю за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніш вербувальники займалися лише вербуванням і оформленням документів, інші функції брали на себе інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші. Поширюється внутрішня торгівля – з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.
Досі в Україні нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.
Не реалізація права громадян на захист від злочину, яка виявляється в наступному:
- Відсутність навичок роботи в працівників органів внутрішніх справ у випадках торгівлі людьми.
- Недостатність уваги питанням навчання працівників МВС поведінці та діям у ситуаціях торгівлі людьми (як на рівні початкової підготовки, так і у ВНЗ).
- Перекладання відповідальності за торгівлю людьми на потерпілих.
- Нескоординованість роботи різних правоохоронних органів.
- Складність розгляду таких справ у судах.
- Відсутність достатньої інформації про діяльність держави у цій сфері.
- Недостатність правової інформації з питань торгівлі людьми.
Важливою проблемою є стигматизація потерпілих від торгівлі людьми в суспільстві.
У сфері надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми можна виділити наступні проблеми:
- Невиконання Українською державою міжнародних зобов’язань навіть щодо мінімальних стандартів надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми.
- Фактична неможливість отримати допомогу, коротко або довготерміновий притулок у разі необхідності, медичну та соціально-психологічну допомогу, причинами чому є
- Відсутність розгалуженої системи закладів для потерпілих від торгівлі людьми
- Можливість (відповідно до чинного законодавства) відповідно до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України, у подібних центрах може надаватися допомога лише особам у віці до 35 років, що суперечить і Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», Конституції України, принципам захисту прав людини. Таким чином, удосконалення потребує не лише Закон «Про попередження насильства в сім’ї», але й ціла низка інших законів та нормативно-правових документів.
- Відсутність соціального житла та можливості жити окремо.
- Необхідність мати прописку для того, щоб бути влаштованим в притулок (в Києві, наприклад). У Чернігові підтвердили, що така вимога відсутня, але в ситуації, коли притулки та центри знаходяться на місцевому фінансуванні, органи прокуратури та КРУ можуть вимагати наявності прописки для надання допомоги. Таким чином, також порушується право громадян на отримання допомоги, яке залежить від місця (міста, області) проживання, а не від потреб особи.
Використана література
- Кjнвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності.
- Левченко К.Б. “Торгівля людьми” та “торгівля жінками”: проблеми формування термінології сучасних документів. – Вісник УВС, Харків, 2000. – № 11. – С. 24-30.
- «Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву»: ссылка скрыта).
- Права людини в Україні – 2006. Доповідь правозахисних організацій. - Харків, - Права людини, - 2007. – с. 395 – 406/