Д людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй, одним із засновників якої є Україна
| Вид материала | Документы |
- Поняття та класифікація прав людини, 159.8kb.
- Одна з країн постсоціалістичної Європи, сучасна територія якої сформувалася після Другої, 45.85kb.
- План вступ Початок другої світової війни І Україна Окупація українських земель фашистською, 214.4kb.
- Україна в роки другої світової війни та післявоєнної відбудови (1939 початок 1950-х, 217kb.
- Міністерство закордонних справ україни, 199.63kb.
- Тової війни, колишний в`язень концтабору під час Другої світової війни та особа, яку, 24.47kb.
- Зміни у державному устрої І праві урср у період другої світової війни, 1140.09kb.
- Школа екстернів Всесвітня історія, 260.94kb.
- Тема: «Україна в полум’ї війни 1941-1945 рр.» Мета, 174.2kb.
- Кабінету Міністрів України подати у місячний строк проект закон, 177.73kb.
СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
“Стан дотримання Україною міжнародних
стандартів у галузі прав і свобод людини”
Запровадження єдиної світової системи захисту прав і свобод людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй, одним із засновників якої є Україна.
Як було визначено у Статуті Організації Об’єднаних Націй, серед цілей діяльності ООН – міжнародне співробітництво для сприяння загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх.
Створення такої системи захисту передбачало не лише формування системи міжнародного права шляхом прийняття зобов’язань країнами-членами ООН через міжнародні багатосторонні та двосторонні угоди, а й побудову міжнародного механізму, який забезпечував би контроль за виконанням цих зобов’язань у галузі прав людини.
Наріжним каменем у побудові міжнародної системи захисту прав людини стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. Загальної декларації прав людини. Цей документ фактично став маніфестом людства щодо необхідності забезпечення прав людини. Це був один із найважливіших висновків за наслідками Другої світової війни. І хоча положення цієї Декларації мають рекомендаційний характер, вони були покладені в основу розбудови всієї системи міжнародного законодавства в царині прав і свобод людини.
У 1966 р. ГА ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із Загальною декларацією прав людини та двома додатковими протоколами до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права склали Міжнародний білль про права людини.
Обидва пакти є міжнародно-правовими договорами. Їх особливість полягає в тому, що коли держави, які є членами Організації Об’єднаних Націй чи які ними ще не стали, ратифікують пакт і стають його “державами-учасницями”, вони добровільно беруть на себе ряд юридичних зобов’язань із захисту прав, що містяться у відповідному тексті прав і норм, а також сумлінно забезпечувати відповідність національних законів своїм міжнародним зобов’язанням. Таким чином, ратифікація договорів у галузі прав людини передбачає відповідальність та підзвітність держави в цих питаннях як перед міжнародним співтовариством та перед іншими державами, що ратифікували ці документи, так і перед своїми громадянами й іншими особами, що проживають на її території.
Уповноважений з прав людини вважає, що саме це є принциповим моментом у створеній системі міжнародних стандартів з прав людини. Проте відповідальне ставлення до цього факту, на жаль, ще не стало нормою в нашій країні ні для державних органів, ні для громадянського суспільства. Це робить актуальним постійний моніторинг стану дотримання Україною міжнародних стандартів з прав людини.
Прийняті пакти запроваджували також конкретні механізми контролю за захистом відповідних прав: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права став основою для створення окремого органу ООН – Комітету з прав людини (1976 р.), на який було покладено здійснення нагляду за дотриманням зобов’язань, узятих державами–учасницями договору. А відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права повноваження щодо здійснення моніторингу виконання зобов’язань надавалися існуючому органу ООН – Економічній і соціальній раді. Лише в 1985 р. було створено окремий Комітет з економічних, соціальних та культурних прав.
Крім того, Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято низку універсальних конвенцій. Зокрема, у 1965 р. ухвалена Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, в 1979 р. – Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, у 1984 р. – Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, в 1989 р. – Конвенція про права дитини, в 1990 р. – Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, у 2006 р. – Конвенція ООН про права інвалідів та Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень.Цими конвенціями передбачається створення відповідних конвенційних комітетів. У 1970 р. було створено відповідний конвенційний комітет – Комітет з ліквідації расової дискримінації, у 1982 р. – Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, у 1987 р. – Комітет проти катувань, у 1991 р. – Комітет з прав дитини і у 2003 р. – Комітет з захисту прав всіх трудящих мігрантів та членів їх сімей, у 2008 р. – Комітет з прав інвалідів.
Конвенційні комітети утворюють систему конвенційних органів ООН. Усі держави, що ратифікували ці пакти та конвенції або приєдналися до них, зобов’язані надавати відповідним комітетам доповіді про вжиті ними заходи щодо втілення у життя прав, закріплених у пактах та конвенціях, та про прогрес, досягнутий ними у використанні цих прав. Конвенційні органи обираються з представників цих держав. Члени комітетів не отримують вказівок ззовні. Вони не можуть бути звільнені від виконання власних обов’язків або замінені без власної згоди. Конвенційні комітети розглядають доповіді держав і дають свою оцінку діяльності кожної з них з погляду ефективності виконання взятих зобов’язань, а також розробляють рекомендації.
Після аналізу наданих державами доповідей комітети приймають заключні зауваження. Хоча з юридичного погляду вони не мають обов’язкової сили, але відображають думку єдиного експертного органу, здатного ухвалювати такі постанови стосовно стану виконання державою-учасницею своїх зобов’язань відповідно до підписаної конвенції чи пакту. Тому, як правило, держави-учасниці вносять зміни до свого законодавства та правозастосовної практики на підставі заключних зауважень конвенційних комітетів.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та частина конвенцій передбачають, що будь-яка держава-учасниця може подати до відповідного комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасниця не виконує власних зобов’язань за пактом чи конвенцією. Подання таких скарг можливе лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення.
Україна ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у 1973 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації у 1969 р., Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок у 1981 р., Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання у 1987 р., Конвенцію про права дитини у 1991 р. Проте Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (1990 р.), Конвенція ООН про права інвалідів (2006 р.) та Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (2006 р.) Україною досі не ратифіковані.
Таким чином, Україна взяла на себе зобов’язання надавати більшості конвенційних органів доповіді про дотримання прав і свобод, передбачених універсальними конвенціями ООН, і виконувати зауваження цих органів, а також брати участь у інших формах міжнародного контролю. Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Україна має сумлінно виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, а також дотримуватися всіх загальновизнаних норм міжнародного права у галузі прав і свобод людини. Зокрема, згідно з Міжнародними пактами про права людини Україна зобов’язалася привести своє законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, закріплених у цих пактах.
Відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. Україна підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а також те, що Україна є правонаступницею прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Таким чином, Україна визнала свої зобов’язання і стосовно зауважень та рекомендацій конвенційних органів ООН.
З набуттям Україною незалежності було проголошено необхідність її побудови як правової держави, орієнтованої на загальнолюдські цінності. Це стало принциповим напрямом розвитку України на засадах демократичної держави і необхідною умовою входження України до європейської та світової спільноти. У період до прийняття у 1996 р. Конституції України виконання країною зобов’язань за міжнародними договорами визначалося законами України “Про дію міжнародних договорів на території України” 1992 р. та “Про міжнародні договори України” 1994 р.
Ухвалення Верховною Радою України нової Конституції країни відкрило сучасний етап виконання зауважень та рекомендацій конвенційних органів ООН. Основним Законом України передбачено дійовий механізм виконання міжнародних зобов’язань. У ст. 9 Конституції встановлено конституційний принцип, згідно з яким чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Здійснення на практиці цього принципу означає реальну інкорпорацію норм міжнародного права в національне законодавство України.
Контроль за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України та Міністерство юстиції, які також відповідають за своєчасну підготовку і передачу конвенційним органам періодичних доповідей нашої держави, надають рекомендації щодо відповідності їх текстів вимогам цих органів, у межах своєї компетенції готують окремі розділи зазначених доповідей, а також у складі делегації України забезпечують представлення державних інтересів під час розгляду доповідей на засіданнях конвенційних органів ООН.
Важливим елементом конституційної системи контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, у тому числі впровадженням міжнародних стандартів у цій галузі, стало створення відповідно до ст.101 Основного Закону країни Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. До речі, до необхідності запровадження у країні інституту Омбудсмана неодноразово приверталась увага України в рекомендаціях конвенційних органів ООН.
Треба зазначити, що згідно зі ст.19 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, і це є характерною особливістю національного законодавства, Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав людини, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Проте, хоча участь Уповноваженого з прав людини у підготовці доповідей України конвенційним органам ООН була конкретно передбачена чинним законодавством, виконавча влада, насамперед у особі Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ, спочатку не вважала доцільним долучати Уповноваженого до контролю за їхньою підготовкою.
Тому Уповноваженому для здійснення цього права довелося подолати неабиякий спротив чиновників, звертатися навіть безпосередньо до Прем'єр-міністра України. Причиною цього було те, що під час підготовки конвенційних доповідей виконавча влада, як правило, намагалася підлакувати дійсність та приховати недоліки щодо дотримання прав і свобод людини в країні. Уповноважений принципово не погоджувалася з такою практикою.
Вже в першій Щорічній доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини було зроблено детальний моніторинг підготовки доповідей з прав людини до міжнародних конвенційних органів. Цей моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчив, що рекомендації комітетів ООН виконуються у кращому разі лише частково, а то й зовсім не виконуються. На думку Уповноваженого, загальним зауваженням до підготовки доповідей від України у конвенційні органи ООН було їх недостатнє статистичне забезпечення і відсутність у країні освітянських програм щодо міжнародних стандартів прав людини. Особливе занепокоєння в Уповноваженого викликало те, що ці зауваження і пропозиції залишилися терра інкогніта для громадян України.
Уповноваженим, крім активної участі у підготовці доповідей з прав людини, також було прийнято рішення щодо участі Уповноваженого та його представників як незалежної сторони у процесі безпосереднього заслуховування доповідей України в конвенційних органах ООН. Уповноважений переконана, що це дає змогу забезпечити об'єктивність оцінки зробленої Україною як державою-учасницею доповіді, одночасно уникнути критиканства, доповнюючи представників держави конструктивними пропозиціями щодо удосконалення дій уряду, спрямованих на виконання міжнародних зобов'язань України у забезпеченні прав та свобод людини. Цим позиція Уповноваженого істотно відрізняється від участі окремих неурядових організацій України під час заслуховування доповідей у конвенційних органах ООН, які базують свої повідомлення насамперед на негативних прикладах.
Водночас Уповноважений змушена привернути увагу до того, що в ООН поки що не склалася системна практика залучення національних Омбудсманів до заслуховування урядових доповідей у конвенційних органах. У різних конвенційних комітетах форма участі Омбудсмана та його представників тлумачиться по-різному. Так, в одних комітетах, наприклад у Комітеті з прав людини, створюється сприятлива можливість участі Омбудсмана, а в інших, як, наприклад, у Комітеті з економічних, соціальних та культурних прав, процедура участі Уповноваженого була до останнього часу фактично не визначеною. Це, на думку українського Омбудсмана, зменшує ефективність впливу національних Омбудсманів як на якість підготовки конвенційних доповідей, так і на виконання пропозицій та зауважень конвенційних органів.
З метою підвищення професійного рівня представників України в підготовці та захисті доповідей конвенційним органам ООН Уповноваженим разом з Представництвом ООН в Україні було проведено низку семінарів за участю експерта Комітету ООН з прав людини Романа Вєружевського щодо функціонування конвенційних органів ООН, особливостей підготовки періодичних доповідей державами-учасницями, розгляду скарг. Семінари проведені як для працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини, так і для представників профільних міністерств та відомств, відповідальних за безпосередню підготовку періодичних доповідей.
Пекучою проблемою, як наголошено Уповноваженим у першій Щорічній доповіді, залишається поширення інформації в українському суспільстві стосовно пропозицій та зауважень конвенційних органів. Це є не лише важливою передумовою для сприйняття та поглиблення правосвідомості населення України щодо обов’язків держави по їх дотриманню, а й створює умови для контролю за діями держави по забезпеченню прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів з боку громадянського суспільства.
Проте, попри постійну критику України щодо цього питання безпосередньо конвенційними органами, в країні багато років нічого так і не було зроблено для оприлюднення цих зауважень.
Тому не випадково широкої громадської підтримки набула ініціатива Уповноваженого щодо публікації спеціального видання “Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України у сфері дотримання прав людини” трьома мовами – українською, російською та англійською, здійсненого у 2004 р. за підтримки Представництва ООН в Україні. Це унікальне видання, яке не має світових аналогів, зокрема, надало можливість громадянам України, неурядовим організаціям, профспілкам та ЗМІ ознайомитися з конвенційними документами, до яких приєдналась Україна і, таким чином, узяла на себе додаткові зобов’язання у захисті прав і свобод людини. Але, головне, в цьому виданні вперше були опубліковані зауваження і рекомендації конвенційних комітетів ООН, які Україна має виконувати як держава-учасниця.
Таким чином, дії державних органів та контрольні функції комітетів ООН стали прозорими для всіх громадян України, що є важливою передумовою свідомої участі громадянського суспільства у контролі за діяльністю держави щодо забезпечення і захисту прав та свобод людини.
Завдяки наполегливим діям Уповноваженого питання координації дій виконавчої влади, насамперед Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, з Уповноваженим щодо підготовки доповідей України конвенційним органам ООН протягом останніх років значно поліпшилось.
У процесі підготовки цих доповідей від органів виконавчої влади до Уповноваженого завчасно надходять прохання направити зауваження та пропозиції українського Омбудсмана щодо конкретних конвенційних доповідей. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України зверталося до Уповноваженого щодо пропозицій до п’ятої періодичної доповіді, яку було подано до Комітету з економічних, соціальних та культурних прав, Державний комітет України у справах національностей та міграції – щодо пропозицій до сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей, які було подано до Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, тощо.
Завдяки співпраці з центральними органами виконавчої влади і Постійним представництвом України в ООН та інших міжнародних органах у Женеві налагоджено своєчасне залучення Уповноваженого та його представників до процедури розгляду цих доповідей конвенційними комітетами ООН.
Попри наявність позитивних кроків у цих напрямах, Уповноважений з прав людини вважає, що системний аналіз стану виконання Україною зобов’язань, які випливають із заключних зауважень та рекомендацій конвенційних комітетів ООН, а також сприяння їхньому широкому оприлюдненню має стати одним із найважливіших завдань української влади.
І. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з прав людини
У першій Щорічній доповіді Уповноваженого зазначалося, що у 1994 р. Україна подала до Комітету ООН з прав людини четверту періодичну доповідь, яку розглянуто в 1995 р., а у вересні 1999 р. Україною було подано п’яту періодичну доповідь. Ця доповідь була розглянута Комітетом ООН у жовтні 2001 р. У 2005 р. подано шосту періодичну доповідь, яку розглянуто у жовтні 2006 р. Термін подання до Комітету ООН наступної – сьомої періодичної доповіді України – листопад 2011 р.
Рекомендації Комітету ООН за результатами розгляду четвертої періодичної доповіді України констатували передусім проблеми, пов’язані із необхідністю розбудови правового поля держави відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та інших визнаних Україною міжнародних стандартів: здійснення конституційної реформи, ухвалення нових кодексів та законів, у тому числі створення незалежного органу для моніторингу виконання законів відповідно до зобов’язань України за різними договорами з прав людини, учасницею яких вона є, а також для розгляду скарг від окремих осіб – Омбудсмана.
Україна активно запроваджувала ці рекомендації. Як зазначалось у п’ятій періодичній доповіді України, до законодавства країни, зокрема до Конституції України, була імплементована ціла низка міжнародних стандартів з прав людини, було створено інституцію українського Омбудсмана – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також ухвалено нові закони України: “Про біженців”, “Про імміграцію”, “Про громадянство України” та декриміналізована дифамація.
Проте Україні значною мірою не вдалося виконати рекомендації Комітету ООН. Особливо в частині, що стосується зобов’язань щодо забезпечення прав жінок та подолання у суспільстві явищ ксенофобії, а також стосовно створення гідних умов тримання ув’язнених та недопущення застосування тортур.
Враховуючи важливість подальшого впровадження для країни міжнародних стандартів з прав людини, Уповноважений особисто взяла участь у представленні п’ятої періодичної доповіді України на засіданні Комітету ООН у жовтні 2001 р. У своїх виступах під час представлення доповіді Уповноважений зазначила наявність дуже серйозних проблем з дотриманням прав і свобод людини в Україні. Так, увага членів Комітету ООН була привернута до того, що найгострішою проблемою, яка не дозволяє на належному рівні забезпечити виконання Україною зобов’язань, визначених Пактом, є проблема бідності. Її наслідком стало катастрофічне зменшення населення країни. Завдяки зусиллям Уповноваженого проблема бідності була визнана на державному рівні, й розпочато системні дії уряду щодо її подолання.
Бідність також штовхає людей на пошуки кращої долі за кордоном, тобто створює умови для поширення масової трудової міграції та пов’язаних з нею гострих проблем: торгівлі людьми, зокрема дітьми та жінками, проституції та низки інших проблем, гострота яких у суспільстві була усвідомлена після відповідного аналізу стану справ, здійсненого Уповноваженим, та його активної протидії найбільш кричущим їх проявам.
Особлива увага членів Комітету ООН була привернута до проблеми тортур та проявів насильства до осіб, позбавлених волі, що, на жаль, залишається досить поширеним явищем в Україні. Уповноважений ознайомила членів Комітету ООН з рекомендаціями у подоланні цих явищ, які були внесені під час представлення у парламенті Щорічної доповіді Уповноваженого. Члени Комітету ООН були поінформовані про складний шлях становлення інституту Уповноваженого з прав людини після його створення у 1998 р., необхідність подолання стереотипів у керівників державних органів стосовно прав людини і функцій Уповноваженого, проблеми організації роботи Секретаріату Омбудсмана.
Водночас Уповноваженим було показано позитивні зміни, досягнуті країною у захисті прав і свобод людини, а також зроблено наголос на тих заходах, яких вживатиме країна для подолання існуючих негативних явищ щодо забезпечення прав людини.
Тому не випадково Комітет ООН за наслідками розгляду п’ятої періодичної доповіді України відзначив досягнутий прогрес у виконанні Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: ухвалення нової Конституції, скасування смертної кари, реформування законодавства, створення Конституційного Суду, системи апеляційних судів, ухвалення нового Кримінального кодексу. Особливо відзначалася важливість створення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як важливого інструменту забезпечення Україною зобов’язань щодо виконання Пакту.
У заключних зауваженнях за результатами розгляду цієї доповіді у 2001 р. уже йшлося про проблеми, які безпосередньо пов’язані із станом виконання Україною зобов’язань відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Так, члени Комітету ООН відзначали певні проблеми із виконанням Пакту щодо неприпустимості застосування катувань і жорстокого, нелюдського та негідного поводження або покарання ув’язнених працівниками правоохоронних органів, знущання над молодими солдатами Збройних Сил з боку тих, термін служби яких наближається до завершення (так звана дідівщина), торгівлі людьми та дискримінації жінок, переслідування журналістів, осіб, які належать до національних меншин тощо.
Комітет ООН визначив ряд рекомендацій щодо відповідних дій влади з метою їх вирішення відповідно до вимог Пакту, які зобов’язували Україну вжити відповідних заходів для виконання своїх зобов’язань, зокрема забезпечити Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмана) відповідними фахівцями й матеріальними ресурсами, щоб дати змогу йому ефективно виконувати свою роботу.
Як засвідчує моніторинг Уповноваженого, з метою виконання рекомендацій Комітету ООН, висловлених при представленні п’ятої періодичної доповіді, державними органами України було здійснено ряд важливих кроків.
Так, за період після представлення п’ятої періодичної доповіді в жовтні 2001 р. Україна дала згоду на обов’язковість низки інструментів універсального характеру у галузі прав людини: Конвенції про статус біженців і Протоколу про статус біженців (Закон про приєднання від 10 січня 2002 р.); Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ратифікований 3 квітня 2003 р.) тощо. У лютому 2006 р. Україна також стала стороною Протоколу №12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якому проголошується загальна заборона дискримінації.
У вересні 2005 р. набрали чинності нові Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України. Останнім, до речі, передбачено створення нових судів – адміністративних, мета яких, зокрема, полягає у покаранні за порушення прав людини, що скоюються співробітниками правоохоронних органів. Здійснено демілітаризацію кримінально-виконавчої системи, зокрема, з листопада 2005 р. вакантні посади заміщуються виключно цивільними працівниками. Її виведено з підпорядкування силового відомства – Міністерства внутрішніх справ, а в травні 2006 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів України, у якій передбачено, що діяльність Державного департаменту України з питань виконання покарань тепер спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції.
29 червня 2005 р. Уповноваженим з прав людини Президентові України було внесене аргументоване подання про необхідність підписання та ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Того ж року за дорученням Президента України цей протокол було підписано в Нью-Йорку постійним представником України при ООН Валерієм Кучинським. 21 липня 2006 р. за безпосередньої участі Уповноваженого з прав людини Верховна Рада України розглянула питання про ратифікацію і ухвалила Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Протокол набрав чинності у вересні того ж року і є віднині невід’ємною складовою національного законодавства України. У серпні 2006 р. затверджена п’ятирічна програма, реалізація якої дасть змогу значно поліпшити умови у в’язницях та центрах тримання позбавлених волі і бюджет якої становить 2 млрд грн.
Уряд розробив десятирічний план дій щодо реформування судової системи. У липні 2006 р. було прийнято новий закон, відповідно до якого всі постанови національних судів повинні публікуватися в Інтернеті.
Стан виконання зазначених рекомендацій став предметом ретельного звіту України при представленні Комітету ООН шостої періодичної доповіді у жовтні 2006 р.
Делегація Уповноваженого з прав людини, яка взяла участь у представленні Україною шостої періодичної доповіді, привернула увагу членів Комітету до тих заходів, які робилися в країні щодо виконання попередніх рекомендацій Комітету. Так, їх було ознайомлено з підготовленим Уповноваженим виданням заключних зауважень конвенційних органів щодо України трьома мовами, у тому числі зроблених і під час представлення п’ятої періодичної доповіді України Комітету ООН з прав людини. Також було поінформовано про ініційовані Уповноваженим з прав людини у парламенті пропозиції про внесення змін до ст.29 Конституції України щодо скорочення терміну тримання під вартою як тимчасового запобіжного заходу із 72 до 48 годин відповідно до рекомендацій, сформульованих Комітетом після розгляду п’ятої періодичної доповіді України. Це дало б змогу скасувати положення цієї статті, які є несумісними із ст.9 Пакту. Проте поки що ці зміни до Конституції України не внесено.
Для більш конкретного ознайомлення зі станом дотримання прав окремих категорій населення членам Комітету ООН були надані спеціальні доповіді Уповноваженого з прав людини щодо захисту прав українських громадян за кордоном та захисту прав і свобод національних меншин в Україні. У цих доповідях, зокрема, законодавчому та виконавчим органам Уповноваженим були запропоновані шляхи вирішення питань посилення захисту прав зазначених категорій населення.
Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що до цього часу не вдалося забезпечити виконання низки важливих рекомендацій Комітету ООН: зберігається практика застосування тортур та дій, що принижують гідність людини, у місцях позбавлення волі, не вдалося зупинити наростання епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та гепатиту в пенітенціарних закладах України – все це свідчить про необхідність термінових дій щодо створення державного незалежного превентивного механізму із запобігання тортурам; і надалі залишається гострою проблема корупції в судах, що робить нагальною потребу продовження судової реформи; триває практика повернення біженців до країн походження, попри реальну загрозу їхньому життю та здоров’ю з боку влади; за всіх позитивних тенденцій зберігається практика “дідівщини” у Збройних Силах України; у країні загострюються проблеми ксенофобії, расизму та антисемітизму; надалі залишається незначною частка жінок на керівних посадах в уряді та органах державної влади.
Комітет ООН визначив термін усунення цих та інших порушень вимог Конвенції, а також виконання його рекомендацій до листопада 2011 р., коли планується розглянути наступну доповідь України. Уповноваженим протягом цього часу буде продовжено моніторинг процесу реалізації рекомендацій Комітету ООН з прав людини.