Д людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй, одним із засновників якої є Україна
| Вид материала | Документы |
- Поняття та класифікація прав людини, 159.8kb.
- Одна з країн постсоціалістичної Європи, сучасна територія якої сформувалася після Другої, 45.85kb.
- План вступ Початок другої світової війни І Україна Окупація українських земель фашистською, 214.4kb.
- Україна в роки другої світової війни та післявоєнної відбудови (1939 початок 1950-х, 217kb.
- Міністерство закордонних справ україни, 199.63kb.
- Тової війни, колишний в`язень концтабору під час Другої світової війни та особа, яку, 24.47kb.
- Зміни у державному устрої І праві урср у період другої світової війни, 1140.09kb.
- Школа екстернів Всесвітня історія, 260.94kb.
- Тема: «Україна в полум’ї війни 1941-1945 рр.» Мета, 174.2kb.
- Кабінету Міністрів України подати у місячний строк проект закон, 177.73kb.
ІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав
Україна подала до Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав у 1994 р. третю періодичну доповідь, яку розглянуто у 1995 р. У 1999 р. подано четверту періодичну доповідь України, яку розглянуто у серпні 2001 р. У 2005 р. подано п’яту періодичну доповідь України, яку розглянуто у листопаді 2007 р. Термін подання до Комітету ООН шостої періодичної доповіді – червень 2011 р.
Висловлюючи свої зауваження до третьої періодичної доповіді України, Комітет ООН звернув увагу на те, що це перша з представлених йому доповідей нашої держави після здобуття нею незалежності, і головні проблеми щодо порушення економічних, соціальних і культурних прав є безпосереднім наслідком ринкової трансформації економіки: безробіття, масове зубожіння населення та інше. При цьому Комітет ООН звернув увагу на те, що якраз залишки тієї системи соціального забезпечення, яка руйнувалась під час ринкових трансформацій, були найбільшими досягненнями у забезпеченні прав, що визначені Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права: соціальні пільги, безоплатна початкова освіта, охорона здоров’я та інше. Слід звернути увагу на те, що комітет висловив стурбованість можливими дискримінаційними наслідками такого соціального досягнення попередніх часів, як вихід жінок на пенсію на п’ять років раніше від чоловіків у нових суспільних умовах конкурентних відносин та руйнації системи захисту людей похилого віку через пенсії.
Одночасно Комітет ООН звернув увагу на загострення проблем, зокрема, пов’язаних уже із сучасним етапом розвитку України: зростання дискримінації стосовно жінок у всіх сферах соціально-економічного життя, побутового насильства щодо жінок; надмірно широке коло галузей та інших видів найманої праці, в яких забороняється створювати профспілки; офіційні обмеження права на страйк.
Уже в 1995 р. Комітет ООН рекомендував Україні як державі-учасниці вжити конкретних законодавчих заходів з метою заборони всіх форм дискримінації за ознакою статі й докласти зусиль, зокрема й у рамках системи освіти, для сприяння поінформованості та розуміння жінками прав людини, а також створити установи для забезпечення захисту й надання допомоги жертвам насильства та дискримінації.
Комітет ООН звернув особливу увагу на необхідність створення Українського національного центру з прав людини та його технічного забезпечення.
Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що майже всі ці рекомендації Комітету ООН Україною фактично були проігноровані.
Тому про переважну більшість цих проблем знову було наголошено Комітетом ООН при розгляді четвертої періодичної доповіді України у 2001 р. У своїх зауваженнях і рекомендаціях до цієї доповіді Комітет ООН безпосередньо визначив, що перехід держави-учасниці до ринкової економіки негативно вплинув на реалізацію та здійснення прав, передбачених у Міжнародному пакті, призвів до високого рівня бідності переважної більшості населення. Ситуація загострилася насамперед через політику держави-учасниці у сфері приватизації, високий рівень безробіття, низький рівень пенсій та заробітних плат, зокрема, встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, що є нижчим за визначений прожитковий мінімум, а також через дефіцит житла.
Дуже важливою рекомендацією Комітету ООН стало зобов’язання Україні: проаналізувати власну політику економічних реформ, беручи до уваги її вплив на рівень бідності у країні, а також здійснити кроки для приведення такої політики у відповідність до передбачених гарантій економічних, соціальних та культурних прав найбільш незахищених груп суспільства. Комітет ООН також рекомендував Україні розробити шляхом відкритого консультативного процесу національний план дій, спрямований на імплементацію її зобов’язань, узятих відповідно до міжнародних документів з прав людини, зокрема відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Комітет ООН знову звернув увагу держави на необхідність підтримки діяльності нещодавно створеної інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як одного із найважливіших суспільних інструментів захисту прав знедоленої більшості населення України.
Важливою є також вимога Комітету ООН забезпечити значне поширення в українському суспільстві своїх заключних висновків як передумови громадського контролю за виконанням державою своїх зобов'язань.
Моніторинг, здійснений Уповноваженим з прав людини, засвідчує, що Україною на виконання зазначених зауважень і рекомендацій під час заслуховування четвертої періодичної доповіді було здійснено низку заходів.
З 2001 р. Україною реалізується Стратегія подолання бідності, відповідно до якої розроблено Комплексну програму реалізації цієї стратегії, відповідно до якої щорічно урядом затверджуються плани заходів. У результаті виконання Державної програми зайнятості населення на 2001–2004 роки за чотири роки було розширено можливості для працевлаштування за рахунок створення робочих місць для понад 2,3 млн осіб. Державі вдалося досягти зменшення рівня заборгованості із заробітної плати. У листопаді 2004 р. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №181 про інспекцію праці (1947 р.). У вересні 2005 р. ухвалено Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, яким безпосередньо передбачено запровадження ґендерних підходів у державну політику.
Також 14 вересня 2006 р. Україною ратифікована переглянута Європейська соціальна хартія, внесено зміни до Кодексу законів про працю України, що забороняють ґендерну дискримінацію при влаштуванні на роботу та оплаті праці, запроваджено чотиривідсоткову квоту для надання роботи на всіх підприємствах особам з обмеженими можливостями, значно збільшено державне фінансування боротьби з ВІЛ/СНІДом, а також підвищено увагу до профілактики ВІЛ/СНІДу в Національній програмі “АнтиСНІД” (2004–2008 рр.).
З метою приведення Кримінального кодексу України у відповідність до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу до неї від 15 листопада 2000 р. Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення до заняття проституцією” від 12 січня 2006 р. у новій редакції викладено статті 149 і 303 ККУ.
Міністерством юстиції підготовлено проект Закону України “Про біженців і осіб, що заслуговують додаткового чи тимчасового захисту в Україні” з метою введення відповідно до вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) інститутів додаткового і тимчасового захисту, визначення порядку надання, втрати чи скасування статусу біженця, запровадження гарантій захисту біженців і осіб, які заслуговують додаткового чи тимчасового захисту в Україні.
Для розв’язання проблеми забезпечення житлом категорій населення, які потребують захисту держави, ухвалено Закон України “ Про житловий фонд соціального призначення” від 12 січня 2006 р., який набрав чинності з 1 січня 2007 р. На підставі цього закону Уряд підготував для внесення в Парламент України проект Загальнодержавної програми розвитку соціального житла на період 2008–2012 років.
Проте, і це підтверджують результати моніторингу Уповноваженого з прав людини, стан справ у країні щодо забезпечення економічних, соціальних і культурних прав змінюється дуже повільно. Тому не випадково за результатами розгляду п’ятої доповіді України, який відбувся у листопаді 2007 р., особливе занепокоєння Комітету ООН викликала відсутність ефективного захисту у випадках дискримінації й насильства щодо жінок та проти етнічних і релігійних меншин, особливо ромів, кримських татар, біженців з Азії й Африки, а також мусульман і євреїв, небажання правоохоронних органів розслідувати ці випадки належним чином.
Комітет ООН знову підтвердив своє занепокоєння проблемою бідності, тим, що, за офіційними статистичними даними держави, рівень життя 28% її населення нижчий офіційного рівня бідності, мінімальна зарплата не забезпечує належного життєвого рівня робітникам та їхнім родинам, допомога з безробіття не перевищує 50% прожиткового мінімуму.
Одночасно з цим Комітет ООН повторно наголосив на проблемі насильства в сім’ї і особливо виділив різко зростаючу проблему експлуатації дитячої праці, що понад 400 000 осіб, яким немає 15 років, працюють у тіньовій економіці, зокрема в незаконних копальнях, секс-індустрії та у сфері вуличного жебрацтва, а кілька тисяч дітей живуть на вулиці і є об’єктом свавілля міліції, сексуальної експлуатації та примусової праці, жертвами алкогольної або наркотичної залежності та наражаються на небезпеку зараження захворюваннями.
Гострою залишається проблема переповненості в’язниць, слідчих ізоляторів і центрів для біженців, включаючи медичні відділення для ув’язнених та затриманих, які страждають на туберкульоз. Комітет ООН висловив надзвичайну стурбованість високим рівнем епідемії ВІЛ/СНІДу в державі-стороні, у тому числі серед жінок, дискримінацією осіб із ВІЛ/СНІДом і людей, що належать до груп ризику, таких як працівники секс-індустрії, наркомани та ув’язнені, розголошенням інформації щодо їх ВІЛ-статусу правоохоронними органами, медичними та освітніми установами.
Оцінюючи стан виконання Україною Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Комітет ООН також висловив нові рекомендації. Особливо слід зазначити про рекомендацію Комітету ООН щодо забезпечення ефективного судового захисту економічних, соціальних і культурних прав, у тому числі шляхом запровадження права на безпосередній індивідуальний доступ до Конституційного Суду України.
Щодо необхідності впровадження для громадян механізму конституційної скарги до Конституційного Суду України неодноразово привертала увагу Уповноважений з прав людини, направляючи Верховній Раді України свої подання.
Комітет ООН закликав Україну як державу-сторону розглянути питання щодо ратифікації Конвенції ООН про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, а також Конвенції про права інвалідів та Додаткового протоколу до неї.
На виконання зауважень і рекомендацій, висловлених у п’ятій періодичній доповіді, Україною здійснюються конкретні заходи. Так, у країні триває реалізація Міжнародної програми викорінення найгірших форм дитячої праці (МОТІПЕК). 13 лютого 2007 р. Верховна Рада України ухвалила за основу проект Закону України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”. Метою Національного плану дій є визначення шляхів урегулювання питань ефективного забезпечення і захисту прав дітей з урахуванням Цілей розвитку тисячоліття та стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей ГА ООН “Світ, сприятливий для дітей”.
Проте моніторинг Уповноваженого свідчить про те, що цих кроків недостатньо для подолання гостроти проблем, на які звернув увагу Комітет ООН. Тому підготовка України до представлення шостої періодичної доповіді України потребуватиме додаткових скоординованих зусиль держави для виконання рекомендацій і зауважень Комітету.
ІІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації
У 1997 р. Україною подано об’єднані тринадцяту і чотирнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації у березні 1998 р., у 2000 р. – об’єднані п’ятнадцяту та шістнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто у серпні 2001 р., у 2004 р. – об’єднані сімнадцяту та вісімнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто у серпні 2006 р. Термін подання дев’ятнадцятої, двадцятої та двадцять першої доповідей визначено на квітень 2010 р.
Хід виконання Україною зауважень і рекомендацій Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації за наслідками розгляду тринадцятої і чотирнадцятої періодичних доповідей України було прискіпливо проаналізовано Уповноваженим у першій Щорічній доповіді про стан дотримання прав людини в Україні і визнано незадовільним.
Представлення Україною до Комітету ООН п'ятнадцятої та шістнадцятої періодичних доповідей та їх розгляд засвідчили, що в країні вжито заходів щодо посилення боротьби з різними формами дискримінації. Зокрема, Верховною Радою України в січні 2000 р. ухвалено Закон України “Про біженців”, у січні 2001 р. — Закон України “Про громадянство України”, у квітні 2001 р. – Кримінальний кодекс України (ст. 161) і Закон “Про політичні партії в Україні” (ст. 5), які забороняють пропаганду расової й етнічної ненависті та створення організацій і політичних партій, які засновуються на принципах расової ненависті чи дискримінації, у червні 2001 р. — Закон України “Про імміграцію”. В Україні, зрештою, була скасована смертна кара, запроваджено систему апеляційних судів, яка дає змогу більш ефективно захищати права, зокрема і національних меншин, подальшого розвитку набуло надання освітніх послуг мовами кількох національних меншин.
Водночас Комітет ООН наголосив, що основні проблеми щодо виконання Україною зобов'язань, передбачених Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, зберігаються і надалі. Цей висновок збігся із критичною оцінкою ситуації Уповноваженим з прав людини, яка була представлена ще у першій Щорічній доповіді.
Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до того, що Комітет ООН не отримував жодного повідомлення від окремих осіб, які перебувають під юрисдикцією держави-учасниці, попри те, що держава-учасниця визнала передбачені ст.14 повноваження Комітету ООН щодо права приймати і розглядати скарги окремих осіб чи їх груп. Проте це свідчить не про відсутність порушень положень Конвенції в країні, а насамперед про недостатню поінформованість громадськості з цього питання.
Оскільки проблемні питання щодо виконання Україною зобов'язань за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації продовжують зберігатись і загострюватись, Комітет ООН рекомендував Україні, зокрема, вжити всіх відповідних законодавчих заходів, щоб положення Конвенції повністю відбити в національному законодавстві. Комітет наголосив на важливості відповідної заборони та покарання за вчинки расової сегрегації й дискримінації, незалежно від того, скоїли їх окремі особи чи групи осіб.
Україні було запропоновано внести до своєї наступної періодичної доповіді інформацію про подані скарги, розпочате розслідування та судове переслідування, а також про кримінальні й цивільні санкції, застосовані у справах щодо порушень, в основі яких лежить расова дискримінація, зокрема, результати розслідування за скаргами, доведеними до відома Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також країна мала вжити негайних і ефективних заходів задля припинення зловживань стосовно ромів та будь-яких тенденцій щодо навішування ярликів на певні етнічні групи, огульних звинувачень, стереотипних уявлень, оскільки це може призвести до того, що працівники міліції та міграційні служби, а також засоби масової інформації й суспільство загалом оцінюватимуть ті чи інші групи населення за ознакою їх расової належності.
На виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН Україною було зроблено ряд важливих кроків у сфері реформування законодавства з метою приведення його у відповідність до положень конвенції. Зокрема, у вересні 2001 р. указом Президента України за Державним комітетом України у справах національностей і міграції закріплено функції центрального органу державної влади, який реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин.
У січні 2002 р. Україна приєдналась до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу про статус біженців 1967 р. У травні 2003 р. вдруге було ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. У вересні 2003 р. урядом було затверджено Програму соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 р., відповідно до якої впроваджені спеціальні методики навчання дітей ромської національності з урахуванням традицій їх виховання і побуту, надано ряд пільг: безплатне харчування, медичне обслуговування, запроваджені факультативні курси з історії, культури і традицій ромів. З метою реалізації положень Європейської хартії у 2005 р. введена державна програма фінансової підтримки заходів з реалізації її положень, на що з держбюджету було виділено близько 1 млн грн. Урядом затверджено і реалізовано Комплексні заходи з розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року, зокрема заходи з підтримки збереження культурної спадщини кримських караїмів і кримчаків.
У липні 2004 р. розпочав роботу пункт тимчасового тримання біженців у Одеській області. Триває будівництво такого ж пункту в Київській області. У травні 2005 р. були внесені зміни до статей 9, 13 Закону України “Про біженців”, якими скасовано максимальний термін подання заяви про надання статусу біженця та подовжено термін розгляду таких заяв.
Водночас, як засвідчив моніторинг Уповноваженого, рекомендації Комітету щодо посилення судового переслідування за злочини, пов’язані з расовою дискримінацією, Україною не були виконані. В органах МВС збереглася тенденція щодо кваліфікації злочинів стосовно іноземців та представників меншин на расовій основі як проявів хуліганства. Як наслідок, офіційні статистичні дані щодо подібних злочинів відсутні. З іншого боку, у суспільстві відбувається зростання актів вандалізму щодо могил, проявів ксенофобії та расизму, зростає кількість насильницьких дій на расовому підґрунті, у тому числі вбивств.
У розгляді Комітетом ООН сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей України у серпні 2006 р. узяла участь делегація Уповноваженого з прав людини, яка поінформувала про результати незалежного моніторингу, здійсненого Уповноваженим, виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету та про збереження негативних тенденцій у суспільстві щодо проявів расової дискримінації та расизму. Комітет ООН також було поінформовано про спільний проект Уповноваженого з прав людини з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин щодо моніторингу дотримання прав національних меншин в Україні, який проведено у шести регіонах України, матеріали якого було використано при підготовці Спеціальної доповіді Уповноваженого про стан дотримання і захисту прав національних меншин в Україні, яка була надана кожному члену Комітету ООН.
Членам Комітету ООН було надано збірник “Заключні зауваження і рекомендації конвенційних органів ООН”, виданий трьома мовами за ініціативою Уповноваженого з прав людини, який було високо оцінено головою Комітету ООН. Крім того, голова Комітету ООН зазначив, що оцінка Уповноваженим ситуації в Україні щодо виконання зобов’язань за Конвенцією в багатьох питаннях збігається з позицією Комітету ООН.
Делегація Уповноваженого також представила Спеціальну доповідь Уповноваженого з прав людини “Стан дотримання і захисту прав громадян України за кордоном” та поінформувала про прийнятий на основі цієї доповіді план дій Кабінету Міністрів України. Ця доповідь уперше у міжнародній практиці комплексно порушила проблеми прав трудових мігрантів. Вона надала можливість членам Комітету ООН ознайомитись із ситуацією з дотриманням прав українських мігрантів у ряді держав–учасниць Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
У своїх заключних зауваженнях до сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей України Комітет ООН відзначив певний прогрес у законодавчій сфері, зокрема, подання до Верховної Ради України законопроекту про поправки до Закону України “Про національні меншини”, в якому визнається право представників національних меншин на використання своїх традиційних імен і національних мов; скасування у Законі України “Про біженців” обмежувальних термінів для подання клопотань про надання притулку тощо.
Зазначалось, що, починаючи з 2004 р., в Україні за підтримки Європейського Союзу реалізується проект “Захист прав ромів в Україні і забезпечення їх доступу до правосуддя”. У межах цього проекту працюють 15 ромських правозахисних центрів у різних регіонах України, зокрема у Вінницькій, Волинській, Черкаській, Донецькій, Херсонській областях, у м.Києві. Лише протягом 2006–2007 рр. до цих центрів звернулися за правовою допомогою близько однієї тисячі ромів.
У березні 2007 р. запрацював Державний комітет у справах національностей та релігій – правонаступник Державного комітету у справах національностей та міграції. До його завдань, зокрема, належить розгляд заяв про надання політичного притулку та боротьба з расизмом і расовою дискримінацією.
Водночас Комітет ООН підтвердив збереження в Україні певних негативних тенденцій у забезпеченні прав людини, що базуються на зобов’язаннях України відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, та у своїх заключних зауваженнях і рекомендаціях запропонував вжити невідкладних заходів для поліпшення ситуації. Так, Комітет висловив стурбованість відсутністю офіційного визнання меншини русинів, попри їхні наявні етнічні особливості. Тому Комітет рекомендував Україні вивчити питання про визнання русинів національною меншиною.
Також Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації висловив стурбованість відсутністю випадків порушення кримінальних справ за ст.191 Кримінального кодексу щодо злочинів, вчинених стосовно іноземців.
Незалежний моніторинг, здійснений Уповноваженим щодо стану виконання Україною зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками розгляду сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей, свідчить, що, попри вжиті заходи, в суспільстві наростають негативні тенденції щодо проявів ксенофобії, релігійної, національної і расової нетерпимості. Спостерігається тенденція збільшення протягом останніх років кількості випадків насильства та вандалізму на релігійному, етнічному та расовому ґрунті.
У 2006 р. зареєстровано понад 60 випадків насильства стосовно іноземців на расовому ґрунті, передусім африканців, зокрема арабів, вихідців із Далекого Сходу, з-поміж яких семеро осіб було вбито. У 2007 р. кількість таких нападів перевищила 80. Протягом 2006–2007 рр. зафіксовано 92 акти наруги над могилами, в тому числі сім випадків пошкодження святинь та надгробків у місцях поховань. Така ситуація викликала потребу у створенні у 2007 р. у складі СБУ та МВС відповідних підрозділів щодо правопорушень на расовому, етнічному та релігійному ґрунті.
Ці тенденції свідчать про серйозні прогалини в державній політиці щодо протидії дискримінаційним явищам у суспільстві, а також щодо забезпечення прав національних меншин. Зважаючи на актуальність цих питань, Уповноважений найближчим часом представить Верховній Раді України Спеціальну доповідь щодо стану забезпечення прав національних меншин в Україні, підготовлену на основі власного моніторингу.
ІV. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок
У 1996 р. Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок розглянув третю періодичну доповідь України. У січні 1999 р. Україною подано об’єднані четверту і п’яту доповіді, які було розглянуто у червні 2002 р. У 2005 р. було подано шосту періодичну доповідь України, яка поки що не розглянута.
Приділяючи значну увагу питанням ґендерної рівності, Уповноваженим ще у першій Щорічній доповіді було проаналізовано стан виконання зауважень та рекомендацій Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок за наслідками розгляду третьої періодичної доповіді України.
Треба зазначити, що з метою виконання Україною зобов’язань відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок була здійснена низка конкретних кроків щодо забезпечення ґендерної рівності в країні, зокрема:
– у 1999 р. Верховною Радою України ухвалено Декларацію про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок, де було передбачено підвищення ролі жінок в економічному, політичному, соціальному, культурному та духовному житті країни;
– у 2001 р. ухвалено Сімейний кодекс України, який закріпив рівні права та обов'язки жінок і чоловіків у вирішенні сімейних питань;
– у квітні 2001 р. видано Указ Президента України “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні”;
– прийнято новий Національний план дій на 2001–2005 роки, який повністю відповідав контексту Пекінської платформи дій щодо забезпечення прав жінок;
– у 2001 р. ухвалено Закон України “Про попередження насильства в сім'ї”, створені кризові центри та притулки для соціальної реабілітації жінок і дітей – жертв насильства;
– у 2002 р. затверджена Комплексна програма боротьби з торгівлею людьми на період 2002–2005 років, де головну увагу було приділено трьом напрямам: запобіганню торгівлі людьми, судовому переслідуванню за цей злочин і реабілітації його жертв.
Проте під час розгляду об’єднаних четвертої та п’ятої періодичних доповідей у червні 2002 р. поряд з відзначенням позитивних змін у країні щодо ліквідації дискримінації жінок Комітетом ООН було наголошено, що, попри закріплення у національному законодавстві положень Конвенції, у суспільстві зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується рівня оплати праці у галузях, де домінує праця жінок, високого рівня безробіття, особливо серед жінок старшого віку, проявів побутового насильства, випадків торгівлі жінками та дівчатами, істотної диспропорції участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування на керівних посадах, а також у парламенті країни.
Результати моніторингу Уповноваженого з прав людини збігаються із цими зауваженнями. На думку Уповноваженого, головна проблема, до якої справедливо привернув увагу Комітет ООН у своїх зауваженнях, це невідповідність між проголошеними правами жінок та їх практичним дискримінаційним становищем у суспільстві. Це відбувається внаслідок не тільки домінування стереотипів щодо відмінностей у соціальних ролях жінок і чоловіків, а й руйнівного впливу ринкових реформ, що призвели до масової бідності та унеможливлення для жінок реалізації законодавчо закріплених прав значно більшою мірою, ніж для чоловіків. Ці стереотипи залишаються укоріненими, зокрема в українській мові (наприклад, у нерівноправному вживанні іменників чоловічого та жіночого роду), та функціонують у суспільних відносинах, тоді як у сучасних англійській, французькій, іспанській, німецькій та ряді інших мов ці терміни вживаються на паритетних засадах.
Уповноважений повністю підтримує позицію Комітету ООН, який у своїх рекомендаціях за результатами розгляду четвертої і п’ятої періодичних доповідей України наполягає на необхідності застосування пункту 1 ст.4 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок стосовно тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками. Лише цей шлях, який, на жаль, поки що недостатньо сприймається в суспільстві і у владі, дасть змогу значно поліпшити ситуацію.
Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що Україна активно вживає заходів для виконання зауважень Комітету ООН за результатами розгляду четвертої і п’ятої періодичних доповідей України.
Так, значним кроком у забезпеченні вимог Конвенції ООН стало прийняття Верховною Радою України у вересні 2005 р. Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Зокрема, цим законом забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень визнано основним напрямом державної політики, а ст.6 цього закону заборонено дискримінацію за ознакою статі. Метою закону стало створення державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Слід зазначити, що у ст.7 цього закону Уповноважений Верховної Ради України з прав людини визначений серед органів, наділених повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Відповідно до ст.9 закону Уповноважений у рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Також на виконання взятих Україною зобов’язань урядом країни були передбачені додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих категорій населення, які потребують соціального захисту, у тому числі жінок, що мають дітей до шести років, одиноких матерів, жінок, що мають дітей до 14 років чи дітей-інвалідів. Гарантії забезпечуються шляхом бронювання для таких категорій до 5% загальної кількості робочих місць. Вжиті заходи дали змогу досягти протягом останніх років стійкої тенденції до поступового зменшення кількості безробітних жінок у загальній кількості безробітних.
У країні заохочується активна участь жінок у діяльності громадських організацій, зокрема діють близько 50 всеукраїнських і міжнародних жіночих організацій та близько 1500 регіональних. При уряді забезпечується робота консультативно-дорадчого органу – Ради з рівних прав жінок і чоловіків, у країні створено інститут ґендерних радників.
З метою подолання насильства в сім’ї 26 квітня 2003 р. Урядом України затверджено Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або його реальну загрозу, а у травні 2003 р. Верховною Радою України прийнято Закон “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису”, яким закріплені засади запобігання насильства в сім'ї. У країні створено понад 30 кризових центрів і центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.
За наслідками подання Уповноваженого з прав людини Президентові України від 29 грудня 2001 р. Верховною Радою у квітні 2004 р. було ратифіковано Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю.
У березні 2005 р. у Міністерстві закордонних справ України створено Центр допомоги громадянам України за кордоном з метою організації роботи, спрямованої на зменшення можливих негативів, ліквідації правового нігілізму в питаннях працевлаштування за кордоном, проведення попередньої інформаційно-роз'яснювальної роботи, а також надання правової допомоги громадянам України, які працюють за кордоном. У правоохоронних органах створені спеціальні підрозділи для боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.
Важливим кроком стала ратифікація Україною у вересні 2006 р. переглянутої Європейської соціальної хартії.
Проте, на думку Уповноваженого, цих дій Кабінету Міністрів та Верховної Ради недостатньо для того, щоб зламати існуючі у суспільстві стереотипи щодо ролі жінок у суспільстві та реалізації державної політики паритетного забезпечення прав і свобод жінок і чоловіків. Передусім це пов'язано з критично низькою кількістю жінок у парламенті та на посадах, від яких залежить визначення напрямів державної політики.
Уповноважений з прав людини впевнена, що змінити ситуацію на краще можна, зокрема, і шляхом застосування позитивної дискримінації, яка дала б змогу значно збільшити участь жінок у роботі парламенту й уряду та в органах місцевого самоврядування. Інакше економічна бідність, низький соціальний статус жінок, недовіра до жінки як до політика та відсутність політичної волі у владних органів країни і надалі зберігатимуть існуючий дискримінаційний статус жіноцтва в Україні.
Уповноважений занепокоєна тим, що зберігається високий рівень насильства стосовно жінок, майже кожне третє звернення до міліції пов’язане з ґендерним насильством у сім’ї. Проте застосування штрафу як виду адміністративного покарання за насильство в сім'ї, де жінка часто матеріально залежить від чоловіка, негативно впливає передусім на постраждалих, тому необхідні інші заходи впливу та соціальної реабілітації винних.
Уповноваженим здійснюється постійний моніторинг дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, який свідчить: лише усуненням насамперед соціально-економічних причин, що ставлять значну частину суспільства в нерівне становище порівняно з іншою, від чого страждає передусім жінка, яка опиняється у нерівному становищі порівняно з чоловіком, – досягти кардинальних змін неможливо.