Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006
| Вид материала | Документы |
СодержаниеОсобенности процессуальной ответственности Функції кримінального права |
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області, 100.67kb.
- Головне управління юстиції у Черкаській області Черкаське міське управління юстиції, 749.11kb.
- Міністерство Юстиції україни головне управління юстиції у сумській області нака, 98.63kb.
- Загальні положення, 93.94kb.
- Україна міністерство юстиції україни головне управління юстиції в одеській області, 11.57kb.
- Довідка про підсумки діяльності Головного управління юстиції у Київській області, територіальних, 855.37kb.
- Регіональна Програма розвитку внутрішньої торгівлі у Миколаївській області на період, 511.14kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Київській області Методична, 3245.56kb.
Обов'язкові збори до усіх фондів системи соціального страхування України є суттєвим навантаженням на фонд оплати праці підприємств і організацій. А це призводить до підвищення собівартості продукції, що через ціни на товари і послуги збільшує тиск на всі прошарки населення, у тому числі і на малозабезпечені. Це знижує соціальний ефект діяльності цих фондів. Можливо, на даному етапі розвитку така ситуація є виправданою, але надалі необхідно змінити розподіл навантаження щодо відрахування у зазначені вище фонди, щоб не створювати додаткові стимули для переходу платників у “тіньовий” сектор економіки. Найкращим варіантом виходу з цього становища могло б бути запровадження в Україні єдиного соціального податку. Світовий досвід у цій сфері вже існує. Зокрема, в Російській Федерації та деяких інших країнах.
Література:
1. Закон України від 23.09.99 р. №1105 – XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
2. Закон України від 02.03.2000р. №1533 – ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” / Податки і бухгалтерський облік. Квітень 2000. – №16 (272). – С.7.
3. Сухомлин І. Першоквітневе страхування від нещасного випадку. Бухгалтерія. – №17/2 (432). – 26 квітня 2001. – С.18-23.
4. Маршев Л.М. Советское право государственного обеспечения? Учебное пособие + М., Юрид. Литература, 1989.-400 с.;
5. Синчук Є.М., Бурак В.Я. Право соціального забезпечення України; Навч. посібник + За ред. Є.М. Синчук.-К., Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 306 с..
Михайленко Дмитро
Об’єкт хабарництва
Складність проблеми об’єкту хабарництва полягає в тому, що: по-перше, відсутнє єдине розуміння об’єкту злочинів у сфері службової діяльності, по-друге, дане питання не знайшло свого однозначного вирішення в науці кримінального права і ,на кінець, по-третє, в теорії взагалі відсутній однозначний підхід до визначення об'єкту злочину, як до ключового терміну вказаної проблеми. Однак безумовно важливим є визначення об’єкту хабарництва, так як це дозволить зрозуміти природу даного злочину та пояснити механізм злочинного посягання.
Всі науковці згодні з тим, що об’єктом злочину є те, на що посягає злочинне діяння, але тут єдність поглядів закінчується і, критикуючи конструкцію об'єкту злочину як охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, запропоновану ще в 1925 році А.А. Піонтовським, пропонують розглядати його як: правове благо; цінності, що охороняються кримінальним законом; люди або їх сукупність; суспільний інтерес, проти якого спрямовується злочин; соціальна оболонка; сфери життєдіяльності людей. Ми схиляємося до позиції − об’єкт злочину – сукупність охоронюваних Кримінальним законом суспільним відносин, яким завдається шкода при вчиненні будь-якого злочину. Не вдаючись до аналізу інших запропонованих теорій можна зазначити, що науковці, які їх підтримують, розуміють під об’єктом злочину окремі елементи суспільних відносин або створюють конструкції, які є надуманими і за своєю сутністю тотожні суспільним відносинам.
Згрупування злочинів у розділах Особливої частини КК проводиться, як правило, за родовим об’єктом, під яким розуміється група однорідних (схожих) суспільних відносин, на які посягає відповідна категорія злочинів. В науці кримінального права відсутній єдиний підхід до визначення родового об’єкту злочинів у сфері службової діяльності. Під ним розуміють: сукупність суспільних відносин, що складають зміст правильної діяльності державного і громадського апаратів [2]; якість державного апарату [7; с.30-31]; сам державний апарат; державна дисципліна [10; с.6]; правомірна діяльність державних та інших органів, їх авторитет [5; с.791]; інтереси державного управління [11]; інтереси публічної служби [1; с.98]; встановлений законом прядок здійснення посадовими та службовими особами своїх повноважень [6; с.839].
Детально не розглядаючи кожен окремий підхід, необхідно відмітити, що при аналізі поняття “державний апарат”, яке є ключовим у найбільш поширених позиціях, виявляється, що порушити правильну діяльність державного апарату можна різними злочинними способами, які, порушуючи правильну діяльність апарату, знаходяться в різних розділах КК України. Тому визначення об’єкта через даний термін є надто широким та абстрактним, за допомогою нього не можна провести згрупування службових злочинів та їх відокремлення від інших груп злочинних посягань. Інші підходи є ще більш неточними чи маскують під іншу термінологію вказані визначення об'єкта. Найбільш вдалою на нашу думку є позиція, відповідно до якої об’єктом службових злочинів є група охоронюваних кримінальним законом однорідних суспільних відносин, що виникають в процесі діяльності службових осіб, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення цими службовими особами своїх повноважень. Такий підхід позбавлений абстрактності та невизначеності, і як ніякий інший дозволяє відмежувати дану групу злочинів від інших груп.
Поняття об'єкту хабарництва повинно узгоджуватися з загальним поняттям об’єкту злочину та об’єктом службових злочинів (родовим об’єктом). Безпосередній об’єкт злочину – це ті суспільні відносини, які прямо і безпосередньо охороняються конкретним складом злочину. Він конкретизує родовий об’єкт і логічно співвідноситься з ним як частина і ціле. Під безпосереднім обов’язковим об’єктом злочинів у сфері службової діяльності необхідно розуміти конкретний аспект встановленого порядку здійснення своїх повноважень службовими особами. Це можуть бути такі окремі обов’язки як – виконання повноважень лише в інтересах служби, обов’язок службової особи здійснювати свої повноваження лише в межах своєї компетенції, обов’язок добросовісно виконувати свої повноваження і т.д. Тому тезу про те, що безпосередні об’єкти службових злочинів співпадають [9; с.93], вважаємо сумнівною.
Важливою умовою встановленого порядку здійснення цих повноважень є забезпечення принципу публічно-правової, законної оплати службової діяльності. Службова особа може отримувати винагороду лише в установленому законом порядку і ні в якому разі не приватним чином від окремих громадян чи організацій, зацікавлених в тій чи іншій дії (бездіяльності) службової особи. Тому безпосереднім об’єктом хабарництва є встановлений законом публічно-правовий характер оплати діяльності службових осіб [4; с.8] [1; с.189] [8; с.28]. Обставиною, яка наштовхує на такий висновок є те, що одержання-давання хабара, будучи формальним складом злочину, вважається закінченим з моменту прийняття хоча б частини хабара. Але акт прийому-передачі хабара не є самоціллю сторін [3; с.68], тому на нашу думку таке розуміння об’єкта хабарництва не відповідає природі даного злочину, адже він спрямований не на порушення самого порядку оплати праці, а посягає на відносини більш високого рівня, якими є сам родовий об’єкт службових злочинів. При цьому службова особа порушує встановлений порядок здійснення своїх повноважень шляхом упередженого, необ’єктивного, а часом незаконного їх виконання, керується при цьому інтересами хабародавця, а не інтересами служби. Незаконна оплата праці це лише шлях, що робить можливим порушення вказаного безпосереднього об’єкту, і який в силу своєї ефективності, безвідмовності, поширеності та суспільній небезпечності ставиться під охорону в КК. Наведене положення не лише пояснює природу хабарництва, а й враховується при кваліфікації даного діяння. Так, якщо службова особа, приймаючи цінності від іншої особи, завідомо не розраховує вчиняти дії в її інтересах, то вона не відповідає за одержання хабара, хоча й порушує публічно-правовий порядок оплати своєї праці. Розуміючи хабарництво (одержання та давання хабара) як єдиний складний двосторонній злочин, вважаємо, що як хабароодержувач, так і хабародавець посягають на один і той же безпосередній об’єкт, названий вище.
Враховуючи викладене можна зробити деякі висновки: 1). такі кваліфікуючі обставини як великий чи особливо великий розмір хабара безпосередньо не підвищують суспільну небезпеку хабарництва, вони лише опосередковують (оцінюють) обставину, яка дійсно впливає на відповідальність за даний злочин – суспільну значимість самої оплаченої поведінки службової особи, яка вважається тим значимішою, чим дорожче вона коштує; 2). не є злочином одержання-давання хабара-винагороди, коли службова особа при здійсненні своїх повноважень не розраховує отримати оплату за них і тому в цей момент не пов’язана інтересами хабародавця.
Таким чином, об’єктом злочинного посягання при хабарництві є група охоронюваних кримінальним законом однорідних суспільних відносин, що виникають в процесі діяльності службових осіб, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення цими службовими особами своїх повноважень. Хабарництво порушує вказаний порядок внаслідок виконання службовою особою повноважень проти інтересів служби, в приватних інтересах окремих осіб, які оплачують таку поведінку.
Література:
1. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристь, 2000.
2. Здравомыслов Б.В.Должностные преступления. Понятие и квалификация. – М.: Юридическая литература, 1975.
3. Кучерявый Н.П.Ответственность за взяточничество. – М., 1957
4. Лукомський В.С. Кримінальна відповідальність за дачу хабара та посередництво в хабарництві: Автореф. дис. ... к. ю. н. – К., 1996
5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Від. ред. С.Ф. Яценко. – К.: А.С.К., 2002
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.Атіка, 2004.
7. Сахаров А.Б.Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву. – М.,1956
8. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.:Наукова думка. – 1978
9. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Выща шк., 1988
10. Трайнин А. Должностные и хозяйственные преступления. – М.,1938
11. Утевский Б.С.Общее учение о должностных преступлениях. – М.:Юрид. изд. Минюста СССР, 1948
Осадчая О.Г.